5015/4913/12 Про визнання недійсним умов договору про постачання електричної енергії - 22.07.2013 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2013р. у справі № 5015/4913/12 у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" про визнання недійсним умов договору, а саме п. 5 додатку № 9 до договору про постачання електричної енергії № 50022/01 від 24.12.2008р. в частині тарифної групи таких точок комерційного обліку - котельня та насосні - відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2013р., ПАТ "Львівобленерго", звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, № 112-2/43 від 04.04.2013р.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 09.04.2013р. справу за № 5015/4913/12 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 10.04.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 5015/4913/12 введено суддів Бойко С.М. та Костів Т.С.

Розпорядженням голови суду від 25.06.2013р. в склад судової колегії для розгляду справи замість судді Костів Т.С. введено суддю Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи (з врахуванням ухвали про виправлення описки) призначено на 07.06.2013р.

В судових засіданнях 07.06.2013р, 25.06.2013р. та 08.07.2013р., за згодою представників сторін оголошувались перерви, відповідно, до 25.06.2013р., до 08.07.2013р. та до 22.07.2013р.

Відповідач, в порядку вимог ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву, в яких заперечує доводи скаржника, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та у доповненні до відзиву на апеляційну скаргу та висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, з огляду на наступне.

24 грудня 2008 року між сторонами у справі було укладено Договір на постачання електричної енергії №50022/01 (надалі - Договір), відповідно до статті 1 якого Постачальник (позивач) продає електричну енергію Споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а останній - оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору (п.1) (надалі - Додаток №9).

Пунктом 5 Додатку №9 до Договору визначено перелік об'єктів Споживача, а саме: житловий будинок по вул. Шевченка, 134 - № приладу обліку 4848625 та 4848595; котельня - № приладу обліку 00086759; технічне приміщення - № приладу обліку 4848626, насосна - № приладу обліку 00086776; насосна - № приладу обліку 00086766.

Тобто, вказаним пунктом Договору сторони визначили окремий облік електричної енергії, зокрема, для котельні та насосної.

При цьому, вказані точки комерційного обліку Споживача були віднесені до другої тарифної групи (міське та сільське населення).

Позивач, вважаючи, що оскільки ОСББ "Західні ворота" є юридичною особою, що здійснює некомерційну господарську діяльність, то об'єкти електропостачання - котельня та насосна не відносяться до категорії населених пунктів, а відносяться до першої тарифної групи. Відтак, використана електроенергія на вказаних точках комерційного обліку Споживача повинна оплачуватись по роздрібному тарифу.

В березні 2012р. сторони дійшли згоди, що котельня та насосна все ж таки є об'єктами електропостачання першої тарифної групи, внаслідок чого 12.03.2012р. уклали відповідну Додаткову угоду (а.с. 26-27).

Водночас, матеріали справи свідчать про те, що вже з березня 2009р. позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату за спожиту електроенергію для потреб котельні та насосної по тарифу першої групи.

В листопаді 2012р. позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, мотивуючи свої доводи тим, зокрема, що п. 5 додатку № 9 до Договору про постачання електричної енергії № 50022/01 від 24.12.2008р. в частині тарифної групи таких точок комерційного обліку як котельня та насосна (в редакції його умов станом на 24.12.2008р.) суперечить вимогам закону, а тому є недійсним.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, відносяться до житлово-комунальних послуг.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються ПКЕЕ (z0417-96) .

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін", "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення), тобто га всіх споживачів без винятку (п. 1.1).

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно п. 1.2 ПКЕЕ (z0417-96) населеним пунктом вважається юридична особа - споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), та яка об'єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту; споживачі населеного пункту - це населення, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж населеного пункту та яке розраховується за використану електричну енергію з населеним пунктом.

Отже, у разі укладення між ОСББ та енергопостачальною організацією договору про постачання електричної енергії, для забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту ОСББ підпадає під визначення "населений пункт".

Особливості ж постачання електричної енергії для населених пунктів визначені розділом 12 ПКЕЕ (z0417-96) .

Так, відповідно до пункту 12.3 ПКЕЕ (z0417-96) населений пункт на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами населеного пункту для задоволення комунально-побутових потреб споживачів населеного пункту, для технічних цілей та інших потреб населеного пункту.

За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується населений пункт відповідно до умов договору.

Закупівля електричної енергії у постачальника за рахунок коштів споживачів населеного пункту, умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів населеного пункту, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту регулюються установчими документами населеного пункту та/або укладеними у встановленому законодавством порядку договорами між споживачами населеного пункту та населеним пунктом щодо обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту (пункт 12.4 ПКЕЕ (z0417-96) ).

Відповідно до пункту 12.16 ПКЕЕ (z0417-96) до населення та населених пунктів у частині використання електричної енергії на комунально-побутові потреби не застосовується нарахування підвищеної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною обсягу електричної енергії та між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Відповідно до п. 6 ст. 179 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Як було зазначено вище, 24 грудня 2008 року між сторонами у справі було укладено Договір на постачання електричної енергії №50022/01 (надалі - Договір), відповідно до статті 1 якого Постачальник (позивач) продає електричну енергію Споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а останній - оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору (п.1) (надалі - Додаток №9).

