922/1633/13-г Про визнання недійсним розпорядження міського голови про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху - 17.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2095 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2012 року у справі № 922/1633/13-г

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний", м. Харків,

до Харківської міської ради, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, м. Харків,

про визнання недійсним розпорядження

Позивач- Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, відповідача, про визнання недійсним розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № № 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові та скасування розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2013 року у справі № 922/1633/13-г (суддя Жельне С.Ч.) в позові відмовлено повністю.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-3, житлового будинку літ. "Б-1" загальною площею 35,5 кв.м. по вул. Римарській, 4 у м. Харкові є допоміжними приміщеннями, що підтверджується технічниим висновком, виконаним Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківреконструкція" від 04.04.2010 року . При цьому, як вважає апелянт, вказані приміщення відносяться до майна, що складається з неподільного та загального майна і перебуває у спільній сумісній і частковій власності членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний".

Також вказує на те, що при підготовці висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224, спеціалістом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Капліним Р.Б. були внесені недостовірні дані щодо функціонального призначення цих приміщень і вказаний висновок суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси співвласників квартир житлового будинку по вул. Римарській, 4 у м. Харкові.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.07.2013 року на 12:30 год.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 17.10.2013 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що згідно з висновком Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 13.03.2006 року № 2390740, довідки Управління комунального майна та приватизації від 02.03.2006р. № 6305/1 та відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006 року № 3224, виконаного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-3,1 загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин і комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та не відносяться до допоміжних приміщень.

Також зазначає, що позивачем не доведено, що спірне майно є спільної сумісною та частковою власністю його членів, так як ним не надано до суду доказів в підтвердження наявності в визначених нежитлових приміщеннях цокольного поверху мереж тепло-, водо-, газо, електропостачання, бойлерних та елеваторних вузлів, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційних каналів та каналів для димовидалення, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементів благоустрою території. Крім того, позивачем не надано доказів неможливості вільного доступу до інженерних мереж, відмови власника визначеного майна вільного доступу до будинкового інженерного обладнання тощо.

Також звертає увагу на те, що спірне розпорядження видано Харківським міським головою 28.07.2006 року, а позивач звернувся до господарського суду Харківської області у квітні 2013 року, тобто більше ніж через шість років.

А тому, на думку відповідача, виходячи зі змісту статей 257, 261 Цивільного кодексу України, станом на момент звернення до суду позивачем сплинув строк позовної давності щодо оскарження та скасування розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 року № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно і про застосування вказаного строку заявлено відповідачем.

17.08.2013 року від позивача надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

При цьому, позивач посилається на наявність в матеріалах справи двох протилежних висновків щодо приналежності спірних приміщень до допоміжних 2 приміщень житлового будинку №4 по вул. Римарській в м. Харкові.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, зважаючи на таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2013 року №4 (v0004600-12) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, які входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В матеріалах справи міститься висновок дослідження від 06.04.2006р. № 3224, виконаний Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, відповідно до якого нежитлові приміщення цокольного поверху № № 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові не є допоміжними приміщеннями.

Також матеріали справи містять технічний висновок Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківреконструкція" від 04.04.2010 року, відповідно до якого нежитлові приміщення цокольного поверху № № 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові придатні для подальшої експлуатації, тобто він є лише висновком про можливість подальшої експлуатації об"єкта нерухомості, а не висновком щодо приналежності спірних приміщень до певної категорії.

Окрім того, згідно з правовстановлюючими документами дані приміщення є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин, що в свою чергу позбавляє їх можливості використання як приміщень загального користування.

А тому, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для встановлення статусу спірних приміщень, що не потребує призначення судової експертизи.

Представник третьої особи в судове засідання 17.07.2013 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам та третій особі і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції".

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові належали територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради на праві комунальної власності, на підставі рішення ХІІ сесії Харківської міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992 року "Про комунальну власність міста" та відображалися на балансі Дочірньої компанії виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Дзержинського району м. Харкова.

На підставі розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради видано свідоцтво про право власності від 31.07.2006р. на спірні нежитлові приміщення.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що нежитлові приміщення, на які було оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова, відносяться до допоміжних приміщень вищевказаного житлового будинку, і перебувають у спільній, відповідно - сумісній і частковій власності членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний", в зв'язку з тим, що в приміщеннях знаходяться комунікації, які необхідні для обслуговування вище розташованих поверхів багатоквартирного житлового будинку, будинкове інженерне обладнання, а тому відповідно до статті 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не підлягали відчуженню.

Розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 було прийняте на підставі висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, до якого, на думку позивача, спеціалістом Капліним Романом Борисовичем були внесені недостовірні данні щодо функціонального призначення цих приміщень, а саме: "приміщення цокольного поверху №№ 1-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові до допоміжних приміщень (технічних приміщень), які призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку, технічно не відносяться".

У зв'язку з чим позивач вважає, що розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові порушує права та охоронювані інтереси співвласників приміщень багатоквартирного житлового будинку та є підставою для звернення до господарського суду Харківської області позивача з даною позовною заявою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, калясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території).

