Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

від позивача: представник за довіреністю Колісниченко А.О.;

від відповідача: представник за довіреністю Заворотнюк М.С., Труш І.В., директор Замуруєва О.В.;

розглянувши матеріали апеляційних скарг комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва та приватного підприємства "ДІО"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року

у справі №5011-11/14599-2012 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс"

до приватного підприємства "ДІО"

про зобов'язання звільнити приміщення та стягнення 85 322,05 грн., -

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 позов задоволено частково. Зобов'язано ПП "ДІО" звільнити нежитлове приміщення площею 315 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Будищанська, 4, та повернути його балансоутримувачу - КП "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва за актом прийому-передачі. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення заборгованості задовольнити.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 в частині зобов'язання звільнення ПП "ДІО" з орендованих приміщень КП по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 апеляційні скарги КП по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва та ПП "ДІО" прийнято до розгляду та об'єднано їх в одне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати від 03.06.2013 року у зв'язку з великою завантаженістю судді Лобаня О.І., визначено здійснити розгляд справи №5011-11/14599-2012 у складі: головуючого судді - Федорчука Р.В., суддів Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.

Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2013 року надав усні пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі відповідача та просив його скаргу залишити без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні 12.06.2013 року надав усні пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі позивача та просили його скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 12.06.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2005 між КП "Житлорембудсервіс" (далі - орендодавець) та ПП "ДІО" (далі - орендар) укладено договір оренди комунальної власності (будівель, споруд, приміщень) та надання комунальних послуг №1911 (далі - договір), відповідно до умов договору орендодавець на підставі розпоряджень Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 14.11.2005 року №1253 та від 18.11.2005 року №1276 (ЖЕК-319) передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду), далі об'єкт оренди, за адресою вул. Будищанська, 4, загальною площею 315,00 кв.м, для розміщення кафе-їдальні - 295,20 кв.м. та перукарні - 19,80 кв.м. (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Деснянського району і знаходиться на балансі КП "Житлорембудсервіс", який є орендодавцем.

На виконання умов договору, 01.12.2005 року орендодавцем передано, а орендарем прийнято у користування вказані вище приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення.

Згідно з п. 3.1. договору сторонами передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Деснянської райради від 30.12.2004 року №23, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною до цього договору (додаток 1), на дату підписання договору становить 220,50 грн. (без ПДВ).

Пунктом 3.2. договору встановлено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.6. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Згідно з п. 3.8. договору вартість комунальних послуг не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі розрахунків вартості послуг, визначеному в додатку 2 до договору, або договорів, укладених орендарем безпосередньо з організаціями, що надають такі послуги.

Відповідно до п. 4.1.2. договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується умовами договору, оплата орендної плати та комунальних послуг орендарем здійснювалась на підставі виставлених орендодавцем платіжних вимог-доручень, в яких відображено стан розрахунків між сторонами за весь час користування майном та відповідними послугами.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати станом на 01.09.2012 року у розмірі 364,88 грн.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, в платіжній вимозі-дорученні від 17.10.2012, яка була виставлена орендодавцем орендарю для здійснення чергової оплати передбачених договором платежів зазначено, що по орендній платі вихідне сальдо становить "-121,41 грн.".

З огляду на зазначене, слід зробити висновок, що, станом на момент звернення позивача до суду, заборгованість у орендаря з орендної плати була відсутня.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано суду жодних доказів, які могли б свідчити про наявність вказаної заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендних платежах в розмірі 364,88 грн.

Відповідно до п. 2.1. додатку №2 до договору від 01.12.2005 року сторони передбачили, що нарахування плати за теплову енергію виконуються згідно розрахункового договірного теплоспоживання на будівлю, пропорційно опалювальної орендної або викупленої площі по тарифах, встановлених КМДА з проведенням перерахунку в наступному місяці згідно документам про спожиту теплову енергію, наданих АК "Київенерго".

Як слідує із позовних вимог, КП по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" просить стягнути з відповідача заборгованість по опаленню за період з 2009 року по 2012 рік у розмірі 49 067,56 грн.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, 25.06.2007 року інженером-інспектором АЕК "Київенерго" було встановлено, що в частині орендованих приміщень прилади опалення відсутні (демонтовані). Також було зазначено, що від відновлення системи опалення орендар відмовляється. Вказані обставини підтверджуються складеним актом №6-06/116 від 25.06.2007 року (т. 3, а.с. 17).

Вказане також підтверджується повторною перевіркою (проведеною комісією в складі провідних інженерів позивача, начальника ЖЕК-319 та в присутності директора ПП "Діо") орендованого приміщення, якою встановлено, що в приміщеннях кафе площею 285,00 кв.м. централізоване опалення відсутнє, що підтверджується актом від 25.02.2010 року (т. 1, а.с. 102).

Разом з тим, факт відсутності в орендованих приміщеннях приладів опалення підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2007 у справі №35/200 (т. 1, а.с. 88-92).

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження відновлення опалення, оскільки, як зазначено вище, 25.06.2007 року прилади опалення в орендованому приміщенні були демонтовані, що виключає факт отримання послуг щодо опалення відповідачем в період з 2007 року.

