5011-74/9497-2012 Про стягнення сум виплаченого страхового відшкодування - 11.04.2013 Прийняття

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 103 391,02 грн. основного боргу, 7 851,79 грн. пені, 3 101,73 грн. 3% річних та 1 550,87 грн. інфляційних втрат за Генеральною угодою №28/09/002 страхування кредитного портфелю за програмою кредитування "Експрес кредит" від 01.08.2006.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позивачу сум виплаченого ним страхового відшкодування за вказаною угодою, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у загальній сумі 115 895,41 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 за зазначеним вище позовом порушено провадження у справі № 5011-74/9497-2012.

рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 115 895,41 грн. та судовий збір у розмірі 2 464,88 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 у справі № 5011-74/9497-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 скасовано частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 307,34 грн. заборгованості, 219,22 грн. 3% річних та150,43 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2013 у справі № 5011-74/9497-2012 вказані рішення та постанову скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвало Господарського суду м. Києва від 31.01.2013 р. справу прийнято до провадження суддею Поляковою К.В. та призначено її до розгляду на 21.02.2013 р.

21.02.2013 р. через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.02.2013 вказане клопотання позивача задоволено, витребувано у відповідача відповідні докази та оголошено перерву у судовому засіданні до 28.03.2013 року.

26.03.2013 р. та 28.03.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли додаткові документи по справі.

У судовому засіданні 28.03.2013 представниками сторін подано клопотання про продовження строку розгляду справи, яке передано для подальшої реєстрації до відділу діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва.

За наслідками судового засідання 28.03.2013 вказане клопотання сторін задоволено, продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 11.04.2013 року.

У судове засідання 11.04.2013 представники сторін з'явились.

Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою основного представника позивача.

Представник відповідача розгляд вказаного клопотання залишив на розсуд суду.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання, суд зазначає, що відповідно до ст. 69 ГПК України, Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як вбачається, ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.03.2013 строк розгляду спору по даній справі вже продовжувався. За таких обставин, у суду відсутня можливість відкладати розгляд справи на більш пізню дату. Крім того, сторонами не заперечується, що у матеріалах справи наявні всі докази, які мають значення для вирішення справи по суті, судом досліджені всі обставини справи і на підставі зібраних доказів можливо прийняти рішення у справі.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача надав позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі

Представник відповідача подав надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -

01.08.2006 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" та Акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Форум") укладено Генеральну Угоду № 28/09/002 страхування кредитного портфелю Банку за програмою кредитування "Експрес кредит", відповідно до умов якої об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з нанесенням страхувальнику його позичальниками збитків внаслідок неповернення (у повному обсязі або частково) ними кредитних коштів та/або несплати процентів за користування кредитними коштами в строки, встановлені кредитними договорами (кредитна заборгованість), включеними до реєстрів кредитного портфелю, які є невід'ємною частиною цієї генеральної угоди та надаються страховику разом з договором до цієї генеральної угоди (а.с. 20-23, т. 1).

У пп. 6.1. Генеральної угоди визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов цієї генеральної угоди проводить виплату при настанні страхового випадку.

Відповідно до пп. 6.2 Генеральної угоди, страхова сума за кожним окремим договором до цієї генеральної угоди дорівнює загальній сумі кредитів та загальній сумі процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за весь строк користування кредитом, за всіма кредитними договорами, включеними до відповідного реєстру кредитного портфелю.

Згідно з пп. 7.1 Генеральної угоди, страховий випадок - факт нанесення страхувальнику його позичальниками збитків внаслідок непогашення (у повному обсязі або частково) кредитної заборгованості в строки на умовах, встановлених кредитними договорами, які включені до Реєстрів кредитного портфелю.

Підпунктом 9.1. Генеральної угоди визначено, що Генеральна угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє до взаємної згоди сторін припинити її дію.

Відповідно до пп. 11.1.1. Генеральної угоди, страхувальник має право при настанні страхового випадку отримати суму страхового відшкодування, згідно умов цієї генеральної угоди.

Згідно з пп. 11.2.8. Генеральної угоди, якщо після отримання страхового відшкодування за певним страховим випадком страхувальник отримує від позичальника або третіх осіб кошти в погашення кредитної заборгованості, він зобов'язаний повернути суму страхового відшкодування в розмірі поверненої кредитної заборгованості страховику протягом 3-х робочих днів з дня отримання таких коштів.

Підпунктом 11.2.9. Генеральної угоди визначено, що в разі виплати страховиком страхувальнику страхового відшкодування в розмірі всієї суми кредитної заборгованості та закінчення терміну дії кредитного договору, що застрахований відповідно до умов цієї генеральної угоди страхувальник зобов'язаний:

- передати страховику право вимоги (в межах фактично отриманого страхового відшкодування), згідно чинного законодавства України;

- протягом 3-х робочих днів передати страховику всі документи для реалізації права вимоги;

- сприяти страховику в реалізації права регресу.

У пп. 13.3. Генеральної угоди зазначено, що страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування протягом 5-ти робочих днів (за винятком вихідних та святкових) з моменту отримання всіх документів, передбачених умовами цієї генеральної угоди. Страховик має право затримати виплату страхового відшкодування в разі особливо складних обставин страхового випадку, з обов'язковим письмовим повідомленням страхувальника, щодо причин такої затримки.

Відповідно до пп. 13.5. Генеральної угоди, страхувальник зобов'язується повернути страховику суму виплаченого ним страхового відшкодування протягом 3 робочих днів з моменту настання наступних подій:

- у разі погашення кредитної заборгованості після отримання страхового відшкодування;

- невиконання страхувальником своїх обов'язків з надання документів, що є в наявності страхувальника, необхідних для здійснення страховиком права вимоги до винних осіб;

- викриття факту повідомлення страховику недостовірної або неповної інформації з боку страхувальника при наданні документів необхідних для визначення причин та розміру збитків.

У межах генеральної угоди між сторонами підписані наступні договори страхування кредитного портфелю: від 01.09.2006 №1 (а.с. 37, т. 1), від 04.10.2006 № 2 (а.с. 58, т. 1), від 31.10.2006 № 3 (а.с. 72, т. 1), від 30.03.2007 № 4 (а.с. 85, т. 1), від 10.05.2007 № 5 (а.с. 99, т. 1), від 04.07.2007 № 7 (а.с. 122, т. 1), від 24.10.2007 № 10 (а.с. 153, т. 1), від 07.11.2007 № 11 (а.с. 156, т. 1). Об'єктом страхування за вказаними договорами є кредитний портфель страхувальника з визначеної у них кількості кредитних договорів згідно реєстрів кредитних портфелів до цих договорів.

Як вбачається за період дії Генеральної угоди № 28/09/002, в зв'язку з настанням страхового випадку - неповерненням позичальниками відповідача кредитних коштів та відсотків за користування кредитом у строки та на умовах, визначених кредитними договорами позивач сплатив відповідачу суму страхового відшкодування у розмірі 132 690,59 грн.

Відповідач, в свою чергу, на виконання вимог п. 11.2.8 Генеральної угоди повернув позивачу кошти в розмірі 29 299,57 грн. Вказані виплати відбулись у зв'язку з погашенням кредитної заборгованості позичальниками перед банком після виплати страхового відшкодування.

Отже, предметом спору у даній справі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) є вимога позивача про стягнення на підставі пп. 13.5 Генеральної угоди заборгованості у розмірі 103 391,02 грн., яка складається з сум виплаченого позивачем відповідачу страхового відшкодування та по яким відповідач не передав позивачу документів, необхідних останньому для реалізації права вимоги до винних осіб (позичальників - боржників відповідача).

Також позивачем до стягнення заявлено суму пені 7 851,79 грн., 3% річних 3 101,73 грн. та інфляційних втрат 1 550,87 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами та керуючись обов'язковими вказівками, що викладені у постанові Вищого Господарського суду України від 23.01.2013, дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (436-15) (далі ГК України (436-15) ) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту укладеної між сторонами Генеральної угоди, яка за своєю юридичною природою є договором страхування, вона регулюється нормами ЦК України (435-15) та Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про страхування" визначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, підпунктом 11.2.9. Генеральної угоди сторони погодили, що в разі виплати страховиком страхувальнику страхового відшкодування в розмірі всієї суми кредитної заборгованості та закінчення терміну дії кредитного договору, що застрахований відповідно до умов цієї генеральної угоди страхувальник зобов'язаний, зокрема, передати страховику право вимоги (в межах фактично отриманого страхового відшкодування) та протягом 3-х робочих днів передати страховику всі документи для реалізації права вимоги.

У випадку невиконання відповідачем вказаних вимог, позивач має право вимагати повернення суми виплаченого ним страхового відшкодування безпосередньо у відповідача, що передбачено пп. 13.5 Генеральної угоди.

Отже, на думку позивача, після виконання ним умов Генеральної угоди щодо виплати відповідачу страхового відшкодування, відповідач, у порушення умов вказаної угоди, свої зобовязання щодо передачі позивачу права вимоги та відповідних для цього документів не виконав.

Однак, з огляду на твердження позивача та виконуючі обов'язкові вказівки, які викладені у постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2013, а саме: надати правову оцінку пп. 11.2.9 Генеральної угоди, встановити обсяги страхового відшкодування позивачем відповідачу по кожному кредитному договору та строки закінчення дії кредитних договорів з позичальниками та момент виникнення у позивача права на отримання від відповідача документів, необхідних для здійснення позивачем права вимоги до винних осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є неправомірними виходячи з наступного.

На виконання вимог суду, позивачем надані кредитні договори, які укладались між відповідачем та позичальниками, а саме: кредитний договір №0096/06/49- Kne від 23.08.2006 (а.с. 27, т. 3), кредитний договір № 0101/06/49-Kne від 22.09.2006 (а.с.15, т. 3), кредитний договір № 0018/06/49 - Kne від 28.02.2006 (а.с. 33, т. 3), кредитний договір №0003/06/49- Kne від 30.01.2006 (а.с. 23, т. 3), кредитний договір №0003/07/49-Kne від 18.01.2007 (а.с. 29, т. 3), кредитний договір №0040/07/16-Kne від 28.04.2007 (а.с.19, т. 3), кредитний договір №0031/07/16-Kne від 25.04.2007 (а.с. 21, т. 3), кредитний договір №0005/07/79- Kne від 25.01.2007 (а.с. 31, т. 3), кредитний договір №0029/06/49-Kne (а.с. 25, т. 3), кредитний договір № 0097/07/16- Kee від 23.10.2007 (а.с. 36, т. 3), кредитний договір №0096/07/16- Kee від 24.10.2007 (а.с. 38, т. 3).

Як вбачається з вказаних кредитних договорів, наданих позивачем реєстрів кредитного портфелю до договорів страхування №1, № 2, № 3, № 4, № 5, №7, № 10, № 11 та зі зведеної таблиці позичальників (а.с. 11-12, т. 1), а також не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, до позичальників, у яких виникла непогашена кредитна заборгованість у зв'язку із закінченням терміну дії відповідних кредитних договорів, та по яким позивач виплатив відповідачу страхове відшкодування відносяться:

Алексейчук М.А. (строк дії кредитного договору з 10.08.2006 по 08.08.2008) - кредитна заборгованість 32 322,05 грн., виплачено страхове відшкодування - 17 106, 60 грн.;

Голяр О.С. (строк дії кредитного договору з 23.08.2006 по 20.08.2008) - кредитна заборгованість 32 270,16грн., виплачено страхове відшкодування - 1 350, 52 грн.;

Акішин А.В. (строк дії кредитного договору з 22.09.2006 по 19.09.2008) - кредитна заборгованість 32 534,38, виплачено страхове відшкодування - 12 395,89 грн.;

Вакуліч О.П. (строк дії кредитного договору з 28.02.2006 по 25.02.2008) - кредитна заборгованість 17 597,55 грн., виплачено страхове відшкодування - 6 832,94 грн.;

Коробчук В.М. (строк дії кредитного договору з 30.01.2006 по 25.01.2008) - кредитна заборгованість 16 454,86 грн., виплачено страхове відшкодування - 1 113,68 грн.;

Сличко О.Є. (строк дії кредитного договору з 29.12.2006 по 26.12.2008) - кредитна заборгованість 26 962,75 грн., виплачено страхове відшкодування 4 055,39 грн.;

Торгашева Н.В. (строк дії кредитного договору з 29.12.2006 по 26.12.2008) - кредитна заборгованість 12 426,36 грн., виплачено страхове відшкодування - 8 398,82 грн.;

Войтович П.С. (строк дії кредитного договору з 18.01.2007 по 16.01.2009) - кредитна заборгованість 23 802,51, виплачено страхове відшкодування 4 576,64 грн.;

Гетманчук І.М. (строк дії кредитного договору з 16.07.2007 по 13.03.2009) - кредитна заборгованість 29 231,99 грн., виплачено страхове відшкодування - 2 704,08 грн.;

Лимар Б.Ф. (строк дії кредитного договору з 28.04.2007 по 24.04.2009) - кредитна заборгованість 24 475,52 грн., виплачено страхове відшкодування 1 829,26 грн.;

Одарич П.Л. (строк дії кредитного договору з 25.04.2007 по 24.04.2009) - кредитна заборгованість 33 141,09 грн., виплачено страхове відшкодування 4 481,63 грн.;

Сопронюк О.В. (строк дії кредитного договору з 25.01.2007 по 21.01.2009) - кредитна заборгованість 28 047,68 грн., виплачено страхове відшкодування 7 052,68 грн.;

Михальчук О.В. (строк дії кредитного договору з 13.06.2007 по 12.06.2009) - кредитна заборгованість 30 261,05 грн., виплачено страхове відшкодування 12 191,88 грн.;

Рожко І.І. (строк дії кредитного договору з 08.06.2007 по 05.06.2009) - кредитна заборгованість 30 240,13 грн., виплачено страхове відшкодування 25 359,91 грн.;

Тріла Б.Г. (строк дії кредитного договору з 13.03.2006 по 12.03.2008) - кредитна заборгованість 8 310,33 грн., виплачено страхове відшкодування 6 443,70 грн.;

Ремаєв О.В. (строк дії кредитного договору з 19.09.2007 по 18.09.2009) - кредитна заборгованість 2 935,78 грн., виплачено страхове відшкодування 546,63 грн.;

Данильченко О.Ю. (строк дії кредитного договору з 23.10.2007 по 16.10.2009) - кредитна заборгованість 32 203,81 грн., виплачено страхове відшкодування 8 092,74 грн.;

Медвідь О.М. (строк дії кредитного договору з 24.10.2007 по 16.04.2009) - кредитна заборгованість 18 189,41 грн., виплачено страхове відшкодування 4 085,44 грн.;

Таким чином, за період дії Генеральної угоди № 28/09/002, в зв'язку з настанням страхового випадку - неповерненням позичальниками відповідача кредитних коштів та відсотків за користування кредитом у строки та на умовах, визначених кредитними договорами позивач повинен був сплатити відповідачу страхове відшкодування у загальній сумі 431 407,41 грн.

Водночас, як вбачається з вказаної зведеної таблиці позичальників та не заперечується позивачем, ним сплачено відповідачу суму страхового відшкодування лише частково - у сумі 132 690,59 грн.

Однак у відповідності з пп. 11.2.9 Генеральної угоди, необхідною умовою для передання відповідачем позивачу права вимоги та всіх необхідних для цього документів, є виплата позивачем страхового відшкодування в розмірі всієї суми кредитної заборгованості та закінчення терміну дії кредитного договору, що застрахований відповідно до умов цієї Генеральної угоди.

За таких обставин, оскільки позивач не набув права вимагати від відповідача передання документів, необхідних для реалізації позивачем права вимоги до позичальників відповідача, як це передбачено пп. 11.2.9 Генеральної угоди, тому позивач не має права вимагати у відповідача і повернення сплаченої суми страхового відшкодування, яка не є розміром всієї суми кредитної заборгованості, що повинна була бути сплачена відповідачу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення суми страхового відшкодування не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних інфляційних втрат та пені суд зазначає наступне.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Нормами статті 230 ГК України передбачено, що учасник у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст. 231 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Однак, в даному випадку, враховуючи відсутність у відповідача обов'язку щодо сплати основної суми заборгованості, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені також не підлягають задоволенню.

Також суд звертає увагу, що внаслідок виплати страхового відшкодування у розмірі частини кредитної заборгованості до позивача переходило право вимоги щодо сплати лише цієї частини. Право ж вимоги щодо решти заборгованості залишалося у відповідача і відсутність у нього відповідних документів призводило б до порушення його прав кредитора у відносинах з позичальниками.

Додатково суд зауважує, що під час розгляду даної справи відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності, з тих підстав, що перерахуванням страхових відшкодувань та закінчення терміну дії кредитних договорів відбувалися у 2007-2009 роках, отже позовна давність має бути застосована до всіх вимог, право вимоги за якими виникло у позивача більш ніж за три роки до дати звернення позивача до суду, тобто, до липня 2009 року.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення .

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане (ч.2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах ГК України (436-15) .

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність не є інститутом процесуального права.

Крім того, слід мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № П-9/161-16/165 від 12.06.2007 року.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що право позивача в межах даної справи не визнано порушеним, а тому у суду відсутня можливість застосування строків позовної давності, таким чином заява відповідача 1 про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні позову. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про стягнення 103 391,02 грн. основного боргу, 7 851,79 грн. пені, 3 101,73 грн. 3% річних та 1 550,87 грн., - відмовити повністю.

рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 11.04.2013 р. у присутності представників відповідача та позивача.

Повний текст складено - 16.04.2013 р.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.