910/4506/13 Про визнання припиненим договору поруки - 04.04.2013 Прийняття

В судовому засіданні 04.04.2013р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Ф-Студія" (надалі ПП "Ф-Студія", позивач) звернулось до суду з позовом у якому викладені вимоги:

- визнати припиненим з 21 березня 2009 року договір поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Приватним підприємством "Ф-Студія";

- визнати припиненим з 21 березня 2009 року додатковий договір № 1 від 12.08.2009р. до договору поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008р., що був укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Приватним підприємством "Ф-Студія";

- визнати припиненим з 21 березня 2009 року додатковий договір № 2 від 21.07.2010р. до договору поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008р., що був укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Приватним підприємством "Ф-Студія".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав вважати припиненим з 21 березня 2009р. договір поруки, яким забезпечені вимоги ПАТ "ОТП Банк" за кредитним договором № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р. укладеним з Бірюковою Іриною Володимирівною. Припиненими із вказаної дати позивач також просить визнати і додаткові договори до договору поруки, які укладені 12.08.2009р. та 21.07.2010р..

04.04.2013р. перед розглядом справи, від позивача, через канцелярію суду, отримано заяву про уточнення позовних вимог, у якій не змінюючи предмет позову, позивач наводить усі можливі підстави вважати припиненими зобов'язання поручителя, з посиланням на положення ч. 1 та ч. 4 ст. 559 ЦК України.

При порушенні провадження, ухвалою суду від 12.03.2013р. до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Бірюкову Ірину Володимирівну.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені письмово у відзиві на позов.

Окрім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог, оскільки з дати щодо якої позивач вважає припиненими свої зобов'язання за договором поруки, вже пройшло три роки.

На розгляд справи позивач не з'явився, що не є перешкодою у вирішенні спору в судовому засіданні призначеному згідно ухвали від 12.03.2013р.. Заяв щодо відмови від позову судом не отримувалось, у позовній заяві та поданих до суду поясненнях, заяві про уточнення позовних вимог, викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими і не потребують додаткового роз'яснення особисто представником, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

21 березня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", як кредитором та ПП "Ф-Студія", як поручителем, укладено договір поруки № SR-001/034/2008/2 за яким поручитель зобов'язувався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його Боргових Зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

У п. 1.2 договору поруки сторони передбачили, що поручитель і боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання Боргових Зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Під "Борговими Зобов'язаннями" у договорі поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008р. сторони погодили вважати всі зобов'язання боржника перед кредитором по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями Кредитного договору, як це визначено Кредитним договором (№ ML-001/034/2008 від 21.03.2008р. укладений з Бірюковою Іриною Володимирівною) та описано в цьому договорі; під Борговими Зобов'язаннями слід розуміти як повну їх суму, так і будь-яку їх частину (визначення термінів по договору поруки).

З урахуванням змін до договору поруки № SR-001/034/2008/2 внесених договором № 2 від 21.07.2010р. в розділі "Визначення термінів" термін "Кредитний договір" викладено в погодженій редакції:

""Кредитний договір" - кредитний договір № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р., укладений між кредитором та боржником, з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього.".

У відповідності з п. 3 додаткового договору від 12.08.2009р. до договору поруки № SR-001/034/2008/2 доповнено п. 2.2 договору поруки пунктом 2.2.1 наступного змісту: " 2.2.1 В разі зміни розміру Боргових Зобов'язань після укладання цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі.".

Таким чином, за укладеним між сторонами договором поруки, забезпеченими є зобов'язання боржника (Бірюкової Ірини Володимирівни) які виникають згідно з положеннями кредитного договору, як це визначено кредитним договором № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р., укладеним між кредитором та боржником, з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього.…, що означає надання згоди поручителем виконати зобов'язання боржника (Бірюкової І.В.) за кредитним договором на умовах визначених положеннями цього договору з усіма можливими до нього змінами, які, в тому числі, будуть внесені до нього в майбутньому.

Зазначені умови договору є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

В свою чергу, умовами кредитного договору № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р. в частині здійснення розрахунку процентів за користування кредитом передбачено:

- у разі використання фіксованої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються на основі фіксованої процентної ставки, з розрахунку річної бази нарахувань процентів (п. 1.4.1.1.1);

- у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR+фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахувань процентів (п.1.4.1.1.2);

- плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладання цього договору, якщо інше не передбачено цим договором (п. 1.4.1.1.3);

- плаваюча процентна ставка за користування кредитом впродовж першого року дії цього договору, підлягає коригуванню після перебігу 11 календарного місяця, починаючи з дати укладання цього договору (п. 1.4.1.1.4);

- плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов цього договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 місячного періоду дії попередньої плаваючої процентної ставки; з зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR+фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахувань процентів; сторони цим висловлюють цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору (п. 1.4.1.1.5)…

У п. 2.3.1 договору поруки поручителем підтверджено, що він ознайомлений з положеннями Кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за Борговими Зобов'язаннями.

Твердження позивача про збільшення обсягу його відповідальності, без отримання на це згоди не підтверджені матеріалами справи, а при врахуванні наведених положень договору поруки не мають правового підґрунтя, оскільки підстави для припинення поруки, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України, відсутні якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному основним договором, в забезпечення якого надана порука.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 17 січня 2011 року, а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, зокрема з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, і твердження позивача щодо припинення зобов'язань за договором поруки з 21 березня 2009 року, тобто за спливом одного року від дня укладення договору поруки.

