5015/3721/12 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе - 12.02.2013 Прийняття

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимогна предмет спору, на стороні відповідача 2 ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0122 філії Львівського обласного управління, м. Пустомити, Львівська область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006 р.

рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2012 р. у справі № 5015/3721/12 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5, м. Львів до ТОВ «Три Оскара», м. Львів та ОСОБА_6, м. Львів про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе по вул. Дж. Вашингтона, 5А, м. Львів від 16.02.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Рішення суду мотивоване тим, що чинним законодавством України не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, посилаючись на те, що спірний договір купівлі-продажу підписаний відповідачем 2 з перевищенням повноважень, оскільки згідно п. «ї» п. 7.2 статуту ТОВ кафе «Пасічне-2», до виключної компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 500 млн. крб., що на момент укладення угоди еквівалентно 5 000 грн. На думку апелянта, відповідач при укладенні договору порушено вимоги п. 2 ст. 203 ЦК України. Крім цього, позивач зазначає, що в даному випадку він звернувся до господарського суду не за захистом порушених прав товариства, а просить визнати недійсним право чин, укладений товариством, як такий, що порушує його права як учасника товариства.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача 2 просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що до складу повноважень учасника господарського товариства під час реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсним договори, що були укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним товариством у відносинах представництва, або якщо таке право надається йому статутом товариства, оскільки учасник є лише власником частки та не відповідає за зобов'язаннями товариства, учасником якого він є (п. 3.4 статуту). Крім цього, третя особа вважає, що предмет спору у даній справі не відповідає визначеним п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно статуту ТОВ кафе «Пасічне-2» в редакції від 25.04.1996 р., учасниками товариства були ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9.

ТОВ «Три оскара» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ТОВ кафе «Пасічне-2», що вказано у п. 1.1 статуту ТОВ «Три оскара», зареєстрованого 29.12.2006 р., відповідно до п. 1.5 якого учасниками товариства є вищевказані особи. Даний факт підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.07.2012 р.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.02.2006 р. між ТОВ кафе «Пасічне-2» (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення кафе. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований за № 1354.

Відповідно до п.п. 1, 2 вказаного договору, продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення загальною площею 333, 6 кв. м, що позначені на плані номерами « 86-29», з « 86-32» по « 86-42», з « 86-45» по « 86-53», розташовані за адресою вул. Дж. Вашингтона, 5А, м. Львів за ціною 94 200 грн., які продавець сплатив покупцю до підписання цього договору шляхом надання продавцю фінансової допомоги.

Згідно листа № 6717 від 13.07.2012 р. ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», зазначені нежитлові приміщення були зареєстровані за покупцем -ОСОБА_6

Судом встановлено, що 27.06.2008 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, згідно якого в забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 78/8 від 27.06.2008 р. іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, зокрема нежитлові приміщення загальною площею 333, 6 кв. м, що позначені на плані номерами « 86-29», з « 86-32» по « 86-42», з « 86-45» по « 86-53», розташовані за адресою вул. Дж. Вашингтона, 5А, м. Львів. Даний факт підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які містяться у матеріалах справи.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08.02.2012 р. у справі № 2/1312/296/2012, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.07.2012 р. у справі № 1312/2-296/12, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Пустомитівського відділення № 6381 заборгованість в сумі 2 603 179, 55 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - вищевказані нежитлові приміщення загальною площею 333, 6 кв. м, що розташовані за адресою вул. Дж. Вашингтона, 5А, м. Львів.

Позивач, як учасник ТОВ «Три оскара», просить визнати недійсним договір купівлі-продажу, як такий, що укладений товариством без згоди загальних зборів учасників.

Відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючсь до суду, особа вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. (v0013700-08) «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Як встановлено судом, позов подано учасником товариства безпосередньо в інтересах товариства, учасником якого він не є, оскільки йдеться про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе по вул. Дж. Вашингтона, 5А, м. Львів від 16.02.2006 р., укладеного товариством з відповідачем 2.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. (v0013700-08) «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Учасники господарського товариства не вправі звертатись до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших учасників поза відносинами представництва. Заявник-учасник не наділений повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено право учасника господарського товариства безпосередньо звертатись до господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

Згідно з положеннями Закону України «Про господарські товариства» (1576-12) , акціонери мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. В розумінні зазначених норм акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. (v0013700-08) «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

Слід зазначити, що в учасника - позивача у даній справі, відсутні повноваження щодо представництва інтересів ТОВ «Три оскара», яке є стороною спірного правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком попередньої судової інстанції про те, що оспорюваним договором купівлі-продажу права та охоронювані законом інтереси позивача не порушуються.

Крім цього, з матеріалів справи не вбачається та апелянтом не надано будь-яких доказів у підтвердження порушення його корпоративних прав фактом укладення договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами як самостійними суб'єктами.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.