Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Мікулі К.В.

за участю представників сторін станом:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: Слепченко О.О., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стройцемент"

на рішення господарського суду Херсонської області від 05 березня 2013 року

по справі № 923/93/13-г

за позовом Приватного підприємства "Стройцемент", м. Херсон, пр-т Ушакова, 42

до Херсонської державної морської академії, м. Херсон, пр- Ушакова, 20

про стягнення 80 000, 00 грн.,-

25 січня 2013 року Приватне підприємство "Стройцемент" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонської державної морської академії, в якому з урахуванням заяви від 01.03.2013року, просило стягнути 80 000, 00 грн. вартості проведеного капітального ремонту майна, яке передавалося в користування позивача на умовах оренди згідно з договорами оренди від 29.12.2003 року.

Відповідач позовні вимоги не визнав відповідно до відзиву на позов від 11.02.2013 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 05 березня 2013 року по справі № 923/93/13-г (суддя Ємленінова З.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Стройцемент" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 05 березня 2013 року по справі № 923/93/13-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

16.04.2013 року до апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, між приватним підприємством "Стройцемент" та Херсонським судномеханічним технікумом ім.Адмірала Ф.Ф.Ушакова, правонаступником якого є Херсонський морський коледж, а в наступному - вищий навчальний заклад "Херсонський державний морський інститут" та Херсонська державна морська академія, 29 грудня 2003 року було укладено три договори оренди, відповідно до яких в строкове платне користування позивача були передані нежилі приміщення, розташовані в м. Херсоні по проспекту Ушакова № 42, а саме:

- підвальні приміщення 4-поверхової будівлі площею 114, 1 кв. м;

- приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі площею 128,3 кв.м ;

- приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі площею 127, 9 кв.м.

Факт передачі об'єктів оренди в користування позивача, як орендаря, підтверджується наданими до матеріалів справи актами прийому-передачі від 29.12.2003року.

30 грудня 2003року до вищезазначених договорів оренди сторони підписали додаткові угоди, якими було внесено зміни, зокрема, до пунктів 1.2, 6.2, 6.3, 6.4, за умовами яких було погоджено, що орендар має право без попереднього погодження з орендодавцем вносити зміни до складу орендованих приміщень, здійснювати їх реконструкцію, технічне переозброєння та інші невід'ємні поліпшення, що зумовлює підвищення їх вартості (пункт 6.2). Невід'ємні поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем, є власністю орендаря (пункт 6.3). Крім того, цими додатковими угодами сторони виключили із пункту 6.4 договорів оренди слова "за згодою орендодавця".

Однак, рішеннями господарського суду Херсонської області від 05.10.2005року по справах 4/240-ПД-05, 4/241-ПД-05, 4/242-ПД-05 було визнано недійсними пункти 6.3, 6.5 усіх трьох договорів оренди.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2010року по справі 4/71-ПН-09 скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 28.05.2010року і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.08.2010року та задоволено позов вищого навчального закладу "Херсонський державний морський інститут" і зобов'язано ПП "Стройцемент" повернути орендовані приміщення площею 128,3 кв.м та площею 127,9 кв.м у зв'язку з закінченням строку дії договорів оренди 29.12.2008року.

Правовідносини сторін щодо оренди нежилих приміщень площею 114,1 кв.м за договором оренди від 29.12.2003року також припинилися 29.12.2009року, про що свідчить постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 28.09.2010року по справі №14/51-ПН-10, якою у зв'язку із скасуванням рішення господарського суду Херсонської області від 28.05.2010року, зобов'язано ПП "Стройцемент" повернути зазначені приміщення відповідачу.

Таким чином, господарські правовідносини сторін щодо оренди нежилих приміщень за усіма трьома договорами оренди від 29.12.2003 року припинилися.

Предметом спору є вимоги позивача відшкодувати вартість здійсненого капітального ремонту в сумі 80 000, 00 грн. з посиланням на те, що орендовані приміщення неможливо було використовувати за призначенням без проведення капітального ремонту, тому, погодивши з відповідачем умови та план здійснення ремонтних робіт, він уклав договір підряду від 08.01.2004року з ПП Сандік А.Б. та оплатив проведені роботи за договором підряду.

Суд першої інстанції правильно послався на ст.ст. 759, 773, 776 ЦК України, пункти 6.2, 6.4 договорів оренди від 29.12.2003року (з урахуванням чинних змін, внесених додатковими угодами від 30.12.2003року), пункт 5.7 договорів оренди та пункт 2.4 договорів оренди та правильно зазначив, що актів оцінки об'єктів оренди, якими б була визначена вартість приміщень на момент їх повернення, звіреними з актами передачі майна в користування орендаря, позивач при зверненні з позовом не надав, а тому неможливо встановити, чи збільшилась вартість орендованого майна на час припинення договорів оренди.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що із змісту листів від 08.01.2004року № 01/08-02/1 та від 24.10.2005року №01014/1576 вбачається, що Херсонським судномеханічним технікумом, як орендодавцем, було погоджено ремонтні роботи, реконструкція та технічне переозброєння орендованого майна, а не його капітальний ремонт, а позивачем як при зверненні з позовом, так і в наступному не надано доказів на підтвердження того, внаслідок чого були здійснені поліпшення, а саме: внаслідок проведення поточного чи капітального ремонту, реконструкції чи будь-яких інших будівельних робот.

Статтею 776 ЦК України врегульовані відносини щодо розподілу між сторонами договору майнового найму обов'язків по здійсненню ремонту об'єкту найму в залежності від того які саме роботи ( поточний чи капітальний ремонт) здійснені наймачем.

