5015/4507/12 Про зобов`язання повернути орендоване приміщення - 06.02.2013 Прийняття

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2013 року апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 прийнято до провадження та розгляд скарги призначено на 06.02.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази знаходяться в матеріалах справи) (а.с. 144, 145).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 р. з підстав зазначених у розпорядженні, замість судді Гриців В.М. введено суддю Давид Л.Л.

Через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду 05.02.2013 р. ТзОВ «Дібровастрий» за вх. № 785 подано заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

01.02.2013 р. представник апелянта (клопотання від 01.02.12р. вх. № 673) ознайомився з матеріалами справи (а.с. 153).

Рішенням господарського суду Львівської області 11.01.2013р. у справі № 5015/4507/12 позов задоволено повністю. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути орендоване приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 200 кв.м. та стягнуто з відповідача на користь позивача 1073,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 18.01.2013р., просить рішення місцевого господарського суду від 11.01.2013 р. у справі № 5015/4507/12, з підстав зазначених в апеляційній скарзі скасувати та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, покликається на відсутність у ОСОБА_6 правомочності діяти від імені товариства та на те, що ухваливши рішення 11.01.2013 р. місцевий господарський суд фактично зобов'язав відповідача здійснити дії, які ним було здійснено 21.03.2011 року.

Представник скаржника надав у судовому засіданні пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача прибув, подав заперечення на апеляційну скаргу, у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд Львівської області 11.01.2013 року у справі № 5015/4507/12 постановив рішення, яким позов задоволено повністю. Зобов'язано фізичну особу - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) повернути орендоване приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 200 кв.м. та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» (адреса: АДРЕСА_2, ідент. код 20771142) суму судового збору у розмірі 1073,00 грн. (а.с. 133-138).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду скаржник (СПД-ФО ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 18.01.2013 р., просить скасувати рішення місцевого суду від 11.01.2013 р. у справі № 5015/4507/12 та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав зазначених в апеляційній скарзі (а.с. 146 - 149).

Зокрема, скаржник апеляційну скаргу мотивує тим, що зазначене рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, так як господарський суд всупереч ст. 43 ГПК України не забезпечив повний, всебічний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки, 26.08.2010р. загальними зборами ТзОВ «Дібровастрий» було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_6 з посади директора ТзОВ «Дібровастрий» та обрано директором цього товариства ОСОБА_7, 27.08.2010р. було створено комісію з передачі установчих документів від ОСОБА_6 до ОСОБА_7, про що складено відповідний передавальний акт.

Як стверджує апелянт в апеляційній скарзі, станом на 27.08.2010р. ОСОБА_6 не мав належних повноважень діяти від імені ТзОВ «Дібровастрий», в т.ч. 30.08.2010р. направляти від імені цього Товариства будь-які документи. Як зазначає апелянт, свідченням вказаних обставин є те, що на заяві про припинення договору від 27.08.2010р. відсутня печатка Товариства, а також повідомлення направлене орендарям приміщень належних Товариству новопризначеним директором.

Скаржник зазначає, що 01.04.2011р. Стрийським міськрайонним судом Львівської області ОСОБА_6 поновлений на посаді директора ТзОВ «Дібровастрий», що зазначене судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012р. та на його виконання ВДВС Стрийського МРУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 25792316.

Однак, як стверджує апелянт, загальними зборами учасників товариства, які є вищим органом управління, жодних рішень щодо фактичного допущення ОСОБА_6 до виконання обов'язків не прийнято, установчих документів та печатки йому не передано. Скаржник вважає, що «повноваження ОСОБА_6, як директора ТзОВ «Дібровастрий» не ґрунтуються на законі, станом на сьогоднішній день у нього відсутні правомочності діяти від імені товариства».

16.03.2012р. ВДВС Стрийською МРУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавчі дії державного виконавця оскаржено і станом на даний час відсутні відомості щодо прийняття рішення за вказаною скаргою.

Скаржник стверджує, що вказаним обставинам місцевий суд не надав належної уваги і відповідно до ст. 79 ГПК України не зупинив провадження у справі до розгляду справи № 108472/12 на дії ВДВС Стрийського МРУЮ, що розглядається Львівським апеляційним адміністративним судом та, необґрунтовано, відхилив клопотання відповідача від 11.01.2013 року.

