5017/222/2012 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу бази відпочинку, визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності та скасування запису в реєстровій книзі, визнання права власності, зобов'язання звільнити базу відпочинку - 17.05.2013 Прийняття

Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Закритого акціонерного товариства "Тираспольський електроапаратний завод", з урахуванням остаточних уточнень до позовної заяви, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2002р., визнання недійсним рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради №181 від 02.12.2002р. та свідоцтва про право власності, скасування запису в реєстровій книзі, визнання права власності на базу відпочинку "Примор'є", зобов'язання звільнити базу відпочинку "Примор'є".

05.03.2012р. ухвалою господарського суду Одеської області було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача виконавчий комітет Затоківської селищної ради.

26.03.2012р. ухвалою господарського суду Одеської області було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача КП "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації", також до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Агентство публічної власності Республіки Молдова.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29 жовтня 2012 року у справі №5017/222/2012 (суддя Малярчук І.А.) припинено провадження у справі в частині заявлених прокурором позовних вимог щодо скасування запису в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27, про належність на праві власності ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано до суду належних доказів та не обґрунтовано обставини посилання на приписи Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності (498_043) від 11.07.1994 р., при цьому, позивачем не надано належних доказів, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, щодо віднесення бази відпочинку до об'єктів соціальної сфери підприємств колишнього союзного підпорядкування; вимога позивача про скасування запису в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 27 не відповідає вимогам ст. 12 ГПК України, якою визначено підвідомчість справ господарським судом та передбачено можливість розгляду господарськими судами справ про визнання недійсними актів ненормативного характеру.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України в повному обсязі, з посиланням при цьому на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, з мотивів викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача (Фонду державного майна України) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач підтримує апеляційну скаргу Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора та наполягає на її задоволенні.

Представник відповідача-1 (ФО-П ОСОБА_4.) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими відповідач-1 не погоджується з апеляційною скаргою Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 17.05.2013р.

Представник відповідача-2 (Закритого акціонерного товариства "Тираспольський електроапаратний завод") у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні супровідні листи з дорученнями про вручення, надіслані головному управлінню юстиції в Одеській області для передання компетентному суду Республіки Молдова від 22.11.2012р. і 05.02.2013р., та листом ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" від 23.04.2012р. №19/23-01, в якому ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" просило Одеський апеляційний господарський суд слухати справу №5017/222/2012 за відсутністю представника відповідача-2.

Представник відповідача-3 (Виконавчого комітету Затоківської селищної ради) у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.11.2012р.

Представник відповідача-4 (Комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації") у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.11.2012р.

Представник третьої особи (Агентства публічної власності Республіки Молдова) у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить відповідні доручення про вручення ухвал Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2012р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора за відсутністю представників відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4 та третьої особи у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників скаржника, позивача та відповідача-1, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 07.05.2002р. між ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" (відповідач-2, продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_4 (відповідач-1, покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" (надалі - договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1"), за умовами якого на виконання Постанови Верховної Ради Придністровської Молдавської Республіки "Про реалізацію майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод"" №447 від 30.01.2002р., висновку Контрольного Управління Президента ПМР від 21.02.2002р. у відповідності з Наказом Міністерства промисловості Придністровської Молдавської Республіки №254 від 27.03.2002р. "Про створення комісії по оцінці майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод", продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує майно бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке уявляє собою майновий комплекс із житлових приміщень, господарських та допоміжних прибудов, рухоме та малоцінне майно (майно) згідно висновку про оцінку будівель та споруд бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 30.04.2002р. та акту ринкової оцінки вартості будівель та споруд, що нараховує 137 один., які додаються до цього договору та є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.1.2 договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" майно розташоване за адресою: Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.м.т. Затока, Сонячний курортний район.

Згідно із п.2.1 договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" вартість майна складає 110 000 дол. США, що складає 585970 грн. України за офіційним курсом НБУ на день підписання договору.

