5011-66/18522-2012 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг - 16.05.2013 Прийняття

( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs29591377) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs32300091) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs35197552) )

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипки І.М.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шумов А.Ю. - керівник, довідка ЄДРПОУ серії АА № 630431,

від відповідача:Кулинич В.П. - довіреність № 277 від 03.12.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року

у справі № 5011-66/18522-2012 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Спецтехнокомплекс",

до Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне

управління № 41",

про стягнення 1 339 449,20 грн.,

У грудні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.01.2013 року) 1 316 888,76 грн. заборгованості за належне виконання зобов'язань за договором про надання послуг № 07/11 від 28.07.2011 року, з яких 1 110 906,94 грн. основного боргу, 82 465,00 грн. пені, 106 467,50 грн. штрафу та 17 49,31 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 728 372,66 грн. боргу, 73 594,75 грн. пені, 106 467,50 грн. штрафу та 17 049,31 грн. 3% річних. В частині стягнення 382 534,28 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року в частині стягнення 73 594,75 грн. пені, 106 467,50 грн. штрафу, 17 049,31 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 17 002,71 грн. та зменшити розмір пені і штрафу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ТОВ "Спецтехнокомплекс" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ВАТ "ШБУ № 41" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року - без змін.

Згідно розпорядження заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року для розгляду справи № 5011-66/18522-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні 18.04.2013 року було оголошено перерву до 16.05.2013 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.05.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ВАТ "ШБУ № 41" задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ВАТ "ШБУ № 41" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 16.05.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ВАТ "ШБУ № 41" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) . Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.07.2011 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 07/11 про надання послуг (далі - договір), у відповідності з п.п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги будівельними машинами та механізмами, відповідно до протоколу узгодження вартості послуг (Додаток № 1 до договору), а змовник зобов'язується прийняти надані виконавцем послуги та сплатити їх вартість.

Згідно п. 1.2. договору перелік будівельних машин та механізмів, якими виконавець надає послуги за цим договором, кількість, ціна та загальна вартість послуг, що є предметом договору, визначаються сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (Додаток № 1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2. договору, ціна договору (загальна вартість послуг), що надаються виконавцем згідно даного договору буде визначатися як сума всіх актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних уповноваженими представниками сторін протягом дії договору.

Умовами п. 3.5 договору передбачено, що замовник зобов'язується, на підставі акту та/або рахунку фактури виконавця здійснити оплату замовлених послуг протягом 3 банківський днів з моменту підписання даного акту.

Пунктами 8.1., 8.2., 8.3. договору сторони встановили, що термін дії договору встановлюється з дня підписання до 29.11.2011 року (4 місяця), але в будь-якому випадку не раніше виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається пролонгованим на той самий строк, у випадку якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договір за 1 місяць до закінчення терміну його дії. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони підписали чотири протоколи узгодження вартості послуг будівельними машинами та механізмами, які відповідно є додатками № 1, № 2, № 3, № 4 до договору та в яких встановлено вартість 1 маш/години для кожного виду будівельних машин, якими надавались відповідачу послуги.

Крім того, сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 28.11.2011 року до договору, якою внесли зміни до п. 1.2. договору, зокрема, визначивши найменування будівельних машин та механізмів, якими виконавець надає послуги та вартість цих послуг за 1 маш/годину.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач у період з лютого по жовтень 2012 року надав відповідачу послуги на загальну суму 1 112 806,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 91 від 29.02.2012 року на суму 48 131,00 грн., № 95 від 30.03.2012 року на суму 26 500,00 грн., № 157 від 30.04.2012 року на суму 237 262,50 грн., № 205 від 31.05.2012 року на суму 302 362,50 грн., № 233 від 29.06.2012 року на суму 291 637,50 грн., № 283 від 31.07.2012 року на суму 130 762,50 грн., № 322 від 31.08.2012 року на суму 42 900,00 грн., № 366 від 28.09.2012 року на суму 8 500,00 грн., № 448 від 31.10.2012 року на суму 24 750,00 грн.

В свою чергу відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за надані позивачем послуги у визначений договором строк розрахувався частково, сплативши 1 899,06 грн., а відтак заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 1 110 906,94 грн.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що замовник не виконав свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за отримані послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 110 906,94 грн.

