Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевкової Т.А. суддів Бойченка К.І., Чернота Л.Ф. за участю представників сторін: від позивача: Не з'явився від відповідача: від третьої особи: Не з'явився Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м.Харківна рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 року у справі № 36/34 (суддя Макарова Ю.В.)за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м.Харків до третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Макіївка, Донецька область ОСОБА_6, м. Макіївка, Донецька область про стягнення 140268,80 грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 22.02.2010 року звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 140 268,8 грн., з яких 86 800 грн. - вартість поставленого цукру; 45 656,8грн. - інфляційні втрати, 7 812 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2010р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010р. рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2010 року позов задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 року рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 06.07.2011р. Вищий господарський суд України касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м.Харків на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011р. задовольнив частково, рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011р. у справі № 36/34 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи господарський суд Донецької області рішенням від 14.03.2013 року у справі № 36/34 у задоволенні позовних вимог відмовив, посилаючись на недоведеність позивачем факту здійснення господарської операції з поставки відповідачеві товару.

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4, м.Харків, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 року у справі № 36/34 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник скарги вважає, що рішення господарського суду не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню згідно із ст. 104 ГПК України, так як мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими.

Представник заявника скарги у судове засідання не з'явився. Направив на адресу суду телеграму, в якій просив розглянути справу без його участі.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про поважність причин неявки суд не повідомили.

Приймаючи до уваги, що неявка представників сторін без поважних причин не являється підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі вищевказаних представників за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на підставі усної домовленості, за видатковою накладною від 24.02.2007р. він передав відповідачеві через його представника ОСОБА_6 товар - цукор у кількості 35000кг на суму 86800грн.00коп., розпискою відповідач підтвердив факт отримання від позивача товару на суму 86800грн.00коп. та зобов'язався погасити борг до 28.02.2007 року.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару у сумі 86800грн.00коп., позивач направив відповідачеві претензії від 12.03.2010р., від 22.03.2010р. з вимогою про оплату поставленого товару у сумі 86800грн.00коп. та оплату інфляційних витрат.

Оскільки відповідач не відповів на направлені претензії, поставлений товар у сумі 86800грн.00коп. не оплатив, позивач звернувся до господарського суду з позовом про примусове стягнення 86 800 грн. - вартості поставленого цукру; 45 656,8грн. - інфляційних втрат, 7 812 грн. - 3% річних.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статей 32- 36 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову, та фактів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт виникнення заборгованості у відповідача із зазначенням підстав її утворення. Тобто, на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною.

При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 зазначеного Кодексу встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Позивач вважає накладну б/н від 24.02.2007р. доказом поставки відповідачеві через його представника ОСОБА_6 цукру у кількості 35 тон на суму 86800грн.00коп.

Під час розгляду справи у господарському суді ОСОБА_6, як в поясненнях, так і в судовому засіданні першої інстанції зазначав про те, що накладну б/н від 24.02.2007р. він не підписував та в борг у позивача за розпискою від 24.02.2007р. цукор для відповідача не отримував.

Відповідач заперечував проти отримання вказаного товару на суму 86800грн. від позивача.

Сторонами не надана суду довіреність відповідача, яка б підтверджувала повноваження ОСОБА_6 на отримання спірного товару, яка повинна складатись при здійсненні операції на одержання матеріальних цінностей, форма якої затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.96р. № 99 (z0293-96) "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей".

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6) (va006400-65) , приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Таким чином, довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення особи (керівника) про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для нього визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - товарно-транспортна накладна, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Відповідно до висновку експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3901 від 20.11.2012р. підпис, розташований в графі "Принял", на оригіналі накладної б/н від 24.02.2007р. не належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, а виконаний іншою особою. Печатка відповідача у вказаній накладній відсутня.

З наведеного вище слідує, що накладна б/н від 24.02.2007р. не може вважатися належним доказом поставки товару відповідачу, оскільки не доводить факту здійснення господарської операції - поставки товару продавцем Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та її отримання покупцем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, та не визнається апеляційним господарським судом доказом поставки спірного товару, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Наявні в матеріалах справи роздруківки телефонних розмов позивача з відповідачем не мають доказової сили в підтвердження факту завантаження цукру та його отримання відповідачем, оскільки вони не дають можливості встановити суду відомості, з якого приводу відбувались телефонні розмови, у зв'язку з чим обґрунтовано господарським судом не прийняті до уваги.

В підтвердження поставки відповідачеві цукру у кількості 35тн. на суму 86800грн. позивач посилається на розписку відповідача від 24.02.2007р.

Наявна в матеріалах справи розписка не є первинним документом, якій підтверджує факт здійснення господарської операції, у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", та не являється належним документом, якій підтверджує факт передачі, (поставки, доставки) спірного товару, у зв'язку з чим не приймається у якості належного доказу фактичного здійснення господарської операції з поставки товару та виникнення зобов'язання по його оплаті.

Інших документів, як б підтверджували поставку 35 тон цукру позивачем з міста Харків або Дніпропетровськ відповідачеві у м. Маківку не надано.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В процесі розгляду справи у господарському суді позивач не змінював предмет позову, в порядку ст. 22 ГПК України.

Враховуючи наведене, позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 86 800 грн. - вартості поставленого товару визнаються такими, що не підлягають задоволенню, оскільки надані в підтвердження позовних вимог документи, не можуть бути визнані належними доказами, підтверджуючими факт поставки товару та виникнення зобов'язання по оплаті даного товару, позовні вимоги про стягнення боргу у сумі 86 800 грн.00коп. є недоведеними.

Враховуючи те, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу визнані судом недоведеними, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині 45 656,8грн. - інфляційних втрат, 7 812 грн. - 3% річних.

Розглянувши матеріали справи, вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 року у справі № 36/34 про залишення без задоволення позовних вимог про стягнення 86 800 грн. 00коп. - вартості поставленого цукру, 45 656,8грн. - інфляційних втрат, 7 812 грн. - 3% річних є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м.Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 року у справі № 36/34 залишити без змін.

Надруковано 6 прим:

1 - позивачу;

2 - відповідачу;

3 - третій особі;

4 - до справи;

5 - гос. суду Донецької області 6 - ДАГС