Апелянт вказує, що місцевий суд дослідивши акт приймання-здачі приміщення від 21.03.2011р. в сукупності з іншими доказами, зокрема, фактом сплати відповідачем по 500,00 грн. щомісячно протягом березня 2011 року по грудень 2012 року прийшов до помилкового висновку, що такі платежі здійснювались на підставі договору № 4 від 12.08.2010 року, оскільки зазначений договір припинений за згодою сторін 21.03.2011 року.

Скаржник/відповідач зазначає, що на момент постановлення судового рішення був відсутнім предмет спору та матеріально-правові підстави для задоволення позову, тому просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2013 року у справі № 5015/4507/12 та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегією суду встановлено, що позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 20771142, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: серії АС № 933962 виданий 21.01.2012р. (а.с. 13-28), серії АЄ № 664157 виданий станом на 14.12.2012р. (а.с. 32-33 та а.с. 46-51), довідкою Управлінням статистики у Стрийському районі АБ № 094765 з ЄДРПОУ (а.с. 97).

Відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець), ідентифікаційний номер фізичної особи-підприємця: 20067448968, місце проживання підприємця: АДРЕСА_1, дата державної реєстрації ОСОБА_2 як СПД-ФО: 09.08.2010р., що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с. 16), витягом з ЄДРЮО-ФОП серії АС № 664157 виданий 14.12.2012 р. (а.с. 32- 33).

Твердження апелянта/відповідача про те, що місцевим судом «було необґрунтовано відмовлено» у задоволенні його клопотання від 11.01.2013р. про зупинення провадження у даній справі до розгляду Львівським апеляційним адміністративним судом справи № 108472/12 колегія суду вважає безпідставними, з огляду на таке.

По - перше, місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, про що чітко зазначено у судовому рішенні (рядки 13-14 зверху на стор. 3-й мотивувальної частини рішення) (а.с. 135), а не відмовив у задоволенні клопотання, як стверджує апелянт.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 127), представник відповідача, серед інших, подав письмове клопотання від 11.01.2013 р. (вх. № 15), у якому просить зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 108472/12, що розглядається Львівським апеляційним адміністративним судом.

Зазначене клопотання вмотивоване тим, що 16.03.2012 р. у виконавчому провадженні ВП № 25792316 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження про поновлення ОСОБА_6 на посаді директора ТзОВ «Дібровастрий», 23.04.2012 р. вказану постанову було оскаржено в адміністративному судочинстві одним із учасників ТзОВ "Дібровастрий", а саме: ОСОБА_7 звернулась до Стрийського міськрайонного суду з адміністративним позовом до Стрийського ВДВС про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 16.03.2012 р. Заявник у клопотанні посилається на те, що «На сьогоднішній день», тобто станом на час розгляду клопотання відповідача (11.01.2013р.) розгляд питання щодо прийняття такої заяви до розгляду перебуває у Львівському апеляційному адміністративному суді, розгляд справи призначено на 23 січня 2013 р. Отже, як вказує відповідач, в провадженні компетентного суду перебуває на розгляді справа щодо законності фактичного допущення ОСОБА_6 до виконання обов'язків директора ТзОВ "Дібровастрий", наділення його правомочностями діяти від імені юридичної особи, в т.ч. звертатись до судових органів з позовними заявами, а тому вказані обставини, на думку відповідача, роблять неможливим належний розгляд справи № 5015/4507/12 до моменту набрання чинності рішення у справі №108472/12 (а.с. 127).

Місцевим господарським судом під час розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі встановлено, що ухвалою від 08.05.2012 р. у справі № 2а-13423/150/2012 Стрийського міськрайонного суду Львівської області відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_7 до ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції, старшого державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ Удалєєвої О.Б. про визнання неправомірними та повернуто позивачу матеріали адміністративного позову. Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 11.06.2012 р. у справі № 108472/12 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08.05.2012 р. про відмову у відкритті провадження по справі № 2а-13423/150/2012, 1323/2921/12 (докази - в матеріалах справи).

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Зазначеної правової позиції дотримується і Пленум Вищого господарського суду України (п. 3.16 постанови № 18 (v0018600-03) від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції»).

Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що матеріали справи № 108472/12 за адміністративним позовом ОСОБА_7 до ВДВС Стрийського міськрайонного управління юстиції, старшого державного виконавця служби ВДВС Стрийського МРУЮ Удалєєвої О.Б. про визнання дій неправомірними не містять належних доказів про те, що в провадженні даної справи № 5015/4705/12 неможливо дослідити докази (виникнення, припинення та наслідки припинення орендованих відносин), які становлять зазначений у даній справі предмет доказування є обґрунтованими, а висновки апелянта/відповідача в цій частині, що зазначені в апеляційній скарзі - безпідставними.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим судом, 12 серпня 2010 року між позивачем: Товариством з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» (Орендодавцем - за договором) та відповідачем: Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем) ОСОБА_2 (Орендарем - за договором) було укладено Договір оренди № 4 (далі за текстом - Договір) (а.с. 8).

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України.

За своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором оренди, в нашому випадку, нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до п. 1.1. Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (об'єкт оренди), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п. 1.2. Договору). Загальна площа об'єкта оренди відповідно до п. 1.3. Договору становить 200 кв.м.

Об'єкт оренди належить Орендодавцю на праві власності (п. 1.4. Договору), що підтверджується Свідоцтвом про право власності на майно від 14.10.2009р. (а.с. 11), яке зареєстровано в Комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» - 14.10.2009р. за реєстраційним № 28537230, що підтверджується Витягом № 24130687 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 12).

Розділом 2 Договору сторони передбачили порядок передачі та повернення об'єкта оренди. Пунктом 2.1. Договору визначено порядок передачі об'єкта оренди від Орендодавця Орендарю, тобто на підставі акту прийому передачі, який є невід'ємною частиною Договору.

Повернення об'єкта оренди визначено у п. 2.2. Договору.

Згідно п.6.1. цього Договору, він укладений строком на три місяці, з 01.09.2010 року по 30.11.2010 року.

Відповідно до п. 6.2 вище вказаного Договору, у разі відсутності протягом одного місяця до закінчення строку дії цього Договору заяви однієї зі сторін про припинення цього Договору, строк його дії вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Колегією суддів встановлено, що зазначений Договір пролонговувався неодноразово, так як за місяць до закінчення строку його дії визначеного у п. 6.1. Договору (30.11.2010р.) позивач не звертався до відповідача з заявою/вимогою про припинення дії цього Договору.

22.03.2012 року позивач направив відповідачу заяву від 19.03.2012 року Вих. № 19-03/12/3 про припинення дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010 р. (а.с. 9) та вимагав до 31.05.2012р. включно звільнити займане приміщення та передати його позивачу в порядку визначеному Договором.

Згідно п. 2.2. даного Договору - повернення об'єкта оренди орендодавцю здійснюється протягом двох днів з моменту припинення дії цього Договору та оформлюється актом здачі-приймання, який є невід'ємною частиною цього Договору. В акті здачі-приймання зазначається технічний стан приміщення, характеристика об'єкта оренди на момент передачі майна орендодавцю.

Втім, відповідач вимог заяви від 19.03.2012 р. Вих. № 19-03/12/3 про припинення дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010 р. і про звільнення до 31.05.2012 р. нежитлових приміщень не виконав та не передав Позивачу об'єкта оренди.

Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся з заявою від 19.03.2012 р. Вих. № 19-03/12/3 про припинення дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010 р., яка була надіслана відповідачу 22.03.2012р., в межах визначених умовами договору та зобов'язав відповідача до 31.05.2012р. включно, тобто до чергового закінчення строку дії цього Договору, звільнити займане ним приміщення та передати приміщення позивачу в порядку визначеному договором (з 01.09.2010р. по 30.11.2010р. - визначено Договором; з 01.12.2010р. по 28.02.2011р.; з 01.03.2011р. по 31.05.2011р.; з 01.06.2011р. по 31.08.2011р.; з 01.09.2011р. по 30.11.2011р.; 01.12.2011р. по 29.02.2012р.; з 01.03.2012р. по 31.05.2012р. включно).

З огляду на вищенаведене, Договір оренди № 4 від 12.08.2010р. припинив свою дію 31.05.2012р.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що зазначена заява 19.03.2012 р. Вих. № 19-03/12/3 про припинення дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010 р., яка була надіслана відповідачу 22.03.2012р., підписана особою (ОСОБА_6), яка мала відповідні повноваження на її підписання, про що зазначено нижче у цій постанові.

