5015/4913/12 Про визнання недійсним умов договору про постачання електричної енергії - 18.03.2013 Прийняття

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" про визнання недійсним умов договору, а саме визнати недійсним п. 5 додатку № 9 до договору про постачання електричної енергії № 50022/01 від 24.12.2008р. в частині тарифної групи таких точок комерційного обліку - котельня та насосні.

Ухвалою суду від 22.11.2012 р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 11.12.2012р. В судовому засіданні 11.12.2012р. оголошено перерву до 15.01.2013р.

У зв'язку з лікарняним судді Король М.Р. справу відповідно до ч. 3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України передано для визначення судді до автоматизованої системи документообігу суду. За результатами розподілу справи автоматизованою системою документообігу суду 14.01.2013р. головуючим суддею призначений суддя Коссак С. М. Відповідно до ч. 4 п. 3.8 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 (v0018600-03) від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" у разі зміни складу суду розгляд справи починається заново.

З підстав викладених в ухвалі суду від 15.01.2013р. розгляд справи відкладено на 04.02.2013р. В судовому засіданні 04.02.2013р. оголошено перерву до 26.02.2013р., а 26.02.2013р. на 18.03.2013р.

В судовому засідання представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представники не наполягали на фіксації судового процесу технічними засобами.

Представники позивача позовні вимоги підтримують, просять суд позовні вимоги задоволити та визнати недійсним п. 5 додатку № 9 до договору про постачання електричної енергії № 50022/01 від 24.12.2008р. в частині тарифної групи таких точок комерційного обліку - котельня та насосні.

Представники відповідача позовні вимоги заперечують, просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві (вх. 1003/10.12.2012р.). Через канцелярію суду супровідним листом подали документи (вх. 7016/13 від 14.03.2013р.), а саме: лист Національної комісії регулювання електроенергетики України № 6835/09/17-09 від 15.10.2009р., рахунки ВАТ "Львівобленерго" за активну енергію (4 шт.), платіжні документи на оплату активної енергії (4 шт.), додаток № 9 до договору № 50022/01 від 24.12.2008р., протокол зборів правління ОСББ "Західні ворота" від 20.08.2008р., квитанція про оплату комунальних послуг.

У судовому засіданні 18.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами статті 20 Господарського кодексу України, частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Таким чином, поняття "правочин" є ширшим і включає в себе поняття "договір". Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 24 грудня 2008 року між позивачем (за договором - Постачальник) та відповідачем (за договором - Споживач) укладено договір на постачання електричної енергії від 24 грудня 2008 року №50022/01 (надалі - Договір).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов"язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Предметом Договору є продаж Постачальником електричної енергії Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору (п.1) (надалі - Додаток №9).

У п.5 додатку №9 визначено перелік об"єктів Споживача, а саме: житловий будинок по вул. Шевченка, 134 № приладу обліку 4848625 та 4848595; котельня № приладу обліку 00086759; технічне приміщення № приладу обліку 4848626, насосна № приладу обліку 00086776; насосна № приладу обліку 00086766 та тарифну групу - II.

В подальшому, позивач, без відома відповідача, оскільки в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач був належним чином повідомлений про зміну тарифної групи чи йому запропоновано позивачем внести зміни в Додаток №9 чи здійснити таке оформлення у будь-який інший визначений законом спосіб, у своєму екземплярі договору самостійно змінив у п.5 шляхом виправлення тарифної групи по об"єктах - котельня № приладу обліку 00086759, насосна № приладу обліку 00086776; насосна № приладу обліку 00086766 з II на I. Цей факт не заперечується як відповідачем, так і позивачем. Сторони не наполягали на проведенні судової експертизи.

Суд зобов"язав позивача та відповідача надати для огляду оригінали Додатків №9 до Договору та належним чином завірені їх копії з врахуванням виправлень, які здійснені позивачем, оскільки позивач просить суд визнати недійсним п.5 Додатку №9 до Договору. Однак оригінали Додатків №9 до Договору знаходяться у справі №5015/4112/12 за позовом ОСББ "Західні ворота" до ПАТ "Львівобленерго" про повернення зайво сплачених коштів, які судом було оглянуто. Належним чином завірену копію (виправлену) Додатку №9 до Договору позивач на вимогу суду не надав. Суд з власної ініціативи долучив виправлену копію цього документа до матеріалів справи.

