5002-17/3370-2012 Про стягнення збитків, внаслідок заборони морському судну зайти в порт - 18.06.2013 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 23.04.2013 у справі № 5002-17/3370-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" (Камишове шосе, 23, м. Севастополь, 99014)

до державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" (вул. Рузвельта, 5, м. Ялта, 98600)

про стягнення збитків в сумі 1320115,18 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" про стягнення збитків в сумі 1320115,18 грн.

Позовні вимоги, з посиланнями на статті 525, 611, 623 Цивільного кодексу України, статті 224, 225 Господарського кодексу України та статті 73, 78 Кодексу торговельного мореплавства України, мотивовані порушенням відповідачем умов договору №3 від 17.01.2012, зокрема тим, що відповідач заборонив т/х "Печора", який перевозив вантаж позивача, заходити до Ялтинського морського торговельного порту, внаслідок чого позивач поніс збитки.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2013 позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" 1220511,70 грн. збитків, а також відшкодування судових витрат із судового збору в сумі 24410,24 грн., та 7631,60 грн. відшкодування судових витрат за сплату експертизи.

В частині стягнення 99603,48 грн. - у позові відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що при виконанні договору відповідач заборонив т/х "Печора", який перевозив вантаж позивача, заходити в порт, мотивуючи це наявністю заборгованості за попередні рейси. Проте, ні договором, ні законом не передбачена відмова у заході в порт у зазначеному випадку. Крім цього, відповідачем не доведене невиконання позивачем своїх зобов'язань.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до висновку судової економічної експертизи №1382/1383 від 29.03.2013 збитки товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" в період примусового простою т/х "Печора" внаслідок відмови ДП "Ялтинський морський торговельний порт" в судозаході підтверджені в сумі 1220511,70 грн., а тому позов підлягає задоволенню частково.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, державне підприємство "Ялтинський морський торговельний порт" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Так, апелянт вказує на те, що позивач не здійснював передплату за надані послуги та портові збори згідно умов договору від 17.01.2012, що є порушенням зобов'язання за договором з боку самого позивача та стало підставою для невиконання портом своїх зобов'язань перед позивачем, а у відповідності з частиною четвертою статті 226 Господарського кодексу України не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

Крім того, апелянт зазначає, що за загальним правилом відшкодування збитків, в тому числі у вигляді упущеної вигоди, є мірою господарсько-правової відповідальності, яка застосовується тільки у разі здійснення суб'єктом господарювання правопорушень в сфері господарської діяльності, а в даному випадку склад правопорушення з боку відповідача при виконанні ним договору відсутній.

Ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 04.06.2013 державному підприємству "Ялтинський морський торговельний порт" відновлено строк на подачу апеляційної скарги, скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів: головуючий суддя - Балюкова К.Г., судді Видашенко Т.С. та Плут В.М.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 18.06.2013 у зв'язку з відпусткою суддя Видашенко Т.С. замінена на суддю Гоголя Ю.М.

18.06.2013 до канцелярії суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач вказує на те, що заявлена ним сума за своєю правовою природою являється збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та підлягає стягненню з відповідача, оскільки обставини справи свідчать про умисні винні дії відповідача при порушенні зобов'язання.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, та просила її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2012 між державним підприємством "Ялтинський морський торговельний порт" (Порт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" (Клієнт) був укладений договір №3 (далі - Договір, том 1, арк. с. 13-14).

При цьому, як вбачається зі службової записки від 10.10.2012 (том 2, арк. с. 6), спочатку по реєстру господарських договорів Договору був присвоєний №3, проте пізніше йому був присвоєний №8.

Відповідно до пунктів 1.1.-1.2. Договору Порт проводить прийом суден в ДППП "Масандра", перевалку піску (вантаж) у відповідності з технічними схемами, надає місце для його знаходження та автомобільні ваги для зважування, а Клієнт здійснює доставку піску в ДППП "Масандра", його вивіз, забезпечує збереження піску, а також оплату відповідних платежів за цим Договором згідно діючих в порту тарифів.