Отже, з огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з опалення у розмірі 49 067,56 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості за електроенергію у розмірі 12 449,88 грн. та за підігрів води у розмірі 798,45 грн.

Відповідно до додатку №2 до договору розрахунок вартості за електроенергію проводиться щомісячно згідно з фактично спожитої електроенергії по тарифах, встановлених КМДА.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження кількості спожитої відповідачем електроенергії позивачем надано звіти про витрати електроенергії по ЖЕК-319 (підписані начальником ЖЕКу та інженером), в яких відображено кількість спожитої електроенергії ПП "ДІО".

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказані звіти не можуть вважатися належними доказами на підставі яких можна обрахувати суму боргу по електроенергії, оскільки без первинних документів (акти зняття показань лічильника, табуляграм, тощо) достовірність наведених в них даних жодними чином перевірити неможливо.

При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, вказана у звітах кількість та вартість спожитої електроенергії не співпадає з даними, наведеними позивачем у розрахунку заборгованості.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів, які могли б стати підтвердженням наявності заборгованості відповідача за підігрів води.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за електроенергію у розмірі 12 449,88 грн. та за підігрів води у розмірі 798,45 грн.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості (орендна плата, опалення, електроенергія, підігрів води) у розмірі 62 680,77 грн., оскільки КП по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" не надано суду доказів на підтвердження своїх вимог.

Одночасно, оскільки заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 4 892,55 грн. пені, 5 470,44 грн. 3% річних та 12 278,29 грн. інфляційних втрат є похідними, які пов'язані з наявністю прострочення грошового зобов'язання у відповідача, яка, в свою чергу, судом спростована, то відсутні підстави для задоволення вказаних вимог.

Щодо вимог про звільнення нежитлового приміщення площею 315,00 кв.м. в будинку №4 по вул. Будищанській в місті Києві та повернення його балансоутримувачу за актом прийому-передачі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 1 ч. 2 ст. 26 цього ж закону).

Відповідно до п. 9.1. договору сторонами передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.12.2005 року до 30.11.2006 рік.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, строк дії договору оренди №1911 від 01.12.2005 року було продовжено до 28.11.2012 року.

Даний договір припиняє дію, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.9. договору).

Позивачем на адресу відповідача направлено лист від 19.12.2012 року №08-4404, в якому позивач повідомив про припинення дії договору з 28.11.2012 року, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та вимагав повернути орендоване приміщення за актом прийому-передачі в строк до 31.12.2012.

Проте, відповідач заперечує проти вказаних вимог, стверджуючи те, що вказаний договір було продовжено не на 364 дні, а на 5 років, з огляду на набрання чинності з 15.12.2009 внесених до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" змін.

З урахуванням названих змін до Закону у ч. 1 ст. 17 встановлюється, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Також передбачено, що термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Однак, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено продовження строку дії договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як слідує з умов договору, строк на який укладався цей договір становить 364 дні, а не 5 років.

При цьому, слід зазначити, що п. 9.4. договору сторонами встановлено, що укладення повторного договору оренди на вказане приміщення проводиться на підставі нових розпорядчих документів (розпорядження) після звернення орендаря, поданого не пізніше як за місяць до закінчення строку дії договору.

Однак, матеріали справи не містять ні доказів надсилання орендарем письмового повідомлення орендодавцю про намір продовжити дію договору, ні доказів наявності розпорядчих документів (розпорядження), на підставі яких може бути продовжено дію договору.

Отже, з огляду на зазначене, є обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що строк дії договору оренди комунальної власності (будівель, споруд, приміщень) та надання комунальних послуг №1911 від 01.12.2005 року закінчився 28.11.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п. 9.3. договору після закінчення строку дії договору оренди орендоване приміщення (будинок) має бути звільненим і передано орендодавцю за актом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав щодо зобов'язання відповідача звільнити орендоване приміщення та зобов'язати передати його по акту прийому-передачі.

Посилання сторін на акт звіряння колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством) мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції.

Проте, акт звірки (т. 3, а.с. 31-32), з урахуванням вимог ст.ст. 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України не може бути належним доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором, оскільки вказаний акт в будь-якому випадку не є первинним документом в розумінні ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тоді як факт здійснення будь-якої господарської операції (в т.ч. передачі товару, сплати грошових коштів тощо) можуть засвідчувати тільки первинні документи (в т.ч. договір, накладна, платіжні доручення тощо).

При цьому, колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків жодним чином не може вплинути на прийняття по справі рішення, оскільки акт звіряння є тільки документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік господарських операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторони повинні довести первинними документами в розумінні ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не надав до суду первинних документів, які б могли свідчити про наявність у відповідача заборгованості за договором оренди №1911 від 01.12.2005 року.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Таким чином, апеляційні скарги КП по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва та ПП "ДІО" слід залишити без задоволення, оскільки доводи скаржників зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційні скарги комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва та приватного підприємства "ДІО" на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2013 року у справі №5011-11/14599-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-11/14599-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

4. постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.