Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора м. Львова, № 37-6091вих-12 від 05.11.12р.

на рішення господарського суду Львівської області від 01.08.2012 року;

у справі № 5015/2286/12

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок", м. Львів

до відповідача - 1: Комунальної 3 -ї міської клінічної лікарні м. Львова, м. Львів

до відповідача - 2: Львівської міської ради, м. Львів

про:

- визнання за позивачем та відповідачем-2 права спільної часткової власності на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею - 933,9 м2;

- розподіл часток в спільній частковій власності позивача та відповідача-2;

- визнання за позивачем права власності на частку в розмірі 77/100 приміщення в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6, загальною площею 933,9 м2

За участю представників:

прокурора: старшого прокурора відділу прокуратури Львівської області - Куцика В.Б. (посвідчення № 011165);

позивача: Гевяка П.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача-1: Плахуніна В.Ф. - представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача-2: Гнатковської М.І. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Колегією суддів у складі: судді - доповідача Хабіб М.І., суддів Зварич О.В., Якімець Г.Г. ухвалою від 16.11.2012р. прийнято апеляційну скаргу у справі № 5015/2286/12 до провадження та призначено справу до розгляду 18.12.12р.

У зв'язку із перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року у склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги замість судді Зварич О.В. введено суддю Гриців В.М.

27.12.2010р. господарським судом Львівської області було порушено провадження у справі №10/269(10) за позовом ТзОВ "Краківський ринок" до Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова про стягнення 10 700,00грн. витрат, пов'язаних із здійсненням покращень орендованого майна.

27.01.2011р. позивач подав заяву про зміну предмета позову (т.1 а.с. 96), в якій просив на підставі ч.4 ст.23 ЗУ « Про оренду державного та комунального майна» та ч.4 ст.778 ЦК визнати за ним та Львівською міською радою право спільної часткової власності на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею - 933,9 м2; розподілити частки в спільній частковій власності за ним та Львівською міською радою у розмірах - 80/100 та 20/100 та визнати за ним право власності на частку в розмірі 80/100 приміщення в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6, загальною площею 933,9 м2

Рішенням господарського суду від 30.11.2011р. вимоги позивача були задоволені частково, розподілено частки між позивачем та Львівською міською радою у спільній власності в розмірах 77/100 та 23/100, визнано за позивачем право власності на частку в розмірі 77/100 приміщення в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6, загальною площею 933,9 м2

Постановою апеляційного суду від 13.02.2012р. рішення місцевого суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012р. названі судові рішення скасовані, справа передана на новий розгляд до місцевого суду ( т.3, а.с. 69-73).

Під час нового розгляду справи позивач подав заяву від 02.07.2012р. (т.4, а.с. 23) про уточнення позовних вимог, в якій уточнив свої вимоги в частині розміру часток, та просив розподілити частки в наступних розмірах: 77/100 та 23/ 100, і відповідно визнати за ним право власності на частку в розмірі 77/100.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.08.2012р. у справі № 5015/2286/12 (суддя Долінська О.З.) задоволено позовні вимоги ТзОВ "Краківський ринок" до Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова та до Львівської міської ради про визнання за позивачем та відповідачем-2 права спільної часткової власності на приміщення, розподіл часток в спільній частковій власності позивача та відповідача-2 та визнання за позивачем права власності на частку.

Визнано право спільної часткової власності Львівської міської ради та ТзОВ "Краківський ринок" на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею - 933,9 кв.м.

Вирішено здійснити розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та ТзОВ "Краківський ринок" на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2, за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею - 993,9 кв.м, в розмірі 77/100 - за товариствам з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"та в розмірі 23/100 - за Львівською міською радою .

Визнано за позивачем право власності на частку у розмірі 77/100 приміщень в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею - 993,9 кв.м.