За п.2.5 договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" право власності на майно переходить до покупця поетапно, після проведення звірок та відповідно актів приймання-передачі, які є невід'ємними частинами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, додатком №1 до договору купівлі-продажу бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 21.05.2002р. вказаний договір було доповнено реквізитами сторін в тому числі банківськими.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі: статуту ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод", доповідної записки Президента Придністровської Молдавської Республіки М. Смирнова від 21.02.2002р. №04-12/51, Наказу Міністерства промисловості Придністровської Молдавської Республіки від 27.03.2002р. №254, Постанови Верховної Ради Придністровської Молдавської республіки від 30.01.2002р. №447 "Про реалізацію майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод"", довідки ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" щодо балансової вартості майна від 06.03.2002р. №03-01/54, проводились певні дії направлені на майбутній продаж бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

16.08.2002р., на виконання умов договору купівлі-продажу бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідачем-1 та відповідачем-2 було складено акт виконаних робіт, відповідно до якого ФО-П ОСОБА_4 повністю було оплачено вартість майна, зазначену в спірному договорі, а ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" здійснив передачу бази відпочинку, відповідно до чого у сторін відсутні будь-які претензії один до одного по виконанню договору купівлі-продажу від 07.05.2002р.

На підставі договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", згідно з клопотанням ФО-П ОСОБА_4 02.12.2002р. виконавчим комітетом Затоківської селищної ради було прийнято рішення №181 "Про оформлення права власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у АДРЕСА_1, відповідно до якого ФО-П ОСОБА_4 було вирішено оформити право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у складі споруд у Сонячному курортному районі смт. Затока, з видачею свідоцтва на право власності та доручено начальнику Білгород-Дністровського МБТІ зареєструвати свідоцтво на право власності ПП ОСОБА_4 на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у складі споруд у Сонячному курортному районі смт. Затока.

16.12.2002р. на виконання рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради №181 від 02.12.2002р. КП "Білгород-Дністровське БТІ" було здійснено реєстрацію за ОСОБА_4 права приватної власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27 та видано свідоцтво на право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002р.

Матеріали справи, а саме: рішення виконкому Затоківської селищної ради №59 від 21.02.2007р., технічні умови №606 від 23.05.2007р., від 23.05.2007р. №06/05, узгодення проекту реконструкції від 15.10.2008р. №262, експертний висновок від 04.04.2011р. №17-901, декларація про початок виконання будівельних робіт від 12.09.2011р. свідчать про тривале подальше володіння, користування, розпорядження, утримання в належному стані та покращення ФО-П ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

З наявної в матеріалах справи копії інвентаризаційної справи бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" №94, що знаходиться в КП "Білгород-Дністровське БТІ", яка містить документи щодо інвентаризації об'єктів бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", обміри, плани, експлікації, ескізи будівель та споруд бази датовані 1990 р. та 2001 р., вбачається, що в них відсутні вказівки про власника майна, однак в матеріалах інвентаризаційної справи наявний лист Молдавського виробничого об'єднання "Электроаппарат" №147 від 27.09.1990р., адресований БТІ м. Білгород-Дністровський, про надання дозволу на виготовлення технічної документації бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в с.м.т. Затока. Право власності за ОСОБА_4 зареєстровано КП "Білгород-Дністровське БТІ", про що здійснено відповідні записи в реєстровій книзі №1 запис №27 на підставі свідоцтва на право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002р.

Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України, вважаючи, що вказаний договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 07.05.2002р. та видане на його підставі свідоцтво про право власністю базою відпочинку складені всупереч вимогам чинного законодавства, звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо позовних вимог в частині скасування запису в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27, про належність на праві власності ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою АДРЕСА_1, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлюючому документі від 16.12.2002р., право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" зареєстровано КП "Білгород-Дністровське БТІ" на праві приватної власності за фізичною особою ОСОБА_4, про що зроблено запис в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27.