Клієнт проводить повну передоплату послуг по переробці вантажу на розрахунковий рахунок Порту, обсяг якого визначається виходячи з обсягу фактично переробленого вантажу, визначеного пунктом 3.2., а також додаткові послуги Порту у відповідності з діючими тарифами Порту (додаток №1) згідно виставленого рахунку протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до пункту 3.4. Договору Клієнт проводить передоплату портових зборів (згідно Постанови КМУ №1544 від 12.10.00 (1544-2000-п) та Наказу МТУ №214 від 27.06.96) та оплату за додаткові послуги, що надаються судну по виставленим рахункам протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що у випадку невиконання Клієнтом умов розділу 3 даного Договору Порт має право призупинити відвантаження вантажу на автотранспорт Клієнта до повного виконання Клієнтом своїх фінансових зобов'язань по даному Договору.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2012 (пункт 5.1. Договору).

14.05.2012 начальник Ялтинського морського торговельного порту дав вказівку диспетчеру порту організувати захід т/х "Печора", що підтверджується резолюцією на заяві позивача від 11.05.2012 за вих. №89 (том 1, арк. с. 16).

Проте, в подальшому, відповідач заборонив т/х "Печора", який перевозив вантаж позивача, заходити в порт, мотивуючи це наявністю заборгованості за попередні рейси, у зв'язку з чим позивач поніс збитки, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Зі змісту статей 218 та 224-226 Господарського кодексу України (436-15) вбачається, що підставою задоволення вимог про стягнення збитків є одночасна наявність у спірних відносинах таких складових цивільного правопорушення, як:

- протиправна поведінка відповідача як заподіювача збитків (порушення ним вимог закону або договору);

- факт заподіяння позивачеві збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, тобто існування втрат або знищення майна позивача, його додаткових витрат (в тому числі сплаченого іншим суб'єктам внаслідок дій відповідача), упущеної вигоди (неодержаного прибутку) тощо;

- причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними позивачеві та заявленими до відшкодування збитками та протиправною поведінкою відповідача.

Наявність усіх перелічених складових цивільного правопорушення відповідно до вимог ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України доводиться потерпілою особою - позивачем у справі, який повинен надати господарському суду належні та допустимі докази на підтвердження позову. В свою чергу, за недоведеністю навіть однієї зі вказаних умов цивільно-правова відповідальність відповідача не настає, а вимога про відшкодування збитків задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи судова колегія дійшла висновку про те, що доказів наявності складових цивільно-правового порушення, які мали би місце у відносинах між позивачем та відповідачем, позивачем в порушення імперативних приписів ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України надано не було.

Так, щодо правомірності поведінки позивача судова колегія звертає увагу на те, що жодне з положень Договору не встановлювало обов'язку Порту за будь-яких умов забезпечувати захід суден позивача до Ялтинського морського порту.

Підпункт 2.2.2 Договору визначав обов'язок Порту здійснювати прийом суден та надання причалу для їх вивантаження у ДППП "Масандра", тобто забезпечувати комплекс вантажних заходів після заходу суден до порту та їх швартування у ДППП "Масандра".

Крім того, Кодекс торговельного мореплавства України (176/95-ВР) в редакції від 02.12.2010, яка діяла в період заявленого позивачем недопуску до Ялтинського морського порту, чітко розподіляв компетенцію та повноваження морського порту як суб'єкта господарювання - державного підприємства та капітану порту як окремої посадової особи зі спеціальним статусом, стосовно надання згоди на захід судна до морського порту.

Зокрема, згідно зі ст. 76 даного Кодексу відповідач як морський порт - державне підприємство забезпечує:

- навантаження, розвантаження та обслуговування суден у порядку черговості їх приходу в порт;

- перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно і у зворотному порядку, складські операції з вантажами;

- обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти;

- допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту;

- інші види діяльності відповідно до статусу порту.

