910/7767/13 Про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги - 03.07.2013 Прийняття

На розгляд господарського суду м. Києва передано позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до Акціонерного товариства закритого типу "Рембуд" про стягнення 35 655,04 грн. заборгованості за надані комунальні послуги за період з 01.02.04 р. до 31.03.05 р., 41 145,92 грн. інфляційних нарахувань та 8 519,11 грн. трьох відсотків річних за період з 06.04.05 р. до 21.03.13 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 53-Е від 15.01.04 р. про надання комунальних послуг та про участь у витратах на обслуговування інженерного обладнання та мереж.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.13 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/7767/13, призначено справу до розгляду на 10.06.13 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

10.06.13 р. через службу діловодства господарського суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.04.13 р. надійшли документи, які залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.06.13 р. надав суду документи на виконання вимог ухвали суду від 22.04.13 р., які залучено до матеріалів справи; повідомив суду, що надати відзив на позовну заяву не може, оскільки йому необхідний час для ознайомлення з матеріалами справи.

Представники сторін у судовому засіданні 10.06.13 р. заявили письмове клопотання про продовження строку розгляду справи № 910/7767/13, яке судом, керуючись ст. 69 ГПК України, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи задоволено.

Суд, дослідивши матеріали справи, оголосив перерву в судовому засіданні 10.06.13 р. до 26.06.13 р. о 09:20 год. та повторно зобов'язав відповідача надати письмовий відзив на позовну заяву і докази направлення його позивачу.

25.06.13 р. через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли документи, від відповідача - письмовий відзив на позовну заяву та докази його направлення позивачу, які залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.06.13 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.06.13 р. надав позивачу копію відзиву на позовну заяву; проти позову заперечив повністю.

Суд оголосив перерву в судовому засіданні 26.06.13 р. до 03.07.13 р. о 10:15 год. для дослідження доказів у справі.

02.07.13 р. через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.13 р. повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.13 р. повторно заперечив проти позову повністю.

У судовому засіданні 03.07.13 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

15.01.2004 р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (абонент) та Акціонерним товариством закритого типу "Рембуд" (субабонент) було укладено договір про надання комунальних послуг та участь у витратах на обслуговування інженерного обладнання та мереж № 53-Е, відповідно до умов якого предметом даного договору є надання комунальних послуг субабоненту у вигляді електропостачання, послуг телефонного зв'язку, холодного водопостачання, та відшкодування витрат по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та мереж для забезпечення експлуатації будинку в період реконструкції (ремонту) за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева дорога, 8.

Відповідно до п. 1.3.1 вищевказаного договору, субабонент зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату за постачання комунальних послуг, визначених даним договором, на розрахунковий рахунок абонента згідно з його рахунками.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по сплаті комунальних платежів з 01.02.2004 р. по 31.03.2005 р., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 35 655,04 грн.

Договір є договором надання комунальних послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог надав належним чином засвідчені копії договорів з підприємствами-постачальниками комунальних послуг (ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал"), звітів про використану електроенергію за спірний період, картки по КП №Спецжитлофонд" за спірний період, картки рахунку - 36132 контрагента за період з 01.01.04 р. до 31.03.05 р., рахунків за спірний період.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п. 5) п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

27.02.13 р. позивач направив на адресу Акціонерного товариства закритого типу "Рембуд" претензію (вих. № 056/24-1288 від 26.02.2013 р.) з пропозицією перерахувати суму заборгованості за договором № 53-Е від 15.01.04 р. у розмірі 35 655,04 грн.

Однак, відповідач залишив дану претензію без відповіді та реагування.

За таких обставин, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Рембуд" про стягнення 35 655,04 грн. заборгованості за надані комунальні послуги за період з 01.02.04 р. до 31.03.05 р., 41 145,92 грн. інфляційних нарахувань та 8 519,11 грн. трьох відсотків річних за період з 06.04.05 р. до 21.03.13 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 53-Е від 15.01.04 р. про надання комунальних послуг та про участь у витратах на обслуговування інженерного обладнання та мереж.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 1.3.1 договору № 53-Е від 15.01.04 р., грошове зобов'язання відповідача по оплаті наданих позивачем за цим договором послуг мало бути виконане щомісяця не пізніше 5-го числа, наступного за звітним.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо якості та своєчасності надання послуг від відповідача не надходило, тоді як відповідач за послуги у визначений договором № 53-Е від 15.01.04 р. строк розрахунок не провів.

При цьому, господарський суд м. Києва враховує, що відповідач не довів, що послуги за договором № 53-Е від 15.01.04 р. йому не надавались, а також не підтвердив належними доказами оплату цих послуг.

Суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до даних спірних відносин.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

У відповідності до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане

4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, перебіг позовної давності по стягненню заборгованості за надані комунальні послуги в період з 01.02.2004 р. до 31.03.2005 р. сплинув 05.04.2008 р., в той час як позивач звернулася з позовом до суду лише 16.04.2013 р.

Дані факти пропуску строку позовної давності визнані відповідачем та не спростовані позивачем.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За вказаних обставин, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" в частині стягнення 35 655,04 грн. заборгованості за надані комунальні послуги за період з 01.02.04 р. до 31.03.05 р. за договором № 53-Е від 15.01.04 р., задоволенню не підлягають.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 41 145,92 грн. та 3 % річних в сумі 8 519,11 грн. за період з 06.04.05 р. до 21.03.13 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 53-Е від 15.01.04 р.

У відповідності до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого кодексу).

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову про стягнення основного боргу у зв'язку зі спливом строку позовної давності, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 41 145,92 грн. та 3 % річних в сумі 8 519,11 грн. за період з 06.04.05 р. до 21.03.13 р., задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 202, 253 - 258, 260, 261, 267, 525, 526, 530, 625, 626, 628, 629, 509, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173 - 175, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 69, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. У позові відмовити повністю.

2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.