Рішення місцевого суду мотивоване ст.ст. 774, 778 ЦК України, ст.23 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».При вирішенні спору місцевий суд встановив, що предметом договору оренди були приміщення будівлі колишнього гінекологічного відділення, за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, внаслідок проведення капітального ремонту яких створено нову річ. За здійсненим розрахунком частка змінених конструкцій покращення речі, здійсненої позивачем, становить 77% у загальній вартості спірної будівлі. Відтак, місцевий суд визнав наявність підстав для застосування до спірних відносин приписів ч.4 ст. 778 ЦК щодо набуття позивачем права власності на новостворену річ.

Крім того, в рішенні місцевий суд дійшов висновку, що після проведеного капітального ремонту спірні приміщення не потребували введення в експлуатацію технічною комісією, оскільки лікарня є установою, а не підприємством, тому право власності виникає з моменту створення; що міська рада була лише потенційним власником спірних приміщень, однак в право власності не вступила, оскільки не провела реєстрацію права власності, тому не могла розпоряджатися приміщеннями, не могла надавати згоду на здійснення позивачем поліпшення майна.

Прокурор м. Львова не погодився з рішенням місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення від 01.08.2012р. у справі № 5015/2286/12 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилаючись на ст. 332 ЦК, лист Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003р. №7/7-401 (v-401509-03) « Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів», прокурор вважає помилковим висновок місцевого суду про створення позивачем нової речі та про застосування до спірних відносин ч.4 ст. 778 ЦК, оскільки нова річ може створюватися внаслідок переробки попередньої речі шляхом її використання як матеріалу. Проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщень, в т.ч. надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не може призвести до створення нової речі.

Звертає увагу суду на те, що за договором оренди № 0740-В в оренду передана окремо стояча будівля колишнього гінекологічного відділення за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6. Проте, в своєму рішенні місцевий суд вказав, що предметом оренди є приміщення окремо стоячої будівлі колишнього гінекологічного відділення. Підміняючи поняття «будівлі» та «приміщення» місцевий безпідставно вказав в рішенні, що положення листа Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003р. №7/7-401 (v-401509-03) у цій справі не можуть застосовуватися та дійшов протиправного висновку, що відремонтована будівля не потребувала введення в експлуатацію.

Разом з тим, зазначає, що місцевий суд не взяв до уваги умови договору оренди (п.3.3.2) щодо терміну проведення капітального ремонту до 31.12.2001р., на час якого встановлена орендна плата в розмірі 1 грн., та безпідставно встановив погодження орендодавцем проведення капітального ремонту орендарем без прив'язки до чітко визначеного терміну його проведення. Вказує, що законодавством, чинним на час укладення договору оренди, не було передбачено права орендаря на набуття права власності на орендоване майно внаслідок проведених поліпшень у будь-якому випадку. Стаття 272 ЦК 1963р. передбачала лише можливість відшкодування наймачу витрат на поліпшення майна, зробленого за згодою наймодавця. Питання компенсації понесених позивачем витрат на проведення ремонтних робіт врегульоване договором шляхом встановлення пільгового розміру орендної плати - 1 грн.

Прокурор також вважає висновок суду про виконання підрядних робіт з капітального ремонту будівлі на суму 510 334,00грн. таким, що не ґрунтується на матеріалах справи. На думку прокурора, висновок про відсутність в договорі оренди умов, які б забезпечували збереження права орендодавця на річ, поліпшення якої мали наслідком створення нової речі, суперечить п. 3.3.6 договору, який встановлює обов'язок орендаря після закінчення дії договору повернути будівлю орендодавцеві у такому стані, в якому вона буде на момент закінчення договору.

Крім того, прокурор вважає, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, не виконав вказівок Вищого господарського суду України, які містяться у постанові від 16.05.2012р.

Відповідачі 1 та 2 підтримують доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу та в поясненнях, поданих 22.01.2013р., відповідач-1 зазначає, зокрема, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 (311-91-п) «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю», ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993р. №288 « Про передачу майна комунальної власності» та ухвалами Львівської міської ради від 27.05.1999р. № 243, від 28.12.2001р. № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність м. Львова» спірна будівля є комунальною власністю. Отже, право розпорядження будівлею належить міській раді. Вважає, що будівельні роботи з капітального ремонту будівлі проведені самочинно, без погодженої проектної документації та без відповідних дозволів. Разом з тим, посилаючись на ДБН А.3.1-3-94( Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення) та Положення про порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на території Львівської області, затверджене розпорядженням голови Львівської ОДА від 15.11.2000р. №1330 (далі - Положення), стверджує, що після проведення капітального ремонту будівля підлягала прийняттю в експлуатацію.