Для забезпечення безпеки мореплавства на морські порти статтею 75 Кодексу торговельного мореплавства України було покладено здійснення таких функцій, як:

- забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден;

- утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв'язку та електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту;

- утримання у справному стані засобів навігаційного устаткування на підхідних каналах і акваторії порту;

- контроль і підтримання оголошених глибин;

- визначення районів обов'язкового використання буксирів;

- забезпечення виконання вимог чинного законодавства України щодо охорони навколишнього природного середовища;

- подання допомоги потерпілим;

- вжиття ефективних заходів для прийняття з суден забруднених і стічних вод (для нафтоперевантажувальних портів - також вод, що містять нафту), сміття та інших речовин, шкідливих для навколишнього природного середовища і здоров'я людини, а також зменшення обсягів утворення та для знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових та інших відходів.

Жодна з наведених норм не надавала відповідачеві як морському порту повноваження щодо надання згоди на захід морських суден до акваторії порту.

В той же час, відповідно до ст. 86 Кодексу торговельного мореплавства України державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного (морського рибного) порту, який підпорядкований центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту (центральному органу виконавчої влади в галузі рибного господарства) і очолює Інспекцію державного портового нагляду. Капітан морського торговельного (морського рибного) порту діє відповідно до Положення про капітана морського торговельного (морського рибного) порту, що затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства).

У морських портах капітан порту та Інспекція державного портового нагляду, яку він очолює, входять до складу порту, проте не підпорядковуються посадовим особам морського порту як державного підприємства, зберігаючи свій самостійний статус.

До функцій капітанів морських портів згідно з приписами ст. 88 Кодексу торговельного мореплавства України належали, серед іншого, нагляд за дотриманням чинного законодавства і правил мореплавства, а також міжнародних договорів України щодо мореплавства (підпункт 1 частини першої даної статті), оформлення приходу суден у порт і виходу з порту (підпункт 8) та керівництво лоцманською службою і службою регулювання руху суден, нагляд та контроль за ними (підпункт 9).

Реалізація зазначених функцій, в тому числі щодо надання дозволу на захід морського судна до порту, здійснювалася капітаном морського порту шляхом прийняття розпоряджень (ст. 89 зазначеного Кодексу) які, будучи прийняті з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в порту, що входять до його компетенції, були обов'язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії порту, та могли бути скасовані тільки центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства).

З наведених норм Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) чітко та безумовно слідує, що відповідач як державне унітарне підприємство - морський порт в період з 15 по 24 травня 2012 року не мав встановлених законом або договором зобов'язань надавати згоду на захід суден позивача до Ялтинського морського порту, та не міг забезпечити такий захід, маючи лише зобов'язання перед позивачем щодо комплексу вивантажувальних заходів після прибуття судна у порт та швартування у ДППП "Масандра". Отже, всупереч безпідставним доводам позивача, відповідач об'єктивно не міг порушити зобов'язання, які в нього не виникли.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про відсутність у спірних відносинах такої обов'язкової складової цивільного правопорушення, як протиправна поведінка відповідача.

Щодо доведеності інших умов цивільно-правової відповідальності - факту заподіяння позивачеві збитків та причинно-наслідкового зв'язку між цими збитками та поведінкою позивача - судова колегія вважає за необхідне зауважити наступне.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення збитків, місцевий господарський суд вказав на те, що факт заподіяння позивачеві збитків на суму 1220511,70 грн. підтверджується висновком судової економічної експертизи № 1382/1383 від 29.03.13 року.

Судова колегія не погоджується із таким висновком господарського суду Автономної Республіки Крим, оскільки не може оцінити зазначений висновок судового експерта як належний та допустимий доказ у справі.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, тобто за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом..

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12 року (v0004600-12) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" господарським судам неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

За змістом ч. 2 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, а також загальних положень ст. 20 Цивільного кодексу України, поняття "збитки" за своєю природою є правовим, та повинне визначатися судом виходячи з вище наведених умов цивільно-правової відповідальності, які й формують правову конструкцію збитків.

