910/743/13 Про визнання договору поруки припиненим - 14.03.2013 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харчпром" звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання договору поруки № 2 від 24.06.2009 р. припиненим.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харчпром" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" укладено 24.06.2009 Договір поруки № 2, який підлягає визнанню припиненням на підставі ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки уклавши 24.06.2009 Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору №07-519-КФ-2007, відповідачем та третьою особою погоджено зміну процентної ставки за користування кредитними коштами,що призвело до збільшення зобов'язання,забезпеченого порукою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.02.2013 року.

06.02.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем надані документи, витребувані ухвалою суду від 17.01.2013 року.

Під час судового засідання 07.02.2013 р. представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав позов повністю. Представник відповідача надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

За результатами судового засідання, судом винесено ухвалу про залучення до участі у справі Куріцина Ігора Васильовича у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи відкладений на 28.02.2013 року.

28.02.2013 р. через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника у судове засідання.

До судового засідання з'явився представник відповідача та надав відзив на позовну заяву. У вищезазначеному відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що внаслідок укладання Додаткової угоди № 2 від 24.06.2009 до Кредитного договору №07-519-КФ-2007 не відбулося збільшення обсягу відповідальності, оскільки процентна ставка у розмірі 15,25% встановлена на строк з 28.07.2008 по 23.06.2009, а починаючи з 24.06.2009 здійснено повернення до відсоткової ставки у розмірі 13%. Щодо припинення поруки за п. 4. Ст. 559 ЦК України (435-15) відповідача зазначає, наступне - 25.07.2011 позичальнику, Куріцину І.В. направлено вимогу про усунення порушення зобов'язання, аналогічну вимогу 17.08.2011 направлено на адресу поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчпром", а отже кредитором не порушено строк пред'явлення вимог до поручителя. На підтвердження обставин, викладених у відзиві, відповідачем надано відповідні докази, що долучені до матеріалів справи.

Третя особа не направила свого представника для участі у судовому засідання 28.02.2013, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Оскільки під час судового засідання до суду не надійшло заперечень щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи, тому суд за наслідками розгляду вказаного клопотання, виніс відповідну ухвалу суду, якою відклав розгляд справи на 14.03.2013 року.

До судового засідання 14.03.2013 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі,просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач не забезпечив явку свого представника для участі у призначеному судовому засіданні, причини неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судовому засіданні надав усні пояснення, щодо позовних вимог, та просив вирішити спір у відповідності до норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

27.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Універсальний", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є відповідач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (Банк), та Куріциним Ігорем Васильовичем (Позичальник) укладено Кредитний договір № 07-519-КФ-2007.

Згідно п. 1.1. вказаного Кредитного договору, Банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на наступних умовах:

-сума кредиту - 289000,00

-валюта кредиту - долар США

-термін кредиту - 120 місяців

-термін повернення кредиту - до 25.08.2017 року

-процентна ставка - 13% річних

-мета кредиту - споживчі потреби.

Додатковою угодою № 2 від 24.06.2009 до Кредитного договору №07-519-КФ-2007 внесено зміни, а саме: "в період з 28 липня 2008 року по 23 червня 2009 року включно Позичальник підтверджує правомірність нарахування Банком процентів за користування кредитом за наступними процентними ставками - 15,25% річних. Сторони домовились про наступні розміри та періоди застосування процентних ставок передбачених індивідуальною угодою".

На виконання умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит, що підтверджується заявою на видачу готівки № 54_1 від 28.08.2007, яка міститься у матеріалах справи (а. с. 43). Крім того, під час розгляду даної справи, факт отримання грошової суми кредитних коштів та її розмір, сторонами не заперечувався.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що між Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" та Куріциним Ігорем Васильовичем склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України (435-15) .

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, у забезпечення виконання кредитних зобов'язань за Кредитним договором № 07-519-КФ-2007 між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харчпром" (Поручитель) укладено Договір поруки № 2 від 24.06.2009 (а. с. 13-14).

Відповідно до пункту 1.1 Договору поруки Поручитель, зобов'язався перед Кредитором за виконання усіх зобов'язань Позичальника, що виникли з Кредитного договору № 07-519-КФ-2007 (Основний договір) в повному обсязі, як існуючих на теперішній час, та к і тих, що можуть виникнути у майбутньому.

Пунктом 2.1 Договору поруки визначений зміст забезпеченого порукою зобов'язання, а сааме:

-сума Основного договору - 289000,00 доларів США;

-13% річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів;

-термін повного виконання зобов'язань Боржника - не пізніше 01.06.2024 року, якщо згідно умов Основного договору не буде застосовано інші терміни виконання таких зобов'язань;

-нші умови Основного договору.

Підпунктом 2.1. Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під згодою Поручителя Сторони розуміють візування Поручителем змін до Основного договору (шляхом проставляння підпису уповноваженої особи).

Через неналежне виконання Позичальником, взятих на себе умовами Кредитного договору, зобов'язань, у останнього виникла сума заборгованості,що складається з простроченої заборгованості за кредитом, строкової суми заборгованості за кредитом, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, прострочених процентів, нарахованих за користування кредитними коштами.

21.07.2011 Куріцину І.В. Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" надіслано вимогу щодо дострокового погашення суми заборгованості (а. с. 39), яка отримана адресатом 25.07.2011, про що свідчить копія поштового повідомлення з відміткою про вручення поштового відправляння, яка міститься у матеріалах справи (а. с. 40).

Аналогічна вимога (а. с. 15, 41) надіслана відповідачем 21.07.2011 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчпром" та отримана позивачем 17.08.2011, що вбачається із наявної у матеріалах справи копії поштового повідомлення з відміткою про врученнн япоштового відправлення (а. с. 42).

Позивач стверджує, що внаслідок укладання Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 07-519-КФ-2007, у нього збільшився обсяг відповідальності, на який ним, як Поручителем, не було надано згоди. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харчпром" вважає, що договір поруки припинився, у розумінні положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки вимога не була пред'явлена Поручителю протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Із статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст 555 Цивільного кодексу України (435-15) ).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступному.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України (254к/96-ВР) реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Норми ст. 12 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.

Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права. визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між тим, ані нормами чинного законодавства, ані укладеними між сторонами та третьою особою договорами (угодами) не встановлено такого способу захисту права, як визнання припиненим договору. Вимога про встановлення цивільного факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такими чином, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчпром" про визнання припиненим договору поруки № 2 від 24.06.2009 спрямована на встановлення певного юридичного факту.

Підсумовуючи вищевикладене, суд наголошує, що до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення юридичного факту і суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України та дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, з огляду на що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчпром" задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 21.05.2012 у справах № 6-69цс11 та № 6-88цс11, яка відповідно до норм статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У задоволенні позову відмовити повністю.

рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 14.03.2013 року.

Повний текст рішення виготовлено - 19.03.2013 року.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.