5011-33/8196-2012 Про визнання договору поруки припиненим - 23.05.2013 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання договору припиненим.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк", Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариcтва з обмеженою відповідальністю про визнання Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 припиненим з 31.08.2007 року - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд повністю скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013 року у справі №5011-33/8196-2012 та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити, визнати Договір поруки №18106Р11 від 19.08.2006 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю припиненим 31.08.2007 року.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Відповідач 1 у своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відповідач 2 у судове засідання повноважних представників не направив, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

19.08.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю укладено Договір поруки №18106Р11.

Договір поруки укладено як забезпечення виконання зобов'язання позичальника за Кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006 року, який укладено між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 3.1. кредитного договору передбачено, що відповідно до положень та умов договору банк відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості еквівалентним 16000000,00 доларів США, на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов даного договору.

Відповідно до п. 3.2.5. кредитного договору, процентна ставка за кредитом встановлюється таким чином: для доларів США: LIBOR USD (6m) + 5,75 % річних, але не менше 11,5 % річних; для євро: EURIBOR (6m) +7% річних, але не менше 10,5 % річних; для швейцарських франків: LIBOR CHF (6m) + 7,6 % річних, але не менше 9,5 % річних.

Між сторонами кредитного договору підписані додаткові договори до нього, які змінювали та/або доповнювали кредитний договір, а саме: №1810К31-1/2159 від 12.09.2006, №18106К31-2/2159 від 20.12.2006, №18106К31-3/2156 від 22.01.2007, №18106К31-4/2159 від 06.07.2007, №18106К31-5/2159 від 31.08.2007, №18106К31-6/2159 від 07.11.2007 року, №18106К31-7/2159 від 31.01.2008, №18106К31-8/2159 від 29.08.2008, №18106К31-9/2159 від 15.01.2009, №18106К31-10/2159 від 06.02.2009, №18106К31-11/2159 від 27.02.2009, №18106К31-12/2159 від 05.03.2009, №18106К31-13/2159 від 14.03.2009, №18106К31-14/2159 від 28.08.2009, №18106К31-15/2159 від 29.09.2009, №18106К31-16/2159 від 29.10.2009, №18106К31-17/2159 від 01.12.2009, №18106К31-18/2159 від 04.02.2010, №18106К31-19/2159 від 30.03.2010, №18106К31-20/2159 від 27.09.2011, №18106К31-21/2159 від 08.11.2011 року.

31.08.2007 року між відповідачем 1 і відповідачем 2 укладено додатковий договір №18106КЗ1-5/2159 до кредитного договору, згідно з п.1 якого внесено зміни до умов кредитування, зокрема, починаючи з 01.08.2007 року збільшено плату за користування кредитом (проценти) та встановлено процентну ставку для швейцарських франків не менше 10,0% річних.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір поруки №18106Р11 від 19.08.2006 року.

Як вбачається з умов п.2.1.6 ст. 2 договору поруки, поручитель (позивач) ознайомлений з умовами кредитної угоди (включаючи всі додатки до кредитної угоди, що є чинними на дату укладання договору поруки) укладеної між кредитором (відповідачем 1) і позичальником (відповідачем 2), тобто умов, що діяли станом на 19.08.2006 року.

12.11.2008, 28.04.2010 та 08.11.2011 сторони по справі уклали додаткові угоди до договору поруки №18106Р11, які за своїм змістом стосувалися лише даних щодо розміру ліміту та валюти заборгованості відповідача 2, та строку погашення основного боргу. Однак, вищезазначене збільшення обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором в умовах вказаних додаткових угод будь-якого відображення не знайшло.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання припиненим договору поруки №18106Р11 від 19.08.2006 року, у зв'язку з тим, що без згоди поручителя було змінено зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Із статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст 555 Цивільного кодексу України (435-15) ).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

За приписами ч.1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі зверення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору (п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.09.2012 року №10-1393/0/4-12 (v1393740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Суд зауважує, що позивач таким правом скористався у межах розгляду справи №5011-34/6378-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Багатопрофільного підприємства "Солідарність", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" та Товаритсва з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" про стягнення суми заборгованості за Кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006 року у розмірі 194535754,37 грн. та 71988,98 шв.франків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" підтвердив той факт, що його заперечення проти позову про стягнення заборгованості грунтувалися на встановленні факту припинення Договору поруки №18106Р11 від 19.08.2006 на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Тобто, в межах розгляду справи про солідарне стягнення суми заборгованості за Кредитним договором №18106К31-5/2159 судами досліджувались та встановлювалися факти, щодо визнання Договору поруки №18106Р11 від 19.08.2006 року припиненим, як наслідок збільшення обсягу відповідальності за основним зобов'язанням у зв'язку із укладанням Додаткового договору від 31.08.2007 року №18106К31-5/2159.

Так, із тексту рішення у справі №5011-34/6378-2012 вбачається, що господарським судом міста Києва встановлено наявність обізнаності та погодження Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", зокрема, з умовами Кредитного договору та умовами Додаткового договору, яким було змінено відсоткову ставку. Вносячи зміни до Договору поруки після того, як було змінено відсоткову ставку за Кредитним договором, ТОВ "Диво-Світ" підписавши вказані Договори тим самим погодився із зміненим зобов'язанням за Основним (Кредитним) договором. У протилежному випадку він би відмовився від підписання вказаних договорів.

Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду міста Києва №5011-34/6378-2012 від 08.08.2012 року, у постанові №5011-34/6378-2012 від 13.11.2012 року встановив, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Розглянувши касаційну скаргу Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та залишивши її без задоволення, Вищий господарський суд України у постанові №5011-34/6378-2012 від 06.02.2013 зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки не можна визнати припиненим, оскільки поручитель був ознайомлений з умовами додаткового договору та погодив його укладення, що підтверджується змістом договором про внесення змін №18106Z108-1 від 12 листопада 2008, договором про внесення змін №18106Z108-2 від 28 квітня 2010, договором про внесення змін №18106Z108-4 від 08 листопада 2011 до договору застави від 19.08.2006 №18106Z108, що укладені між ПАТ "Урексімбанк" та ТОВ "Диво-Світ", та в яких є посилання на укладені між кредитором та позичальником додаткові угоди до кредитного договору, в тому числі й на додатковий договір №18106К31-5/2159 від 31.08.2007 року, а також укладанням між банком та поручителем після того, як було змінено відсоткову ставку за кредитним договором, додаткових угод №18106Р11-1 від 12.11.2008, № 18106Р11-2 від 28.04.2010 та № 18106Р11-3 від 08.11.2011 року.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 року №8 (v0008700-07) передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Таким чином, вищенаведені факти, встановлені у рішеннях судів у справі №5011-34/6378-2012, мають преюдиційне значення.

Враховуючи викладене вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо визнання Договору поруки №18106Р11 від 19.08.2006 року припиненим на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, а таким чином позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк", Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариcтва з обмеженою відповідальністю про визнання договору припиненим не підлягають задоволенню.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013 року у справі №5011-33/8196-2012 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.