На час розгляду спору в місцевому господарському суді відповідач не заперечував факту отримання послуг за договором, однак, надав суду докази надіслання на адресу позивача заяви за вих. № 22 від 06.02.2013 року про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 382 534,28 грн., що складається з заборгованості позивача перед відповідачем за отриманий товар (дизпаливо) та надані послуги, строк виконання яких не встановлений, а тому виконання зобов'язань визначається моментом пред'явленням вимоги щодо їх виконання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження передачі позивачу товару та надання послуг на загальну суму 382 534,28 грн., відповідач надав суду відповідні видаткові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а позивач, в свою чергу належними та допустимими доказами не спростував даного факту.

Приписами ст. 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, виходячи з вищевказаних норм цивільного законодавства, вірним є висновок суду першої інстанції, що на день розгляду справи зобов'язання відповідача перед позивачем на суму заборгованості в розмірі 382 534,28 грн. є припиненими, відтак, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо оплати наданих позивачем послуг не надав, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 728 372,66 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просить суд, на підставі пп. 4.1.1. договору, стягнути з відповідача пеню в сумі 82 465,00 грн., що нарахована окремо за кожним актом здачі-приймання робіт (надання послуг) з урахуванням строку оплати наданих послуг, встановленим у п. 3.5. договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами підпункту 4.1.1. пункту 4.1. договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору, вони несуть відповідальність в наступних розмірах: за порушення строків приймання наданих послуг або строків проведення платежів, передбачених договором, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від суми заборгованості за фактично надані послуги за кожен день затримки оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з розрахунку пені, доданого до заяви про уточнення позовних вимог, вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені на суму заборгованості, що існує за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) без урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто за кількість днів прострочки, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені є законними та підлягають задоволенню частково у розмірі 73 594,75 за вірним розрахунком суду.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за надані послуги, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 106 467,50 грн.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що замовник за порушення строків проведення платежів, передбачених договором, сплачує на користь виконавця по кожному акту штраф у розмірі 10% від розрахованої суми заборгованості за фактично надані послуги даного акту.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Таким чином вірним є висновок місцевого господарського суду, що оскільки сторони самостійно передбачили додатково, крім сплати пені, ще й штраф та враховуючи те, що положення пункту 4.5. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплачених у встановлений договором строк наданих послуг і є правовим наслідком прострочення оплати наданих послуг з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, то вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наведений у позовній заяві позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 106 467,50 грн. штрафу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 049,31 грн. 3% річних 3% річних що нарахована окремо за кожним актом здачі-приймання робіт (надання послуг).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за отримані згідно договору послуги в розмірі 1 110 906,94 грн., провівши відповідні розрахунки, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 17 049,31 грн. 3% річних за розрахунками позивача є арифметично вірними, законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Однак, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем укладено Договір № 011012/1 про надання юридичних послуг від 01.10.2012 року з ТОВ "Юридичне агентство "Шевчук та партнери", яке відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не відноситься до тієї організаційно-правової форми, через яку адвокат може здійснювати адвокатську діяльність.

Крім того, кошти в розмірі 20 000,00 грн. перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 1321 від 07.12.2012 року на рахунок ТОВ "Юридичне агентство "Шевчук та партнери" з призначенням платежу "за юридичні послуги".

Отже, оскільки позивачем сплачено 20 000,00 грн. не адвокату, а юридичній особі, яка не є ані адвокатським бюро, ані адвокатським об'єднанням, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 20 000,00 грн. витрат на юридичні послуги задоволенню не підлягають.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем та судом розрахунок 3% річних проведено невірно та просить зменшити розмір 3% річних з 17 049,31 грн. до 17 002,71 грн.

Проте, як зазначено вище, судовою колегією було перевірено правильність розрахунку 3% річних та встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення 17 049,31 грн. 3% річних за розрахунками позивача є арифметично вірними, законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у своїй апеляційні скарзі відповідач, не оспорюючи суму основного боргу, просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір штрафу та пені, оскільки нараховані штрафні санкції є надмірно великими, посилаючись на скрутний майновий стан відповідача та існування заборгованості у третіх сторін перед відповідачем.

За приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача стосовно зменшення розміру штрафних санкції, враховуючи значний розмір основної заборгованості та те, що сторони добровільно в договорі передбачили відповідні розміри штрафних санкцій, приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені та штрафу на підставі ст. 233 ГК України.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 року у справі № 5011-66/18522-2012 залишити без задоволення.