6/84/5022-1442/2011 Про визнання права власності на приміщення гаражу - 19.08.2013 Прийняття

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року по справі №6/84/5022-1442 позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено повністю, визнано за останнім право власності на приміщення гаражу загальною площею 25,4 кв. м (28 кв. м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м.Тернопіль, за планом земельної ділянки літера "Г".

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки позивачем втрачено оригінали договору міни та акту прийому-передачі, свідоцтво про право власності на спірний об’єкт нерухомості він не отримував, а також відповідачем не підтверджено його право власності на спірні об’єкти, право позивача підлягає захисту на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України шляхом визнання права власності на спірний об’єкт нерухомості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Тернопільська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року по справі №6/84/5022-1442/2011, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема, посилаючись на ст. 13 Конституції України, ст. 16, п.34 ст. 26, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вказує, що предметом судової справи є визнання права власності на об’єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці Тернопільської міської ради, однак, судом не досліджено земельних відносин та не враховано того, що визнання права власності на самочинне будівництво зачіпає права та інтереси власника земельної ділянки – територіальної громади м.Тернополя в особі Тернопільської міської ради. Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що судом не встановлено спору між сторонами щодо спірного майна, невизнання товариством "Знання України" прав ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 року по даній справі прийнято вказану вище апеляційну скаргу та призначено до розгляду 28.08.2012 року. Ухвалою суду від 23.10.2012 року Тернопільську міську раду залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року по справі №6/84/5022-1442/2011 змінено статус Тернопільської міської рази з третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - на скаржника, апеляційне провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 року скасовано ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року по справі №6/84/5022-1442/2011, справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

При цьому, суд касаційної інстанції відзначає, що при вирішенні спору про визнання права власності на нерухоме майно поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилось питання приналежності земельної ділянки та її правового титулу, а також відсутність в матеріалах справи доказів надання у власність або користування земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно. Таким чином, ВГСУ приходить до висновку, що рішення суду про визнання в судовому порядку за позивачем права власності на нерухоме майно без врегулювання земельних відносин, суб’єктом яких є, зокрема, орган місцевого самоврядування, а також без дослідження питання приналежності земельної ділянки стосується прав Тернопільської міської ради. Поряд з цим, ВГСУ у постанові вказує про необхідність залучення до участі у справі Тернопільської міської ради.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року призначено справу №6/84/5022-1442/2011 до розгляду на 17.06.2013 року. Ухвалою суду від 17.06.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено до 08.07.2013 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Тернопільську міську раду, а також зобов’язано ТзОВ "Міське бюро технічної інвентаризації", м.Тернопіль подати суду інвентаризаційну справу на спірне майно – приміщення гаражу, загальною площею 25,4 кв.м (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі,2 в м.Тернополі. Ухвалою суду від 08.07.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено до 19.08.2013 року та направлено Головному управлінню Держземагентства у Тернопільській області запит щодо надання відомостей про власника (користувача, орендаря) земельної ділянки за адресою – Майдан Волі,2 в м.Тернополі.

На вказаний запит 25.07.2013 року до суду надійшла інформація від Головного управління Держземагентства у Тернопільській області (лист за вих.№21-27/256 від 22.07.2013 року), в якому останнє вказує, що відомості про власника (користувача) земельної ділянки за адресою – м.Тернопіль, Майдан Волі,2 відсутні.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін оскаржуване рішення. Поряд з цим, подав суду пояснення (вих.№142-2-6-00/13-2109 від 16.08.2013 року), в якому вказано, що на запит Тернопільської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", Філія – Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк" надано копію державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №001526, виданого 12.10.2000 року ВАТ "Державний ощадний банк України" Тернопільською міською радою, згідно якого землекористувачу надано у постійне користування 0,1476 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для обслуговування адміністративно-виробничих приміщень Тернопільського обласного управління ощадного банку України на Майдані Волі,2 відповідно до рішення 14 сесії Тернопільської міської ради від 17.08.2000 року. З огляду на наведене, позивач звертає увагу суду на те, що земельна ділянка на якій розташований гараж передана у користування ВАТ "Державний ощадний банк України", а відтак, на думку позивача, визнання права власності на вказане приміщення не зачіпає і не порушує права та інтереси Тернопільської міської ради.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено судом, ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до суду з позовом про визнання права власності на приміщення гаражу загальною площею 25,4 кв. м (28 кв. м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м.Тернопіль, за планом земельної ділянки літера "Г", посилаючись при цьому на наступне:

На підставі договору міни від 21.05.1996 року, по акту прийому –передачі (накладній №1) від 30 травня 1996 року Тернопільська обласна організація товариства "Знання України" передала у власність Акціонерному поштово-пенсійного банку "Аваль" (правонаступник якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") в особі Тернопільської обласної дирекції Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" частину приміщення розташованого на Майдані Волі, 2 у місті Тернополі, загальною площею 441,8 з надвірними будівлями (гараж площею 28 кв.м.), а згідно із договором від 02.07.1996 року між Тернопільською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", по акту прийому-передачі від 05 липня 1996 року, третій поверх приміщення, розташованого на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі, загальною площею 441,8 з надвірними будівлями (гараж площею 28 кв.м) передано на баланс Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль".

