910/855/13 Про визнання недійсним договору поруки - 25.06.2013 Прийняття

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року (Головуючий суддя: Гавриловська І.О., судді - Жагорнікова Т.О., Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Українська агрохімічна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"ВАССМА РІТЕЙЛ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім

про визнання недійсним договору поруки № 19-01/11-ПОР

від 19.01.2011 року

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВАССМА" (далі - третя особа) про визнання недійсним договору поруки № 19-01/11-ПОР від 19.01.2011 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/885/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним Договір укладений між позивачем та відповідачем. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1147,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 25.06.2013 року.

В судове засідання 25.06.2013 року з'явилися представники позивача та третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 року.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

19 січня 2011 року між відповідачем (продавець) та третьою особою 1 (покупець) укладено договір купівлі продажу №1 (далі - Договір), згідно з умовами якого продавець надає покупцю товарний кредит, який покупець повинен погасити в строк до 31.08.2012 року. Того ж дня, між відповідачем (кредитор) та позивачем (поручитель) укладено договір поруки №19-01/11-ПОР (далі - Спірний договір) в забезпечення вимог відповідача за Договором.

Відповідно до п. 6.1. Договору в забезпечення належного виконання зобов'язань покупця за даним договором, продавець приймає поруку відповідно до Спірного договору.

Відповідно до умов Спірного договору позивач поручився за виконання обов'язку покупця за Договором.

Пунктом 3.1. Спірного договору визначено відповідальність позивача перед кредитором, яка обмежується сплатою суми в розмірі 20 000 000, 00 грн.

Місцевим Господарським судом встановлено, що покупець не виконав свої зобов'язання за Договором, внаслідок чого відповідач звернувся до позивача з вимогою щодо забезпечення своїх вимог за Спірним договором.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Спірний договір підписаний з порушенням п. 9.2.1. Статуту ТОВ "Українська агрохімічна компанія", а саме: директор (Погонишев О.Г.) не мав права підписувати вищезазначений договір на суму більш ніж 6000000,00 грн., без згоди зборів учасників.

Обґрунтовуючи підстави визнання Спірного договору недійсним, місцевий господарський суд вважав доведеним факт його неправомірного підписання зі сторони відповідача, оскільки збори учасників не надавали такого права директору позивача Погонишеву О.Г.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень, в той же час, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими особами від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 2 ст. 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності позивачем в господарському суді тієї обставини, що її контрагент був або мав бути обізнаний з наявними обмеженнями повноважень представника цієї юридичної особи але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вносяться відомості щодо юридичної особи, зокрема осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, а також дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно з наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" станом на 02.08.2010 року, керівником цієї юридичної особи є Погонишев О.Г., зокрема з Єдиного державного реєстру вбачається, що відомостей щодо наявності обмежень повноважень у зазначеного керівника немає.

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні Спірного договору сторони керувалися офіційними відомостями внесеними до Єдиного державного реєстру, а тому, відповідач на момент укладання договору не міг знати про наявність обмеження повноважень у директора позивача.

Місцевим господарським судом встановлено, що засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" (керівник - Власенко А.І) є Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАССМА КЕМІКАЛ" (керівник - Погонишев), засновниками якого в свою чергу є, зокрема Погонишев О.Г., та Власенко А.І., а також те, що засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВАССМА" (керівник - Власенко А.І) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "ВАССМА".

Колегія суддів зазначає, що вищевикладені обставини, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу, жодним чином не підтверджують того, що відповідач знав про наявність обмежень повноважень директора позивача.

Щодо посилань позивача на те, що відносно колишнього директора Погонишева О.Г., відкрито два кримінальних провадження, - слід зазначити, що згідно з абзацом 3 ст. 35 ГПК України обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, в той час як позивач посилається на кримінальні провадження, які тільки внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань по обвинуваченню Поганишева О.Г. в скоєнні злочину, передбаченого ст.ст. 212, 219 Кримінального кодексу України, що не може вважатися вироком в розумінні ст. 35 ГПК України.

В рішенні місцевого господарського суду зазначено, що позивач дізнався про існування Спірного договору, лише під час розгляду справи №5011-43/10942-2012 в Господарському суді міста Києва, проте жодних доказів на підтвердження цього до суду не надав.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи не міститься належних доказів (в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу) того, що відповідач знав про наявність обмежень повноважень директора позивача Погонишева О.Г., колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Спірного договору поруки.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося судове рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським суд не повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/855/13 - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/855/13

Прийняти нове:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ВАССМА" про визнання недійсним договору поруки № 19-01/11-ПОР від 19.01.2011 року

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, 13, ідентифікаційний код 33236968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССМА РІТЕЙЛ" (04201, м. Київ, вулиця Мінське шосе, 4, ідентифікаційний код 37423497) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 573,50 грн.

Видачу наказу, на виконання постанови, доручити Господарському суду м. Києва.

Справу № 910/855/13 направити до Господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.