18/2656/12 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - 11.04.2013 Прийняття

Позивач надав заяву про виправлення описки у позові від 22.02.2013р. та заяву від 07.03.2013р. про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних та зменшення позовних вимог в частині стягнення пені та річних, в якій прохає стягнути 332814,80 грн. інфляційних, 1417374,94 грн. пені, 280940,36 грн. річних, нарахованих в зв'язку з несвоєчасною оплатою природного газу, поставленого за договором № 14/2068/11 від 30.09.2011р. (а.с.75-76, 78).

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України господарський суд ухвалою від 07.03.2013р. заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних та зменшення позовних вимог в частині стягнення пені та річних прийняв до розгляду (а.с.85). Подальший розгляд справи проводиться в межах вимог, викладених в заяві від 22.02.2013р. та заяві від 07.03.2013р.

В п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" зазначено, що у разі прийняття судом зміни (у бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. В п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви.

Відповідач у відзиві повідомив, що заборгованість за поставлений природній газ відсутня; у позивача відсутні законні підстави для нарахування пені, оскільки зобов'язання було виконано в травні 2012р.; при нарахуванні інфляційних позивач не врахував показники дефляції; позивачем не вірно взятий період нарахування 3% річних (а.с.47-48). У другому відзиві відповідач зауважив на пропуск позивачем строку позовної давності по стягненню пені та заявив клопотання про зменшення пені до 1000,00 грн. (а.с.90-94).

Відповідач також подав клопотання від 11.04.2013р. про застосування строку позовної давності (а.с.103).

В судовому засіданні 11.04.2013р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (відповідачем) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 14/2068/11 від 30 вересня 2011 року (далі - Договір; а.с. 9-12).

Відповідно до п.1.1, п.2.1 Договору позивач як постачальник зобов'язався передати покупцеві (відповідачу) з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

За п. 1.2 Договору газ використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

Додатковими угодами № 1 від 30.09.2011р., № 2 від 31.01.2012р. сторони внесли зміни до Договору в частині встановлення ціни газу (а.с.13-15).

На виконання Договору позивач поставив протягом жовтня-грудня 2011р., січня - лютого 2012 р., а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 174848121,97 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу № 10 від 30.11.2011р. суму 18929382,10 грн., № 11 від 30.11.2011р. суму 31618186,51 грн., № 12 від 31.12.2011р. на суму 33048053,98 грн., № 1 від 31.01.2012 на суму 41268043,34 грн., № 2 від 29.02.2012р. на суму 49984456,04 грн. (а.с.15-19).

Пунктом 6.1 та 6.2. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати природного газу виконав повністю, сплативши 174848121,97 грн. Але при цьому відповідач порушив строки оплати, встановлені пунктами 6.1 та 6.2. Договору. Зазначене підтверджується актом звірки розрахунків за період 01.01.2011р. - 31.12.2012р. (а.с.80). Суми та дати здійснення проплат за природний газ, визначені у розрахунку позивача, також співпадають за даними розрахунку відповідача (а.с.20-22, 52-57).

Згідно з п.7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1. та 6.2 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу до сплати 1417374,94 грн. - пені, 280940,36 грн. - 3% річних, 332814,80 грн. - інфляційних (розрахунок - а.с.20-22).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відмові, до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України (435-15) , якщо інші строки не встановлено ГК України (436-15) .

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (435-15) .

Така ж правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 04.12.2012р. справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Фастівтепломережа" про стягнення коштів (режим доступу http://reyestr.court.gov.ua/Review/28107520), а також у постановах Верховного суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена й Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013 № 01-06/85/2013, а також зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 21.03.2013р. у справі № 07/5026/1692/2012 (режим доступу http://reyestr.court.gov.ua/Review/30112662).

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З огляду на вищевикладене, господарський суд прийшов до висновку, що положення пункту 7.2 Договору (останнє речення цього пункту), якими передбачено, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, суперечать вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України. Отже, вказане положення Договору слід визнати недійним як таке, що суперечить законодавству, на підставі п.1 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

На підставі п. 7.2 Договору за прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу до сплати 1417374,94 грн. - пені (у тому числі 5114,59 грн. за період 20.11.2011р. - 25.11.2011р., 169502,88 грн. за період 09.12.2011р. - 12.01.2012р., 245697,82 грн. за період 10.01.2012 р.- 10.02.2012р., 388305,81 грн. за період 10.02.2012р. - 23.03.2012р., 608753,86 грн. за період 10.03.2012р. - 25.05.2012р.). При цьому суд встановив, що позивачем допущено арифметичну помилки у визначенні загальної суми пені, оскільки за перерахунком всіх складових загальна сума становить 1417374,96, але спір розглядається в межах заявленої до стягнення суми.

В п. 6.1 та п. 6.2. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця постає Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного місяцем поставки газу.

Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо.

Відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с.103).

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позовна заява подана позивачем до суду 24.12.2012р. (згідно поштового штемпелю на конверті - а.с.44), закінчився річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованих по 23.12.2011р. на загальну суму 105927,27 грн. (а саме за зобов'язаннями жовтня 2011р. пеня на суму 5114,59 грн. за період 18.11.2011р. - 25.11.2011р., та частково за зобов'язаннями листопада 2011р. пеня на суму 100812,68 грн. за період 09.12.2011р. - 23.12.2011р.).

Враховуючи положення ч.4 ст. 267 ЦК України та заяву відповідача про застосування позовної давності, у позові в частині стягнення 104927,27 грн. пені слід відмовити.

Твердження позивача про невірність розрахунку санкцій з огляду на те, що прострочення платежу починається лише 11 числа місяця, судом відхиляється, оскільки за умовами п.6.2 Договору остаточний розрахунок здійснюється до 10 числа наступного за місяцем поставки. Отже, кінцевою датою виконання зобов'язання з оплати є 9 число, а прострочення зобов'язання починається з 10 числа.

Отже, позовні вимоги про стягнення 1311447,69 грн. пені є обґрунтованими (зокрема: 68690,20 грн. за період 24.12.2011р. - 11.01.2012р., 245697,82 грн. за період 10.01.2012 р.- 09.02.2012р., 388305,81 грн. за період 10.02.2012р. - 22.03.2012р., 608753,86 грн. за період 10.03.2012р. - 24.05.2012р.); (розрахунок суду залучено до справи).

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені до 1000,00 грн. на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що при зменшенні пені позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані, оскільки дана санкція не є основним боргом, позивачем також нараховані інфляційні та річні, відповідач повністю сплатив борг до судового провадження, за даними бухгалтерського обліку відповідач є збитковим, природний газ за вказаним договором постачався для подальшої реалізації населенню, порушення зобов'язання виникло внаслідок несвоєчасної оплати з боку кінцевих споживачів (населення), вина відповідача у несвоєчасному виконання зобов'язань відсутня (а.с.90-94).

Відповідно п.3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п. 3.17.4. постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

В п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" (v_211600-08) при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи те, що 1) ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором (повну сплату боргу до травня 2012р.); 2) термін прострочки сплати основного боргу є незначним - 1-2 місяці; 3) беручи до уваги майновий стан відповідача, наявність заборгованості населення за спожитий природний газ, що підтверджено інформацією про заборгованість (а.с.96), збитковість відповідача за послугами з постачання природного газу, що підтверджено звітом за 12 місяців 2012р. та бухгалтерською довідкою (а.с.97, 98), 4) враховуючи, що газ придбавався виключно для подальшої реалізації населення, керуючись ч. 2 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд прийшов до висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені приблизно на 50 % та стягнення з відповідача 653059,00 грн. пені. Дана сума, на думку господарського суду, є достатньою мірою відповідальності для відповідача за порушення умов договору та несвоєчасну оплату за поставлений газ позивачем.

