922/1633/13 Про визнання недійсним розпорядження міського голови про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху - 13.06.2013 Прийняття

за позовом ОСББ "Історичний", м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ФО Мішаєв В"ячеслав Анатолійович, м. Харків про визнання недійсним розпорядження міської голови за участю представників сторін:

позивачі: Мастеров Ю.С. за дов. № 02/13 від 21.05.13 року, Третьякова Н.Ю. за дов. № 05/13 від 10.04.13 року; відповідача: Клименко В.О. за дов. № 08-11/66/2-13 від 03.01.13 року; 3-ї особи: не з"явився;

Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний" до Харківської міської ради полягають у визнанні недійсним розпорядженням Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № № 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові та скасування розпорядженням Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801.

Ухвалою суду від 04.06.2013 р. до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено гр. Мішаєва Вячеслава Анатолійовича.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Позивачем заявлено суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-техінічної експертизи, з наступних питань:

- Чи є нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-3,І житлового будинку літ. Б-1 загальною площею 35,5 кв. м. житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 4, допоміжними технічними приміщеннями (відповідно до п.2 ч. 1 ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників житлових будинків", ч.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та чинних будівельних норм і правил України)?

- Чи можуть вони використовуватися лише як допоміжні технічні приміщення для обслуговування цього житлового будинку?

- Чи допускається використання для громадського призначення вищезазначених спірних нежитлових приміщень цокольного поверху №1-:-3,І житлового будинку літ. Б-1 загальною площею 35,5 кв. м. житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 4, відповідно до ДБН В.2.2-152005 "Житлові будинки. Основні положення" та інших чинних ДБН з урахуванням інженерних комунікацій енергозабезпечення зазначеного житлового будинку, а також інженерних комунікацій опалення, каналізації, подачі холодної та гарячої води вищезазначеного житлового будинку, іншими особами, які не обслуговують цей будинок?

- Чи входять до загального та неподільного майна у житловому комплексі за адресою: м. Харків, вул. Римарська, будинок 4 нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-3,І житлового будинку літ. Б-1 загальною площею 35,5 кв. м.?

- В цілісному житловому комплексі, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Римарська, будинок 4, виділити та перерахувати загальне та неподільне майно, вказати, кому воно належить на сьогодні, вказати його призначення та загальну площу, для яких цілей використовується.

Проведення судової експертизи позивач просив доручити експертам Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідач проти позову заперечує.

Відповідачем надано суду заяву вх. № 20335 від 04.06.2013 р. про застосування до позовних вомог позовної давності.

Третя особа в судове засідання не з'явилась. Про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином.

Відповідачем та третьою особою було надано суду письмові заперечення по суті позовних вимог.

Також представник відповідача заперечував проти клопотання позивача про призначення судової експертизи, вважаючи їх необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові належали територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради на праві комунальної власності, на підставі рішення ХІІ сесії Харківської міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992р. "Про комунальну власність міста" та відображалися на балансі ДК ВЖРЕП Дзержинського району м. Харкова.

На підставі розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради видано свідоцтво про право власності від 31.07.2006р. на спірні нежитлові приміщення.

Позивач вважає, що нежитлові приміщення, на які було оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова, відносяться до допоміжних приміщень вищевказаного житлового будинку, і перебувають у спільній, відповідно - сумісній і частковій власності членів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний", в зв'язку з тим, що в приміщеннях знаходяться комунікації, які необхідні для обслуговування вище розташованих поверхів багатоквартирного житлового будинку, будинкове інженерне обладнання, а тому відповідно до ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не підлягали відчуженню.

Розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 було прийняте на підставі висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, до якого, на думку позивача, спеціалістом Капліним Романом Борисовичем були внесені недостовірні данні щодо функціонального призначення цих приміщень, а саме: "приміщення цокольного поверху №№ 1-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові до допоміжних приміщень (технічних приміщень), які призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку технічно не відносяться".

У зв'язку з чим, розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-:-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові порушує права та охоронювані інтереси співвласників приміщень багатоквартирного житлового будинку та є підставою для звернення до господарського суду Харківської області позивача з даною позовною заявою.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Законодавство розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, калясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території).

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить захистити своє право саме шляхом визнання недійсним розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності, яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 1-:-3,І загальною площею 35,5 кв. м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові та скасувати розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006р. № 1801.

Ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках, на вимогу судді, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінує докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однієї із засад судочинства.

Ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З пункту 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 (v5_35800-00) вбачається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до вказаних роз'яснень підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, для визнання недійсним розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 р. № 1801 позивачу необхідно було довести, що спірне розпорядження на час його видачі було прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права позивача. Такі факти судом так встановлені і не були.

