18/3162/11 Про зобов'язання повернути з оренди державне майно - 08.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 871П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.01.2013 р. у справі № 18/3162/11

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, м. Полтава

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - СТГО "Південна залізниця" в особі Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, м. Полтава

до ФОП ОСОБА_3, м. Полтава

про зобов`язання повернути з оренди державне майно

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.01.2013 р. у справі № 18/3162/11 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 03.01.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, вважає рішення господарського суду законним і обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала, в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи присутніх в судовому засіданні представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2005 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_3(орендар) укладено договір оренди майна, що належить до державної власності № 227/05-Н, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування частину фойє площею 4,0 кв. м в будівлі залізничного вокзалу АДРЕСА_1 під використання у виробничій діяльності - кіоску для торгівлі промисловими товарами. Вказане майно обліковується на балансі Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління.

В договорі сторони погодили умови передачі та повернення майна, розмір орендної плати, права і обов'язки сторін, їх відповідальність за невиконання умов договору, строк дії договору та інші умови, необхідні для даного виду договорів.

Факт приймання-передачі предмету оренди підтверджується актом від 21.01.2005 р.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.09.2010 року по справі № 25/30 відмовлено в задоволенні позовних вимог регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області про зобов'язання повернути з оренди нерухоме майно, що є державною власністю.

28.12.2010 року між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди № 227/05-Н нерухомого майна, за умовами якої сторони виклали пункти договору в частині предмету договору, орендної плати, прав та обов'язків сторін, строку чинності, умов зміни та припинення дії договору в новій редакції та доповнили умови договору пунктами щодо орендної плати, умов припинення та розірвання договору та інші умови.

Згідно п.8.1 Додаткової угоди, договір укладено на 11 місяців і діє до 21.06.2011 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.03.2011 року по справі №3/114-09 внесено зміни в умови договору оренди майна, що належить до державної форми власності №227/05-Н, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 шляхом доповнення п.10.1 договору абзацом в наступній редакції: "даний договір вважати продовженим строком на три роки з 21.09.2008 р. по 21.09.2011 р."

Згідно з п. 5.7 договору та п. 2.2 договору (в редакції згідно з Додатковою угодою) в разі припинення цього договору об'єкт оренди повертається орендарем балансоутримувачу в останній день терміну дії договору та оформляється актом прийому-передачі.

Відповідно до ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 763 Цивільного Кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Пунктом 8.5 додаткової угоди до договору оренди № 227/05-Н сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктами 2.4, 5.7 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути в останній день терміну дії цього договору позивачеві орендоване майно у належному стані. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Як зазначає позивач, листами від 12.05.11 р., 07.07.2011 р., 15.09.2011 р., 26.09.2011 р. та 20.10.2011 р. він звертався до відповідача з повідомленням про закінчення строку дії договору та непродовження його дії і необхідності повернення орендованого майна, на підтвердження чого надано ксерокопії згрупованих поштових відправлень, повідомлення про отримання рекомендованого листа від 27.05.2010 р. та копії повідомлень про повернення поштових відправлень.

Відповідач стверджує, що листи про припинення договору оренди та необхідність повернення майна ним не отримувались.

Згідно з п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р. (270-2009-п) , вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.

Відповідно до п. п. 89, 90 вказаних Правил (270-2009-п) реєстровані поштові відправлення вручаються за умови пред'явлення одержувачем документа, що посвідчує особу - паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина, виданої органами внутрішніх справ. Адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання (п. 117 Правил (270-2009-п) ).

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Згідно з ч. 2 п. 119 Правил (270-2009-п) не вручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Не вручені поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що надані позивачем ксерокопії списку згрупованих поштових відправлень № 2376 та повідомлення про вручення 27.05.2010 р. не можуть бути прийняти в якості належного доказу повідомлення орендаря про припинення дії договору, оскільки зі списку неможливо визначити, яке саме поштове повідомлення направлялось, а вручення 27.05.2010 р. поштового відправлення невідомій особі, з урахуванням укладення в подальшому додаткової угоди до договору та прийняття в подальшому рішення господарського суду про внесення змін до договору оренди в частині строку його дії, не можна розцінити як доказ направлення повідомлення про припинення дії договору.