Звертаючись до суду із позовом, позивач просить захистити своє право саме шляхом визнання недійсним розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності, яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-:-3,І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові та скасувати розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У пункті 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) зазначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до вказаних роз'яснень підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, для визнання недійсним розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 року № 1801 позивачу необхідно було довести, що спірне розпорядження на час його видачі було прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права позивача.

Проте, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, такі факти встановлені не були.

Так, при видачі оспорюваного розпорядження відповідачем не були порушені вимоги чинного законодавства України у сфері державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає правовий режим права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 140 Конституції України межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і Законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" серед основних принципів здійснення дії місцевого самоврядування передбачається, зокрема, принцип, законності.

Принцип законності також встановлений статтею 1 Конституції України, а статтею 8 Конституції України визначено Україну як правову державу та закріплено держаний принцип верховенства права.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та в межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та нормативно- правовими актами України.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно з підпунктом 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження, щодо обліку відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) визначено, що до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав реєстрація об'єктів нерухомості проводилась комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (пункт 5 Прикінцевих положень вказаного Закону).

Бюро технічної інвентаризації проводили державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно із вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (надалі Тимчасове положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5 (z0157-02) , (із змінами).

Відповідно до вказаного Тимчасового положення державна реєстрація прав проводилась реєстратором бюро технічної інвентаризації за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт.

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подавав реєстратору інвентаризації заяву про державну реєстрацію прав затвердженої форми, до якої додавались правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Тимчасовим положенням (пункти 2.1, 2.2. Тимчасового положення).

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення права власності та інших речових прав на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, та подаються для проведення такої реєстрації, повинні відповідати вимогам, встановленим зазначеним Тимчасовим положенням та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе заявник.

Оформлення права власності на нерухоме майно проводилось з видачею свідоцтва про право власності також у відповідності до вказаного Тимчасового положення.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Харківської міської ради від 25.04.2007 р. №112/07 Харківському міському голові було доручено здійснювати оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності за юридичними та фізичними особами.

Розпорядженням Харківського міського голови від 23.04.2007 року №954 було затверджено Порядок оформлення та підготовки свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 даного Порядку підготовка проектів розпоряджень міського голови про видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, та висновків на ім'я міського голови про наявність або відсутність підстав для оформлення права власності на об'єкт нерухомості здійснювало Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".

Підготовлені проекти розпоряджень міського голови з відповідними документами Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" направлялись до юридичного департаменту Харківської міської ради для перевірки на відповідність чинному законодавству України.

Згідно з висновком Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 13.03.2006 року № 2390740 та наданими відповідачем документами, а також висновком будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, вищевказані нежитлові приміщення підвалу № 6а, 5-го поверху №№ 31а, 33а, 34а є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин і комунальною власністю територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, у зв'язку із чим, оскаржуване розпорядження відповідає вимогам Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та видано відповідачем у встановленому порядку.

Крім того, відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг (початок) позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з пунктом 4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 (v5_35800-00) вбачається, чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форм захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності.

Отже, станом на момент звернення з позовом до суду позивачем сплинув строк позовної давності, щодо оскарження та скасування розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як свідчать матеріали справи, під час слухання даної господарської справи у суді першої інстанції відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності. При цьому, позивач не надав доказів наявності поважних причин пропуску строку позовної давності суду, та не обгрунтував джерела надходження оскаржуваного ним розпорядження, як і не надав клопотання про відновлення строків позовної давності, що унеможливлює відновлення їх судом.

Таким чином, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов цілком обгрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-3, житлового будинку літ. "Б-1" загальною площею 35,5 кв.м. по вул. Римарській, 4 у м. Харкові є допоміжними приміщеннями, що підтверджується технічниим висновком, виконаним Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківреконструкція" від 04.04.2010 року. При цьому, як вважає апелянт, вказані приміщення відносяться до майна, що складається з неподільного та загального майна і перебуває у спільній сумісній і частковій власності членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний".

Також апелянт вказує на те, що при підготовці висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224, спеціалістом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Капліним Р.Б. були внесені недостовірні дані щодо функціонального призначення цих приміщень і вказаний висновок суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси співвласників квартир житлового будинку по вул. Римарській, 4 у м. Харкові.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями, так як згідно з висновком Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 13.03.2006 року № 2390740, довідки Управління комунального майна та приватизації від 02.03.2006р. № 6305/1 та відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006 року № 3224, виконаного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-3,1 загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин і комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та не відносяться до допоміжних приміщень.

Крім того, що позивачем не доведено, що спірне майно є спільної сумісною та частковою власністю його членів та є неподільним майном, так як позивачем не надано до суду доказів в підтвердження наявності в визначених нежитлових приміщеннях цокольного поверху мереж тепло-, водо-, газо, електропостачання, бойлерних та елеваторних вузлів, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційних каналів та каналів для димовидалення, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементів благоустрою території.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.