5011-33/8196-2012 Про визнання договору поруки припиненим - 21.03.2013 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання договору припиненим.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.08.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" (Поручитель), Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (Банк/Кредитор) та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Позичальник/Боржник) укладено договір поруки № 18106Р11 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 18106Р11-1 від 12.11.2008, № 18106Р11-2 від 28.04.2010, № 18106Р11-3 від 08.11.2011 року. Посилаючись на ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України,позивач просить припинити вищезазначений Договір поруки, оскільки внаслідок укладання додаткових угод до Договору основного зобов"язання, без згоди Поручителя, у нього збільшився обсяг відповідальності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2012 за зазначеним вище позовом порушено провадження у справі № 5011-33/8196-2012.

рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі № 5011-33/8196-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2013 у справі № 5011-33/8196-2012 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2013 зазначену справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 28.02.2013 року.

Під час судового засідання 28.02.2013 представник позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, надав письмові пояснення, у яких звертає увагу суду на наявність факту збільшення процентної ставки за договором основного зобов"язання, як наслідок - збільшення обсягу відповідальності поручителя за відсутності його згоди. Додатково наголошує на тому, що відсутні жодні докази на підтвердження того, що на момент укладання Договору поруки ТОВ "Диво-Світ" був ознайомлений з умовами Кредитного договору з усіма його додатками.

Представник відповідача 1 - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - у судовому засіданні надав пояснення, у яких заперечував проти задоволення позовних вимог, та заначив, що в межах розгляду господарської справи № 5011-34/6378-2012 про солідарне стягнення з боржника та поручителів наявної суми заборгованості за Кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Багатопрофільним підприємством "Солідарність", судами першої та апеляційної інстанції ретельно досліджені обставини щодо припинення Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України та їм надана належна юридична оцінка. Під час касаційного перегляду вказаних судових рішень, Вищим господарським судом України зазначено, що судами попередніх інстанцій досліджено питання припиненя договору поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, та судами вірно надана юридична оцінка даної обставини, у звязку із чим касаційну скаргу залишено без задоволення. На підтвердження своїх доводів, представник Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надав до суду копії рішення та копії постанов у справі №5011-34/6378-2012, предметом позову якої є солідарне стягнення з Багатопрофільного підприємства "Солідарність", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" та Товаритсва з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" суми заборгованості за Кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України".

Представник Багатопрофільного підприємства "Солідарність" - відповідача 2 - під час судового засідання надав усні пояснення по суті справи, просив суд вирішити спвр у відповідності до норм чинного законодавства.

У судовому засіданні 28.02.2013 судом оголошено перерву до 21.03.2013 року.

19.03.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подані письмові пояснення, у яких останній надає детальний графік погашення заборгованості за Кредитним договром,з якого, як позивач стверджує, вбачається факт збільшення загального обсягу відповідальності поручителя, внаслідок зміни процентної ставки за користування кредитними коштами.

Під час судового засідання 21.03.2013 позивач підтримав свої позовни вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях, наданих до суду.

Відповідач 1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені письмово та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні відповідач 2 надав додаткові усні пояснення по суті спору.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

19.08.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю укладено Договір поруки № 18106Р11.

Договір поруки укладено як забезпечення виконання зобов'язання позичальника за Кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, який укладено між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 3.1. кредитного договору передбачено, що відповідно до положень та умов договору банк відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості еквівалентним 16000000,00 доларів США, на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов даного договору.

Відповідно до п. 3.2.5. кредитного договору, процентна ставка за кредитом встановлюється таким чином: для доларів США: LIBOR USD (6m) + 5,75 % річних, але не менше 11,5 % річних; для євро: EURIBOR (6m) +7% річних, але не менше 10,5 % річних; для швейцарських франків: LIBOR CHF (6m) + 7,6 % річних, але не менше 9,5 % річних.

Між сторонами кредитного договору підписані додаткові договору до нього, які змінювали та/або доповнювали кредитний договір, а саме: № 1810К31-1/2159 від 12.09.2006, № 18106К31-2/2159 від 20.12.2006, № 18106К31-3/2156 від 22.01.2007, № 18106К31-4/2159 від 06.07.2007, № 18106К31-5/2159 від 31.08.2007, № 18106К31-6/2159 від 07.11.2007 року, № 18106К31-7/2159 від 31.01.2008, № 18106К31-8/2159 від 29.08.2008, № 18106К31-9/2159 від 15.01.2009, № 18106К31-10/2159 від 06.02.2009, № 18106К31-11/2159 від 27.02.2009, № 18106К31-12/2159 від 05.03.2009, № 18106К31-13/2159 від 14.03.2009, № 18106К31-14/2159 від 28.08.2009, № 18106К31-15/2159 від 29.09.2009, № 18106К31-16/2159 від 29.10.2009, № 18106К31-17/2159 від 01.12.2009, № 18106К31-18/2159 від 04.02.2010, № 18106К31-19/2159 від 30.03.2010, № 18106К31-20/2159 від 27.09.2011, № 18106К31-21/2159 від 08.11.2011 року.

31.08.2007 між відповідачем 1 і відповідачем 2 укладено додатковий договір № 18106КЗ1-5/2159 до кредитного договору, згідно з п.1 якого внесено зміни до умов кредитування, зокрема, починаючи з 01.08.2007 збільшено плату за користування кредитом (проценти) та встановлено процентну ставку для швейцарських франків не менше 10,0% річних.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 1 Договору поруки № 18106Р11, основне зобов'язання -це зобов'язання позичальника, передбачені кредитною угодою, щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту.

Як вбачається з умов п.2.1.6 ст. 2 договору поруки, поручитель (позивач) ознайомлений з умовами кредитної угоди (включаючи всі додатки до кредитної угоди, що є чинними на дату укладання договору поруки) укладеної між кредитором (відповідачем 1) і позичальником (відповідачем 2), тобто умов, що діяли станом на 19.08.2006 року.

12.11.2008, 28.04.2010 та 08.11.2011 позивач, відповідач 1 та відповідач 2 уклали додаткові угоди до договору поруки № 18106Р11, які за своїм змістовним навантаженням стосувалися лише даних щодо розміру ліміту та валюти заборгованості відповідача 2, та строку погашення основного боргу. Однак, вищезазначене збільшення обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором в умовах вказаних додаткових угод будь-якого відображення не знайшло.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання припиненим договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 року, у зв'язку з тим, що без згоди поручителя було змінено зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013, які згідно ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими при новому розгляді справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Із статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст 555 Цивільного кодексу України (435-15) ).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

За приписами ч.1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов"язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі зверення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору (п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.09.2012 № 10-1393/0/4-12 (v1393740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Суд зауважує, що позивач таким правом скористався у межах розгляду справи № 5011-34/6378-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Багатопрофільного підприємства "Солідарність", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" та Товаритсва з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" про стягнення суми заборгованості за Кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 у розмірі 194535754,37 грн. та 71988,98 франків.

Позивач, у судовому засіданні 21.03.2013, підтвердив той факт, що його заперечення проти позову про стягнення заборгованості грунтувалися на встановленні факту припинення Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Тобто, в межах розгляду справи про солідарне стягнення суми заборгованості за Кредитним договором №18106К31-5/2159 судами досліджувались та встановлювалися факти, щодо визнання Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 припиненим, як наслідок збільшення обсягу відповідальності за основним зобов"язанням у зв"язку із укладанням Додаткового договору від 31.08.2007 року №18106К31-5/2159.

Так, із тексту Рішеня у справі № 5011-34/6378 вбачається, що Господарським судом міста Києва встановлено наявність обізнаності та погодження Товаритсвом з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", зокрема, з умовами Кредитного договору та умовами Додаткового договору, яким було змінено відсоткову ставку. Вносячи зміни до Договору поруки після того, як було змінено відсоткову ставку за Кредитним договором, ТОВ "Диво-Світ" підписавши вказані Договори тим самим погодився із зміненим зобов'язанням за Основним (Кредитним) договором. У протилежному випадку він би відмовився від підписання вказаних договорів.

Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва № 5011-34/6378-2012 від 08.08.2012, у постанові № 5011-34/6378-2012 від 13.11.2012 встановив, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Розглянувши касаційну скаргу Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та залишивши її без задоволення, Вищий господарський суд України у постанові №5011-34/6378-2012 від 06.02.2013 зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки не можна визнати припиненим, оскільки поручитель був ознайомлений з умовами додаткового договору та погодив його укладення, що підтверджується змістом договором про внесення змін № 18106Z108-1 від 12 листопада 2008, договором про внесення змін № 18106Z108-2 від 28 квітня 2010, договором про внесення змін № 18106Z108-4 від 08 листопада 2011 до договору застави від 19.08.2006 № 18106Z108, що укладені між ПАТ "Урексімбанк" та ТОВ "Диво-Світ", та в яких є посилання на укладені між кредитором та позичальником додаткові угоди до кредитного договору, в тому числі й на додатковий договір № 18106К31-5/2159 від 31.08.2007, а також укладанням між банком та поручителем після того, як було змінено відсоткову ставку за кредитним договором, додаткових угод № 18106Р11-1 від 12.11.2008, № 18106Р11-2 від 28.04.2010 та № 18106Р11-3 від 08.11.2011 року. До того ж, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила наступне: "Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатись судом у разі наявності відповідного спору".

Щодо обставин, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013, які стали підставами направлення даної справи № 5011-33/8196-2012 на новий розгляд, Господарський суд міста Києва вважає їх встановленими рішеннями судів у справі № 5011-34/6378-2012 та визнає їх такими, що не підлягають повторному доказуванню з огляду на приписи статті 35 ГПК України.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 (v0008700-07) передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (v1427600-03) ).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Таким чином, вищенаведені факти, встановлені у рішеннях судів у справі № 5011-34/6378-2012, мають преюдиційне значення.

Преюдиція - це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними - такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.

Із системного аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо визнання Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 року припиненим на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, а таким чином позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 35, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк", Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товаритсва з обмеженою відповідальністю про визнання Договору поруки № 18106Р11 від 19.08.2006 припиненим з 31.08.2007 року - відмовити повністю.