901/1971/13 Про визнання недійсними рішення міської ради про прийняття до комунальної власності споруд нерухомого майна та договору купівлі-продажу комунального майна - 29.07.2013 Прийняття

СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Верховної ради Автономної Республіки Крим, Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Алупкінської міської ради, Фонду комунального майна Алупкінської міської ради, Петрова Михайла Георгійовича, в якій просить суд:

1. Визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по пров. Приморському, 2а в м. Алупка";

2. Визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007;

3. Визнати недійсним укладений 12.11.2007 між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та Петровим Михайлом Георгійовичем договір купівлі-продажу комунального майна, а саме: нежитлової будівлі кафе-бару літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункту-рятувальної станції літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Алупка, пров. Приморський, 2-а.

Ухвалою суду від 18.06.2013 позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Аблязізова Рідвана Меннановича, Кокарєву Катерину Леонідівну, Петрова Євгена Михайловича.

Ухвалою суду від 02.07.2013 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Фролан".

Прокурор у судовому засіданні позов підтримав.

Представники позивачів у своїх поясненнях позов підтримали.

Представник третьої особи Петрова Євгена Михайловича у своїх поясненнях проти задоволення позову заперечує.

Відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, правом передбаченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України щодо надання відзиву на позовну заяву не скористалися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за матеріалами, наявними у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів та третьої особи, суд

Прокурор у позовній заяві зазначає, що відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура покликана захищати інтереси держави і шляхом пред'явлення цього позову реалізує зазначені повноваження.

Здійснюючи повноваження, покладені на прокуратуру ст. 121 Конституції України, прокурор, як це передбачено ст. ст. 35 і 36-1 Закону України "Про прокуратуру", зобов'язаний, вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" є державним підприємством, що входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим, знаходиться у сфері управління Республіканського комітету з будівництва та архітектури Автономної Республіки Крим, який є його органом управління та відповідно до постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 №540 (rb0540001-05) є правонаступником Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління".

Згідно з додатком №1 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992 №110-1 (rb0110002-92) "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)", майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесено до загальнореспубліканської власності Криму.

Основними фондами Кримського протизсувного управління є берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди, взяті ним на баланс відповідно до п. 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 №238 (238-86-п) "Про підвищення ефективності роботи по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та закріплені постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 №982-2/2000 (rb0982002-00) "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" в редакції постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №444-3/03 від 19.02.2003 (rb0444002-03) .

Враховуючи викладене пред'явлення цієї заяви прокуратурою м. Ялта про визнання недійсними рішення та договору викликано винятково захистом інтересів держави в особі КРП "Протизсувне управління" та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Встановлено, що аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка загальною протяжністю 390 кв.м., розташовані у центральній частині побережжя м. Алупка 0,15 км. Південно-західніше гирла р. Хара-Баір та причалу порт пункту "Алупка".

Зазначені споруди побудовано у 1971-1973 роках на замовлення Кримського протизсувного управління та по актам державної приймальної комісії від 26.03.1971 (1-а черга), від 21.12.1973 (2-га черга) прийняті їм до експлуатації.

До складу аварійних берегоукріплювальних споруд м. Алупка входить: штучний волногасний пляж, буни №№1, 2, 3, 4, гідротехнічна стіна 1-го ярусу, набережна, підпірна стіна 2-го ярусу, система організації поверхневого стоку, ступінчаста бірма із захисним волногасним начерком.

Даний об'єкт інженерного захисту є майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебуває на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання.

Під час обстеження КРП "Протизсувне управління" 03.09.12 зазначеного об'єкту стосовно фактичного його використання встановлено, що на набережній між бунами №№3, 4, примикаючи до стіни 2-го ярусу, зведені кам'яні приміщення і влаштовано металевий навіс, а також барні стійки і підсобні приміщення орієнтовною площею 40x4 м. Вказані споруди використовуються під кафе.

Зазначений об'єкт зведено без узгодження з КРП "Протизсувне управління".

У результаті зведення зазначеного об'єкту ширина проїжджої частини зменшилася до 3 м., що робить неможливим проїзд вантажного транспорту для обслуговування берегоукріплювальних споруд на даній ділянці.

Прокурорською перевіркою встановлено, що 22.02.2004 Алупкінською міською радою прийнято рішення №06 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по пров. Приморському, 2а у м. Алупка", яким прийнято зазначені зведені об'єкти у комунальну власність Алупкінської міської ради.