Відповідачем в процесі розгляду справи подано суду належним чином засвідчену копію акту приймання - здачі приміщення від 21.03.2011 р. (а.с. 57), підписаний зі сторони Орендодавця ТзОВ «Дібровастрий» - ОСОБА_7, тобто особою, яка не мала на такі дії відповідних повноважень, а зі сторони Орендаря зазначений Акт підписано СПД-ФО ОСОБА_2 Як вбачається з судового рішення, оригінал цього акту було оглянуто судом.

З матеріалів справи не вбачається право одного із засновників (учасників) Товариства, в нашому випадку, ОСОБА_7, підписувати від імені згаданої юридичної особи договори, акти приймання - здачі приміщень, тощо. Передавальний Акт ТзОВ «Дібровастрий» від 27.08.2010р. (а.с. 56) не надавав такого права вказаній особі, а протокол № 7 загальних зборів засновників ТзОВ «Дібровастрий» від 26.08.2010р. (а.с. 54) про призначення з 26.08.2010р. ОСОБА_7 на посаду директора ТзОВ «Дібровастрий», визнаний у судовому порядку недійсним ( а.с. 63-68), тим більше, що в матеріалах справи відсутні будь-які накази або розпорядження про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Товариства та накази або розпорядження про призначення на цю посаду ОСОБА_7 відповідно до приписів КЗпП України (322-08) .

Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України, строк дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Оцінюючи правові норми, які слід застосовувати до спірних правовідносин та досліджуючи докази в їх сукупності і кожний зокрема, суд зазначає таке.

Орендні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору № 4 від 12.08.2010 року. Строк дії цього Договору - три місяці, з 01.09.2010р. по 30.11.2010р. (п. 6.1 Договору). У пункті 6.2 даного Договору описана умова, за якої наступає пролонгація (продовження) умов Договору. Диспозиція п. 6.2 Договору за своїм змістом подібна до норми ч. 4 ст. 284 ГК України. Тобто, сутнісною характеристикою цієї норми, яка впливає на продовження орендних правовідносин, є неповідомлення одною стороною іншої сторони про бажання припинення чи зміни договірних правовідносин. Як встановлено колегією суддів про що зазначено вище у цій постанові, Договір оренди № 4 припинив свою дію 31.05.2012р.

За обставинами, що розглядаються, вбачається, що орендодавець, як власник спірного майна, виявив намір припинити орендні правовідносини, про що повідомив орендаря про припинення договору оренди і звернувся до відповідача з вимогою про припинення договірних відносин, про що свідчить його заява про припинення договору за Вих. № 19-03/12/3 від 19.03.2012 р. (а.с. 9), яка направлялась відповідачу рекомендованим листом 22.03.2012 р. (а.с. 9), тобто довів свій намір іншій стороні за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечував проти позову і стверджував про неповноважність особи, яка підписувала лист-повідомлення про припинення договірних відносин (ОСОБА_6). Вказане мотивував прийнятим рішенням загальних зборів ТзОВ «Дібровастрий», затверджене протоколом № 7 від 26.08.2010 р., яким звільнено ОСОБА_6 з посади директора ТзОВ «Дібровастрий».

Місцевий суд в цій частині посилань відповідача встановив, що зазначена обставина спростовується рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2011 р., яке набрало законної сили, яким вказаний протокол визнано недійсним. Крім того, як вбачається із Витягів з ЄДРЮОФОП, що містяться в матеріалах справи, директором Товариства є ОСОБА_6

Аналогічні твердження, серед інших, скаржником/відповідачем покладено в основу апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи посилання апелянта на протокол № 7 загальних зборів засновників ТзОВ «Дібровастрий» від 26.08.2010р. (а.с. 54) є безпідставним, оскільки, вказаний протокол визнано недійсним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2011 р. (абзац другий резолютивної частини судового рішення) та поновлено ОСОБА_6 на посаді директора ТзОВ «Дібровастрий» (абзац третій резолютивної частини цього рішення) (а.с. 63-68), яке набрало законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012р. (а.с. 69-70).

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (частина п'ята ст. 124 Конституції України).