Частинами 1, 3 ст. 21 ГПК України встановлено, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу, відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо скасування запису в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27 також не відповідає вимогам ст. 12 ГПК України, якою визначено підвідомчість справ господарським судом та передбачено можливість розгляду господарськими судами справ про визнання недійсними актів ненормативного характеру.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що провадження за позовною вимогою прокурора про скасування запису в реєстровій книзі №1 за реєстровим №27, про належність на праві власності ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою АДРЕСА_1 підлягає припиненню на підставі ч.1 п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки така вимога не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За ст.ст. 1, 2, 7 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. №1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Зобов'язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Кабінету Міністрів України провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси, що знаходяться на території України, а також на майнові комплекси і фінансові ресурси України, що знаходяться на територіях інших республік.

Згідно зі ст. 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11.07.1994р. кожна із Сторін визнає право власності іншої Сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філіали, долі, паї, акції та інше майно), включаючи об'єкти соціально-культурної сфери (санаторії, санаторії-профілакторії, будинки і бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади), що перебували на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління іншої Сторони, а також були власністю інших юридичних осіб, у майні яких відсутня державна частка, та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин. Також кожна із Сторін визнає право власності іншої Сторони по відношенню до розташованих на її території підприємств та іншого майна, що перебували на 1 грудня 1990 року у віданні міністерств союзно-республіканського підпорядкування.

Відповідно до ст. 4 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11.07.1994р. сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах): санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів підприємств колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Сторони вважають за доцільне надавати на своїй території земельні ділянки у користування як для діючих, так і для тих, що створюються, об'єктів соціальної сфери іншої Сторони, її юридичних фізичних осіб. Надання земельних ділянок іншій Стороні, а також платня за їх використання здійснюється на загальних підставах, які визначаються законодавством Сторони місцезнаходження об'єкта. Граничний строк надання документів для визнання прав власності на об'єкти, які можуть бути віднесені до власності Сторін згідно з статтями 2 і 4, закінчується через 2 роки з дня набуття чинності цією Угодою.

Приписами ст. 11 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11.07.1994р. встановлено, що сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на основі цієї Угоди власністю одної Сторони та розташованих на території іншої Сторони, визначається у відповідності до законодавства Сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

12.07.2001р. Верховною Радою України було прийнято Закон України №2666-ІІІ "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" (2666-14) від 11 серпня 1994 року згідно якого ратифіковано подані Кабінетом Міністрів України на ратифікацію Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, підписану у м. Києві 11 серпня 1994 року, та Протокол між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.07.1994 р. (498_043) , підписаний у м. Києві 27.04.1999 р. Покладено на Фонд державного майна України виконання функцій, які відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Статтями 32- 34 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд зауважує, що сторонами не надано жодних доказів, у розумінні ст. ст. 32- 34 ГПК, на підтвердження будівництва бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" саме підприємством колишнього союзного підпорядкування та джерела фінансування будівництва даної бази.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ст. 2 Угоди Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11.07.1994р. Україна визнає право власності юридичних осіб Молдови по відношенню до розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, що на 1 грудня 1990 року були власністю інших юридичних осіб, у майні яких відсутня державна частка. У даному випадку складання протоколів, передбачених ст. 11 цієї Угоди, не передбачено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) позивачу необхідно було довести, що база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" була побудована за часів існування СРСР та була об'єктом союзного підпорядкування чи належала до майна підприємства союзного підпорядкування.

Враховуючи, що законодавцем суттєвою ознакою набуття статусу майна загальнодержавної власності держави України об'єктів соціальної сфери, які знаходяться на території України, визначено саме здійснення їх будівництва за рахунок коштів підприємств колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території Молдови, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що посилання позивача та скаржника на приписи Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) є безпідставними.

Окрім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на підтвердження матеріалами справи існування об'єктів бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" станом на 1990р. (копії інвентаризаційної справи КП "Білгород-Дністровського БТІ"), збудованих підприємством, статус якого, як підприємства колишнього союзного підпорядкування, сторонами не доведено.

Щодо посилань скаржника на те, що в порушення норм законодавства відповідачем-1 та відповідачем-2 не було нотаріально завірено спірний договір, як на підставу визнання його недійсним, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" було складено 07.05.2002р., при цьому, відповідно до акту виконаних робіт від 16.08.2002р. вказаний договір купівлі-продажу виконано повністю.

