ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 308/6368/15-а
адміністративне провадження № К/9901/46043/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №308/6368/15-а
за позовом Прокурора міста Ужгорода, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, до Ужгородської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Монич О.В., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, ухвалену у складі: головуючого Ніколіна В.В., суддів: Гінди О.М., Старунського Д.М.,
в с т а н о в и в :
Прокурор міста Ужгорода звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним і скасування пункту 1.19 рішення ХVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання № 919 від 31 травня 2013 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з подальшою передачею її в оренду.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірним рішенням порушено конституційні права, зокрема права користування земельними ділянками, які перебували в користуванні неповнолітнього ОСОБА_1, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача, що є неприпустимим.
Вказував на правомірність набуття неповнолітнім та третіми особами на стороні позивача прав користування земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, оскільки такі набуті на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередніх землекористувачів - їх спадкодавців, а пунктом 1.19 рішення сесії Ужгородської міської ради №919 від 31.05.2013 надано дозвіл ОСОБА_5 на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га в районі АДРЕСА_1, яка на місцевості (в натурі) частково накладається на земельну ділянку неповнолітнього ОСОБА_1 та на земельні ділянки громадян ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, позов задоволено.
Суди встановили, що 31.05.2013 Ужгородською міською радою прийнято рішення, пунктом 1.19. якого ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з подальшою передачею її в оренду.
В порядку реалізації вказаного рішення, ОСОБА_5 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проте, відведена за рішенням Ужгородської міської ради ОСОБА_5 земельна ділянка на місцевості накладається на частину земельної ділянки, яка перебуває в користуванні неповнолітнього ОСОБА_1, інтереси якого представляє прокурор, його сестри ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки третіх осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_1, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2110100000:68:001:0127.
Згідно з повідомленням про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою (оцінки земель) помилки, допущеної у його відомостях, від 28.11.2014 №1417162985/1, управління Держземагентства в Ужгородському районі повідомляє про перетин ділянки неповнолітнього ОСОБА_1 з земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:68:001:0127; площа співпадає на 5,9681%.
Згідно з повідомленням про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою (оцінки земель) помилки, допущеної у його відомостях, від 28.11.2014 №1417162283/1, управління Держземагентства в Ужгородському районі повідомляє про перетин ділянки ОСОБА_2 з земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:68:001:0127; площа співпадає на 35,683%.
Проект землеустрою ОСОБА_5 у встановленому порядку затверджено не було.
Вважаючи, що п.1.19. спірного рішення порушує права та законні інтереси неповнолітнього, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог ст. 123 ЗК України, оскільки у попередніх землекористувачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 не було вилучено частину земельних ділянок, за рахунок яких формується нова земельна ділянка ОСОБА_5, свою письмову згоду на вилучення частин земельних ділянок землекористувачі не надавали. Окрім цього, рішення прийнято в порушення генерального плану м. Ужгорода, затвердженого ХХІХ сесією Ужгородської міської ради IV скликання від 4 червня 2004 року №313, оскільки земельна ділянка відводиться ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд частково і за рахунок земель загального користування (проїжджої частини провулку Урожайного) з порушенням плану червоних ліній та ліній регулювання забудови.
ОСОБА_5 не погодилася із вказаними судовими рішеннями і подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами не було надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
У поданих відзивах ОСОБА_2 та керівник Ужгородської місцевої прокуратури просять відмовити в задоволенні скарги, а судові рішення залишити без змін.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України). Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок (ч.1 ст. 123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (ч.2 ст. 123 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 ЗК України).
Згідно з висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1, виданим ОСОБА_5 . Управлінням Держземагентства в Ужгородському районі від 18.02.2014 №97/03-14, ОСОБА_5 відводиться земельна ділянка за рахунок земель громадян, яким надані землі у власність і користування.
Отже, рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2013 №919 в частині надання дозволу ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_1, прийнято з порушенням вимог статті 123 ЗК України, оскільки у попередніх землекористувачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 не вилучено частину ділянок за рахунок яких формується нова земельна ділянка ОСОБА_5, свою письмову згоду на вилучення частин таких земельних ділянок, землекористувачі не надавали.
Окрім того, не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_5 що частина спірної земельної ділянки перебувала у спадкодавців неповнолітнього та третіх осіб з огляду на таке.
ОСОБА_8, 1913 р.н. (спадкодавець), відповідно до протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Шверніка, с. Баранинці від 09 березня 1954 року прийнята до колгоспу ім. Шверніка і їй виділено земельну ділянку згідно з Статутом сільгоспартілі.
Згідно з листа Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 13.04.2016 №97 відомості про інші земельні ділянки ОСОБА_8, яка мешкала за адресою АДРЕСА_2, відсутні.
Станом на 1974-1976 роки згідно з Погосподарською книгою Баранинської сільської ради, том 4, с.67, особовий рахунок № НОМЕР_1 по земельній шнуровій книзі №102, за адресою с. Дравці, № НОМЕР_2, голова сім`ї - ОСОБА_8, в особистому користуванні господарства знаходиться землі 0,32 га.
Згідно з обліком в Погосподарській книзі (особистий рахунок № НОМЕР_1, книга №102) сім`я ОСОБА_8 відноситься до суспільної групи господарства - колгоспники. З 1968 року ОСОБА_8 - пенсіонер.
Відповідно до ст. 63 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.
Право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні.
Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності (ст. 65 ЗК УРСР 1970 року).
У 1988 році право власності на будинок, господарські будівлі і споруди на земельній ділянці в АДРЕСА_1 за договором дарування від 04.04.1988 перейшло до ОСОБА_9, доньки ОСОБА_8 .
Відповідно до статті 30 Земельного кодексу України ( в редакції від 13.03.1992) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12.07.1976 №1078-IX с. Дравці Баранинської сільської ради включено в межі міста Ужгорода Закарпатської області.
Землі, приєднані до міста Ужгорода з землекористувань району, відповідно до рішення Закарпатської обласної ради народних депутатів №88 від 20.03.1984 року залишені в користуванні попередніх землекористувачів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Спадкоємцями на житловий будинок, господарські будівлі і споруди стали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Межі та розміри земельної ділянки, яка перебувала в користуванні домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, визначені в плані інвентаризаційної справи №7680, складеної 29.11.2004.
В подальшому згідно з свідоцтвами про право на спадщину за законом від 29 квітня 2009 року (спадкова справа №408/2007 рік), договором дарування частини будинку від 11.02.2013 неповнолітні ОСОБА_2, ОСОБА_1, інтереси якого представляє прокурор, та ОСОБА_6 отримали будинок за адресою АДРЕСА_1, у спільну часткову власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_9 ) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Конституційний Суд України в рішенні 5-рп/2005 від 22.09.2005 зазначив, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалась можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.
Щодо прав користування земельною ділянкою третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за адресою АДРЕСА_1, то судами встановлено, що відповідно до архівної довідки від 03.08.2015 №Ю-164/01-23 згідно з записами в погосподарській книзі Дравецької сільської ради за 1950-1952 роки у домоволодінні АДРЕСА_3, голова сім`ї - ОСОБА_12, 1892 року народження, колгоспник колгоспу ім. Шевченка з 01.02.1949, дружина - ОСОБА_13, 1897 року народження, у користуванні знаходилось 1950 рік - 0,26 га; 1951-1952 роки - 0,25 га, з них буд будівлею 0,01 га.
Згідно із записами в Погосподарській книзі Баранинської сільської ради, том 4, с. 69, особовий рахунок № НОМЕР_3, по земельній шнуровій книзі № НОМЕР_4, адреса АДРЕСА_4, голова сім`ї - ОСОБА_13, в особистому користуванні господарства в 1974-1976 роки знаходилось 0,22 га, з них під будівлями 0,01 га.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 померла. Спадкоємцем був ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 набули у спільну часткову власність у порядку спадкування за законом ОСОБА_4, ОСОБА_7 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.06.2009).
Розміри та межі землекористувань за адресою АДРЕСА_1, та АДРЕСА_1, які на місцевості обмежені природніми об`єктами - землями загального користування, провулком, підтверджуються викопіюванням з генерального плану міста по АДРЕСА_1, від травня 2014 року, викопіюванням з генерального плану міста по АДРЕСА_1, від січня 2007 року.
Відповідачем не доведено та судами не встановлено, що земельні ділянки за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, вилучалися із користування попередніх землекористувачів, якими станом на дату прийняття спірного рішення в 2013 році були ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4, ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ).
За наведених вище обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій. Що спірний пункт рішення порушує права вказаних землекористувачів, які їм гарантовані Конституцією та законами України.
Також, вказане рішення прийнято в порушення норм генерального плану м. Ужгорода, затвердженого ХХІХ сесією Ужгородської міської ради IV скликання від 04 червня 2004 року №313.
Згідно із рішенням, яке оскаржується прокурором, земельна ділянка відводиться ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд.
Проте, відповідно до викопіювання з плану міста по АДРЕСА_1, яке виготовлене в січні 2014 року Комунальним підприємством "Архітектурно-планувальне бюро" на замовлення ОСОБА_5, спірна ділянка відводиться третій особі частково і за рахунок земель загального користування (проїжджої частини провулку Урожайного) з порушенням плану червоних ліній та ліній регулювання забудови.
Так, визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою (ст. 21 Закону України "Про основи містобудування").
Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Містобудівна документація є основою зокрема для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб (ст. 17 Закону України "Про основи містобудування").
Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування (ст. 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч.ч.1, 2 ст 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) ).
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів, що прийняте на сесії Ужгородської міської ради рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому дійшли правильного висновку про наявність підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, та не дають підстав вважати, що цими судами невірно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №308/6368/15-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду