5011-7/16348-2012 Про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - 05.03.2013 Прийняття

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 37 931,94 грн., яке Закритим акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" як страховою організацією було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля "Тойота Камрі", державний номерний знак АА 5055 АВ, який належить Ніколайчук Любові Вікторівні, внаслідок ДПТ, що сталася з вини Моржова Віталія Олександровича - власника автомобіля "Мерседес Бенц", державний номерний знак АІ 1878 АО, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

В обґрунтування свого права звернутися з цими вимогами до відповідача позивач послався на укладений ним з ЗАТ "Українська екологічна страхова компанія" договір про надання фінансових послуг факторингу від 31.05.2012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2012, повний текст якого підписаний 18.12.2012, у справі № 5011-7/16348-2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивач не надав доказів, що він є юридичною особою, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а отже, не може бути фактором та здійснювати факторингові операції.

Також судом першої інстанції зазначено про те, що згідно з ч. 8 ст. 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, а отже, виключним видом діяльності ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" є надання послуг у сфері страхування, при цьому страховикам забороняється здійснення іншої фінансової діяльності, зокрема факторинг, а отже ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" не може бути клієнтом та здійснювати факторингові операції.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що 02.03.2012 відповідач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Кім" регресну вимогу № 1 від 02.03.2012, відповідно до якої, на підставі договору про відступлення права вимоги, Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" відступило ТОВ "Фірма Кім" право спірної регресної вимоги, а отже, Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" не мало юридичної можливості відступити право вимоги позивачу за договором про надання фінансових послуг факторингу від 31.05.2012, оскільки дана вимога вже була раніше відступлена ТОВ "Фірма Кім" на підставі договору про відступлення права вимоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського міста Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-7/16348-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційний скарзі позивач посилається на те, що спірне рішення є незаконним та необгрунованим, оскільки винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та на неповне дослідження всіх фактичних обставин справи, що в будь-якому випадку є підставою для його скасування.

Так, позивач зазначив, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено договір про відступлення права вимоги, укладений між Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" та ТОВ "Фірма "Кім", оскільки зазначений договір було надано суду не в оригіналі, а також на даному договір відсутня дата його укладення.

Крім того, позивач зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" не є фінансовою устновою та не має права на укладення договір факторингу, оскільки згідно ст. 2 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності, а отже, висновки суду першої інстанції про те, що Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" не є фінансовою установою та не має права на укладення договорів факторингу є хибними оскільки чинне законодавство України не обмежує укладення договорів факторингу тільки з фінансовими установами, а страхова компанія згідно чинного законодавства є фінансовою установою.

Ухвалою апеляційного суду від 19.02.2013 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ПАТ "Українська екологічна страхова компанія" та ТОВ "Фірма Кім".

Третя особа 1 та третя особа 2 в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи 1 та третьої особи 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

18.09.2009 Закрите акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія", правонаступником якого є третя особа 1, як Страховик та Ніколайчук Любов Вікторівна як Страхувальник уклали договір добровільного страхування автотранспортних засобів, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, водія, та пасажирів від нещасного випадку № К/06-1/09-699 (далі Договір) (а.с. 11-12), предметом якого є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з:

- володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Тойота Камрі", державний номерний знак АА 50-55 АВ (далі Автомобіль);

- відшкодуванням страховиком шкоди, завданої ним внаслідок ДТП, аварії третім особам, їх життю та здоров'ю або майну, шкоди, заподіяної юридичній особі;

- життям, здоров'ям та працездатністю водія та/або пасажирів.

Строк дії Договору сторонами погоджений в п. 10 Договору та становить з 00 год. 00 хв. 19.09.2009 до 00 год. 00 хв. 18.09.2010 включно.

