5011-49/270-2012 Про визнання грошових вимог кредитора та затвердження реєстру вимог кредиторів - 16.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі № 5011-49/270-2012 (суддя Копитова О.С.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант", м. Київ, товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні системи" с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Грандінвестбуд-2006" (код 34796086), м. Київ

про визнання банкрутом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" та товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні системи" звернулось до господарського суду міста Києва з заявою про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Грандінвестбуд-2006".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2012 порушено провадження у справі № 5011-49/270-2012.

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду міста Києва від 08.02.2012 визнано безспірні вимоги ініціюючих кредиторів - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант", товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні системи" до товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бойко А.І.

16.02.2012 в газеті "Голос України" № 30 (5280) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006" на загальну суму 31 906 178,95 грн., серед інших визнано вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на загальну суму 24 983 532,02 грн., з яких на суму 18 454 036,00 грн. - 1 черга майнових (грошових) вимог, 6 528 423,02 грн. - четверта черга майнових (грошових) вимог, 1 113,00 грн. - 1 черга майнових (грошових) вимог, відмовлено публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний банк "Київ" на загальну суму 21 201 597,93 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 ухвалу господарського суду міста Києва від 21.05.2012 у справі № 5011-49/270-2012 скасовано частково; визнано та зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Грандінвестбуд- 2006" на суму 46185169,95 грн. з віднесенням їх до першої черги задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2012 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 скасовано повністю, ухвалу господарського суду міста Києва від 21.05.2012 скасовано в частині вимог ПАТ "АБ "Київ" до ТОВ "Градбудінвест-2006" та справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва в частині вимог ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Градбудінвест-2006".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі № 5011-49/270-2012 (суддя Копитова О.С.) визнано кредитором товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд - 2006" публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Київ" на суму 44 117 572,9 грн., з яких 40 050 232,57 грн. - 1 черга, 1 465 229,98 грн. - 4 черга, 2 602 110,35 грн. - 6 черга. Вимоги в розмірі 2 066 484,05 грн. відхилено.

Зобов'язано розпорядника майна включити до реєстру вимог кредиторів вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на суму 44 117 572,9 грн.

Затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд - 2006" з урахуванням ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 21.05.2012 року на загальну суму 51 040 219,83 грн.

Зобов'язати розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд - 2006" арбітражного керуючого Бойко А.І. протягом 10 днів повідомити кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та провести відповідні збори, надати суду протокол зборів кредиторів боржника, на яких обрано комітет кредиторів боржника, а також протокол засідання комітету кредиторів (зборів кредиторів), на якому вирішено питання щодо введення наступної судової процедури відносно боржника.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, визнано погашеними.

При цьому, суд першої інстанції керувався абз. 6 ст. 1, ч. 15 ст. 11, п. 1 ст. 14, ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 253, п.1 ч.2 ст. 258, ст. 549, ч. 1 ст. 1054, ч. 1 ст. 1048, п.1 ч.1 ст. 1049, ст. 1050, ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 193, ч. 1 ст. 216, ст. 253, ч. 6 ст. 232, ст. 223, ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України. ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України,

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 в частині невизнання кредиторських вимог ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" в сумі 2066484,05 грн., визнати публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" кредитором по відношенню до боржника з вимогами у розмірі 46185129,95 грн.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального права, а саме ст. 193, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 530, 536, 546, п. 1 ст. 547, ст.ст. 549, 599 Цивільного кодексу України, оскільки в порушення зазначених вимог законодавства та без врахування умов кредитних договорів судом безпідставно відмовлено у визнанні вимог кредитора до боржника в розмірі 2066484,05 грн.

Представники ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" в судовому засіданні 16.04.2013 року підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Інші визнані в судовому порядку кредитори та учасники провадження у справі не надали відзиви на апеляційні скарги, повноважних представників в судове засідання апеляційної інстанції не направили, причини неявки суду не повідомили, враховуючи, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідних кредиторів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Стаття 1 Закону визначає кредитора у справі про банкрутство як юридичну або фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Ухвала може бути оскаржена в установленому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 названого Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до абз. 7 ст.1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

При цьому, безспірні вимоги кредиторів це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника ( абз. 8 ст. 1 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи 16.03.2012 року з вимогами до боржника звернувся ПАТ "АКБ "Київ" на загальну суму 46 185 129,95 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги банк посилається на укладені між ним та боржником кредитні договори № 18/07 від 03.03.2007 року, № 17/07 від 26.02.2007 року, № 20/07 від 13.03.2007 року. Банк зазначає, що боржником отримані в кредит кошти своєчасно не повернуті, відсотки не сплачені, в зв'язку з чим, банком нарахована пеня згідно умов договорів.

Боржником вимоги банку визнані частково на суму 24 983 532,02 грн., а саме на суму неповернутого кредиту в розмірі 15 796 258,75 грн. по договору № 18/07 від 03.03.2007, на суму неповернутого кредиту в розмірі 761 580 грн. по договору № 17/07 від 26.02.2007, на суму неповернутого кредиту в розмірі 4 378 850 грн. та непогашені відсотки в розмірі 4 045 770,27 грн. по договору № 20/07 від 13.03.2007. Також боржником визнані судові витрати банку на суму 1 073 грн.

Визнані боржником суми включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів - 18 455 109 грн. до першої черги, 6 528 423,02 грн. - четвертої черги.