Під час видачі оспорюваного розпорядження відповідачем не були порушені вимоги чинного законодавства України у сфері державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає правовий режим права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Ст. 140 Конституції України встановлено межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і Законів України. Ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" серед основних принципів здійснення дії місцевого самоврядування передбачається, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає ст. 1 та ст. 8 Конституції України встановлює та визначають Україну як правову державу та закріплюють держаний принцип верховенства права. Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та в межах повноважень й шляхом передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) та нормативно- правовими актами.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно п.п.10 п. "б" ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження, щодо обліку відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) визначено, що до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав реєстрація об'єктів нерухомості проводилась комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (пункт 5 Прикінцевих положень цього Закону).

Бюро технічної інвентаризації проводили державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно із вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (надалі Тимчасове положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5 (z0157-02) , (із змінами).

Відповідно до Тимчасового положення державна реєстрація прав проводилась реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт.

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подавав реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав затвердженої форми, до якої додавались правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Тимчасовим положенням (п.п. 2.1, 2.2. Тимчасового положення).

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення права власності та інших речових прав на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, та подаються для проведення такої реєстрації, повинні відповідати вимогам, встановленим Тимчасовим положенням та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).

Оформлення права власності на нерухоме майно проводилось з видачею свідоцтва про право власності також у відповідності до вказаного Тимчасового положення.

рішенням Харківської міської ради від 25.04.2007 р. №112/07 (із змінами) Харківському міському голові було доручено здійснювати оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності за юридичними та фізичними особами.

Розпорядженням Харківського міського голови від 23.04.2007р. №954 було затверджено Порядок оформлення та підготовки свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна.

Згідно п.п. 1.2, 1.3 даного Порядку підготовка проектів розпоряджень міського голови про видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, та висновків на ім'я міського голови про наявність або відсутність підстав для оформлення права власності на об'єкт нерухомості здійснювало КП "Харківське МіськБТІ".

Підготовлені проекти розпоряджень міського голови з відповідними документами КП "Харківське МіськБТІ" направлялись до Юридичного департаменту міської ради для перевірки на відповідність чинному законодавству України.

Згідно висновку КП "Харківське МіськБТІ" від 00.00.2006 р. № 0000000 та наданих відповідачем документів, а також висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, вищевказані нежитлові приміщення підвалу № 6а, 5-го поверху №№ 31а, 33а, 34а є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин і комунальною власністю територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, у зв'язка із чим, оскаржуване розпорядження відповідає вимогам Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та видано відповідачем у встановленому порядку.

Суд вважає належним відхилити клопотання позивача про призначення у справі №922/1633/13 судової будівельно-технічної експертизи, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

В п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

В ч. 1 ст. 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як свідчать матеріли справи, судом, відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3, 38 Господарського процесуального кодексу України створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно висновку будівельно-технічного дослідження від 06.04.2006р. № 3224, виконаного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, приміщення цокольного поверху №№ 1-3, І загальною площею 35,5 кв.м. в літ. "Б-1" по вул. Римарській, 4 у м. Харкові до допоміжних приміщень (технічних приміщень), які призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку технічно не відносяться. Слід зазначити, що визначені нежилі приміщення є відособленими від житлових приміщень і функціонально (за призначенням) і з точки зору будівельних рішень (окремі входи, не пов'язані з входами в житлову частину будинку). Окрім того, згідно з правовстановлюючими документами дані приміщення є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин, що в свою чергу позбавляє їх можливості використання як приміщень загального користування.

Відповідно до Державних будівельних норм В2.2.-15-2005 "Будівлі та споруди. Житлові будівлі. Основні положення" технічними приміщеннями визнаються приміщення для розташування обладнання теплових вузлів, бойлерних, електорщитових, вентиляційних камер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень ліфтів, холодильних установок. Приміщення не перешкоджають забезпеченню належного функціонування жилого будинку та не призначені для побутового обслуговування мешканців жилого будинку не є технічними приміщеннями. Позивач не надав суду доказів знаходження в нежитловому приміщенні обладнання, що є за своїм призначенням забезпечує експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та не проходить транзитом по визначеному приміщенню.

Даний висновок неоскаржений чи спростований, а позивачем не надано доказів необхідності проведення ще однієї експертизи.

З огляду на вказане, суд не вбачає правових підстав для призначення у справі будівельно-технічної експертизи.

Крім цього, неможливість задоволення позовних вимог об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Історичний" зумовлено пропущенням останнім строків позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України) Перебіг (початок) позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Згідно п. 4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 (v5_35800-00) вбачається, чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форм захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності.

Отже, станом на момент звернення до суду позивачем сплинув строк позовної давності, щодо оскарження та скасування розпорядження Харківського міського голови від 28.07.2006 р. № 1801 про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Під час слухання даної господарської справи відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності. Позивач доказів наявності поважних причин пропуску строку позовної давності суду не надав, джерел надходження оскаржуваного ним розпорядження не довів, як і не надав клопотання про відновлення строків позовної давності, що унеможливлює відновлення їх судом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір у даній справі підлягає покладенню на позивача.