24.07.2010 близько 12 годині 15 хвилин по автодорозі Київ - Знам'янка сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням Цибенка Віктора Петровича та автомобіля "Мерседес Бенц", державний номерний знак АІ 1878 АО (далі Автомобіль 1), під керуванням водія Моржова В. О.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Як слідує з наявних в матеріалах справи копій меморіальних ордерів № 1356 від 06.08.2010, №1380 від 09.08.2010, №1409 від 16.08.2010, №1428 від 17.08.2010, №1443 від 18.08.2010, № 1500 від 25.08.2010, № 1522 від 27.08.2010, № 1527 від 30.08.2010 та платіжних доручень № 664 від 19.08.2010, № 477 від 26.08.2010 (а.с. 48-58) третя особа 1 виплатила Ніколайчук Л. В. 37 931,94 грн. страхового відшкодування.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнаний Моржов Віталій Олександрович, що підтверджується постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 16.11.2010 у справі № 3-3221/2010 (а.с. 16) та довідкою Державної автомобільної інспекції (а.с. 14-15).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/0912190 (а.с. 108), станом на 24.07.2010 (дата вчинення ДТП) цивільно-правова відповідальність за збитки, заподіяні третім особам під час ДТП, яка сталась за участю Автомобіля 1, була застрахована відповідачем.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати третьою особою 1 страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 37 Закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з полісом №ВЕ/0912190, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, дорівнює 25 500 грн., франшиза - 0 грн.

Таким чином, відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1 є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону у межах, передбачених полісом №ВЕ/0912190.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

З урахуванням вказаних правових норм та того, що франшиза згідно полісу №ВЕ/0912190 становить 0 грн., відповідач зобов'язаний відшкодувати потерпілій стороні збитки в межах ліміту відповідальності у розмірі 25 500 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилається на те, що право вимагати стягнути з відповідача на свою користь спірне страхове відшкодування він набув на підставі укладеного ним з третьою особою 1 договору про надання фінансових послуг факторингу від 31.05.2012 (а.с. 59-62).

Дійсно, як слідує з матеріалів справи, 31.05.2012 позивач як Фактор та третя особа 1 як Клієнт уклали договір про надання фінансових послуг факторингу без зазначення номера (далі Договір факторингу).

При цьому, з долученої позивачем до матеріалів справи на виконання ухвали колегії суддів копії Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серія ФК №296 від 07.07.2011 з додатком до нього, виданими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, слідує, що позивач у встановленому законодавством порядку набув статусу фінансової установи та, серед іншого має право без отримання ліцензії та/або дозволів здійснювати операції з факторингу.

Отже, станом на дату укладення Договору факторингу позивач мав право бути фактором та здійснювати факторингові операції. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, помилково виходив з відсутності таких прав у позивача.

Згідно з п. 1.1 Договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених Договором факторингу, третя особа 1 передає позивачу, а позивач приймає і зобов'язується оплатити третій особі 1 усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до третьої особи 1, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування.

Відповідно до ч. 2 п. 1.1 Договору факторингу, перелік таких вимог визначається згідно Додатку № 1 до Договору факторингу. Ідентифікація переданих регресних вимог відбувається за одним критерієм: номером страхового акту, складеного третьою особою 1.

В пункті 1.2 Договору факторингу сторонами погоджено, що в силу Договору факторингу позивач займає місце третьої особи 1 (як кредитора) по всім регресним вимогам третьої особи 1 згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, в тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойки у повному обсязі.

Згідно з п. 1.3 Договору факторингу загальна сума переданих регресних вимог становить 5 080 399,95 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору, за передані права вимоги до боржника за основним договором Фактор сплачує Клієнтові 50 гривень за кожну регресну вимогу.

31.05.2012 сторонами підписано Додаток № 1 до Договору факторингу, де ними погоджено загальну кількість регресних вимог, які передаються, - 431, їх вартість - 21 550 грн. та їх перелік, згідно якого, серед інших, передано і право спірної регресної вимоги (п. 264 переліку).

15.08.2012 позивач та третя особа 1 склали акт заліку зустрічних однорідних вимог, строк яких наступив, на загальну суму 24 519,35 грн., до яких, за твердженням позивача, увійшла його заборгованість перед третьою особою 1 за Договором факторингу.

Копію вказаного акту позивачем додано до Пояснень по справі від 28.02.2013.

На здійснення своїх прав за Договором факторингу, позивач звертався до відповідача з вимогами від 02.07.2012 № 015 та від 18.09.2012 № 015, в яких просив відповідача сплатити розмір виплаченого страхового відшкодування в сумі 37 931,94 грн. на свою користь.

Відповідач у виплаті страхового відшкодування позивачу відмовив, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу, клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

В такому випадку, згідно ч. 2 ст. 1084 ЦК України, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу;

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Отже, клієнт може відступити факторові право вимоги до свого боржника під фінансування, тобто отримання від фактора коштів до настання строку платежу свого боржника. В цьому випадку клієнт отримує можливість використати отримані від фактора кошти на свої потреби, виграючи у часі, а зацікавленість фактора полягає в отриманні винагороди за фінансування клієнта.