11.08.2004 на підставі зазначеного рішення виконавчим комітетом Алупкінської міської ради, міській раді видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на кафе-бар літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункт-рятувальна станція літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Алупка, пров. Приморський, 2-а.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, у редакції що діяла на момент прийняття рішення, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно аб. 2 п. 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 №01-8/98 (v8_98800-01) "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом", додатку №1 до п. 2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно та ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", визначальним при оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна є наявність акту державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Той факт що спірне майно зведено самовільно не потребує додаткового доказування, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не спростовуються відповідачем - Алупкінською міською радою, яка безпосередньо у рішенні №06 від 22.07.2004 зазначила про самовільне будівництво споруди без технічної документації.

рішення про передачу в комунальну власність Алупкінської територіальної громади "споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по пров. Приморському, 2а у м. Алупка" на ділянці набережної між бунами №3 и №4 аварійних берегоукріплювальних споруд (м. Алупка), які знаходяться на балансі Кримського протизсувного управління на праві господарського відання, ані орган, до сфери управління якого відносилось Кримське протизсувне управління, ані Фонд майна Автономної Республіки Крим, не погоджували.

Таким чином, у даному випадку Алупкінська міська рада не являючись власником земельної ділянки та особою, яка побудувала на ній споруду, позбавлена повноважень щодо прийняття спірного об'єкту у комунальну власність.

Більш того, право власності у даному випадку могло бути оформлено лише у судовому порядку.

Також, вважаю за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 73 Господарського кодексу України, майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до діючих будівельних норм та правил СНІП 2.06.01-86 "Гідротехнічні споруди. Основні положення проектування", СНІП 2.01.15-90 "Інженерний захист територій, будівель і споруд від небезпечних геологічних процесів. Основні положення проектування", та Державних будівельних норм ДБН В. 1.1-3-97 "Інженерний захист територій, будівель і споруд від зсувів і обвалів. Основні положення", Інструкції щодо заповнення форми звітності №1-изт (річна), затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.03.2010 №6, берегоукріплювальні та протизсувні споруди, відносяться до основних гідротехнічних споруд, а відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" і аб. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", гідротехнічні споруди є спорудами загальнодержавного значення та не можуть бути об'єктами приватизації та оренди.

Кримське протизсувне управління є державним унітарним підприємством, а його майно у відповідності до ч. 3 ст. 73 Господарського кодексу України є державною власністю і згідно до статуту підприємства закріплене за ним на праві господарського відання, а його відчуження можливе лише на законних підставах.

У порушення зазначених вимог, Алупкінська міська рада приймає рішення №5/1 від 10.09.2007, на підставі якого, між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та Петровим М.Г. 15.11.2007 укладається договір купівлі-продажу зазначеного об'єкту нерухомості, яке є об'єктом приватизації.

Приймаючи зазначене рішення Алупкінська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки при переході права власності на спірні об'єкти перейшло право власності й на частини берегоукріплювальних споруд.

Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

У відповідності до ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, які встановлені для захисту права власності, тобто положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 Цивільного Кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та у їхніх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , іншими законами.

Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією і законами України, та керуватися у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з приписами ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права і інтереси.

Частина 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів місцевого самоврядування за мотивів їх невідповідності Конституції України (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Згідно вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із засобів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та відновлення положення, яке існувало до порушення.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Статтею 21 Цивільного кодексу України також передбачене визнання незаконним та скасування акту органу місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 та №5/1 від 10.09.2007 повинні бути визнані незаконними та скасованими у судовому порядку.

Окрім цього, як вже зазначалося вище стосовно спірного майна Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді з Петровим М.Г. укладено договір купівлі-продажу кафе-бару літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункту-рятувальної станції літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Алупка, пров. Приморський, 2а.

У ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Порушення цієї норми відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним.

Продаж об'єктів нерухомості на берегоукріплювальних спорудах за вказаним договором потягло за собою фактичне відчуження частини берегоукріплювальних споруд на ділянці розташовування нежитлової будівлі кафе-бар літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункт-рятувальна станція літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Алупка, пров. Приморський, 2-а.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У зв'язку з тим, що спірний договір укладено на підставі оскаржуваних рішень Алупкінської міської ради, він відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України повинен бути визнаний недійсним.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам України підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.

Відповідно п. 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 (v0010600-11) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В силу приписів норм чинного процесуального законодавства, господарські суди на загальних підставах вирішують всі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують також спори, пов'язані з: приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 1 та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Оцінивши подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вимоги позову про визнання недійсним рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 щодо прийняття у комунальну власність нерухомого майна з підстав його самочинного будівництва, порушення порядку оформлення права власності на новостворене майно не підлягають задоволенню за відсутності порушених у зв'язку з його прийняттям прав позивачів, повноваження та сфера діяльності яких не включає функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил.

Згідно ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, функції держави, які складають права та законні інтереси позивача, повинні виконуватися та/або порушуватися саме у спірних правовідносинах, тобто в межах предмету та підстав позову.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Верховна рада Автономної Республіки Крим, КРП "Протизсувне управління" набули статусу позивів, відтак на них розповсюджуються положення ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у таких осіб порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Виходячи з положень діючого на час прийняття оскаржуваного рішення щодо оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Закону України "Про архітектурну діяльність" (687-14) , Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) , "Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил при здійсненні будівництва та прийняття новозбудованого об'єкту до експлуатації, здійснював спеціально уповноважений орган державної виконавчої влади - Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, ст. 14 Закону України "Про основи містобудування", відносить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом вказаної статті, звертаючись до суду з позовом, особа має обґрунтувати порушення свого права або інтересу стосовно предмету спору.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що захисту судом підлягає право, яке порушене, не визнається чи оспорюється.

Юридична зацікавленість позивачів у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що його цивільне право порушене, не визнається чи оспорюється відповідачем і що саме йому належить право вимоги.

Відсутність факту порушення права чи взагалі суб'єктивного права, на захист якого подано позов, тягне за собою відмову у позові.

Відповідно до п. 2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" №02-5/35 від 26.01.2000 (v5_35800-00) , підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Наразі, Верховна рада Автономної Республіки Крим та КРП "Протизсувне управління" в інтересах яких подано позов про визнання недійсним рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту рятувальної станції по провулку Приморському, 2а в м. Алупка, не є належними позивачами у справі, права яких, враховуючи сферу їх компетенції та повноважень не є порушеними з підстав недотримання органом місцевого самоврядування порядку оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Інтерес КРП "Протизсувне управління" за яким згідно постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про склад майна, яке належить Автономній Республіці Крим" №982-2/2000 від 15.03.2000 (rb0982002-00) були закріплені на праві господарського відання аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка, загальною протяжністю 390 кв.м. щодо володіння, користування ними, їх утримання, експлуатації та ремонт не кореспондується з прийняттям до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту рятувальної станції по провулку Приморському, 2а в м. Алупка, а відтак, не можна визнати інтерес позивача порушеним.

Прокурором та позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що за наявності оспорюваних рішень та спірного договору, КРП "Протизсувне управління" позбавлено можливості виконувати покладені на нього функції відповідно до статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання, зокрема, здійснення їх ремонту, експлуатації, обслуговування та контролю за станом майна.

Прокурором та позивачами також не доведено належними та допустимими доказами порушення права власності держави на володіння, користування та розпорядження берегоукріплювальними спорудами в м. Алупка, у зв'язку з оформленням права власності на нерухоме майно кафе-бару, медпункту рятувальної станції по провулку Приморському, 2а в м. Алупка та подальшим відчуженням цих об'єктів за оскаржуваним правочином.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Так, поняття берегоукріплювальних споруд входить до поняття гідротехнічних споруд, які згідно положення про організацію та порядок здійснення державного технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами портів, суднобудівних та судноремонтних заводів, що перебувають в експлуатації, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003 (z1174-03) , є споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим є власником берегоукріплювальних споруд м. Алупка, загальною протяжністю 390 кв.м., що складаються із штучного волногасного пляжу, бунів № 1, 2, 3, 4, гідротехнічної стіни 1-го ярусу, набережної, підпірної стіни 2-го ярусу, системи організації поверхневого стоку, ступінчатої бірми із захисним волногасним начерком, закріплених на праві господарського відання за КРП "Протизсувне управління".

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (діючого на час виникнення спірних правовідносин) затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (z0157-02) (в редакції наказу Міністерства юстиції України №1692/5 від 28.07.2010 (z0582-10) ), державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до пп. 4 п. 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно, зокрема, споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

За умовами п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться, зокрема, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України.

