5006/41/2пд/2012 Про визнання недійсним договору купівлі - продажу в частині продажу гуртожитку та зобов`язання вчинити певні дії - 27.02.2013 Прийняття

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Азарової З. П., Радіонової О. О.при секретарі судового засідання Максименко Г. П.за участю прокурора: представників сторін: Зозулі Н. В.від позивача:Бенхасін А. А., Жмуріна В. В. - за довір.від відповідачів 1-4: від відповідача 5: не з`явились Собалінов С. А. - за довір.від третьої особи (Донецької міської ради): від третіх осіб на стороні відповідача-4: Зоря Д. А. - за довір. не з`явились розглянувши апеляційну скаргу Донецької міської ради, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.12.2012 року у справі № 5006/41/2пд/2012 (головуючий суддя: Колесник Р.М., судді: Сажнева М.В., Зекунов Е.В.) за позовом Прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області, м. Донецькдо відповідачів: за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1: та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 41. Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк; 2. Організації орендарів «Рембуд - 1», м. Донецьк; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа - 2006», м. Донецьк; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДВ», м. Донецьк; 5. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТС Інвест», м. Донецьк; Донецької міської ради, м. Донецьк 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Джагуаро Лімітед», м. Донецьк; 2. ОСОБА_10, м. Донецьк; про визнання договору купівлі - продажу недійсним в частині продажу гуртожитку та зобов'язання вчинити певні дії

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.12.2012 р. у справі № 5006/41/2пд/2012 (з урахуванням ухвали господарського суду Донецької області від 15.02.2013 р. у справі № 5006/41/2пд/2012 про виправлення описки) відмовлено у задоволенні позову прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк, Організації орендарів «Рембуд - 1», м. Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006», м.Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДВ», м. Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТС Інвест», м. Донецьк про визнання договору купівлі-продажу б/н від 29.07.1994р., укладеного між Фондом комунального майна Донецької міської Ради народних депутатів та Організацією орендарів «Рембуд-1», недійсним в частині продажу гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язання Організацію орендарів «Рембуд-1» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» повернути, а Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Донецькій області, як органу, уповноваженому управляти державним майном, прийняти будинок гуртожитку, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у державну власність.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судом не встановлено порушень вимог законодавства про приватизацію, в редакції станом на час укладання спірного договору, так як гуртожиток у спірний період не відносився до об`єктів державного житлового фонду, які би підлягалт приватизації громадянами України або підлягали передачі у комунальну власність. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав того, що прокурором невірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Донецька міська рада звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 4- 6, 127 Житлового кодексу Української РСР, ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», ст. 1, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п. 42 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. № 717 (717-93-п) . Зокрема, апелянт вважає незаконними та необґрунтованими висновки суду щодо закріплення на законодавчому рівні правомірності включення до складу цілісних майнових комплексів у процесі приватизації підприємств та правомірності набуття організацією орендарів «Рембуд-1».

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів 3-5 з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Донецької області законним і обгрунтованим, таким, що ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права. Посилався на те, що на момент приватизації і укладення спірного договору між Фондом комунального майна Донецької міської ради та організацією орендарів «Рембуд-1» гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Тому, доводи апелянта про віднесення гуртожитків до державного житлового фонду вважає абсолютно безпідставними.

27.02.2013 р. позивачем були надані письмові пояснення, в яких Регіональне відділення зазначило, що спірний договір був укладений між Фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів та Організацією орендарів «Рембуд-1», приватизацію спірного об`єкту проводило представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку, яке займалось виключно приватизацією об`єктів комунальної власності. Відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 412 (412-94-п) та Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, вказані організації є є різними юридичними особами, які мають самостійні баланси. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 09.09.2005 р. № 1229 «Про ліквідацію представництва Фонду державного майна України у м. Донецьку» прийнято рішення створити ліквідаційну комісію та ліквідувати представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку без правонаступництва. Донецька міська рада рішенням № 14/2 від 05.11.2004 р. зобов`язала представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку передати, а управлінню комунальних ресурсів міської ради прийняти всю необхідну документацію щодо об`єктів права власності та основної діяльності в установленому законодавством України порядку. На теперішній час представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку ліквідовано без правонаступництва, про що зроблено відповідний запис Державним реєстратором від 12.11.2010 р. № 12661110007010760. Таким чином, Регіональне відділення ФДМУ не приймало участі в приватизації спірного об`єкту, а тому не має будь-який правових підстав для здійснення управління спірним майном. У зв`язку з чим, вважає, що прокурором не вірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на наведене, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу Донецької міської ради безпідставною.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, проти чого заперечував представник відповідача-5, який вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати, а позов задовольнити.

