2-16/7913-2003 Спір про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення на підставі невірного застосування відповідачем п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств - Матеріали постанови 01/1529

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2003 у справі № 2-16/7913-2003, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2003 позов задоволено: розпорядження ДПІ у м. Ялті від 17.02.2003 № 2693/10/23-4 визнано недійсним.

Судові рішення вмотивовані відсутністю правових підстав для застосування п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів від строків введення їх в експлуатацію.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Ялті просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2003 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2003 у справі № 2-16/7913-2003, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п.п. 8.2.1 п.8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями).

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки підприємства - позивача ДПІ у м. Ялті від 13.02.2003 № 2379/10/34-23-4 заступником начальника ДПІ у м. Ялті прийнято розпорядження від 17.02.2003 № 2693/10/23-4, яким позивачу зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2002 року - на 13099 грн., за жовтень 2002 року - на 47224 грн., за листопад 2002 року - на 13326 грн. та за грудень 2002 року - на 75146 грн., а всього на загальну суму 148795 грн.

Зменшення суми, яка була задекларована позивачем до відшкодування, відбулося у зв'язку з тим, що позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по незавершеному будівництву, тобто основним фондам, які не приймають участі в господарській діяльності підприємства в звітному податковому періоді.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів , що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того ,чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами і доповненнями) основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В силу приписів пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) таке визначення основних фондів поширюється і на сферу правовідносин, що виникають у зв'язку із сплатою податку на додану вартість.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (z0288-00) , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року за № 92, визначено, що основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Пунктом 22 цього ж Положення (z0288-00) (стандарту) закріплено, що об'єктом амортизації є вартість основних засобів (крім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій).

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 року № 291 , інформація про наявність та рух об'єктів, які віднесені до складу основних засобів, обліковується й узагальнюється на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби". Синтетичний рахунок 15 "Капітальні інвестиції" призначений для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних активів.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Оскільки, приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) амортизація основних фондів чи нематеріальних активів передбачена як необхідна умова для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) платником у зв"язку з їх придбанням, податковий кредит може складатися із сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв"язку з придбанням основних фондів , вартість ких у бухгалтерському обліку платника відтворена на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби".

Наведене підтверджується і змістом приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , згідно з якими придбання і спорудження основних фондів мають однакове правове значення для платника стосовно підстав для включення до податкового кредиту пов'язаних з ними витрат по сплаті податку на додану вартість. В розумінні цього пункту, придбання основних фондів може стосуватися певного об'єкту, що відповідає ознакам таких фондів.

Обов'язок господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд ст. 43 ГПК України (1798-12) .

В порушення вимог вищезазначеної норми ГПК України (1798-12) господарські суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Місцевий та апеляційний господарські суди при прийняті оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог не дослідили та не встановили яким чином відтворені в бухгалтерському обліку платника податків спірні об'єкти незавершеного будівництва, тобто неповно з'ясували всі обставини, які мають значення для цієї справи.

Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити всі обставини справи, доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДПІ у м. Ялті задовольнити частково.

Скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2003 і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2003 у справі № 2-16/7913- 2003, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.