Аналізуючи матеріали справи, встановлено, що з грудня 2008р по лютий 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об"єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом II. В судовому засіданні суд оглянув рахунки за грудень 2008 року №303812/38199-1 на суму 3 743,40грн., за січень 2009 року №303901/75609-1 на суму 3 924,89грн., за лютий 2009 року №303902/12445-1 на суму 3 159,00грн. та платіжні доручення відповідача №27 від 31.12.2008р. на суму 3 743, 40грн., №31 від 03.02.2009року на суму 3 924, 89грн., №44 від 02 березня 2009 року на суму 3 159, 00грн., (є в матеріалах справи). Цей факт не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

Судом встановлено, що з березня 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об"єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом I. В судовому засіданні суд оглянув рахунки за березень 2009 року №303903/51491-1 на суму 9 568,24грн., за квітень 2009 року №303904/89598-1 на суму 7 109,41грн.(є в матеріалах справи). Цей факт не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

З цього періоду і в подальшому відповідач оплачував виставлені позивачем рахунки за активну енергію по об"єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифною групою I. Суд оглянув платіжні доручення №50 від 01 квітня 2009 року на суму 5 000,00 грн., №63 від 05 травня 2009 року на суму 7 109,41грн, копії в матеріалах справи.

З обставин даної справи та у зв"язку з поданням позову ОСББ "Західні ворота" до ПАТ "Львівобленерго" про повернення зайво сплачених коштів (справа №5015/4112/12) слідує, що відповідач не знав про зміну тарифної групи, оскільки у встановленому порядку не був повідомлений про зміну умов Договору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, з березня 2009 року позивач знав про порушення своїх прав, про що свідчать факт направлення рахунків на оплату за активну енергію об"єктів - котельні та насосних - Споживача (відповідача у справі) з врахуванням тарифної групи I, а не тарифної групи II та зроблені ним виправлення в п.5 Додатку №9 до Договору стосовно цих об"єктів. А тому доводи позивача про те, що про факт віднесення котельні та насосної до II тарифної групи позивачу - ПАТ "Львівобленерго" - стало відомо лише 09.10.2012 року, після пред"явлення позову ОСББ "Західні ворота" до ПАТ "Львівобленерго" про повернення зайво сплачених коштів, до якого було долучено копію Договору, не є належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджуються матеріалами справи (заперечення позивача на відзив відповідача від 10.01.13р. вх..№509/13).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати позовну давність до спірних відносин.

Відповідно до ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (435-15) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, з врахуванням положення ст. 257 цього Кодексу, встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Цивільне законодавство не вимагає від особи, право якої порушено, вжиття спеціальних активних дій, спрямованих на встановлення факту порушення її права.

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" (v0009700-09) перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а

відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК (435-15) встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

З врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що з березня 2009 року позивач знав чи повинен був знати про порушення свого права, оскільки з цього часу виставляв відповідачу рахунки за активну енергію по об"єктах і точках комерційного обліку, визначених у п.5 Додатку №9 до Договору, а саме - котельня та насосні по тарифній групі I, а не - II.

За приписами ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд враховує практику та правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 17 липня 2012 року у справі №11/70пд/2011 та Верховного суду України викладену у постанові Верховного Суду України від 10.12.2002 року у справі №10/257 стосовно того, що пропуск позовної давності є достатніми самостійними вимогами для відмови в задоволенні позовних вимог.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" (v0009700-09) передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 207, ч.2 ст. 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Аналогічно визнання договору недійсним та наслідки визнання такого договору недійсним врегульовано і ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 та ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" (v0009700-09) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Якщо неможливо визнати частково виконаний оспорюваний правочин недійсним з моменту його укладення, зі змісту якого випливає, що він може бути припинений лише на майбутнє (наприклад, правовідносини за договорами підряду, надання послуг й ін.), суд у рішенні зазначає про припинення такого правочину на майбутнє (Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, узагальнення судової практики Верховного суду України від 24.11.2008р. (n0003700-08) ).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони приступили до виконання Договору.

З 12.03.2012 року сторони уклали Додаткову угоду про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії №50022/01 від 24.12.2008року, а саме - Додаток №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" до Договору виклали в новій редакції. Згідно редакції п.5 Додатку №9 до Договору для спірних об"єктів і точок комерційного обліку Споживача - котельні та насосних - з 12.03.2012 року встановлено I тарифну групу.

Договір визнається недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК). Позивач продавав електричну енергію, відповідач - ОСББ "Західні ворота" фактично використовував енергію для забезпечення потреб електроустановок з дати укладання спірного договору, оплачував відповідні рахунки, Договір виконаний. При цьому суд констатує, що з 12.03.2012 року п.5 Додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" до Договору викладений в новій редакції із встановленням для спірних об"єктів плати за спожиту електроенергію за I тарифною групою, що належним чином підписаний та скріплений печатками.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 20, 179, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 204, 215, 216, 256, 261, 267, 626 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 3, 33, 38, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У задоволені позову відмовити повністю.

рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.