Тобто, такі точки комерційного обліку Споживача як котельня та насосна були віднесені до другої тарифної групи (міське та сільське населення).

В березні ж 2012р. сторони дійшли згоди, що котельня та насосна все ж таки є об'єктами електропостачання першої тарифної групи, внаслідок чого 12.03.2012р. уклали відповідну Додаткову угоду (а.с. 26-27).

Порядок застосування тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджений постановою НКРЕ від 10.03.99 N 309 (z0152-99) (із змінами та доповненнями), встановлює тарифи на відпуск електроенергії населенню для різних індивідуальних побутових потреб у жилих будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів та човнів. До комунально-побутових потреб населення належать індивідуальні витрати електроенергії на побутове освітлення, опалення, приготування їжі, не пов'язану з отриманням доходів роботу електричних побутових пристроїв (пральних машин, холодильників тощо), приватної комп'ютерної та оргтехніки, санітарно-гігієнічні та культурні потреби.

Виходячи із вищенаведеного, оплачувати електроенергію відповідно до положень Порядку, мають право лише населені пункти, тобто споживачі, які розраховуються за загальним розрахунковим лічильником та забезпечують споживання електроенергії безпосередньо населенням в окремих жилих будинках, квартирах, гуртожитках, а також безпосередньо задовольняють потребу населення в комфортному користуванні житловим фондом, тобто використовують електроенергію на технічні цілі житлових будинків для підтримки нормального функціонування систем їх електротехнічного обладнання.

Листом Держжитлокомунгоспу від 25.09.2003 N 4/3-1333 визначено перелік електротехнічного обладнання, яке використовується на технічні цілі загально будинкових потреб:

1. Внутрішньообудинкові електромережі освітлення коридорів, сходових клітин, підвалів, технічних поверхів тощо.

2. Пристрої захисного відключення електромереж будинку і квартир.

3. Штепсельні розетки на струм 10 А зі струмопровідним контактом для заземлення.

4. Електроплити.

5. Блискавкозахисна система.

6. Система диспетчеризації будинку.

7. Кабельні лінії для забезпечення функціонування систем протипожежного захисту (автоматизовані пристрої пожежогасіння, сигналізації, витяжна система, евакуаційне освітлення).

8. Підкачка води.

9. Кодові замки, замочно-переговорні пристрої.

10. Охоронна сигналізація.

11. Система радіозв'язку.

12. Розподільчі шафи.

13. Приймальні вузли телебачення.

14. Мережа електропостачання ліфтового обладнання.

15. Лінія постачання центральних теплових пунктів (ЦТП) і бойлерних, вбудованих в будинках та інше обладнання, яке може бути передбачене проектно-кошторисною документацією на будівництво житлового будинку.

Відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28 (z0417-96) (із змінами та доповненнями), розрахунки за використану електроенергію здійснюються за показниками лічильника відповідно до діючих тарифів згідно з договором про постачання електроенергії, укладеним споживачем з електропостачальною компанією, в якому також визначено клас напруги електроспоживання на межі балансової належності енергопостачальної компанії та об'єкта споживача.

При цьому, статтею 54 Господарського кодексу України визначено, що на суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Тобто, тарифи на електроенергію не диференціюються за належністю споживачів до тієї чи іншої галузі економіки або сфери діяльності. Відсутність або наявність прибутку від здійснення будь-якої діяльності господарського суб'єкта (господарської, підприємницької, професійної тощо) не є підставою для встановлення тарифів на електричну енергію на рівні, як на технічні цілі.

Зважаючи на викладене, електрична енергія, яка споживається ОСББ для господарської діяльності з обслуговування будинку (котельня та насосні), не є спожитою на технічні цілі населеного пункту та повинна оплачуватись виходячи із рівня роздрібного тарифу на електричну енергію відповідного класу напруги, як про це правомірно зазначає позивач.

Слід зазначити й про те, що в матеріалах справи наявні додатки до Договору на постачання електричної енергії №50022/01 (а.с. 24, 25) відповідно до яких як котельня так і насосна не використовуються ОСББ на технічні цілі, а використовуються у господарській діяльності ОСББ, що також свідчить про правомірність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій ВГСУ, викладених в п. 2.4 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. (v0011600-13) у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

В даному випадку, на момент звернення до суду з позовом у даній справі, сторони дійшли згоди про внесення змін до договору. Тобто, привели правочин у відповідність до вимог закону, однак, зворотної дії в часі цим змінам не надали.

Відтак, суд апеляційної інстанції вбачає порушення охоронюваних законом прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Так, відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Доводи позивача про те, що позов заявлено в межах строків позовної давності, є безпідставними оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, рахунками на оплату електроенергії, які виставлялись відповідачу з березня 2009 року.

З завою про поновлення пропуску строку позовної давності позивач не звертався.

З огляду на викладене та враховуючи те, що суперечливість висновків місцевого господарського суду не призвело до прийняття незаконного рішення та не вплинуло на вірний висновок, викладений в резолютивній його частині щодо відмови у задоволенні позову, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування судового рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.