У відзивах від 18.12.2012р.та від 22.01.2013р на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів прокурора., стверджує, що внаслідок проведення капітального ремонту була створена нова річ, при цьому посилається на звіт від 24.03.2011р., наданий ОКП ЛМР « БТІ та ЕО». Вважає, що оскільки лікарня є установою, а не підприємством, то згідно Положенням, затвердженим розпорядженням голови Львівської ОДА від 15.11.2000р. №1330, спірні приміщення не потребували введення в експлуатацію технічною комісією і право власності на них виникало з моменту їх створення. Щодо умов договору оренди про повернення орендованого майна, то, на думку позивача, з набранням чинності з 2004р. новим Цивільним кодексом (435-15) та з 2007р. Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) , у орендаря виникло право на власність здійснених покращень, тому положення договору оренди від 01.05.2001р.не можуть суперечити закону.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідачів 1 та 2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача підтримав доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, просив рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а скаргу прокурора м. Львова без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, апеляційний суд встановив наступне.

На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про надання в оренду нежитлового приміщення» від 16.02.2001р. № 65 Комунальною 3-ю міською клінічною лікарнею міста Львова ( орендодавець за договором) та ТзОВ «Краківський ринок»( орендар за договором) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 0740-В, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування терміном на 10 років - з 01.05.2001р. по 01.05.2011р. - окремо стоячу будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею - 962,1 кв.м., з яких : підвал - 157,7 кв.м., 1-й поверх -. 442,3 кв.м., 2-й поверх - 389,6 кв.м. для використання під складські приміщення.

Орендна плата встановлена в розмірі 2779,15грн. в місяць (2,89грн. за 1 кв.м.), 33 349,80грн. в рік ( без ПДВ).

Згідно з пунктом 3.3.2 договору орендар зобов'язується до 31.12.2001р.провести капітальний ремонт приміщень, на час проведення якого орендарю встановлюється орендна плата в розмірі 1 грн. ( п.4.5).

Після закінчення дії договору орендар здає орендодавцеві будівлю за актом приймання-передачі у такому стані, в якому вона буде на момент закінчення договору оренди( п.3.3.6).

Будівля передана орендарю за актом прийому-передачі від 07.09.2001р.( т.2,а.с. 131).

Частину орендованої будівлі вул. Рапопорта, 6 площею 221,8 кв.м позивач передав в суборенду Почесному консульству Республіки Казахстан у м. Львові на термін з 01.03.2003р. по 01.05.2010р. за договором суборенди, який погоджений головним лікарем Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова ( т. 1, а.с. 87-90).

Як вбачається з матеріалів справи, орендар( позивач) не провів капітального ремонту у встановлений договором строк. Договір на виконання капітального ремонту будівлі бувшого гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 укладений позивачем з ТзОВ « НВФ «Вірсавія» 28.08.2003р., за умовами якого вартість робіт визначена в сумі 510 332,00грн., ремонтні роботи мають бути виконані до 31.12.2003р.( т.1, а.с. 28-48).

Згідно з актами приймання виконаних підрядних робіт №№1,2.,3,4 за вересень, жовтень, листопад і грудень 2003р. форми КБ-2в та довідками форми КБ-3 за вказаним договором ТзОВ

«НВФ «Вірсавія» виконало роботи з капітального ремонту будівлі на загальну суму 510 334грн. ( т1, а.с. 49-86).

Доказів оплати позивачем виконаних підрядних робіт на загальну суму 510 334 грн. суду не подано.

30.08.2008р. сторони внесли зміни до договору оренди в частині орендної плати, встановивши розмір орендної плати 36 171,20грн. в місяць, 434 054,40 грн. в рік ( 37,59 грн. за 1 м.кв.) ( т.2,а.с. 137).