Отже, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2011 р., яке набрало законної сили, в силу Конституції України (254к/96-ВР) , є обов'язкове до виконання на всій території України, а відповідно до ст. 35 ГПК України, рішення з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Матеріалами справи не встановлено, апелянтом не надано доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, наказу та/або розпорядження про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Товариства. Твердження скаржника/відповідача в цій частині спростовуються Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: серії АС № 933962 виданий 21.01.2012р. (а.с. 13-28), серії АЄ № 664157 виданий станом на 14.12.2012р. (а.с. 32-33 та а.с. 46-51).

З огляду на наведене, посилання апелянта на те, що загальними зборами засновників ТзОВ «Дібровастрий» на сьогоднішній день жодних рішень щодо фактичного поновлення ОСОБА_6 на посаді директора цього Товариства, а також рішення загальних зборів про фактичне допущення до виконання ним службових обов'язків, в т.ч. посилання апелянта в апеляційній скарзі на протокол загальних зборів засновників товариства від 26.11.2012р. до уваги не приймаються, оскільки загальним зборам учасників ТзОВ «Дібровастрий» не делеговано повноважень функцій судів, не зважаючи на те, що вони є вищим органом управління товариством, а невиконання ТзОВ «Дібровастрий» рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2011 р., яке набрало законної сили, у встановленому законом порядку, так як апелянтом не доведено протилежного, суперечить приписам Конституції України (254к/96-ВР) .

Юридична особа вважається створеною і набуває права юридичної особи (правосуб'єктності) з дня її державної реєстрації у порядку визначеному чинним законодавством України, що визначено статтею 89 Цивільного кодексу України.

Статтею 56 Господарського кодексу України визначено порядок утворення суб'єкта господарювання, аналогічна ст. 87 ЦК України, вимоги до установчих документів, визначено у статті 57 ГК України (ст. 88 ЦК України), а набрання чинності установчих документів, визначено у статті 58 ГК України, лише з моменту державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб визначено у ст. 89 ЦК України. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється.

Відповідно до ст. 89 ЦК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни.

Статтею 91 ЦК України передбачено виникнення цивільної правоздатність юридичної особи, а одночасно з правоздатністю у юридичної особи виникає її дієздатність, відповідно до статті 92 ЦК України, і цивільна правоздатність (відповідно до ч. 2 ст. 91 ЦК України) може бути обмежена лише за рішенням суду.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції чинній на час виникнення спору, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вносяться відомості про осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичною особою, уповноважені представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особах, які мають право здійснювати дії від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори.

Отже, зміна керівника (директора) товариства підлягає обов'язковій державній реєстрації у встановленому законом порядку та спосіб. Відтак, станом на час розгляду справи згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців директором цього Товариства є ОСОБА_6.

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції чинній на час вирішення спору), передбачено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи, а ст. 29 вищевказаного Закону, передбачено державну реєстрацію змін до установчих документів, яка здійснюється за процедурами передбаченими частинами першою-п'ятою статті 25 та частинами другою - третьою статті 27 цього Закону. Отже внесення до Єдиного державного реєстру запису про зміну керівника підприємства, і є фактичною датою проведення таких змін.

Разом з тим, про зміну керівника товариства, на підставі виписки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій про такі зміни, повідомляються: територіальне управління статистики, про що зазначений орган видає довідку з ЄДРПОУ та податковий орган, про що ДПІ видає довідку за формою 4-ОПП. Таких доказів скаржник ні місцевому господарському суду, ні суду апеляційної інстанції не подав (не представив), в матеріалах справи докази про зміну директора Товариства - відсутні.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, поданими відповідно до статті 34 ГПК України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції чинній на час вирішення спору) та ч. 5 статті 89 ЦК України, якщо відомості, які підлягають внесенню до єдиного державного реєстру (відомості про органи управління та обмеження їхньої компетенції підлягають державній реєстрації згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») не були до нього внесені, не можуть бути використані в спорі із третьою особою, а достовірними вважаються відомості, що внесені до державного реєстру.

З огляду на вищенаведене, твердження апелянта/відповідача в цій частині суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Представник апелянта/відповідача стверджує, що орендоване приміщення було передано Орендарем Орендодавцю ще 21.03.2011 р. на підставі Акту приймання - здачі приміщення (а.с. 57), який підписаний зі сторони Орендодавця - ОСОБА_7, зі сторони Орендаря СПД-ФО ОСОБА_2 Настоює в своїх поясненнях, що приміщення за спірним договором передано (повернуто) Орендодавцю за вказаним Актом приймання-здачі від 21.03.2011 р.