Поточним вважається такий ремонт, необхідність проведення якого виникає із звичайного користування майном, не пов'язаного із істотним пошкодженням або псуванням його основних конструктивних елементів. Під капітальним ремонтом слід розуміти таке відновлення основних частин (конструктивних елементів) найманого майна, без якого останнє неможливо використовувати за призначенням.

Капітальний ремонт повинен здійснюватися за рахунок наймодавця та його силами чи силами залучених ним осіб.

Договорами також передбачено (пункти 6.2) право позивача за згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші невід'ємні поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості. Тобто, передумовою проведення позивачем, як орендарем, покращень є погодження таких дій з відповідачем, як орендодавцем шляхом надання останнім письмової згоди.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що доказів погодження з відповідачем саме проведення капітального ремонту позивач не надав, а його посилання на те, що ним отримана згода від відповідача на проведення таких робіт листами від 08.01.2004року № 01/08-02/1 та від 24.10.2005року №01014/1576 не є належним доказом згоди відповідача на проведення саме капітального ремонту, оскільки, як зазначено вище, із зазначених листів не вбачається надання відповідачем згоди саме на проведення капітального ремонту.

Технічні висновки про стан конструкцій, на які посилається позивач, надані на приміщення підвалу та першого поверху в цілому, а не конкретно на орендовані приміщення. В заключній частині висновків відсутні підписи посадових осіб, які його склали. Висновками зазначено, що капітальному ремонту підлягають лише "несущие конструкции", а із документів справи не вбачається, що здійснювався ремонт саме цих конструкцій.

До того ж, позивачем не доведено, що без здійснення капітального ремонту неможливо було використовувати об'єкти оренди за цільовим призначенням. Не вбачається це і із актів прийому-передачі об'єктів оренди в користування позивача, якими зазначена лише вартість майна станом на день його передачі в оренду.

Акт прийому-передачі виконаних будівельних робіт від 01.01.2008року (аркуш справи 27) правильно не був прийнятий судом першої інстанції як належний доказ виконання позивачем капітального ремонту за власні кошти, оскільки актом зазначено, що підрядником виконані роботи відповідно до кошторису від 01.01.2004року, однак вартість виконаних робіт не зазначена. До матеріалів справи позивачем надано декілька окремих кошторисів від 01.01.2004року на різні суми, тому не зрозуміло, до якого саме кошторису складено акт прийому-передачі виконаних робіт та на яку суму, а також того, чи відносяться ці роботи до капітального ремонту.

Надане позивачем до матеріалів справи завдання на проектування не підписане замовником - Херсонським судномеханічним технікумом ім. Адмірала Ушакова і не затверджено його керівником, тому також не може бути належним доказом по справі в межах предмету спору.

До того ж, на момент здійснення ремонтних робіт діяло Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене наказом Держбуду України №273 від 05.12.2000 року (z0945-00) , яким встановлено порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, в тому числі щодо капітального ремонту об'єктів. Для проведення зазначених в позові робіт потрібен дозвіл, який відповідно до пункту 1.1 Положення надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, якою ведеться також реєстр цих дозволів.

Відповідно до пункту 5.1 Положення здійснення будівельних робіт без дозволу вважається самовільним. Позивач такого дозволу не надає, як і не надає ліцензії, виданої ФОП Сандік А.Б. на здійснення будівельних робіт відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Таким чином судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не обґрунтовано належними доказами позовні вимоги щодо стягнення 80000, 00 грн., як вартості капітального ремонту.

Також судова колегія зазначає, що позивач звернувся з позовом за межами строку позовної давності, встановленої як статтею 786 ЦК України, на яку він посилається в позовній заяві, так і статтею 257 ЦК України. Так, за вимогами ст. 786 ЦК України позовна давність в один рік з моменту припинення договорів оренди скінчилася щодо оренди приміщень площею 128,3 кв.м. та 127,9 кв.м. - 29.12.2009року, а щодо приміщень площею 114,1кв. м. - 29.12.2010 року.

За вимогами статті 257 ЦК України позовна давність в три роки з моменту закінчення виконання ремонтних робіт (навіть з урахуванням останнього акту прийому-передачі будівельних робіт від 01.01.2008 року) скінчилася 01.01.2011року.

З позовною заявою позивач звернувся 25.01.2013 року, тобто за межами строку позовної давності.

Єдиною підставою в обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач зазначає невірний вибір ним способу захисту при розгляді справи за його позовом до відповідача про компенсацію невід'ємних поліпшень, за яким ним було пропущено строк позовної давності.

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України поважність причин пропуску є оціночною категорією і вона встановлюється судом з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема при наявності обставин, які свідчать про відсутність у заявника об'єктивної можливості здійснити захист своїх прав та інтересів у встановлений законом строк.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що невірний вибір позивачем способу захисту порушених прав не є свідченням відсутності у нього об'єктивної можливості здійснити захист своїх прав та інтересів, і є законодавчо необґрунтованим. Так, по справі № 5024/365/2011 господарським судом не приймалося рішення, а виносилась ухвала, якою позовні вимоги залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, а отже клопотання позивача про поновлення строку позовної давності є необґрунтованим, і задоволенню не підлягає.

Отже судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32- 34 ГПК України, які б підтвердили позицію позивача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається позивач.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103- 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стройцемент", м. Херсон, на рішення господарського суду Херсонської області від 05 березня 2013 року по справі № 923/93/13-г залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 23 квітня 2013 року.