Відповідно до технічного паспорта будівлі під літ. «Б-2» за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, складеного Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради

« Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом на 17.08.2010р., загальна площа будівлі становить 933,9 кв.м.( т1, а.с. 23-26).

На замовлення позивача оцінювачем Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради « Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» М. Гнездюком в 2011р. наданий Звіт про розрахунок вартості заміщення будівлі колишнього гінекологічного відділення лікарні під літерою «Б-2» після проведення капітального ремонту, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6( далі -Звіт) ( т2, а.с.43-126), згідно з яким частка виконаних робіт по капітальному ремонту будівлі у загальній вартості будівлі становить 77%. Крім того, в Звіті вказано, що внаслідок проведених орендарем робіт по капітальному ремонту було замінено основні несучі конструкції будівлі (80% конструкцій), будівля виведена з аварійного стану, змінилося цільове призначення будівлі, що привело до утворення нової речі.

Відповідно до рецензії ДП «Державний інститут проектування міст» №1/11 від 24.03.2011р. на згаданий Звіт, у цілому Звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів ( т.2, а.с. 132).

Дослідивши всі обставини справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

На час укладення договору оренди №0740-В орендні відносини регулювалися Цивільним кодексом (1540-06) 1963р. та Законом України «Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ (2269-12) , в редакціях, чинних на момент укладення цього договору.

Стаття ст.272 ЦК 1963 передбачала, що у разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем.

Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Частина 3 ст.23 Закону встановлювала право орендаря за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Відповідно до п.5 ст. 265 ЦК 1963 р. при припиненні договору найму орендар зобов'язаний повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) 2003р., статтею 778 якого встановлено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. ( ч.1).

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення(ч.2).

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю (ч.3).

Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч.4).

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості ( ч.5). Законом України від 27.04.2007 р. N 997-V (997-16) було доповнено статтю 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» частиною четвертою, згідно з якою якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, законодавство, чинне на момент укладення договору оренди, не передбачало можливості набуття наймачем права власності на зроблені поліпшення речі, які не можна відокремити, чи на нову річ, створену внаслідок поліпшення речі. Договір оренди № 0740-В також не передбачав такої можливості.

ЦК 2003 р. (435-15) , який набрав чинності з 2004р., передбачив можливість набуття наймачем права власності на нову річ, створену внаслідок її поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак, договором встановлений обов'язок наймача після закінчення дії договору повернути орендодавцеві будівлю за актом приймання-передачі у такому стані, в якому вона буде на момент закінчення договору оренди (п.3.3.6). Після набранням чинності ЦК 2003 р. (435-15) сторони жодних змін до договору не внесли.

Тобто, за будь-яких обставин умовами договору встановлений обов'язок наймача після закінчення дії договору повернути будівлю орендодавцеві.

За умовами договору оренди № 0740-В предметом договору оренди є не окремі приміщення будівлі, а вся окремо стояча будівля колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, яка складається з підвалу, 1-го та 2-го поверхів,

та яка була передана позивачеві (орендарю) по акту прийому-передачі від 07.09.2001р.

Згідно з договором на виконання капітального ремонту, укладеним позивачем та ТзОВ «НВФ «Вірсавія», останнє зобов'язується провести капітальний ремонт будівлі бувшого гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6.

Відтак, висновок місцевого суду, що предметом договору оренди були приміщення окремо стоячої будівлі колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, суперечить фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд також не погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що внаслідок проведеного позивачем капітального ремонту приміщень була створена нова річ, з огляду на наступне.

Новостворена матеріальна річ це та, яка не існувала, та появилась внаслідок виконання певної роботи, дій. Нова річ може бути створена і внаслідок переробки іншої речі (ст.332 ЦК), коли одна річ використовується як матеріал, внаслідок переробки якого створюється нова річ.

В листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003р. N 7/7-401 (v-401509-03) «Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів» вказано, що капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта. Те ж саме визначення капітального ремонту міститься в листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №22-23/185/0/7-11 від 04.03.2011р (v_185738-11) «Щодо надання роз'яснень з визначення термінів: "реконструкція", "капітальний ремонт", "перепланування", згідно з яким капітальний ремонт будинку - комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників будинку, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій, інженерного обладнання та обладнання протипожежного захисту без зміни будівельних габаритів об'єкта та його техніко - економічних показників.

За умовами договору товариство зобов'язалось провести до кінця 2001р. капітальний ремонт будівлі. Фактично капітальний ремонт будівлі був проведений в 2003р.. При проведенні капітального ремонту орендована будівля не була розібрана, та не використовувалась як матеріал, внаслідок ремонту будівельні габарити будівлі не змінились, як до так і після ремонту будівля складається з підвалу, 1-го та 2-го поверхів. З матеріалів справи вбачається, що зміна загальної площі будівлі в бік зменшення (загальна площа за договором оренди - 962,1 кв.м., після ремонту 933, 9 кв.м.) пояснюється переплануванням приміщень будівлі.

В Звіті про розрахунок вартості заміщення будівлі колишнього гінекологічного відділення лікарні під літерою «Б-2» після проведення капітального ремонту (т2, а.с.43-126) вказано, зокрема, що технічних стан стін, перегородок, перекриття, покрівлі після капітального ремонту незадовільний, а технічний стан фундаменту, внутрішніх інженерних мереж, оздоблювальних робіт - задовільний, але ці елементи будівлі потребують ремонту. Разом з тим, в Звіті вказано про створення нової речі внаслідок ремонту. Однак, на думку апеляційного суду, названі обставини вказують на те, що висновок оцінювача про створення нової речі внаслідок ремонту, на який посилається місцевий суд в своєму рішенні, є безпідставним.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що внаслідок проведення капітального ремонту будівлі позивач не створив нової речі, а здійснив поліпшення існуючої будівлі, яка йому була передана в оренду.

Крім того, згоди на проведення в 2003р. капітального ремонту будівлі на суму 510 332,00 грн. ні міська рада, як орган, уповноважений розпоряджатись комунальним майном, ні орендодавець - лікарня, не надавали. Висновки місцевого суду про те, що міська рада була лише потенційним власником, однак в право власності не вступила, тому не могла розпоряджатися майном, оскільки не провела реєстрацію, та не могла надавати згоду на здійснення поліпшень, апеляційний суд вважає необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, право комунальної власності на спірну будівлю виникло згідно з ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів «Про передачу майна комунальної власності» від 12.05.1993р. №288 прийнятою на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 (311-91-п) «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)». Законодавство, яке було чинне на момент виникнення цього права, в т.ч. Цивільний кодекс (435-15) , не передбачало обов'язкової реєстрації такого права. В силу ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від1 липня 2004 року N 1952-IV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Посилання місцевого суду на Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджену заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 р. (n0001303-66) , безпідставне, оскільки зі змісту інструкції вбачається, що вона регулювала порядок реєстрації житлових будинків та домоволодінь.

На момент закінчення капітального ремонту спірної будівлі (грудень 2003р.) було чинним Положення про порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на території Львівської області, затверджене розпорядженням голови Львівської ОДА від 15.11.2000р. №1330, розроблене відповідно ДБН А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення». Це Положення встановлює порядок, основні вимоги, умови введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю, незалежно від їх призначення та способів ведення будівництва( абз. 2 вступної частини Положення).

Відповідно до п. 1.1 Положення закінчені будівництвом, розширенням, реконструкцією, технічним переозброєнням, капітальним ремонтом, реставрацією (надалі - будівництвом) будівлі, споруди, приміщення підприємств, їх окремі черги, пускові комплекси (надалі - об'єкти), які не є державною власністю, представляються замовником (забудовником) державним технічним комісіям.

Отже, згідно з названим Положенням всі закінчені будівництвом будівлі, в т.ч. закінчені капітальним ремонтом будівлі, які не є державною власністю, а також приміщення підприємств, які не є державною власністю, підлягали введенню в експлуатацію.

