Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Кохановій М.С., розглянув справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 16628 грн.10 коп., -

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився.;

від відповідача - Батозська. за довірен.

від третьої особи- не з'явився.;

Позивач, приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс", третя особа ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 16628,10 грн.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 22, 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України "Про страхування".

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заявою від 05.06.2013р. позивач просив розглянути справу без участі його представника за наявними в справі матеріалами. Заявою від 20.06.2013р. позивач просив розгляд справи призначений на 20.06.2013р. перенести у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував. Вважає, що підстава виплати страхового відшкодування - договір страхування наземних транспортних засобів № 0112281 від 02.12.2009 року на момент скоєння ДТП припинив свою дію, а отже позивачем здійснена виплата страхового відшкодування безпідставно, що зумовлює безпідставність вимоги про стягнення цієї суми з відповідача. Припинення договору страхування відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до умов договору, страхувальник ОСОБА_4 повинна сплати Страховику страхову премію по Договору у розмірі 15878 грн. одноразово до початку строку дії Договору. Строк дії Договору передбачався на період з 04.12.2009р. до 03.12.2010р.

Пунктами 2.3.2 та 11.3.1 Договору передбачено, що Страхувальник зобов'язується сплачувати страхову премію у встановленому Договором розмірах та терміни та виконувати інші умови Договору.

Підпунктом 10.6.3. Договору встановлено, що дія цього Договору припиняється та втрачає чинність у разі несплати першої (чергової) частини страхової премії у термін та на умовах, що передбачені Договором.

Крім того пунктом 15.1.7 Договору передбачено, що відмовою у виплаті страхового відшкодування є неналежне виконання Страхувальником умов Договору.

Відповідно до довідки позивача від 29.04.2013 року надходження страхових платежів від ОСОБА_3 відбулось 04.12.2009р. на суму 3969грн., та 08.07.2010 р. позивачем здійснено зарахування суми у розмірі 11907грн. в рахунок несплаченої ОСОБА_3 суми страхового платежу. Вважає, що вказане свідчить про відсутність оплати страхової премії ОСОБА_3 в повному обсязі та на умовах Договору страхування, що є обов'язковою підставою припинення дії договору страхування. У зв'язку з викладеним, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа, або її представник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 (v0018600-03) від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені позивачу за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що позивач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 27 лютого 2010 року у м. Донецьк за участю тролейбуса "ЗІУ-9" державний номер НОМЕР_2 та автомобіля "MITSUBISHI", державний номер НОМЕР_1, відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якого власнику автомобіля "MITSUBISHI", державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 завдана матеріальна шкода.

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2010 року встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм КП "Донелектроавтотранс" ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340 грн.(а.с.108).

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП власникові застрахованого автомобіля, Центром незалежних експертиз проведено оцінювання автомобіля та складено звіт № 336/10-03 від 05.03.2010року. Згідно висновку звіту - матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля "MITSUBISHI", державний номер НОМЕР_1 складає 35336,90 грн. (а.с.39-52).

Згідно страхового акту №15217В/35/2010 від 08.07.2010р. та розрахунку до нього, сума страхового відшкодування становить 28535,10 грн., сума несплачених страхових платежів - 11907 грн., сума до виплати - 16628,10 грн. (а.с.63, 74)

Відповідно до довідки А № 112281 від 29.04.2013 року сума в розмірі 11907 грн. зарахована 08.07.2010 року в рахунок оплати несплаченої ОСОБА_3 частини страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспорту № 0112281 від 02.12.2009 року (а.с.128).

У відповідності до умов договору страхування наземних транспортних засобів № 0112281 від 02.12.2009 року позивач виплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 16628 грн. 10 коп., що підтверджується платіжним дорученням №30910 від 12.07.2010 року (а.с.65)

Оскільки до ПАТ "Страхова група "ТАС" після виплати страхового відшкодування перейшло право зворотної вимоги до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс", позивач звернувся із зазначеним позовом до відповідача, як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 27 лютого 2010 року, сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи транспортним засобом марки "ЗИУ 9" (тролейбус), державний номерний знак НОМЕР_2, в наслідок порушень п.п. 13.1, 13.3. Правил дорожнього руху (1306-2001-п) скоїв зіткнення з "MITSUBISHI", державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Господарський судом встановлено, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (27.02.2010р.) відповідач знаходився в трудових правовідносинах з ОСОБА_1, проти чого в судовому засіданні не заперечував представник відповідача. Крім того, факт трудових відносин встановлений постановою Київського районного суду міста Донецька від 27 квітня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пунктом четвертим Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором.

Згідно преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки водія транспортного засобу марки "ЗИУ 9", державний номерний знак НОМЕР_2, визнано винним у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою (як роботодавець) за завдані ОСОБА_1, збитки, під час виконання ним своїх трудових обов'язків, то позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 16628,10 гривень.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

У своїх запереченнях представник відповідача зазначає про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування ОСОБА_3, оскільки договір страхування № 0112281 на час скоєння ДТП 27.02.2010 року припинив свою дію.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" та ОСОБА_3 02 грудня 2009 року укладено договір страхування наземних транспортних засобів № 0112281 (далі - договір страхування).

Відповідно до розділу 13 Договору, страхувальник ОСОБА_4 повинна сплати Страховику страхову премію по Договору у розмірі 15878 грн. "за періоди страхування згідно з Додатком 1 до Договору". Строк дії Договору передбачався на період з 04.12.2009р. до 03.12.2010р.

Пунктами 2.3.2 та 11.3.1 Договору передбачено, що Страхувальник зобов'язується сплачувати страхову премію у встановленому Договором розмірах та терміни та виконувати інші умови Договору.

Підпунктом 10.6.3. Договору встановлено, що дія цього Договору припиняється та втрачає чинність у разі несплати першої (чергової) частини страхової премії у термін та на умовах, що передбачені Договором.

Крім того пунктом 15.1.7 Договору передбачено, що відмовою у виплаті страхового відшкодування є неналежне виконання Страхувальником умов Договору.

Ухвалами суду від 15.05.2013р., 27.05.2013 судом витребувано у позивача докази оплати страхового платежу ОСОБА_3 згідно умов Договору № 0112281.

Згідно довідки позивача від 29.04.2013р., із загальної суми страхового платежу у розмірі 15876 грн. ОСОБА_3 04.12.2009р. було сплачено 3969 грн. Залишок суми у розмірі 11907грн. було зараховано позивачем із суми, що підлягала страховому відшкодуванню ОСОБА_3 згідно страхового акту №15217В/35/2010.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 3 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 979 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Такими чином, вимоги щодо необхідності внесення страхового платежу для набрання чинності договором страхування або для запобігання його припиненню викладені у статті 983 ЦК України, статті 28 Закону України "Про страхування"

Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник - ОСОБА_3 04.12.2009р. сплатила до ПАТ "Страхова група "ТАС" перший страховий платіж у розмірі 3969 грн., отже договір страхування № 0112281 від 02.12.2009 року набрав чинності, та діяв на момент скоєння ДТП 27 лютого 2010 року. Крім того, про факт дії цього договору страхування на час вчинення ДТП свідчить проведена позивачем страхова виплата страхувальнику - ОСОБА_3, що підтверджується платіжним дорученням №30910 від 12.07.2010 року (а.с.65)

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач надав суду докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і вони є належними. Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують вимоги позивача та обґрунтовують його заперечення.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги ПАТ "Страхова група "ТАС" до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс" підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 16628 грн.10 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс" (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 03328250) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС " (03062, місто Київ, пр. Перемоги, будинок № 65; код ЄДРПОУ - 30115243) суму страхового відшкодування у розмірі 16628 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять вісім) грн.10 коп.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донелектроавтотранс" (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 03328250) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС " (03062, місто Київ, пр. Перемоги, будинок № 65; код ЄДРПОУ - 30115243) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 720 грн. 50 коп.

рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 20 червня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .