910/1032/13 Про стягнення заборгованості з вартості оренди техніки за укладеним договором оренди - 13.06.2013 Прийняття

Позивач, Дочірнє підприємство "Будівельне управління №143 "Відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд", звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" про стягнення 354276,35 грн., в тому числі: суми боргу у розмірі 329130,33 грн., пені у розмірі 12412,60 грн., інфляційних збитків у розмірі 2912,35 грн., 3% річних у розмірі 9821,07 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі № 910/1032/13 (суддя Мандриченко О.В.) частково задоволено позов Дочірнього підприємства "Будівельне управління №143 "Відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд", а саме, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" на користь Дочірнього підприємства "Будівельне управління №143" Публічного акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" 329130,33 грн. заборгованості, 9821,07 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, 6779,03 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення повністю та прийняти нове про відмову у позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.06.2013 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, апелянтом зазначено, що, оскільки договір, за яким стягнуто спірну суму, регулює не лише оренду техніки, а й правовідносини щодо виконання цією технічкою робіт, то при визначенні вартості виконаних робіт необхідно керуватись не лише актами здачі-приймання виконаних робіт у тому вигляді, в якому вони були складені, а й первинними обліковими документами з роботи техніки, які в матеріалах справи відсутні. Щодо наявної в матеріалах справи Довідки про виконані роботи, відповідач стверджує, що ним така Довідка не підписувалась. Також, відповідачем зазначено, що обставини невиконання в спірний період буровою установкою відповідних робіт, можуть бути підтверджені шляхом проведення відповідної будівельно-технічної експертизи.

Сторони до судового засідання, що відбулось 13.06.2013 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. (v0018600-11) Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності сторін є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" (орендар) та Дочірнім підприємством "Будівельне управління №143" Відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" (орендодавець) 18.10.2011 року було укладено договір №18-10/11 оренди бурового агрегату МАІТ-260 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування буровий агрегат МАІТ 260 у відповідності до заявки орендаря.

Згідно з п. 1.3. договору, загальна тривалість оренди за цим договором не може перевищувати 1320 машино-годин.

Відповідно до п. 1.4. договору, орендар заздалегідь подає в письмовій формі заявку на надання йому техніки згідно даного договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що він вступає в силу з моменту (дня) його підписання сторонами та діє до повного виконання робіт.

У п. 3.2. договору зазначено, що вартість оренди техніки, що надається за цим договором, становить 4393,14 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 732,19 грн. за одну машино-годину.

Загальна орендна плата за весь строк оренди, що становить 1320 машино-годин складає 5798944,80 грн., у тому числі ПДВ 20% 966490,80 грн. Розмір орендної плати може бути змінено за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди до цього договору. Сторони домовилися, що орендна плата за цим договором не підлягає індексації (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, орендар додатково відшкодовує орендодавцю вартість перебазування техніки для виконання умов цього договору у сумі 25000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 4166,67 грн.

Згідно з п. 3.6. договору, кінцевий розрахунок фактично наданих послуг за звітний період проводиться на підставі належно оформленого акту прийому-передачі (згідно змінних рапортів техніки) наданих послуг протягом 10 банківських днів з дня підписання акту наданих послуг, шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця, вказаний у розділі 10 цього договору.

Пунктом 4.2.2. договору передбачено, що орендар зобов'язується виконувати розрахунки стосовно сплати послуг.

У п. 5.3. договору зазначено, що за невиконання чи неналежне виконання умов дійсного договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим на території України законодавством.

Даний договір набуває сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 8.2. договору).

З матеріалів справи вбачається надання позивачем відповідачу послуг з надання в оренду бурової установки МАІТ 260, згідно договору № 18-10/11 від 18.10.2011 року.

Наведені обставини підтверджуються підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств Актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за листопад та грудень 2011 року на суми, відповідно, 1376075,00 грн. та 423055,33 грн.

Акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за листопад 2011 року датований 30.11.2011 року. Акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за грудень 2011 року не містить дати його підписання, однак і позивач, і відповідач у своїх письмових заявах та клопотаннях зазначали, що він датований 31.12.2011 року, що обґрунтовано прийнято судом першої інстанції до уваги.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 354276,35 грн. за договором від 18.10.2011 року було укладено договір №18-10/11, в тому числі: суми боргу у розмірі 329130,33 грн., пені у розмірі 12412,60 грн., інфляційних збитків у розмірі 2912,35 грн., 3% річних у розмірі 9821,07 грн.

Судова колегія погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті рішення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як зазначалось, з наявних в матеріалах справи Актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), вбачається надання позивачем відповідачу послуг з надання в оренду бурової установки МАІТ 260, згідно договору № 18-10/11 від 18.10.2011 року за період листопад - грудень 2011 року на загальну суму 1799130,33 грн.

Щодо тверджень відповідача про необхідність наявності в яксоті підтвердження факту передання майна акту приймання-передачі майна, заявки, в яких позивач погодив із відповідачем істотні умови: обсяги наданих послуг, строки, змінність робіт, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, по-перше, умова про передачу майна в оренду на підставі акту прийому-передачі майна у договорі відсутня, по-друге, діюче законодавство України, зокрема, ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, не передбачає, при переданні майна, необхідності наявності саме акту прийому-передачі.

Що стосується заявок, в яких позивач погодив із відповідачем істотні умови: обсяги наданих послуг, строки, змінність робіт, то місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що, незважаючи на положення п. 1.5. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються не на підставі вказаних заявок, а на підставі актів здачі-прийняття виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що договір та акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) підписані не уповноваженими особами, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договір №18-10/11 оренди бурового агрегату МАІТ-260 від 18.10.2011 року підписаний начальником позивача і директором відповідача та містить печатки сторін.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Позивач зазначає, а відповідач не заперечує того факту, що останнім була сплачена частина грошових коштів за договором оренди бурового агрегату МАІТ-260 від 18.10.2011 року №18-10/11.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність договору оренди від 18.10.2011 року №18-10/11 не встановлена законом, до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про визнання його недійсним у судовому порядку.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) є належними доказами надання позивачем відповідачу послуг з надання в оренду бурової установки МАІТ 260, згідно договору № 18-10/11 від 18.10.2011 року за період листопад - грудень 2011 року на загальну суму 1799130,33 грн.

Відповідачем свої зобов'язання за договором оренди бурового агрегату МАІТ-260 від 18.10.2011 року №18-10/11 щодо сплати орендної плати за період листопад-грудень 2011 року були виконані лише частково в сумі 1470000,00 грн.

З огляду на викладене, внаслідок невиконання відповідачем у встановлені договором строки своїх зобов'язань за договором оренди бурового агрегату МАІТ-260 від 18.10.2011 року №18-10/11, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за період листопад-грудень 2011 року на загальну суму 329130,33 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 329130,33 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 329130,33 грн. боргу є обґрунтованими, та суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 12412,60 грн., судова колегія зазначає наступне

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3. договору, за невиконання чи неналежне виконання умов дійсного договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим на території України законодавством.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 12412,60 грн. позивач обґрунтовував положеннями статті 230 та частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статі 230 Господарського кодексу України (436-15) , штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Проте, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, наведений Закон регулює договірні відносини суб'єктів господарювання щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та передбачає обмеження пені, що визначається договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором оренди бурового агрегату МАІТ-260 від 18.10.2011 року №18-10/11 не передбачено стягнення з орендаря пені за прострочення сплати орендної плати.

Оскільки договором не встановлено розмір пені, який сторони могли б застосувати за прострочення виконання зобов'язання по сплаті орендних платежів, законодавство не містить спеціальної норми, якою б визначався розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання по сплаті орендних платежів, а містить лише положення про те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені та обґрунтовано відмовив в цій частині позовних вимог.

Позивачем також було заявлено до суду вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 9821,07 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2912,35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалось, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 329130,33 грн. та колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказану суму відповідач повинен був сплатити протягом 10 банківських днів з дня підписання акту наданих послуг, тобто в січні 2012 року з врахуванням усіх вихідних днів, які не є банківськими днями, та останнім днем сплати є 17.01.2012 року.

При перевірці судом здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що він відповідає вимогам законодавства, а визначена позивачем сума знаходиться в межах належних до стягнення сум 3%, які складають 9846,86 грн., внаслідок чого позов в цій частині також обґрунтовано задоволено судом першої інстанції у визначеному позивачем розмірі.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 (v_928600-12) "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що за період прострочення платежу сукупний індекс інфляції становив менше одиниці, тому вказана вимога обґрунтовано не задоволена судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі № 910/1032/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року у справі № 910/1032/13 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.