40/19-11 Про стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам та пені за прострочку погашення заборгованості - 15.01.2013 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2012р. у справі №40/19-11

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум", м.Київ

до відповідача-1:товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект", м.Дніпропетровськ

відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Веста-Маркет",

м.Дніпропетровськ

відповідача-3: товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Індастріал",

м.Дніпропетровськ

відповідача-4: публічного акціонерного товариства "Веста-Дніпро", м.Дніпропетровськ

про стягнення 398 280, 26 дол. США та 55 947 грн. 39 коп.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2012р. (головуючий Красота О.І., судді Ліпинський О.В., Первушин Ю.Ю.) позовні вимоги "Банк Форум" задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ТОВ "Техкомплект", ТОВ "ТД Веста-Маркет", ТОВ "Веста-Індастріал" та ПАТ "Веста-Дніпро" на користь ПАТ "Банк Форум" кредитну заборгованість в сумі 7 406 249, 27 доларів США та 145 699 грн. 37 коп., у тому числі заборгованість за кредитом у сумі - 7 091 466, 93 доларів США; заборгованість по процентах в сумі - 314 782, 34 доларів США,145 699 грн. 37 коп. пені. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник (відповідач-1) звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, як таке, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач-1 зауважує на тому, що позивачем в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України в обґрунтування розрахунку суми позову не представлено суду відповідних платіжних документів для визначення періоду прострочення кредитних платежів; в мотивувальній частині рішення не зазначений календарний період, за який позивачем нараховано пеню, а також, порушено строки позовної давності щодо її нарахування; стверджує, що грошові кошти отримані ним від банку у сумі 3 100 000,00 доларів США відповідно до меморіального ордеру №4115401 від 12.08.2008 року без достатньої на то правової підстави; меморіальний ордер на отримання кредитних коштів підписаний з боку банку неповноважною особою тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач викладені в останній заперечення повністю відхиляє, вважає оскаржуване рішення правомірним, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідач-3 та відповідач-4 участь уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Зважаючи на достатність доказів у справі для повного та об'єктивного вирішення спору та з огляду на сплив передбаченого ст. 102 ГПК України процесуального строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 11.08.2008р. між позивачем (банком) та відповідачем-1 (позичальник) укладений кредитний договір №0060/08/03-КL (надалі -Договір), відповідно до п.1.1. якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі валютної кредитної лінії строком до 29.07.2013р. для поповнення обігових коштів (з відповідними змінами та доповненнями шляхом укладення додаткових угод), а той, в свою чергу, зобов'язується повернути отримані кредитні кошти у встановлений договором строк зі сплатою всіх передбачених даним договором кредитних платежів.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, позивачем умови кредитного договору виконано належним чином, а саме, відповідачу-1 надано кредитні кошти в розмірі 7 246 000, 00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером №4115401 від 12.08.2008 року на суму 3 100 000,00 дол. США (а.с. 21 том 1) та меморіальним ордером №4120851 від 13.08.2008 року на суму 4 146 000,00 дол. США (а.с. 23 том 1).

Натомість, відповідач-1 зазначені вище кредитні кошти у встановлений договором строк (згідно графіку) не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 7 091 466,93 дол. США заборгованості за кредитом та 314 782,34 дол. США - заборгованості по процентах за період з 26.10.2010 року по 02.02.2011 року.

Відповідно до п.2.6. кредитного договору, несплата позичальником відсотків за кредитом протягом 20 днів після встановленої даним пунктом дати платежу є підставою для повернення кредитних коштів, у звязку з чим 04.10.2010р. позивачем на адресу відповідача-1 було направлено вимогу за вих.№2449/8.3.4.3 (а.с. 34-36 том 1) про погашення на протязі 15 календарних днів заборгованості за кредитним договором №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. у повному обсязі, сплату нарахованих процентів та штрафних санкцій, що виникли на дату направлення вимоги.

Дана вимога була отримана відповідачем-1 12.10.2010 року (а.с. 37 том 1), проте залишена останнім без задоволення (докази зворотного відсутні), враховуючи що повернення кредиту цілком обґрунтовано визнано господарським судом першої інстанції таким, що настав.

В той же час, відповідно до ст. 553 ЦК України, виконання зобов'язання частково або у повному обсязі може забезпечуватись порукою. Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, у зв'язку із невиконанням відповідачем-1 обов'язку по погашенню кредитних коштів, процентів за його користування та пені, позивачем 04.10.2010р. на адресу відповідачів-2, 3, 4 (поручителів) було направлено вимогу за вих.№2449/8.3.4.3 (а.с.34-36 том 1) про погашення останніми протягом 15 днів заборгованості за кредитним договором №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. у повному обсязі.

Окрім того, на виконання пункту 2.3 договорів поруки-1, 2, 3, позивачем на адреси поручителів (відповідачів-2, 3, 4) було направлено аналогічні повідомлення за вих.№2451/8.3.4.3 від 04.10.2010 року (а.с.38 том 1), №2450/8.3.4.3 від 04.10.2010 року (а.с.40 том 1), №2452/8.3.4.3 від 04.10.2010 року (а.с.41 том 1) з проханням до відповідачів-2, 3, 4, як поручителів, протягом п'яти календарних днів погасити заборгованість за кредитним договором №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. протягом п'яти календарних днів.