Відповідачі 1-4 та треті особи - ТОВ «Джагуаро Лімітед», ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились, хоча про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

13.02.2013 р. представником відповідачів 3-5 через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду подано клопотання про перенесення судового засідання, яке призначено на 27.02.2013 р. Клопотання обґрунтовано тим, що представник буде знаходитися у відпустці з приводу лікування дитини у м. Трускавець, на підтвердження чого надав копії залізничних квитків.

Представники сторін, які прибули в судове засідання 27.02.2013 р., розгляд вказаного клопотання поклали на розсуд суду.

Колегія суддів розглянувши зазначене клопотання, відмовила у його задоволенні, з огляду на те, що представником відповідачів 3-5 не було надано доказів знаходження у відпустці, проїзні документи, які ним були додані до клопотання не можуть підтверджувати, що саме цей представник буде направлятися до м. Трускавець, оскільки прізвище та ім`я по батькові осіб у проїзних документах не зазначено. Крім того, учасники справи, яких представляє ця особа не довели неможливість направлення іншого представника в судове засідання апеляційної інстанції. Крім того, в судове засідання 27.02.2013 р. від відповідача-5 прибув інший представник.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження явка представників сторін не визнавалась обов`язковою. За таких умов, колегія суддів з урахуванням думки учасників сторін, які прибули в судове засідання, вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представників відповідачів 1-4 та третіх осіб - ТОВ «Джагуаро Лімітед», ОСОБА_10

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, вислухавши пояснення учасників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 23.12.1993р. фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів (орендодавець) та організацією орендарів «Рембуд-1» (орендар) був укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу Орендного підприємства ДГПСРСТ підрядного спеціалізованого РБУ-1.

30.06.1994р. сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди від 23.12.1993р., відповідно до якої сторони дійшли згоди про продаж орендованого державного комунального майна та визначили обов'язки покупця, які будуть внесені в майбутній договір купівлі-продажу при подачі відповідної заяви. Ціна викупного державного комунального майна визначена відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93р. та складає 15461 тис.крб. у відповідності з актом оцінки вартості майна Донецької міської ради народних депутатів від 30.07.94р., який є невід'ємною частиною даної угоди.

Акт оцінки вартості майна орендного підприємства «Рембуд-1», затверджений директором Донецького Фонду комунального майна, відповідно до якого визначено вартість майна за результатами інвентаризації, що підлягає приватизації та дорівнює 15461 тис.крб., наявний в матеріалах справи.

27.07.1994р. організація орендарів звернулась до фонду комунального майна з заявою про приватизацію майна орендного підприємства «Рембуд-1».

29.07.1994р. фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів (продавець) та організацією орендарів «Рембуд-1» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу державного комунального майна орендного підприємства «Рембуд-1», відповідно до змісту якого продавець продає, а покупець викупає державне комунальне майно орендного підприємства «Рембуд-1» (надалі об'єкт), відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Рембуд-1» від 23.12.1993р. та додаткової угоди до договору оренди по умовам викупу від 30.06.1994р. Об'єкт знаходиться за адресою: 340103, м. Донецьк, вул. Кобозєва, 12 (п.1.1. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що передача об'єкта купівлі-продажу продавцем та приймання його покупцем здійснюється актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Акт передачі викупленого майна від 15.11.1994р., п.24 якого включає посилання на будівлю спірного гуртожитку, підписаний представниками сторін та скріплений печатками обох сторін.

Згідно п.3.3. договору, покупець об'єкту є правонаступником прав та обов'язків орендного підприємства «Рембуд-1» з моменту передачі об'єкту.

Відповідно до п.1.2. договору зазначено, що право власності на відчужуване майно переходить до покупця на підставі наказу фонду комунального майна Донецької міської ради народних депутатів №154 від 28.07.1994р. та підтверджується даним договором.

Відповідно до свідоцтва «Про право власності на приватизоване державне комунальне майно» від 15.11.1994р., виданого Фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів, майно орендного підприємства «Рембуд-1» з моменту видачі даного свідоцтва є колективною власністю організації орендарів «Рембуд-1».

Прокурор просить визнати недійсним договір купівлі-продажу б/н від 29.07.1994р., укладений між Фондом комунального майна Донецької міської Ради народних депутатів та Організацією орендарів «Рембуд-1», в частині продажу гуртожитку, оскільки вважає, що гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 не належав до державного житлового фонду та приватизації не підлягав, у зв`язку з чим також просить зобов'язати Організацію орендарів «Рембуд-1» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгрупа-2006» повернути, а Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Донецькій області, як органу, уповноваженому управляти державним майном, прийняти вказаний гуртожиток у державну власність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія цього Закону не поширюється, зокрема на приватизацію об`єктів державного земельного та житлового фондів, а також об`єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

У відповідності до п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №717 від 08.09.1993р. (717-93-п) (положення якої діяли під час виникнення спірних правовідносин) вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (2482-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віддані чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів (ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891 (891-95-п) (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26 травня 2004 року (695-2004-п) .