Вимоги банку в частині нарахованої пені боржником не визнавалися з посиланням на пропуск банком строків позовної давності визначених п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Отже, як зазначалось вище оскаржуваною ухвалою, зокрема, відхилено вимоги ПАТ Акціонерний комерційний банк "Київ" до боржника в розмірі 2 066 484,05 грн., дана сума відповідно до матеріалів справи та оскаржуваної ухвали є вимогами банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за кредитними договорами № 18/07 від 03.03.2007 та № 17/07 від 26.02.2007.

Відповідно до апеляційної скарги публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Київ" ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року оскаржує саме в частині відмови у визнанні вимог в сумі 2066484,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, банком за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 заявлено вимоги, зокрема, по пені за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 1 971 435,84 грн. При цьому розрахунок пені здійснений банком за період 06.01.2011- 05.01.2012.

Отже, відповідно до умов кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 (в редакції додаткової угоди № 9 від 06.02.2009) боржнику було надано кредит на інвестування будівництва житла, вбудованих приміщень та машино-місць в будинку по проспекту Науки, 66-70 в м. Києві та на затрати пов'язані з інвестуванням в сумі 16 566 321,25 грн., строком користування з 03.03.2007 по 04.02.2010 та платою за користування кредитом - 24% річних.

Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 заборгованість боржника за кредитом становить 15 796 258,75 грн.

Також, 05.07.2007 сторонами було підписано додаткову угоду № 4/1 до кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з 01.01.2008 року по дату фактичного погашення кредиту в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 9 від 06.02.2009 строк користування кредитом визначений з 03.03.2007 по 04.02.2010.

Згідно п. 10.1 договору № 18/07 від 03.03.2007 договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Пунктом 8.1 кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 сторони визначили, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим договором позичальник сплачує кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день за весь час прострочки.

Таким чином, сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені - "за кожний день за весь час прострочення" і він не повинен обмежуватись шестимісячним терміном.

Частина 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України (436-15) .

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В даному випадку слід зазначити, що сторони в договорі змінюючи терміни нарахування пені та пов'язавши таке нарахування з моментом здійснення розрахунку за основною заборгованістю, фактично погодили можливість зміни суми пені за результатами таких нарахувань кожного дня за період в якому буде тривати просторочення, тобто, встановили більш тривалий строк забезпечення пенею виконання зобов'язання боржника перед банком. За таких обставин, на думку суду, кожного дня протягом всього періоду прострочення банк має право на відшкодування такої неустойки і не позбавлений права звертатись з вимогами до боржника щодо стягнення пені, як окремо за кожен день прострочення так і за весь останній рік, що передує такому зверненню.

Виходячи з норм чинного законодавства та положень кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 до зобов'язань позичальника за кредитним договором, зокрема, входить і сплата відсотків за користування кредитними коштами. Закінчення строку дії кредитного договору, в розумінні п. 10.1 договору, збігається з моментом остаточного розрахунку боржника за кредитним договором, в тому числі і по сплаті процентів.

В даному випадку слід зазначити, що такий строк мав би настати 05.02.2010, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

За таких обставин суд вважає, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 по 05.01.2012 не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 9 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій не вбачається.

В даному випадку слід зазначити, що вимоги банку в частині відсотків визнані судом першої інстанції в справі про банкрутство з урахуванням особливостей Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та положень Цивільного кодексу України (435-15) , як конкурсні вимоги зі строком сплати після порушення провадження по справі.

Таким чином вимоги банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом в розмірі 1 971 435,84 грн. правомірно були відхилені судом першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до умов кредитного договору № 17/07 від 26.02.2007 (в редакції додаткової угоди № 5 від 06.02.2009) боржнику було надано кредит на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності в сумі 2988850,00 грн., строком користування кредитом з 26.02.2007 по 01.02.2010 та платою за користування кредитом - 24 % річних.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 заборгованість боржника за кредитом становить 761580 грн. Боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі.

Відповідно до матеріалів справи банком за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 заявлено кредиторські вимоги в частині нарахованих відсотків за користування кредитом на загальну суму 703 649,98 грн., що розраховані за період 01.03.2008 по 05.01.2012.

Крім того, 13.02.2008 сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 17/07 від 25.02.2007, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з лютого 2008 року в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 5 від 06.02.2009 строк користування кредитом визначений з 26.02.2007 по 01.02.2010.

Згідно п. 10.1 договору № 17/07 від 26.02.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи подані докази, приймаючи аналогічність взаємовідносин сторін за договором № 17/07 від 26.02.2007 з договором № 18/07 від 03.03.2007 колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду що вимоги в частині пені нарахованої на відсотки в розмірі 95 048,21 грн. не підлягають визнанню враховуючи наступне.

Закінчення строку дії кредитного договору мало б настати 02.02.2010, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

За таких обставин суд вважає, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 по 05.01.2012 не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 2 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій не вбачається.

Враховуючи вищенаведене, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо неправомірного невизнання вимог публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в розмірі 2066484,05 грн. правильності висновку місцевого господарського суду не спростовують.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" (2343-12) , а тому відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 32- 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4- 7, 33, 43, 49, 99, 101- 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , Київський апеляційний господарський суд

Ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі № 5011-49/270-2012 року в частині відхилення вимог публічного акціонерного "Акціонерний комерційний банк "Київ" в розмірі 2066484,05 грн. залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства публічне "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення.