905/820/13-г Про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - 26.03.2013 Прийняття

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" в особі Донецької філії звернулося до господа?рського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 932,71 гривень, витрати на оплату вартості проведення автотоварознавчого дослідження спеціаліста у розмірі 450,00 гривень, а всього 15 382,71 гривень.

В об?ґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) серії АЗ № 0113973 від 24.04.2009; звіт про оцінку майна № 28/10 від 18.03.2010; платіжне доручення № 198 від 30.03.2010; акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.03.2010; довідка від 03.04.2012; страховий акт (аварійний сертифікат) № 66 від 07.04.2010; платіжне доручення № 225 від 09.04.2010; постанову Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 23.04.2010 стосовно Кочетова В.О. за статтею 124 КУпАП; страховий акт (аварійний сертифікат) № 66/1 від 07.05.2010; претензію про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу, надіслану на адресу відповідача № 643 від 06.04.2012.

Нормативно свої ви?моги позивач обґрунтовує ста?ттею 27 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , статтями 993, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу Ук?раїни, статтею 222 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 лютого 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 лютого 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного й повного вирішення спору господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кочетова Віталія Олексійовича;

- витребувано з Шахтарського міськрайонного суду Донецької області справу про адміністративне правопорушення стосовно Кочетова Віталія Олексійовича за статтею 124 КУпАП.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 лютого 2013 року розгляд справи відкладено на 12 березня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача.

12 березня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 26 березня 2013 року.

Представник позивача Бондаренко К.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Культе Д.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги та вказав, що належним відповідачем у виниклих спірних правовідносинах є товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант", в якій на час спірної дорожньо-транспортної пригоди був забезпечений транспортний засіб товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНПРОМБІЗНЕС".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кочетов В.О. на виконання вимог ухвали суду від 01 лютого 2013 року письмових пояснень щодо обставин справи, суду не надав.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

24 квітня 2009 року між Донецькою філією АТ "Українська пожежно-страхова компанія" (далі по тексту - позивач або страховик) та Нестерчук Сергієм Арсентійовичем (далі по тексту - страхувальник), на умовах відповідно до Закону України "Страхування" було укладено договір добровільного страхування наземних транспортів серії АЗ № 0113973 (далі по тексту - Договір страхування), згідно з яким позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник в результаті пошкодження, знищення або викрадення транспортного засобу марки "Volkswagen Passat B6" (далі по тексту - "Фольксваген" або застрахований автомобіль), державний номерний знак АН 4114 СХ (а.с. 8-9).

Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2010 року напроти будинку № 5-А по вулиці Асфальтній в місті Кіровське сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу марки "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, під керуванням Кочетова Віталія Олексійовича та автомобіля марки "Фольксваген", державний номерний знак АН 4114 СХ, під керуванням Нестерчука Сергія Арсентійовича, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до пункту 20 Договору страхування, його строк дії визначений з 00 год. 00 хв. 25 квітня 2009 року до 24 год. 00 хв. 24 квітня 2010 року, тобто на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки "Фольксваген", державний номерний знак АН 4114 СХ, був забезпечений позивачем.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідно звіту.

Відповідно до висновку звіту про оцінку майна № 28/10 від 18 березня 2010 року, проведеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Шаровським Олегом Петровичем вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volkswagen Passat B6, реєстраційний номер АН 4114 СХ, на момент дослідження складає 18 824,36 гривень з ПДВ (а.с. 12-19).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Шаровським Олегом Петровичем, який є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить сертифікат № 6072/07, виданий Фондом державного майна України 07 вересня 2007 року (а.с. 23).

Достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки за напрямком оцінки майна "Оцінка об'єктів у матеріальній формі" підтверджується наявними в матеріалах справи копіями кваліфікаційних свідоцтв оцінювача від 19 травня 2007 року серії МФ № 5089, від 14 липня 2007 року серії МФ № 5257 (а.с. 24).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт про оцінку майна є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, підпис якого скріплено печаткою.

Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до сформованого страхового акту (аварійного сертифікату) № 66 від 07 квітня 2010 року розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті на виконання умов Договору страхування становить 12 635,45 гривень (а.с. 10).

Постановою Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2010 року Кочетова В.О. визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень (а.с. 33).

Додатково сформованим страховим актом (аварійним сертифікатом) № 66/1 від 07 травня 2010 року визначено, що страхове відшкодування у розмірі 2 297,26 гривень підлягає зарахуванню в рахунок часткової оплати страхового платежу за Договором страхування (а.с. 11).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна "Про страхування").

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 березня 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту (аварійного сертифікату) № 66 від 07 квітня 2010 року, платіжними дорученням від 09 квітня 2010 № 225 перерахував 12 635,45 гривень страхового відшкодування (а.с. 30).

Наразі, як зазначалось вище по тексту рішення, позивач страховим актом (аварійним сертифікатом) № 66/1 від 07 травня 2010 року визначив, що страхове відшкодування у розмірі 2 297,26 гривень підлягає зарахуванню в рахунок часткової оплати страхового платежу за Договором страхування, про що свідчить відповідна довідка № 625 від 03 квітня 2012 року (а.с. 26).

Враховуючи викладене, загальна сума сплаченого позивачем страхового відшкодування становить 14 932,71 гривень.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, в тому числі з постанови Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2010 року вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 13 березня 2010 року сталася саме з вини Кочетова Віталія Олексійовича, який керуючи транспортним засобом "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, напроти будинку № 5-А по вулиці Асфальтній в місті Кіровське, не стежив за технічним станом транспортного засобу від якого, під час руху відірвалося переднє ліве колесо, яке пошкодило автомобіль марки "Фольксваген", державний номерний знак АН 4114 СХ, який рухався у зустрічному напрямку, під керуванням Нестерчука С.А., що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Кочетова В.О., залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність товариства з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" - власника транспортного засобу марки "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (13.03.2010) була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант", на підставі полісу серії ВС № 3913135, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 510,00 гривень (а.с. 68).

Позивач посилаючись на той факт, що транспортний засіб марки "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, яким керував Кочетов В.О. належить відповідачу, надіслав останньому претензію № 643 від 06 квітня 2012 року, в якій просив добровільно відшкодувати збитки в порядку регресу у розмірі 14 935,72 гривень та вартість проведеного автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень (а.с. 34-35).

В той же час, матеріали справи не містять відповіді на претензію та/або сплати спірної суми.

Посилаючись на вищевикладені обставини позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 932,71 гривень та вартість витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень.

Згідно преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Нормами частини першої статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до підпункту "г" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якій спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визнана в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

За приписами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Втім, факт перебування Кочетова В.О. у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою відповідача від 12 лютого 2013 року з якої вбачається, що Кочетов Віталій Олексійович з 15 жовтня 2003 року (наказ № 245-к від 15.10.2003) по теперішній час працює в товаристві з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" водієм вантажного автомобіля (а.с. 77).

Водночас вказана обставина встановлена постановою Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2010 року у справі про адміністративне правопорушення № 3-993/2010, яка розглянута стосовно Кочетова Віталія Олексійовича за статтею 124 КУпАП (а.с. 33).

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ЯНВ № 935938, власником джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, є товариство з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" (а.с. 78).

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач також просить стягнути з відповідача вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень, оплата якого проведена позивачем згідно платіжного доручення № 198 від 30 березня 2010 року (а.с. 31), на підставі виставленого рахунку-фактури № 25-10 від 30 березня 2010 року та акту прийому-передачі виконаних робіт від 30 березня 2010 року (а.с. 32).

Поряд з цим, позивачем пред'явлено вимогу про стягнення сплаченої суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 932,71 гривень, з якої не вирахувано суму франшизи у розмірі 510,00 гривень, яка передбачена полісом відповідача (поліс серії ВС № 3913135, виданий товариством з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант").

Так, в силу статті 9 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

При виплаті страхувальнику страхового відшкодування позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування.

Виходячи із встановлених судом обставин справи та наведених норм права, господарський суд погоджується з викладеними у позові обставинами стосовно того, що відповідач, яка роботодавець винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди особи та власник джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, зобов'язаний, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України сплатити позивачу для повної компенсації здійсненої позивачем страхової виплати 510,00 гривень франшизи та 450,00 гривень витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі, з огляду на доведеність зазначеної суми належними та допустимими доказами.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що він не повинен відшкодовуватися спірну суму, господарський суд зазначає наступне.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за статтею 1172 ЦК України вважається:

1) працівник (службовець);

2) підрядник;

3) учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов'язків, законодавець покладає відповідно на:

1) юридичну або фізичну особу, при цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особі - підприємця наділену правом найму працівників за трудовим договором (контрактом), з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;

2) замовника за цивільно-правовим договором підряду;

3) підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких накладається тягар відповідальності за завдану шкоду. Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і кооперативів, тому і вина безпосередньо заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем, має визнаватися вагою останніх. А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи.

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при втрачанні винності юридичних, фізичних та інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презношується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданні шкоди покладається саме на зазначених зобов'язаних суб'єктів.

Разом з цим, право старховика після виплати страхового відшкодування на подачу регресного позову, зокрема, до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, яку визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, законодавчо закріплено у підпункті "г" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зі змісту постанови Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2010 року № 3-993/2012 стосовно Кочетова Віталія Олексійовича за статтею 124 КУпАП вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок невідповідності технічного стану транспортного засобу "ЛАЗ", державний номерний знак 489-79 ЕВ, в результаті руху якого відірвалось переднє ліве колесо, яке пошкодило автомобіль марки "Фольксваген", державний номерний знак АН 4114 СХ.

Наведена постанова оскаржена не була та набрала законної сили 03 травня 2010 року.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Дослідивши матеріали справи та норми діючого законодавства, з'ясувавши об'єктивну наявність порушеного права, суд дійшов висновку, що позивачем вірно реалізовано право шляхом подачі позову саме до відповідача.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність з джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідач не довів факту того, що шкоду автомобілю марки "Фольксваген", державний номерний знак АН 4114 СХ було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія; не спростовано відсутності вини Кочетова В.О. у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

При цьому, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву зводяться до намагань оцінити докази, тлумачити законодавство виключно на свою користь, а тому не приймаються судом до уваги та відхиляються.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність наведених обставин та приписів норм закону, дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та не спростовані відповідачем у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

13 березня 2013 року представник позивача подав уточнення до позовної заяви № 336 за змістом якої позивач просить стягнути на його користь з товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 422,71 гривень; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" понесені витрати з оплати вартості автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень та франшизу у розмірі 510,00 гривень.

Розглянувши подану заяву про уточнення позовних вимог дійшов висновку, що вказана заява не підлягає прийняттю для спільного розгляду з первісними позовними вимогами з огляду на наступне.

Частиною четвертою статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" передбачено, що ГПК (1798-12) , зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недодержання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК (1798-12) та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві йдеться про збільшення немайнових вимог (наприклад, при визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подачу іншого позову.

Натомість, позивачем подано уточнення до позовної заяви, в якому фактично він (позивач) просить стягнути з товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант", яке не є стороною (учасником судового процесу) у цій справі частину спірної суми.

Водночас зі змісту наведеного уточнення не вбачається, що позивач просить залучити товариство з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" в порядку статті 24 ГПК України до участі у справі в якості іншого відповідача.

Тобто, позивачем при поданні наведеного уточнення фактично було подано інший позов, що суперечить положенням 22 ГПК України (1798-12) та приписам пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції".

При цьому, при поданні такої заяви позивачем не додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, з урахуванням того, що позовні заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів (2-1 ГПК України (1798-12) ). Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу (статті 61 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд приєднав подану заяву про уточнення позовних вимог до матеріалів справи та розглянув по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, які викладені у позовній заяві.

14 березня 2013 року представник позивача подав клопотання № 336 за змістом якого позивач просить залучити до участі у справі іншого відповідача - товариство з додатковою відповідальністю страхову компанію "Альфа-Гарант" мотивуючи його тим, що цивільна відповідальність товариства з обмеженою відповідальністю "Донпромбізнес" на момент скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю страховій компанії "Альфа-Гарант" на підставі полісу серії ВС № 3913135.

Частиною першою статті 24 ГПК України встановлено, що господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Правовий аналіз вказаної статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

За таких обставин, з урахуванням викладених вище обставин на спростування заперечень відповідача, клопотання позивача залишено без задоволення.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України "Про страхування", постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями), керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНПРОМБІЗНЕС" (83004, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок № 112; код ЄДРПОУ - 23610149, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" в особі Донецької філії (83001, місто Донецьк, проспект Гурова, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 25096917, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 932,71 гривень, витрати на оплату вартості проведення автотоварознавчого дослідження спеціаліста у розмірі 450,00 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 17 103 (сімнадцять тисяч сто три) гривень 21 копійка.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.