Згідно довідки-характеристики від 11 квітня 2011 року №229, 28 кв. м. площі гаражу пораховано по зовнішніх розмірах, внутрішня площа гаражу становить 25,4 кв. м. Як зазначає позивач приміщення третього поверху під літерою "А" площею 408,5 кв.м. розташованого на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі було відчужено ДСК "Ощадний банк України". Гараж площею 25,4 кв.м розташований на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі під літерою "Г" за планом земельної ділянки, АППБ "Аваль" не відчужувався і згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за 05.09.2011 року належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль".

Позивач зазначаючи про те, що у зв'язку із втратою первинних (оригіналів) правовстановлюючих документів (договорів), та наявністю обставин, що перешкоджають їх відновленню, власник гаражу (ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") позбавлений можливості повною мірою розпоряджатись своїм майном, а тому посилаючись на положення ст.ст. 316, 317, 319, 328, 392 ЦК України, просить про визнання права власності на вказаний вище гараж.

Суд першої інстанції беручи до уваги наведене, вказуючи, що підстав набуття позивачем права на нерухоме майно та користування ним, відповідачем та третьою особою не заперечується, їх неправомірність судом не встановлена, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наведене нижче:

Відповідно до пункту 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Главою 24 Цивільного кодексу України (435-15) встановлені способи набуття права власності.

Частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України унормовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Доказами, що підтверджують право власності можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази щодо приналежності позивачеві спірного майна.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

В силу приписів ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Слід зазначити, що фактів порушення прав позивача Тернопільською обласною організацією товариства "Знання України" не встановлено, оскільки останнє право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорювало та не заявляло претензій до позивача.

Також, слід зазначити, що позивач у позовній заяві посилається на те, що на його запит Товариство "Знання України" оригіналу договору міни від 21.05.1996 року та акту приймання-передачі від 30.05.1996 року не надано, а встановлення втрачених правовстановлюючих документів Банком неможливе, оскільки як зазначає позивач, з посади Голови Правління АППБ "Аваль" звільнився Шпиг Ф.І., а з посади директора Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" - Єденчук С.Г., а також, що після перейменування АППБ "Аваль" у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було знищено печатки АППБ "Аваль" і Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль".

Проте, вказані посилання не можуть слугували підставою вважати, що відповідачем оспорюється право власності позивача. Крім того, посилання позивача на звільнення з посад Голови правління, директора філії, а також знищення печаток, не може слугувати підтвердженням відсутності можливості відновлення втрачених правовстановлюючих документів Банком.

Крім того, в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву (арк. справи 98), в якому відповідач підтверджує укладення 21.05.1996 року договору міни та визнає заявлені позивачем вимоги.

Слід також зазначити, що ВГСУ у постанові від 15.05.2013 року по даній справі зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці, яка територіально перебуває в межах земель Тернопільської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини згідно з ч. 1 ст. 3 цього Кодексу регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. б ст. 80 Земельного кодексу України суб’єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Крім того, відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачу земельної ділянки у власність чи користування, на якій розташоване спірне нерухоме майно.

Поряд з цим, на виконання вказівок, які містились у зазначеній постанові ВГСУ по даній справі та з метою з’ясування відомостей щодо власника (користувача, орендаря) земельної ділянки за вказаною адресою, судом направлено запит до Головного управління Держземагентства у Тернопільській області, із наданої інформації останнім (лист за вих.№21-27/256 від 22.07.2013 року) вбачається, що відомості про власника (користувача) земельної ділянки за адресою – м.Тернопіль, Майдан Волі,2 відсутні.

Щодо посилання скаржника на державний акт на право постійного користування землею ІІ-ТР №001526 від 12.10.2000 року слід зазначити, що такий видано Тернопільською міською радою - ВАТ "Державний ощадний банк України" та, що у цьому акті вказано про надання зазначеному землекористувачу у постійне користування 0,1476 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, землю надано для обслуговування адміністративно-виробничих приміщень "Тернопільського обласного управління ощадного банку України" Майдан Волі,2.

Крім того, судовою колегією відзначено, що в матеріалах справи наявна копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №31184224 від 05.06.2011 року, виданого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" (арк. справи 18), в якому вказано останнього як власника гаражу площею 25,4 кв.м. У графі підстава виникнення права власності зазначено – договір купівлі-продажу від 02.07.1996 року

Проте, копії такого договору купівлі-продажу суду не представлено.

Разом з тим, апеляційною інстанцією взято до уваги те, що на виконання вимог ухвали суду від 17.06.2013 року, ТзОВ "Міське бюро технічної інвентаризації", м.Тернопіль не подано інвентаризаційної справи на спірне майно – приміщення гаражу, загальною площею 25,4 кв.м (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі,2 в м.Тернополі.

Відповідно до приписів статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 ГПК України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Тернопільської області слід скасувати, в позові відмовити.

В зв’язку з скасуванням рішення господарського суду Тернопільської області, з позивача на користь скаржника слід стягнути 804,75 грн. в відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 103, 104, 105 ГПК України, суд,

Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задоволити.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року по справі №6/84/5022-1442 скасувати, прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м.Київ, вул.Лєскова,9, ідентифікаційний код 14305909) в особі Тернопільської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" (м.Тернопіль, вул.Кардинала Й.Сліпого,8, ідентифікаційний код 21139067) на користь Тернопільської міської ради (м.Тернопіль, вул.Листопадова,5, код ЄДРПОУ 34334305) – 804,75 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.