Як зазначено вище у цій постанові, Акт приймання - здачі приміщення (а.с. 57), який підписаний зі сторони Орендодавця - ОСОБА_7, підписано не уповноваженою на це особою.

Місцевим судом встановлено, що на підтвердження фактично продовжених орендних правовідносин, позивач надав належним чином засвідчені копії банківських виписок про оплату відповідачем позивачу щомісячно по 500 грн. за оренду приміщення впродовж 2011-2012 років (клопотання про доручення доказів (а.с. 78), банківські виписки (а.с. 79-96) та Акт про проведення інвентаризації приміщень ТзОВ «Дібровастрий» від 04.01.2013 р. (а.с. 122) з якого вбачається, що СПД-ФО ОСОБА_2 продовжує підприємницьку діяльність в орендованому приміщенні по АДРЕСА_2 по даний час.

Оцінивши вказані докази в їх сукупності суд прийшов до висновку, що вказані докази свідчать про факт оплати відповідачем позивачу за приміщення по АДРЕСА_2 по 500,00 грн., щомісячно, протягом березня 2011 року - грудень 2012 року, у розмірі визначеному п. 3.1. Договору № 4 від 12.08.2010 року, як плату за користування приміщенням, оскільки за Договором оренди № 4 від 12.08.2010 року не відбулося фактичної передачі об'єкта оренди: приміщення площею 200 м2 по АДРЕСА_2 від Орендаря до Орендодавця, у порядку та у спосіб визначеному пунктом 2.1. Договору оренди № 4, тобто за актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Колегія суду дослідивши матеріали даної справи встановила, що дійсно у справі № 4507/12 відсутній Акт прийому-передачі об'єкта оренди від Орендодавця до Орендаря, який є невід'ємною частиною цього Договору. Ні апелянт/відповідач, ні позивач таких доказів суду не представили, в матеріалах справи такі докази - відсутні.

Представником апелянта/відповідача не доведено належними та допустимими доказами, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, факту передачі об'єкта оренди від Орендодавця Орендарю та підстав здійснення підприємницької діяльності СПД-ФО ОСОБА_2 в орендованому приміщенні, з 21.03.2011 р. по 04.01.2013 р.

Суду також не надано обґрунтованих пояснень у зв'язку з чим СПД-ФО ОСОБА_2 оплачує за оренду приміщення по 500,00 грн., з березня 2011 р. по грудень 2012 р., якщо брати до уваги ту обставину, що згідно Акту приймання - здачі, таке приміщення СПД-ФО ОСОБА_2 було повернуто Орендодавцю ще 21.03.2011 р.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, Орендар фактично продовжує здійснювати підприємницьку діяльність, користуватися приміщенням загальною площею 200 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, і сплачувати по 500,00 грн. щомісячно, що вбачається з даного позивачем акту від 04.01.2013 року та банківських виписок за 2011-2012 р.р., не зважаючи на те, що строк дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010р. припинився 31.05.2012р., а також те, що зазначене приміщення не передавалося йому в оренду Орендодавцем, у встановленому Договором № 4 порядку, протягом двох робочих днів з дня підписання цього Договору (п. 4.1.1. Договору), оскільки акт прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.1. Договору) -відсутній.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 626 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Водночас, дані обставини не спростовують рішення (намір) Орендодавця, як власника спірного приміщення, щодо припинення орендних правовідносин, що підтверджується заявою Орендодавця про припинення дії Договору оренди № 4 від 12.08.2010р. Вих. № 19-03/12/3 від 19.03.2012р., оскільки наявність такої заяви доводить волевиявлення позивача не продовжувати дію договору оренди.

За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач належним чином довів та обґрунтував свої позовні вимоги, як це передбачено статтями 32, 33 ГПК України, а тому погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про повернення СПД-ФО ОСОБА_2 ТзОВ «Дібровастрий» приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 200 кв. м. підлягають до задоволення.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються викладеним вище.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 11 січня 2013 року у справі № 5015/4507/12 - без змін.