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент проведення приватизації державного майна орендного підприємства «Ремстрой-1» гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало, а тому право власності на спірне майно правомірно перейшло до відповідача 1 з моменту підписання 15.11.1994р. між фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів та організацією орендарів «Рембуд-1» акту передачі викупленого майна, що також відповідає ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст. 21 Закону України «Про власність», ст. 27 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», п. 3.3. договору купівлі-продажу від 29.07.1994р.

З огляду на викладене, прокурором не доведено порушення вимог законодавства про приватизацію, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу від 29.07.1994 р.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08.11.2010р. по справі №3/039-085/5, від 16.05.2011р. по справі №22/143/09-8/137/10, від 03.10.2011р. по справі № 10-11/148-09-4417, від 22.10.2012р. по справі №7/21/5022-288/2011(18/140-2421), які згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Правовими підставами для визнання спірного договору недійсними прокурор вказує ст. 203, 215 ЦК України.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 103, 5 ст. 203 цього ж кодексу.

За приписами ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, колегія суддів враховує те, що спірні правовідносини виникли до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України (435-15) , а відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірний договір був укладений сторонами у відповідності з вимогами чинного, на момент його укладення, законодавства і будь-які обставини, які могли б бути підставою для визнання його недійсним, відсутні.

Враховуючи викладене, не підлягають також задоволенню вимоги прокурора про зобов'язання відповідача-2 та відповідача-3 повернути, а позивача, як органу уповноваженого управляти державним майном, прийняти будинок гуртожитку, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у державну власність, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції станом на час розгляду справи відповідач 2 та відповідач 3 не є власниками майна, про повернення якого в державну власність заявлено позов. Співвласниками цього майна є товариство з обмеженою відповідальністю «ТІДВ» (відповідач 4), на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 12.11.2012р. за №3648, якому належать приміщення площею 802,3 кв.м., та товариство з обмеженою відповідальністю «ДТС Інвест» (відповідач 5), на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 07.09.2012р. за №3870, якому належать підвальні приміщення площею 133,3 кв.м., що складають 14/100 частини від приміщення загальною площею 935,6 кв.м.

Отже, враховуючи законність набуття права власності на приміщення спірного гуртожитку відповідачем 2, підстав для витребування його на користь держави від осіб, які набули право власності на спірне майно на відповідних правових підставах, та які у встановленому законом порядку недійсними не визнані, не вбачається.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, прокурором невірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, в інтересах якого поданий позов, що є також підставою для відмови у задоволенні даного позову.

Так, прокурором заявлений позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України, з посиланням на те, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення є державними органами приватизації, які здійснюють державну політику в сфері приватизації державного майна та управління державним майном, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Як вбачається з матеріалів справи, та про що також зазначило Регіональне відділення Фонду державного майна України в Донецькій області в своїх письмових поясненнях, наданих апеляційному господарському суду, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Донецькій області не приймало участі в приватизації спірного об`єкту, а отже не має будь-яких правових підстав для здійснення управління спірним майном. Так, відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №412 від 15.06.1994р. (412-94-п) «Про затвердження положень про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті»(із змінами та доповненнями) регіональне відділення Фонду державного майна України є державним органом, який створюється Фондом державного майна і йому підпорядковується. Відділення в межах повноважень, визначених Фондом, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності. Як було встановлено вище, спірний договір був укладений між Фондом комунального майна Донецької міської ради народних депутатів та Організацією орендарів «Рембуд-1», приватизацію спірного об`єкту проводило представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку, яке займалось виключно приватизацією об`єктів комунальної власності. Відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 412 (412-94-п) та Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, вказані організації є різними юридичними особами, які мають самостійні баланси. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 09.09.2005 р. № 1229 «Про ліквідацію представництва Фонду державного майна України у м. Донецьку» прийнято рішення про ліквідацію представництва Фонду державного майна України у м. Донецьку без правонаступництва. Донецька міська рада рішенням № 14/2 від 05.11.2004 р. зобов`язала представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку передати, а управлінню комунальних ресурсів міської ради прийняти всю необхідну документацію щодо об`єктів права власності та основної діяльності в установленому законодавством України порядку. На теперішній час представництво Фонду державного майна України у м. Донецьку ліквідовано без правонаступництва, про що зроблено відповідний запис Державним реєстратором від 12.11.2010 р. № 12661110007010760. Таким чином, Регіональне відділення ФДМУ не приймало участі в приватизації спірного об`єкту, а тому не може бути позивачем у даній справі.