За позовом Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері"

до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 144520,35 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Забуга А.І., представник за довіреністю;

від відповідача - Костюк Я.Р., представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" (далі - позивач або ПАТ "Галіція Дистилері") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 144520,35 грн., заподіяної в результаті накладення арешту на поточні рахунки ПАТ "Галіція Дистилері", які знаходяться в ПАТ "Універсал Банк", АТ "УкрСиббанк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення досудового слідства по кримінальній справі №74-00182 порушеної відносно генерального директора позивача за ознаками умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, - тобто злочинів, передбачених ст.ст. 212, ч. 3 ст. 366, ч. 2 КК України (2341-14) було вжито заходів, у тому числі і з метою відшкодування в подальшому спричинених державі збитків та для забезпечення можливого в майбутньому цивільного позову.

Так, постановами Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2012 року було накладено арешт на грошові кошти ПАТ "Галіція Дистилері", які знаходяться на поточних рахунках №26002333977700 та №26009055993601 в ПAT "УкрСиббанк", поточних рахунках №26001000913737 та №26055000853928 в ПАТ "Універсал Банк" в сумі, яка не перевищує 2851453 грн.

Тобто, протягом більш ніж 5 місяців позивач фактично був позбавлений змоги володіти, користуватись та розпоряджатись своїми грошовими коштами, які знаходились на поточних рахунках у банках. Більше того, навіть після прийняття рішення про скасування постанови про порушення кримінальної справи № 74-00182, в рамках якої і було накладено арешт, порушені права позивача не були відновлені. Хоча фактично, починаючи з 01 жовтня 2012 року рішення суду щодо скасування постанови про порушення кримінальної справи та відновлення прав, щодо яких були обмежені (відновлення права користуватися власними грошовими коштами на які був накладений арешт), підлягали негайному виконанню. Натомість жодних заходів зі сторони органів досудового слідства, у тому числі і суду щодо відновлення порушених прав юридичної особи (скасування накладеного арешту на поточні рахунки) вжито не було.

Нормативно позовні вимоги позивач обґрунтовує: ст.ст. 41, 56 Конституції України, ч. 4 ст. 47, ч. 3 ст. 147 ГК України, ст.ст., 22, 386, 1166, 1173, 1174, 1187 ЦК України (435-15) .

На підставі вищевикладеного, позивачу було заподіяно майнової шкоди зокрема щодо оплати послуг адвоката (з метою відновлення порушених прав позивача) та майнової шкоди, що виникла в результаті вимушеного користування грошовими коштами та додаткової сплати відсотків по договору овердрафту №06-г-04К від 20.04.2012.

Відповідач позов не визнав, з підстав необґрунтованості, зазначив, що відповідач жодних прав та інтересів позивача не порушував, шкоди не завдавав, а тому і не несе обов'язок з відшкодування будь-якої шкоди позивачу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

17 травня 2012 року ст. слідчим СВ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС майором податкової міліції Наумець С.О. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно генерального директора ПАТ "Галіція Дистилері" Татарінова Володимира Володимировича за ознаками умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, - тобто злочинів, передбачених ст. ст. 212, ч. З, ст. 366 ч. 2 КК України .

Не погоджуючись з винесеною постановою про порушення кримінальної справи, вважаючи її незаконної та необґрунтованою 23 травня 2012 року Татарінов В.В. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на вказану постанову (у порядку ст. 236-8 КПК України).

01 серпня 2012 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва було задоволено скаргу Татарінова В.В. на постанову про порушення кримінальної справи відносно Татарінова В.В. за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України та скасовано постанову старшого слідчого СВ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС Наумця С.О. від 17 травня 2012 року про порушення кримінальної справи відносно Татарінова В.В. за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 01.08.2012, якою скасовано постанову про порушення кримінальної справи відносно Татарінова В.В., було залишено без змін.

Постановами Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2012 року було накладено арешт на грошові кошти ПАТ "Галіція Дистилері", які знаходяться на поточних рахунках №26002333977700 та №26009055993601 в ПAT "УкрСиббанк", поточних рахунках №26001000913737 та №26055000853928 в ПАТ "Універсал Банк" в сумі, яка не перевищує 2851453 грн.

Таким чином, позивач вказує, що протягом більш ніж 5 (п'ять) місяців останній фактично був позбавлений змоги володіти, користуватись та розпоряджатись своїми грошовими коштами, які знаходились на поточних рахунках у банках.

Як вказує позивач, у зв'язку з накладенням арешту на поточні рахунки, фактично діяльність підприємства позивача була паралізована, хоча на рахунках були кошти. У зв'язку з необхідністю вироблення продукції, ПАТ "Галіція Дистилері" фактично змушено було користуватись кредитними коштами за укладеним 20.04.2012 договором овердрафту № 06-Г-04 К від 20.04.2012. Більше того, внаслідок неспроможності ПрАТ "Галіція Дистилері" поповнювати ліміт використаної суми грошових коштів за договором овердрафту, фактично було збільшено відсотки за користування наданими коштами з 16,1 % до 19 % річних, про що було зазначено у додатковому договорі № 3 до договору овердрафту № 06-Г-04к від 20.04.2012, складеного 10 вересня 2012 року.

У зв'язку з тим, що ПрАТ "Галіція Дистилері" користувалось кредитними коштами, то згідно умов договору, за користування вказаними коштами позивачу додатково довелось сплатити суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі 127720,35 грн.

На підставі викладених обставин, керуючись ст.ст. 41, 56 Конституції України, ч. 4 ст. 47, ч. 3 ст. 147 ГК України, ст.ст., 22, 386, 1166, 1173, 1174, 1187 ЦК України (435-15) позивач вказує, що протягом всього часу, під час якого на поточні рахунки позивача було накладено арешт, позивачу було завдано матеріальної (майнової) шкоди, яка, зокрема складається з майнової шкоди, що виникла в результаті вимушеного користування грошовими коштами та додаткової сплати відсотків по договору овердрафту №06-г-04К від 20.04.2012 в сумі 127720,35 грн. та майнової шкоди щодо оплати послуг адвоката в сумі 16800 грн.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК (435-15) відповідальність настає незалежно від вини.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв'язок між його неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння ним шкоди.

За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до Положення про Головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 № 1280 (z1237-11) , головне управління Казначейства є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Державної казначейської служби України.

Відповідно до статті 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, Положення про Державне казначейство України, Державне казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів, яке передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Державне казначейство України не має права самостійно встановлювати бюджетні призначення та змінювати їх цільове спрямування.

Отже, Головне управління Казначейства жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з позивачем, шкоди своїми діяти (бездіяльністю) позивачеві не завдало, а тому, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, Головне управління Казначейства не повинно нести обов'язок з відшкодування будь-якої шкоди позивачу, яка, як стверджує позивач, була заподіяна йому з вини органів досудового слідства.

Для кваліфікації збитків обов'язковою умовою є наявність також причинно-наслідкового зв'язку між діями боржника і виникненням у кредитора збитків. Вимагаючи відшкодування збитків позивач повинен також довести, що протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки, тобто причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманими збитками від таких дій.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частини 2 статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Позивачем не доведено суду та не надано доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та внаслідок цього отриманими збитками позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем належними засобами доказування не доведено суду наявності складу правопорушення у діях відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та внаслідок цього отриманими збитками позивача. Обов'язок доведення таких складових правопорушення, як протиправність поведінки, причинно-наслідкового зв'язку та збитків покладається законом на позивача.

Згідно з частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги за недоведеністю не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82- 85 ГПК України, суд

У позові відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013