Відповідно до п.п.1, 4, 6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , даний кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР (у редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За ч.2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги що спірний договір було укладено ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування у даному випадку ст. 227 ЦК УРСР для визнання недійсним спірного договору, оскільки договір скріплюється підписами та печатками підприємства та суб'єкта підприємницької діяльності відповідно, у зв'язку з чим спірний договір не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Аналогічні правові висновки викладені у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 27.08.2003р. №5085.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відсутність нотаріального засвідчення спірного договору не є підставою для визнання його недійсним та не зумовлює його нікчемність.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги норми чинного законодавства та обставини справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги в частині визнання недійсним укладеного між ЗАТ "Тираспольский электроапаратный завод" та ФО-П ОСОБА_4 договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 07.05.2002 р. та оформлених на його підставі рішення виконкому Затоківської селищної ради від 02.12.2002р. №181 та свідоцтва про право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002р. є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними та не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд також відмовляє в задоволенні заявлених прокурором позовних вимог в частині зобов'язання ФО-П ОСОБА_4 звільнити базу відпочинку та визнання права власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за державою України в особі Фонду державного майна України.

Решта доказів, наданих учасниками процесу, не стосуються предмету спору і не підтверджують факт недійсності договору купівлі-продажу від 07.05.2002р., рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради №181 від 02.12.2002р. та свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Щодо заяви ФО-П ОСОБА_4 про застосування позовної давності від 19.03.2012р. вх.№8337/2012 апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) встановлено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв під час укладення договору оренди, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Дослідивши матеріали та обставини справи, специфіку спірних відносин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що до позову по даній справі має застосовуватись загальна позовна давність.

За ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

За ч.1 ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Статтею 83 ЦК УРСР, встановлено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, а саме:

- на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

- на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

- на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

- у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що чинне на той час цивільне законодавство не передбачало винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання угод недійсними, оскільки вимоги про визнання угод недійсними не містяться у встановленому ст. 83 ЦК УРСР переліку вимог, на які позовна давність не поширюється.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування позовної давності до позовів про визнання договорів недійсними викладена у постанові Верховного суду України від 25.05.2004р. по справі №14/278, та у постановах Вищого господарського суду від 24.02.2005р. по справі №46/151-04, від 07.06.2011р. по справі №6/154, від 16.10.2007р. по справі №1/611-4/112, від 31.10.2006р. по справі №55/129-06.

При цьому, як вже було вказано вище, відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова від 11.08.1994р., ратифікованої Законом України від 12.07.2001 року №2666-III (2666-14) строк оформлення сторонами Угоди права власності на об'єкти, що можуть бути віднесені до власності сторін, закінчився 12.07.2003р.

У даному випадку, для обліку строку позовної давності, відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України та ч.2 ст. 29 ГПК України, істотне значення має обізнаність саме Фонду Державного майна України, як позивача у даній справі, про порушення прав оспорюваним договором купівлі-продажу від 07.05.2002р. та оформлених на його підставі документів, а не встановлення обставин порушення інтересів держави, укладеним договором, після проведення прокурором перевірки фактів, викладених у листі Фонду Державного майна України від 11.01.2011р.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2009р. у справі №2-5/10799-2008.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що про порушення свого права позивач повинен був дізнатися з моменту укладення договору - 07.05.2002р., апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у даному випадку початок перебігу строку позовної давності починається з 07.05.2002р., тобто право на позов виникло в травні 2002р., а позивач звернувся з відповідним позовом у січні 2012р.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Приймаючи до уваги відсутність обставин, які б перешкоджали Заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України звернутись до суду з відповідним позовом про визнання спірного договору недійсним у межах позовної давності, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність поважних причин пропуску Заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України позовної давності.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку що позов Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України подано поза межами встановленого ст. 71 ЦК УРСР строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги недоведеність заявлених прокурором позовних вимог, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2002р., визнання недійсним рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради №181 від 02.12.2002р. та свідоцтва про право власності, не з підстав прострочення строку позовної давності, а з підстав їх недоведеності.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про необґрунтованість, недоведеність та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора.

Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.