Твердження позивача про припинення з 21 березня 2009 року зобов'язань за додатковими договорами укладеними пізніше вказаної дати (12.08.2009р., 21.07.2010р.) навіть не можуть бути оцінені судом, оскільки позивач не наводить жодного обґрунтування щодо наявності в законі такої можливості.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, згідно з наведеними положеннями закону, порука припиняється при непред'явленні кредитором позову поручителю протягом одного року від дня укладення договору поруки, саме у разі, якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги.

Строк основного зобов'язання встановлений у кредитному договорі № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р. забезпеченому порукою - до 21 березня 2033 року; про суть і строк боргових зобов'язань вказано у п. 2.1 договору поруки № SR-001/034/2008/2 також із посиланням на відповідну дату - 21 березня 2033 року, а отже застосування позивачем положень ч. 4 ст. 559 ЦК України та посилання на відповідну судову практику суд не приймає, оскільки такі посилання не стосуються обставин справи, і є такими що не відносяться до спірних правовідносин.

Окрім того, заявлені позивачем вимоги щодо наявності підстав визнавати в судовому порядку припиненим договір поруки з підстав передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд визнає необґрунтованими при врахуванні наступного.

У ст. 553 Цивільного кодексу України, поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання договору фінансового лізингу.

За змістом ст. 509 цього кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 кодексу визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У договорі поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2009р. сторони обумовили, що відповідальність поручителя припиняється лише після виконання Боргових Зобов'язань в повному обсязі (п. 4.2 договору).

Таким чином, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін (в односторонньому порядку) щодо припинення зобов'язань по договору поруки, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору (на відміну від вирішення в судовому порядку питання розірвання договору з передбаченими наслідками - ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав у господарському процесі.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.

Главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.

При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором поруки не передбачено припинення поруки за рішенням суду у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності або у випадку, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Зазначена позиція підтримується і Вищим господарським судом України постанова від 23.12.2010р. у справі 7/61-10(31/132-09), при цьому висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.05.2012р. щодо застосування норм матеріального права - ст. 16 та частини 1 ст. 559 ЦК України, судом жодним чином не заперечуються, при врахуванні, що застосування норм процесуального права (в частині належності обраного способу захисту у відповідному процесі) не можуть бути предметом розгляду у Верховному Суді України.

Застосування обраного позивачем способу захисту можливе, зокрема згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 21.05.2012р., згідно з якою переглядалось судове рішення прийняте за правилами цивільно-процесуального закону.

Заявлені позовні вимоги у даній справі, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

В даному випадку судом враховуються підстави якими позивачем обґрунтовані заявлені вимоги, однак зазначені обставини мають встановлюватись під час розгляду спору про право, і в даному випадку таким є спір щодо права стягнення коштів на підставі договору поруки, в забезпечення зобов'язань по кредитному договору № ML-001/034/2008 від 21.03.2008р..

Встановлення факту припинення поруки за договором з підстав, які фактично є запереченнями вимог щодо стягнення за таким договором, окремо, унеможливлено в господарському процесі, з огляду на необхідність встановлення зазначених обставин при наявності між сторонами спору по вказаному договору, оскільки при розгляді справи щодо стягнення боргу з поручителя, обставини щодо припинення договору поруки виключають задоволення вимог про стягнення коштів з поручителя.

Предметом позову не можуть бути обставини, які є елементом доказування, зокрема, припинення договору поруки з підстав передбачених законом, оскільки такі при їх встановленні підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Оцінка вказаних обставин і факт встановлення припинення договору поруки є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення коштів з поручителя, а чинне законодавство не передбачає визнання зазначеного факту за рішенням суду - на підставі окремого судового рішення, на відміну від чітко визначеного способу захисту - недійсність договору, що у разі коли угода оспорювана передбачає встановлення зазначеного факту судом, тобто вирішення судом спору за вимогами про недійсність договору.

Обраний позивачем спосіб захисту не є вимогою про визнання права, оскільки відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України (436-15) способи захисту прав по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушення суб'єктивного права, а договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права.

Спосіб захисту права "визнання права" застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права. Згідно зі ст. 626 ЦК України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, є підставою виникнення прав та обов'язків…, у зв'язку з чим, його не можна ототожнювати із суб'єктивним правом (суб'єктивним, для прикладу є право власності - належить відповідному суб'єкту, у зв'язку з чим, закон передбачає наявність такого способу захисту як визнання права у цього суб'єкта).

При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

При цьому судом враховується заявлення відповідачем про пропущення строку позовної давності при зверненні з вимогами про визнання припиненими з 21 березня 2009р. договору поруки та додаткових договорів до нього, у зв'язку з чим відзначається наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто, строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, виходячи з наведених положень закону, враховуючи, що позивачем заявляється про припинення договору з 21.03.2009р., на дату звернення позивача з позовом до суду (11.03.2013р.) закінчився строк позовної давності.

Натомість, застосування позовної давності можливе саме в разі обґрунтованості вимог позивача (заявлення вимог які б мали бути судом задоволені), що внаслідок закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у їх задоволенні.

В свою чергу, обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд -

У задоволенні позову відмовити.

рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.