Отже, питання про розмір заподіяних особі збитків є правовим, а фактична частина в цьому правому питанні складається виключно із висновків щодо конкретних показників (вартості майна, документально підтверджених витрат на придбання матеріалів, оплату послуг, штрафних санкцій тощо), які в подальшому, з урахуванням правових умов цивільно-правової відповідальності, дозволять компетентному органу - суду визначити міру відповідальності винної в заподіянні збитків особи.

В порушення наведених вимог чинного законодавства місцевий господарський суд поставив на вирішення судового експерта правове питання про розмір збитків, заподіяних позивачу, а висновок експерта містить відповідь саме з констатацією вини посадових осіб відповідача в заподіянні збитків та порушення прав позивача, в той час як ці питання (про вину особи у цивільно-правовому порушенні та статусі потерпілого від нього) відносяться до виключної компетенції суду.

Крім того, судова колегія вважає, що як при подачі позову, так й при проведенні експертного дослідження не були використані належні та допустимі докази, які б підтверджували фактичне повернення позивачем передоплати, отриманої від товариства з обмеженою відповідальністю "Портланд" (за договором № 10 купівлі-продажу від 21.02.12 року), від товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадія Інвест" (за договором № 14 купівлі-продажу від 21.02.12 року), від товариства з обмеженою відповідальністю "Союзбудтехнологія" (за договором № 50 купівлі-продажу від 12.04.12 року) та від товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" (за договором №50 купівлі-продажу від 04.0512 року).

Щодо усіх цих договорів позивач на підтвердження факту повернення ним грошових коштів, отриманих в якості передоплати від вказаних суб'єктів господарювання, надає як письмові докази (ст. 36 Господарського процесуального кодексу України) оформлені ним платіжні доручення без позначень фінансових установ щодо фактичного списання грошових коштів на виконання цих доручень.

Проте, відповідно до приписів п.1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить лише доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача, але сам по собі не підтверджує факту списання коштів на його виконання. Фактичне здійснення платежу за платіжним дорученням повинно бути підтверджене такими належними доказами, як виписки з рахунків, відмітками про здійснення платежу на зворотному боці платіжного доручення, скріпленими печаткою банку та підписами відповідних посадових осіб тощо.

Отже, позивач всупереч положенням ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів фактичного списання з його рахунків грошових коштів, отриманих від наведених суб'єктів господарювання в якості передоплати та повернених через неможливість виконання договірних зобов'язань, не надав.

Таким чином, приймаючи до уваги критерії прийняття та оцінки висновку судового експерта, викладені у пункті 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12 року (v0004600-12) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", висновок судової економічної експертизи № 1382/1383 від 29.03.13 року не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки проведення та виконання цієї експертизи було здійснено з правового питання, а судовим експертом для вирішення питання про фактичні витрати позивача було зроблено передчасний висновок про недоведені безготівкові платежі позивача на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Портланд", товариства з обмеженою відповідальністю "Лівадія Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Союзбудтехнологія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект".

На підставі викладеного, враховуючи те, що ані факт понесення збитків та їх розмір, ані протиправність поведінки відповідача не були належно доведені позивачем, судова колегія вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Отже, по результатам розгляду апеляційної скарги, судова колегія вбачає обґрунтованість останньої, необхідність її задоволення судом, внаслідок чого оскаржене рішення суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених в ньому, обставинам справи та внаслідок неправильного застосування судом при вирішенні справи норм матеріального права.

Згідно пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2013 у справі № 5002-17/3370-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

"У задоволенні позову відмовити повністю."

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Бетонстрой" (Камишове шосе, 23, м. Севастополь, 99014, код ЄДРПОУ 36910334, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт" (вул. Рузвельта, 5, м. Ялта, 98600, код ЄДРПОУ 01125591, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) 12205,12 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.