Крім того, з наданих позивачем ксерокопій описів вкладення в цінний лист від 20.10.2011 р. та 26.09.2011 р. вбачається, що вказані листи не отримані відповідачем, а повернуті позивачу, тобто позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт повідомлення відповідача в установленому законом та договором порядку про припинення дії договору оренди.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орендаря не було повідомлено у встановлений законом строк та порядок про припинення договору оренди, у зв'язку з чим договір оренди, укладений сторонами, є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені самим договором, у зв'язку з чим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Щодо посилання позивача на те, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не містить вказівок на те, яким чином сторони повинні виявляти волю щодо припинення договору оренди, а також на відсутність у названому законі норм щодо обов'язкового доказування факту отримання іншою стороною повідомлень про припинення дії договору, слід зазначити таке.

Зазначений закон дійсно не містить норм щодо конкретних способів волевиявлення сторін відносно припинення договору оренди, однак можливість припинення орендних правовідносин сторін законом ставиться в залежність від обізнаності орендаря щодо рішення орендодавця про припинення договору оренди - орендар у будь-який спосіб повинен бути повідомлений про припинення на майбутнє орендних відносин.

ФОП ОСОБА_3 не отримував жодних повідомлень про припинення орендних відносин, а отже, про рішення орендодавця щодо припинення дії договору оренди обізнаний не був. За таких обставин обов'язкова вимога закону щодо належного та своєчасного попередження орендодавцем орендаря про припинення договору оренди виконана не була, що свідчить про фактичне продовження орендних відносин сторін на той же строк та на тих же умовах, що були передбачені самим договором.

Також слід зазначити, що в законі дійсно відсутня норма, яка б прямо зобов'язувала орендодавця доводити орендарю факт отримання останнім повідомлення про припинення дії договору, проте закон зобов'язує в разі ініціювання орендодавцем питання про припинення договірних відносин завчасно та у встановлений спосіб повідомити орендаря про прийняте рішення, оскільки в разі неповідомлення про прийняте рішення орендні правовідносини за відсутності заперечень орендаря є продовженими на умовах, визначених самим договором оренди.

Таким чином, твердження позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права спростовуються наявними матеріалами судової справи та обов'язковими приписами чинного законодавства.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача за первісним позовом, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Полтавської області від 03.01.2013 року по справі № 18/3162/11 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 55 ГПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна, що витребовується.

Як вбачається з договору оренди № 227/05-Н майна, що належить до державної власності від 21.01.2005 р., вартість майна згідно з експертною оцінкою станом на 06.12.2004 р. становить 17790 грн.

Згідно з п.п. 1, 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір із апеляційних скарг на рішення господарського суду сплачується із розміру 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Таким чином, враховуючи, що з 01.01.2013 р. розмір мінімальної заробітної плати складає 1147 грн., при подачі апеляційної скарги позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 860,25 грн.

В апеляційній скарзі позивач заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою від 18.03.2013 р. вказане клопотання було задоволено, позивачу було надано відстрочку по сплаті судового збору до прийняття постанови по даній справі та запропоновано надати суду докази сплати судового збору.

08.04.2013 р. позивачем на виконання вказаної ухвали було надано платіжне доручення № 145 від 03.04.2013 р. про сплату судового збору в сумі 573,50 грн., проте враховуючи, що даний спір є майновим, додатковому стягненню з позивача в доход державного бюджету підлягає судовий збір в сумі 286,75 грн.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.01.2013 р. у справі № 18/3162/11 залишити без змін.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Леніна, 1/23, рахунок 35229002000259, ГУДКСУ у Полтавській обл., м. Полтава, МФО 831019, код ЄДРПОУ 22527015), в доход державного бюджету України (УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, код отримувача 37999654, рахунок 31216206782003 в ГУДКСУ у Харківський області, МФО 851011, код класифікації доходів бюджету 22030001) 286,75 грн. судового збору.