18/2656/12 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - 20.06.2013 Прийняття

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 18/2656/12 (суддя Безрук Т.М.) визнано недійсною умову п. 7.2 договору від 30.09.2011р. № 14/2068/11, викладену в останньому реченні цього пункту: "Неустойка нараховується продавцем протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом."; зменшено належний до стягнення розмір пені до 653059грн. 00 коп.; позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 280801грн. 44 коп. річних, 147365грн. 66 коп. інфляційних втрат, 653059грн. 00 коп. пені, 34689грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору; в решті позову у задоволенні відмовлено.

Рішення суду першої інстанції з посиланням на ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 265, 292, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України мотивоване доведеністю матеріалами справи факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання по сплаті за газ у строк, встановлений п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. № 14/2068/11, та обґрунтованістю нарахування 280801,44грн. 3% річних і 147365,66грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відмовляючи у стягненні 185449,14грн. інфляційних втрат місцевий господарський суд зазначив, що позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано дефляцію та не визначено суми простроченого платежу станом на 15 день прострочення відповідного місяця, що призвело до неправильного розрахунку інфляційних втрат. В задоволенні позову щодо стягнення пені у сумі 105927,27грн. відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.

Крім того, судом першої інстанції з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням незначних строків прострочення платежів, враховуючи майновий стан відповідача та його збитковість, зменшено розмір пені на 50% та стягнуто пеню у розмірі 653059 грн. Також, місцевим господарським судом на підставі п.1.ч.1 ст. 203 ЦК України визнано недійсним п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. № 14/2068/11, як такий, що суперечить законодавству України.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач у справі) з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 18/2656/12 в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду в частині зменшення розміру пені прийнято без дослідження всіх істотних обставин справи. На думку апелянта, суд зобов'язаний був об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення. Крім того, судом не досліджено майновий стан сторін та інші інтереси сторін, зокрема, те, що зменшення розміру пені спричиняє позивачу збитки, оскільки у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (відповідач у справі) також не погодилось з рішенням господарського суду першої інстанції та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі №18/2656/12 в частині стягнення з ПАТ "Полтавагаз" пені в сумі 653059,00 грн. та 3% річних в сумі 280801,44 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання ПАТ "Полтавагаз" про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 1000,00 грн. і нарахованих 3% річних. При цьому зазначає, що місцевим господарським судом не враховано: ступінь виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. № 14/2068/11; факту використання поставленого газу виключно для потреб населення; заборгованості населення за поставлений газ у розмірі 62000000грн. Крім того, зазначає, що зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, відповідач не може самостійно вплинути на своєчасність розрахунків споживачів за отриманий природний газ, що свідчить про відсутність вини ПАТ "Полтавагаз" у простроченні платежів за отриманий природний газ, що відповідно до вимог ст.83 ГПК України є підставою для зменшення розміру пені. Також, вказує на те, що нарахування 3% річних повинно відбуватись не з 10 числа, як зазначено в рішенні місцевого господарського суду, а з 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі №18/2656/12 скасувати в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив змінити рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі №18/2656/12 в частині стягнення з відповідача пені в сумі 653 059,00 грн. та 3% річних в сумі 280801,44грн. і прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання ПАТ "Полтавагаз" про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 1000,00 грн. та нарахованих 3% річних, апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В. (а.с.178).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.09.2011р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавцем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (покупцем) укладений договір купівлі-продажу природного газу №14/2068/11, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с.9-12).

Відповідно до п. 1.2 даного договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

У п.5.2 вказаного договору визначено ціну за 1000куб.м газу без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом. У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ сторони вносять зміни до п.5.2 цього договору з дати набрання чинності встановленої НКРЕ ціни (п.5.3 договору).

Відповідно до п.6.1 цього договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У п.6.2 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) кожного банківського дня розрахункового місяця за алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Пунктом 7.2 даного договору сторони домовилися, що у разі невиконання покупцем п.6.1 та п.6.2 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

30.09.2011р. та 31.01.2012р. між тими ж сторонами укладені додаткові угоди, відповідно, №1 та №2, якими вносились зміни до п.5.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. №14/2068/11 щодо ціни за 1000куб.м газу (а.с.13,14).

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. №14/2068/11 позивачем передано відповідачу на підставі актів приймання-передачі природного газу від 30.11.2011р. №10, від 30.11.2011р. №11, від 31.12.2011р. №12, від 31.01.2012р. №1, від 29.02.2012р. №2 природний газ на загальну суму 174848121,97 грн.( а.с. 15-19).

Відповідач оплату за одержаний природний газ здійснив з простроченням прийнятих на себе грошових зобов'язань, що стало підставою для звернення позивача 28.12.2012р. з позовом до господарського суду про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 223302,12грн. інфляційних втрат, 533535,64 грн. 3% річних та 2265746,50грн. пені (а.с.3-5).