Як вказано вище, предметом договору оренди була окремо стояча будівля і капітальний ремонт був проведений всієї будівлі, а не окремих її приміщень. Відтак, згідно з Положенням після капітального ремонту будівля підлягала введенню в експлуатацію..

В оскаржуваному рішенні місцевий суд, підміняючи поняття «будівлі» та «приміщення», дійшов протиправного висновку, що після проведення капітального ремонту спірні приміщення не потребували введення в експлуатацію, оскільки є приміщеннями установи, а не підприємства, а також, що положення листа Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003р. №7/7-401 (v-401509-03) у цій справі не можуть застосовуватися.

Висновок місцевого суду також спростовується згаданим Звітом про розрахунок вартості заміщення будівлі колишнього гінекологічного відділення лікарні під літерою «Б-2» після проведення капітального ремонту (т2, а.с.43-126), згідно з яким капітальний ремонт був проведений будівлі, а не окремих приміщень.

Після капітального ремонту будівля не була введена в експлуатацію.

Відповідно до ч. 2 ст.331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відтак, висновки місцевого суду про те, що право власності на спірні приміщення виникало з моменту їх створення, та що до спірних правовідносин застосовуються положення ч.4 ст. 778 ЦК суперечать чинному законодавству.

З огляду на викладене вище, а також умови п. 3.3.6 договору, яким передбачено, що після закінчення дії договору орендар здає орендодавцеві будівлю за актом приймання-передачі у такому стані, в якому вона буде на момент закінчення договору оренди, апеляційний суд вважає безпідставним висновок місцевого суду про те, що в договорі оренди № 0740-В відсутні умови, які б забезпечували збереження права орендодавця на будівлю.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного понесення позивачем витрат на оплату робіт з капітального ремонту будівлі на суму 510334 грн.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора та відповідачів, вважає доводи позивача необґрунтованими, його вимоги безпідставними, а рішення місцевого суду про їх задоволення неправомірним.

Отже, рішення місцевого суду належить скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів прокурора про те, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності( т.4, а.с.57), слід зазначити наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відмовляючи в задоволенні заяви про застосування позовної давності, місцевий суд виходив з того, що строк позовної давності не пропущений, оскільки строк дії договору оренди закінчився 01.05.2011р. і з моменту створення новоствореної речі - з грудня 2003р. і до закінчення дії договору позивач безперешкодно користувався майном. Разом з тим, як стверджує позивач у нього виникло право на новостворене майно з моменту створення, з чим погодився місцевий суд в своєму рішенні.

Відтак, з цього моменту позивач був вправі звернутися з позовом. Проте, позивач звернувся з позовом лише 27.01.2011р., подавши заяву про зміну предмета позову. Отже, позов подано після спливу 3-х річного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК. Однак, враховуючи безпідставність позову, в задоволенні позову належить відмовити за безпідставністю, а не у зв'язку зі спливом позовної давності.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що при вирішенні спору місцевий суд визнав встановленими обставини, які є недоведеними, висновки місцевого суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; що місцевим судом неправильно застосовані норми чинного законодавства, що є підставою для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

З огляду на те, що апеляційну скаргу подано прокурором, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача та підлягає стягненню в доход Державного бюджету. Згідно із змінами до договору оренди від 10.06.2008р. вартість об'єкта оренди відповідно до звіту про експертну оцінку станом на 01.01.2008р. становить 3 617 120,00грн. ( без ПДВ) ( т.2, а.с. 137), а згідно з висновком № 1727/1861 судової будівельно-технічної експертизи від 27.09.2011р. (т.2, а.с.12-30) вартість окремо стоячої будівлі бувшого гінекологічного відділення становить 6 320 371,0грн. Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню, становить 32 190,00грн. (1% від вартості майна, але не більше 30 розмірів мінімальної зарплати на момент подання апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 01.08.2012р. у справі № 5015/2286/12 скасувати, постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок", ідент. код 25228715, м. Львів, вул. Базарна, 11 в доход Державного бюджету 32 190,00грн. судового збору.

2. постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.