5027/637/2012 Про визнання недійсним контракту купівлі-продажу автокрану - 12.02.2013 Прийняття

рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.11.2012 р. у справі № 5027/637/20 відмовлено у задоволенні позову ПАТ Комерційний банк «Приватбанк», м. Дніпропетровськ до ТОВ «Тод Нік», м. Чернівці та ТОВ «Блікс», м Чернівці про визнання недійсним контракту купівлі-продажу майна ЧРФ № 90218/01, укладеного між членами товарної біржі «Центральна Українська товарна біржа» - Фокшан Н. С., що діяв в інтересах ТОВ «Блікс», та Товарницьким І. С., що діяв в інтересах ТОВ «Тод Нік». Також судом відмовлено у задоволенні клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, в чому полягає порушення інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк» в укладеному між відповідачами контракті купівлі-продажу, стороною якого він не є. Разом з тим, майно, яке є предметом спірного правочину, не входить до переліку об'єктів, переданих в іпотеку банку.

У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на те, що рішення учасника № 1-01/2009, видаткова накладна № ЛНА-000001 від 13.01.2009 р. і банківська виписка від 13.01.2009 р. є належними доказами встановлення факту продажу спірних об'єктів саме 13.01.2009 р., а не 18.02.2009 р. Також, апелянт звертає увагу на відсутність низки необхідних реквізитів в оскаржуваному ним правочині. Крім цього, апелянт вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що підкранова колія та кран козловий не відносяться до нерухомого майна і, відповідно, не перебувають в іпотеці згідно договору № 31 від 30.10.2007 р.

У запереченнях на апеляційну скаргу третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - ДПІ у м. Чернівці, також просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що оскільки контракт купівлі-продажу укладений 18.02.2009 р., а в цей час ТОВ «Блікс» перебувало в процедурі банкрутства, тому, на думку податкової інспекції, належним позивачем за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який має право звернутись з позовом до суду про визнання контракту недійсним, є арбітражний керуючий або ліквідатор (керуючий санацією).

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.10.2007 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником є ПАТ КБ «Приватбанк») та ТОВ «Блікс» укладено іпотечний договір № 31, предметом якого є надання іпотекдавцем в іпотеку нерухомого майна, визначеного у п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Блікс» (позичальник) перед іпотекодержателем. За умовами даного договору, іпотекодержатель набув права в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань за договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та іпотекодавця.

Так, п. 7 іпотечного договору № 31 визначено перелік майна, що належить ТОВ «Блікс» на праві власності, і яке останній передав ПАТ КБ «Приватбанк» в забезпечення виконання зобов'язань, а саме на земельній ділянці розташовано: адміністративна будівля (літера А) загальною площею 182, 2 кв. м; механічна майстерня (літера Б) загальною площею 150, 2 кв. м; цех 2 збирання піддонів (літера В) загальною площею 777, 4 кв. м; будівля складу (літера Г) загальною площею 28 кв. м; будівля складу (літера Д) загальною площею 59, 6 кв. м; соляна кімната (сушка) (літера Е) загальною площею 18, 9 кв. м; котельна (літера Ж) загальною площею 27, 6 кв. м; сушка СКД спарена (літера 3) загальною площею 37, 7 кв. м; цех лісопильний (літера К) загальною площею 601, 2 кв. м; циклон (літера Л) загальною площею 28, 6 кв. м; циклон (літера Л1) загальною площею 13, 6 кв. м; побутове приміщення (літера М) загальною площею 54, 9 кв. м; склад матеріалів (літера О) загальною площею 341, 7 кв. м; цех 3 столярний (літера Ц) загальною площею 301, 7 кв. м; склад ПММ (літера Р) загальною площею 423 кв. м; склад (літера С) загальною площею 643, 6 кв. м; побутове приміщення (літера Ф) загальною площею 71, 7 кв. м; вбиральня (літера Т); навіс (літера X); навіс (літера Ц1); вбиральня (літера Т-2); огорожа (літера 1-7), загальною площею 3 380, 9 кв. м.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 35, укладеного між КП «Рембудшлях» та ТОВ «Бікс» 05.07.2001 р., зареєстрованого в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації 09.07.2001 р. в реєстровій книзі № 12, сторінка № 153 за реєстровим № 771, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно - за № 3244157. Предмет іпотеки зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Нерухоме майно, зазначене в цьому пункті, передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Заводська, 42. Згідно даного договору іпотеки, цільове призначення предмету іпотеки: адміністративні та виробничі приміщення.

За даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, що належить ТОВ «Блікс» від 06.04.2009 р., таке майно, як кран та підкранова колія, в даному реєстрі не зазначено.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» та Методичних рекомендацій щодо визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації № 660/5 від 14.04.2009 р. (v660_323-09) , нерухоме майно (нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 181 ЦК України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Отже, з огляду на наведені норми, речі, не віднесені ЦК або окремими законами до нерухомих, вважаються рухомими.

Згідно умов іпотечного договору № 31, в іпотеку було передано об'єкти нерухомого майна, однак кран і підкранова колія, які є предметом спірного контракту купівлі-продажу, не відносяться до об'єктів нерухомого майна, а також не містяться у переліку об'єктів, переданих в іпотеку.

Із матеріалів справи вбачається, що 18.02.2009 р. між членами товарної біржі «Центральна Українська товарна біржа» - Фокшан Н. С., який діяв в інтересах ТОВ «Блікс» за дорученням ЯИЛ № 130179 від 18.02.2009 р. (продавець), та Товарницьким І. С., який діяв в інтересах ТОВ «Тод Нік» (покупець) укладено контракт купівлі-продажу майна ЧРФ № 90218/01, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець отримав у власність майно, а саме кран козловий ККС-10-ЗК (зав. № 81673), підкранова колія довжиною 67 м. п., що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Заводська, 42. Загальна вартість майна, що є предметом зазначеного контракту, становить 24 002, 45 грн.

Даний контракт купівлі-продажу майна зареєстрований на товарній біржі «Центральна Українська товарна біржа» за адресою: м. Чернівці, вул. Калинівська, 13А.

Згідно п. 4 контракту, даний документ набирає чинності з моменту його підписання.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Чернівецької області від 25.06.2009 р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Блікс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою від 04.06.2010 р. боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 13.09.2012 р. продовжено ліквідаційну процедуру до 04.12.2012 р. та призначено ліквідатором Поповича Д. М. При цьому, ПАТ КБ «ПриватБанк» входить до складу комітету кредиторів згідно протоколу № 1 зборів кредиторів ТОВ «Блікс».

Позивач стверджує, що контрактом купівлі-продажу порушуються інтереси ПАТ КБ «ПриватБанк» як сторони і кредитора по справі № 5/127/б про банкрутство ТОВ «Блікс», оскільки незаконно відчужена підкранова колія за контрактом купівлі-продажу майна підлягає реалізації в межах цієї справи про банкрутство разом з об'єктом нерухомого майна, як її приналежність, а кошти від її продажу мають бути спрямовані на задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», як заставного кредитора.

Однак, чинне законодавство не надає право окремо визначеному кредитору оскаржувати право чини, стороною якої є юридична особа-банкрут, оскільки таким правом володіє тільки ліквідатор банкрута який, у відповідності до ст. 25 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», може подавати до господарського суду заяви про визнання недійсним угод боржника.

Також, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Нормою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним контракту купівлі-продажу, не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договори порушує його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім цього, відповідно до ст. 216 ЦК України, за недійсною угодою кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону, оскільки результатом задоволення заявленого позову стане застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

З огляду на вищевикладене, апеляційна інстанція, як і суд першої інстанції, не вбачає порушення інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк» в укладеному між відповідачами контракті купівлі-продажу ЧРФ № 90218/02, а тому вважає, що позовні вимоги правомірно визнані безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, слід зазначити, що твердження апелянта про те, що спірні об'єкти були продані раніше, не заслуговують на увагу, оскільки видаткова накладна від 13.01.2009 р. (а. с. 15) не містить індивідуально-визначені ознаки підкранової колії та крана. При цьому, предметом спірного контракту є кран козловий, а у видатковій накладній зазначений кран електричний.

Щодо заяви відповідача 1 про застосування строку позовної давності, то місцевий господарський суд вірно зазначив, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі № П-9/161-16/165.

Згідно ч. 3 ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-6 цього кодексу.

Крім цього, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно ч. 1 ст. 41 ГПК, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

При цьому, не допускається поставлення перед судовими експертами правових питань, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В даному випадку, на вирішення експертам позивачем запропоновано питання, які потребують не спеціальних знань в інших галузях науки чи техніки, а питання правового характеру і потребують правової оцінки на підставі наданих суду матеріалів та чинного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.