Належність доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмету доказування.

Виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які включають відомості про факти, що входять до предмету доказування.

Отже, підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до п. 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

В порушення норм Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , прокурором та позивачами не надано суду доказів наявності правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав на майно гідротехнічних захисних споруд зазначених у позові на захист речових прав по відношенню до яких заявлений позов.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані рішення та договір стосується об'єктів нерухомого майна: кафе-бару, медпункту рятувальної станції по провулку Приморському, 2а в м. Алупка, які не є гідротехнічними спорудами, права по відношенню до яких у позивачів відсутні так само як і відсутня законодавча заборона щодо приватизації зазначених об'єктів та їх оформлення за органом місцевого самоврядування, продаж на користь третіх осіб.

Доказів віднесення нерухомого майна по провулку Приморському 2а до власності Автономної Республіки Крим позивачами та прокурором не надано, як й не надано позивачем правовстановлюючих документів як на берегоукріплювальні споруди в м. Алупка, так і на земельну ділянку на якій вони знаходяться, що свідчить про відсутність факту порушення прав позивачів та як наслідок необґрунтованість вимог позову.

Доводи з посиланням на ст. 376 Цивільного кодексу України, щодо порушення органом місцевого самоврядування порядку оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва за відсутності у Алупкінської міської ради прав на земельну ділянку під новоствореним нерухомим майном є необгрунтованими, оскільки саме рада від імені територіальної громади виступала власником земельної ділянки, правоустановлюючі документи по відношенню до останньої у позивачів відсутні.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 58 Земельного кодексу України, землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.

Пунктом 1 ст. 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до аб. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (1457-15) , повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Оскільки, земельна ділянка на якій розташовані об'єкти нерухомого майна кафе-бару, медпункту рятувальної станції по провулку Приморському 2а в м. Алупка знаходять в адміністративних межах м. Алупка, розмежування земель державної та комунальної власності в мажах міста не проводилося, тому саме Алупкінська міська рада є власником земельної ділянки під спірними об'єктами нерухомості.

Договір оренди земельної ділянки так само як і державний акт на право власності, право користування земельною ділянкою як правовстановлюючий документ, що в розумінні ст. 125 Земельного кодексу України посвідчує право по відношенню до земельної ділянки під берегоукріплювальними спорудами у м. Алупка у позивачів є відсутнім, так само як відсутня державна реєстрація цього права за позивачами.

За наведеними прокурором та позивачами обставинами суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірних рішень Алупкінської міської ради, оскільки, прокурором та позивачами не доведено незаконність дій Алупкінської міської ради при прийняті оспорюваних рішень.

Прокурором та позивачами не виконані вимоги п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсними рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по пров. Приморському, 2а в м. Алупка" та рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007 необґрунтованими, непідтвердженими документально та такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки, судом відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсними рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по пров. Приморському, 2а в м. Алупка" та рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007, враховуючи, що договір купівлі-продажу укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними, у зв'язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного 12.11.2007 між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та Петровим Михайлом Георгійовичем договору купівлі-продажу комунального майна, а саме: нежитлової будівлі кафе-бару літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункту-рятувальної станції літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Алупка, пров. Приморський, 2-а, у суду відсутні.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат віднесено судовий збір.

У пункті 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 (va007600-13) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу (1798-12) " зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягує з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Заступником прокурора м. Ялта при зверненні із позовом до суду були заявлені три вимоги немайнового характеру.

Згідно п. 2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 (va007600-13) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу (1798-12) ", якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до п. 2 Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2013 року встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 6.12.2012 №5515-IV (5515-15) у 1 147,00 грн.

Таким чином, при подачі даної заяви мав бути сплачений судовий збір в сумі 3 441,00 грн. (1147,00 х 3).

Враховуючи той факт, що заступник прокурора м. Ялта звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Верховної ради Автономної Республіки Крим та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", то стягненню з позивачів до Державного бюджету України пропорційно підлягає сума судового збору у розмірі 1 720,50 грн. з кожного.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 31.07.2013.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Верховної ради Автономної Республіки Крим (вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, АР Крим, 95000) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) 1720,50 грн. судового збору.

3. Стягнути з Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, м. Ялта, АР Крим, 98604; ідентифікаційний код 03348324) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) 1720,50 грн. судового збору.