Можливість за вказаних обставин зменшення пені також визнається практикою Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 28.02.2013р. у справі № 30/5005/8291/2012 (режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29648854), постанові від 28.02.2013р. у справі № 16/36/5022-582/2012р. (режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29649104), у постанові від 12.03.2013р. у справі № 04/5026/1260/2012р. (режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30073710).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 280940,36 грн. - 3% річних (зокрема: 5447,61 грн. за період 10.11.2011р. - 25.11.2011р., 32807,01 грн. за період 09.12.2011р. - 12.01.2012р., 47554,42 грн. за період 10.01.2012 р.- 10.02.2012р., 75155,96 грн. за період 10.02.2012р. - 23.03.2012р., 119975,37 грн. за період 10.03.2012р. - 25.05.2012р.).

При перевірці правильності нарахувань судом встановлено, що при розрахунку загальної суми процентів позивачем допущено арифметичну помилку. Після перерахунку судом встановлено, що загальна сума процентів за визначений позивачем період становить 280801,44 грн. (розрахунок суду залучено до справи). Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В частині стягнення 138,92 грн. річних слід відмовити за безпідставністю.

Також позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлені вимоги про стягнення 332814,80 грн. - інфляційних (за періоди 16.10.2011р. - 15.12.2011р., 16.11.2011р. - 15.01.2012р., 16.12.2011 р.- 15.02.2012р., 16.01.2012р. - 15.04.2012р., 16.02.2012р. - 15.06.2012р.).

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" (v2-97700-97) та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 (v_928600-12) "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Із змісту листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р (v2-97700-97) . "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" випливає, що розраховані Міністерством статистики України індекси інфляції застосовуються помісячно, при цьому, якщо в індексованому періоді набирається не менше п'ятнадцяти днів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.03.2013р. у справі № 07/5026/1692/2012 (режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30112662 ), від 13.03.2013р. у праві № 21/5005/6116/2012 (режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30112662 ).

Також, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Позивач при нарахуванні відповідачу стягуваної суми інфляційних застосовував відповідні індекси інфляції до сум прострочених платежів, визначених за жовтень 2011р. з 16.10.11р. по 15.11.11р., за листопад 2011р. з 16.11.11 по 15.12.11р., за грудень 2011р. з 16.12.11р. по 15.01.12р., за січень 2012р. з 16.01.12р. по 15.02.12р. і за лютий 2012р. з 16.02.12р. по 15.03.12р. При цьому позивач не врахував того, що перебіг прострочення в оплаті фактично переданого природного газу починається з 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу, як це передбачено п. 6.2 договору № 14/2068/11.

При нарахування інфляційних за зобов'язаннями лютого 2012р. позивач не врахував наявність дефляції за період розрахунку (періоди, в яких індекс інфляції менше одиниці).

Відтак, позивач при нарахуванні відповідачу інфляційних нарахувань за конкретний місяць мав застосовувати відповідний індекс інфляції до суми простроченого у цьому місяці платежу, визначеної за станом на 15 день прострочення.

Згідно з таким розрахунком сума інфляційних нарахувань, на стягнення якої з відповідача позивач має право становить 147365,66 грн., у тому числі: 1599,89 грн. за зобов'язаннями жовтня 2011р., 26645,21 грн. за зобов'язаннями листопада 2011р., 41601,01 грн. за зобов'язаннями грудня 2011р., 619519,55 грн. за зобов'язаннями січня 2012р. Позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно зайво нарахована позивачем сума інфляційних нарахувань становить 185449,14 грн. (332814,80 грн. - 147365,66 грн. = 185449,14 грн.). Позовні вимоги в цій частині слід відхилити як безпідставні.

В п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 (va007600-13) "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " зазначено, що у разі господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені) витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшення неустойки).

В разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі ст. 117 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49, 82, 83 (п.1, п. 3), 84, 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд -

1. Визнати недійсною умову п. 7.2 Договору № 14/2068/11 від 30.09.2011 р., викладену в останньому реченні цього пункту: "Неустойка нараховується Продавцем протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

2. Зменшити належний до стягнення розмір пені до 653059грн. 00 коп.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (вул. В. Козака, буд. 20-а, м. Полтава, 36020, ідентифікаційний код 03351912) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) 280801грн. 44 коп. річних, 147365грн. 66 коп. інфляційних, 653059грн. 00 коп. пені, 34689грн. 70 коп. витрат зі сплати судового збору.