07.03.2013р. позивачем подано заяву про виправлення арифметичної помилки, у якій він просить стягнути з відповідача 332814,80грн. інфляційних втрат, 1417374,94грн. пені та 280940,36грн. 3% річних (а.с.75,76).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 18/2656/12 визнано недійсною умову п.7.2 договору від 30.09.2011р. №14/2068/11, викладену в останньому реченні цього пункту: "Неустойка нараховується продавцем протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом"; зменшено належний до стягнення розмір пені на 50% до 653059грн. 00 коп.; позов задоволено частково з підстав, викладених вище (а.с.119-126).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором поставки.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" несвоєчасно виконувало прийняті на себе грошові зобов'язання по оплаті за поставлений природний газ за договором від 30.09.2011р. №14/2068/11, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи (а.с.20,21).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 (v_928600-12) та в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р (v2-97700-97) "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. у справі N 23/466 та від 01.02.2012р. у справі №52/3.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, місцевим господарським судом правомірно, з врахуванням здійсненого ним у відповідності до вимог чинного законодавства розрахунку, задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 280801,44грн. за період прострочення виконання зобов'язань з 10.11.2011р. по 25.05.2012р. та 147365,66грн. інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2011року по січень 2012року, та, відповідно, обґрунтовано відмовлено позивачу у стягненні 138,92грн. 3% річних і 185449,14грн. інфляційних втрат, як таких, що нараховані з порушенням порядку нарахування, встановленого нормами чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання недійсною умови п.7.2 договору від 30.09.2011р. №14/2068/11, викладеної в останньому реченні цього пункту: "Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом." з наступних підстав.

Відповідно до п.7.2 договору від 30.09.2011р. №14/2068/11 сторони домовилися, що у разі невиконання покупцем п.6.1 та п.6.2 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

За приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 22.01.2013 р. N 01-06/85/2013 (v0085600-13) "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що положення договору, в якому сторони встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 260, ст. 261 ЦК України, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 04.12.2012р. у справі N 17/034-11, від 11.12.2012р. у справі N 10/065-11, від 11.12.2012.р у справі N 15/046-11.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсною умови п. 7.2 договору від 30.09.2011р. № 14/2068/11, викладену в останньому реченні цього пункту: "Неустойка нараховується продавцем протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.".

Щодо обґрунтованості нарахування та стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. №14/2068/11 встановлено, що за несвоєчасну оплату газу у строк, зазначений в п.п.6.1,6.2 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1417374,94грн. за період з 20.11.2011р. по 25.05.2012р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подана заява про застосування позовної давності до спірних правовідносин в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання з 10.11.2011р. по 25.05.2012р. (а.с.103).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що оскільки позовну заяву подано 24.12.2012р. річний строк для захисту порушеного права позивача з вимоги щодо стягнення пені нарахованої до 23.12.2011р. на загальну суму 104927,27грн. сплив.

Крім того, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншої стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено початок перебігу строку позовної давності та його закінчення і наявність порушеного права у позивача, а отже господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 104927,27грн. пені у зв'язку із спливом позовної давності.

Доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість зменшення розміру пені на 50%, до 653059грн., відхиляються судом апеляційної інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. №14/2068/11 вбачається, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію і природний газ, тарифів на їх транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг.

З вищенаведеного вбачається, що ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" постачає газ населенню за чітко регульованими тарифами, встановленими НКРЕ та вказаний тариф, навіть за умови нерентабельності надання постачання населенню природного газу, не може бути змінений відповідачем.

Крім того, з довідки ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" вбачається, що станом на 01.03.2013р. заборгованість споживачів за поставлений природний газ складає 62302,5 тис. грн., з яких: населення-691,1млн.грн., юридичні особи -33807тис.грн. ( а.с.96).

З урахуванням викладеного колегія судді Харківського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги ті обставини, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі та є збитковим, має збитки від постачання природного газу населенню у сумі 1767тис.грн, що підтверджується довідкою від 28.03.2013р. №144/2366, а заборгованість населення перед відповідачем за поставлений газ становить 62302,5тис.грн. Також судом першої інстанції правомірно враховано статус відповідача, який здійснює свою діяльність, спрямовану на повне та якісне задоволення потреб населення, а також ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме: повне погашення боргу до звернення позивача з позовом до суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає даний випадок винятковим, зобов'язання відповідачем не виконувались з об'єктивних причин.

Таким чином, місцевий господарський суд повно та всебічно встановив обставини справи й визначені правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та дійшов обґрунтованого висновку щодо зменшення пені, яка підлягає стягненню, на 50%, до 653059грн.

Посилання НАК "Нафтогаз України" на ненадання судом першої інстанції оцінки негативним наслідкам, які спричинені позивачу, та необхідністю залучення НАК "Нафтогаз України" комерційних кредитів для погашення заборгованості за поставлений імпортований газ не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки, позивачем не надано ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували факт укладення комерційних кредитів для проведення розрахунків за придбаний імпортований газ, або будь-яких інших доказів, які б підтверджували спричинення негативних наслідків для позивача.

Також з актів приймання-передачі природного газу вбачається, що ПАТ НАК "Нафтогаз України" передає ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" природний газ власного видобутку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для справи.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та апеляційної скарги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі №18/2656/12 слід залишити без змін.