Істотними умовами договору факторингу в такому випадку вважається наявність умов щодо фінансування фактором клієнта, а саме - розмір такого фінансування та строк передачі фактором обумовленої суми клієнту, а також умови щодо оплати клієнтом наданої фактором послуги з фінансування.

Проте, зі змісту Договору факторингу вбачається, що в ньому не передбачено ані зобов'язання Фактора фінансувати Клієнта ані зобов'язання останнього послуги з фінансування Фактору оплатити.

При цьому, здійснений позивачем та третьою особою 1 за вищезгаданим актом заліку зустрічних однорідних вимог від 15.08.2012, на який позивач посилається як на доказ того, що його заборгованість перед третьою особою 1 за Договором факторингу в розмірі 21 550,00 грн. вважається повністю погашеною, не може вважатися фінансуванням фактором клієнта в розумінні ст. 1077 ЦК України, оскільки за умовами Договору факторингу (п. 4.1) та Додатку 1 до цього договору, зазначена сума є платою, яку Фактор платить Клієнту за відступлення права вимоги з розрахунку 50 грн. за кожну вимогу.

Верховний суд України в постанові від 10.07.2007 у справі № 26/347-06-6531 зазначив, що за визначенням договору факторингу, наведеному у ч. 1 ст. 1077 ЦК України, цей договір направлений на фінансування фактором клієнта шляхом передачі в його розпорядження визначеної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнтові за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, що його передано клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Істотними умовами договору факторингу у випадку відступлення клієнтом фактору своєї грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання власного зобов'язання перед фактором є розмір боргу клієнта перед фактором за зобов'язанням, по відношенню до якого відступлення права вимоги мало забезпечувальний характер.

Крім того, істотною умовою в даному випадку є граничний строк виконання клієнтом свого зобов'язання перед фактором, що забезпечено відступленням права вимоги.

Істотність зазначеної умови пов'язана з тим, що грошова вимога переходить до фактора лише тоді, коли не буде виконано зобов'язання, по відношенню до якого відступлення права вимоги мало забезпечувальний характер.

Проте, умови щодо відступлення Клієнтом Фактору своєї грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання власного зобов'язання перед фактором, із зазначенням відповідних прав та обов'язків сторін, в Договорі фінансування також відсутні.

Відповідно до ч. 1. ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У випадку недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, фактично договір між сторонами не укладено. Неукладений договір не породжує для сторін цивільних прав і обов'язків.

Така правова позиція викладена в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) , де зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

З огляду на вищевикладене, враховуючи визначення договору факторингу, наведене в ст. 1077 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами при укладені Договору факторингу не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством для договорів даного виду, а відтак, Договір факторингу визнається колегією суддів не укладеним та таким, за яким у його сторін не виникло цивільних прав та обов'язків.

За правилами ст. 1 ГПК України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом, не маючи законного права вимагати від відповідача виплати спірного страхового відшкодування, відсутні підстави вважати, що його права відповідачем були порушені.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позову слід відмовити. Рішення суду першої інстанції від 12.12.2012 у справі № 5011-7/16348-2012, незважаючи на підстави його ухвалення, залишається без змін, апеляційна скарга ТОВ "Маркс.Капітал" - без задоволення.

При цьому, враховуючи норму ч. 1 ст. 34 ГПК України, згідно з якою господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, з огляду на підстави відмови позивачу у задоволенні його майнових вимог, факт укладення третьою особою 1 з третьою особою 2 договору про відступлення права вимоги до уваги колегією суддів не приймається і обставини, пов'язані з цим фактом, не досліджуються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 37 931,94 грн.

Рішенням від 12.12.2012 у справі № 5011-7/16348-2012 у позові відмовлено повністю.

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене повністю, за що, з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати та дати звернення позивача з апеляційною скаргою, відповідно до підпункту "4" п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", він мав сплатити судовий збір в розмірі 804,75 грн.

Позивачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 805 грн. (платіжне доручення № 306 від 27.12.2012), що на 0,25 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 0,25 грн. (805-804,75) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі №5011-7/16348-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі №5011-7/16348-2012 залишити без змін.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, ідентифікаційний код 37686922) судовий збір в сумі 0 (нуль) грн. 25 коп., перерахований платіжним дорученням № 306 від 27.12.2012, оригінал якого міститься в матеріалах справи.