Однак, дана вимога поручителями також була залишена без задоволення, що стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, згідно наданого позивачем розрахунку, який колегія суддів вважає вірним, розмір спірної солідарної заборгованості відповідачів перед позивачем за кредитним договором №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. становить 7 091 466,93 дол. США заборгованості за кредитом, 314 782,34 дол. США заборгованості по відсотках за період з 26.10.2010 року по 02.02.2011 року та 145 699,37 грн. пені.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. В той же час, доказів погашення зазначеної вище заборгованості на дату прийняття оскаржуваного рішення суду не надано, з огляду на що висновок господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, на думку колегії суддів, повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.

Слід зауважити при цьому, що, як вірно зауважено місцевим господарським судом, з кредитного договору №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. вбачається, що між сторонами (позивачем та відповідачем-1) досягнута домовленість про надання відповідачеві-1 кредиту в іноземній валюті, а саме, доларах США, тоді як за ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривна.

Разом з тим, колегія суддів солідарна з думкою господарського суду першої інстанції, що, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць інших держав.

Більш того, аналіз Закону України "Про Національний банк України" (679-14) , Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , Положення про порядок і умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління НБУ №281 від 10.08.2005 року (z0950-05) свідчить, що чинним законодавством України передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні. Таким чином, визначення зобов'язань сторін у кредитному договору щодо валюти кредиту, валюти процентів за кредит та пені чинному законодавству України не суперечить.

Що ж до викладених в апеляційній скарзі заперечень, то колегія суддів вважає за доцільне зауважити наступне.

Зокрема, неспроможними, на думку апеляційної інстанції, слід вважати твердження відповідача-1 з приводу безпідставності отримання ним від банку кредитних коштів в сумі 3 100 000,00 доларів США за меморіальним ордером №4115401 від 12.08.2008 року, внаслідок чого повернення даних коштів має відбуватись за вимогами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України (як безпідставно отриманого майна), а не в порядку ст. 1049 ЦК України (кредитні правовідносини). Так, матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем-1 зазначених вище кредитних коштів саме згідно умов кредитного договору №0060/08/03-КІ від 11 серпня 2008 року, що виключає застосування спірних правовідносин норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

В той же час, наявність у представника банку, що підписав меморіальний ордер №4115401 від 12.08.2008 року відповідних на то повноважень підтверджується належним чином засвідченою копією довіреності від 28.12.2005 року (а.с.10 том 2).

Наразі, безпідставними колегія суддів вважає викладені в апеляційній скарзі заперечення апелянта стосовно необґрунтованості розрахунку позивачем суми позову, у тому числі, неустойки у вигляді пені.

Так, місцевим господарським судом стягнуто з відповідачів спірну заборгованість відповідно до заяви позивача (банку) від 03.02.2011 року про збільшення позовних вимог з доданим до неї розрахунком заборгованості станом на 03.02.2011 року (відмітка суду про отримання 04.02.2011 року). Копія цієї заяви з доданими документами та доданим детальним розрахунком була надіслана відповідачеві, що підтверджено відповідним фіскальним чеком.

В зазначеному вище докладному розрахунку заборгованості станом на 03.02.2011 року позивачем чітко визначені періоди нарахування процентів, пені, кількість днів нарахування і прострочки з зазначенням розміру облікової ставки НБУ і курсу у гривні до долару США. При цьому, слід звернути увагу, що, всупереч заперечень скаржника, пеня була розрахована позивачем саме відповідно до розміру подвійної облікової ставки НБУ за шість календарних місяців, згідно вимог ч.6 ст. 232 ГК України.

Аналіз наявних у справі матеріалів, у тому числі, кредитного договору й додаткових угод до нього та відповідних платіжних документів про отримання кредитних коштів, дає підстави вважати, що стягнена судом сума боргу повністю відповідає наданому банком обґрунтованому розрахунку заборгованості.

Також, судова колегія зауважує на тому, що провадження у даній справі триває ще з 22.12.2010 року та неодноразово зупинялась за заявою відповідачів. За цей час банк двічі направляв відповідачу-1 акт звіряння розрахунків, а саме, 06.01.2011 року та 04.02.2011 року. Лист банку від 06.01.2011 року про підписання акту звіряння, згідно поштового повідомлення, отриманий апелянтом 14.01.2011 року, другий лист банку про підписання акту звіряння направлений відповідачеві-1 04.02.2011 року, що підтверджено доданим до матеріалів справи фіскальним чеком (а.с.11-15 том 2).

Попри це, судова колегія звертає увагу на той факт, що відповідачем-1 (апелянтом) ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду жодних заперечень та/або розбіжностей (як-то, контррозрахунку) стосовно спірної суми кредитної заборгованості в порядку ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України надано не було, у зв'язку з чим згадані вище заперечення відповідача-1 апеляційною інстанцією до уваги не приймаються.

У підсумку, правомірним судова колегія вважає покладення судових витрат у справі саме на відповідача-1, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, адже у даному випадку солідарний обов'язок по відшкодуванню судових витрат виникає на підставі закону або договору, проте, ані чинним законодавством України, ані кредитним договором №0060/08/03-КL від 11.08.2008р. солідарне відшкодування згаданих вище витрат не передбачене.

За аналогією, враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати на апеляційне оскарження, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на скаржника.

Зважаючи на викладене вище, судова колегія вважає оскаржуване рішення правомірним, таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.