916/12/13-г Про визнання недійсним договору купівлі-продажу бази відпочинку та витребування нерухомого майна на користь Фонду державного майна України - 27.02.2013 Прийняття

СУТЬ СПОРУ: Фонд державного майна України (надалі - ФДМУ) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Фармак" (надалі - ПАТ "Фармак") та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПИЛЛЕ" (ТОВ "СПИЛЛЕ"), в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.03.1998р., укладений між ТОВ "СПИЛЛЕ" та ПАТ "Фармак"; витребувати від ПАТ "Фармак" у власність держави в особі Фонду державного майна України нерухоме майно, а саме, базу відпочинку "Смуглянка", розташовану за адресою: бульвар Золотий берег, 113 в смт Затока Лиманського району Одеської області.

Також у позовній заяві позивач просить суд, з метою забезпечення позову, накласти арешт на комплекс будівель та споруд бази відпочинку "Смуглянка", розташовану за адресою: бульвар Золотий берег, 113 в смт Затока Лиманського району Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.01.2013р. позовну заяву ФДМУ (вх. № 6343/2012 ) було прийнято до розгляду, порушено провадження по справі та її розгляд призначено в засіданні суду.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання ФДМУ про забезпечення позову, суд відмовив у його задоволенні як в необґрунтованому та не доведеному представником позивача, що існує реальна загроза ускладнення або неможливості виконання рішення суду, у випадку не накладення арешту на базу відпочинку.

З метою повноти та всебічності розгляду справи, суд за власною ініціативою, ухвалою від 16.01.2013р. залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - відкрите акціонерне товариство "Завод "Тіра".

23.01.2013р. від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 2472/2013) про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській області.

04.02.2013р. заступник прокурора Одеської області листом (вх. № 3663/2013) повідомив господарський суд про вступ прокуратури Одеської області до участі у справі № 916/12/13-г, з приводу чого господарським судом Одеської області 04.02.2013р. було винесено відповідну ухвалу.

Також, 04.02.2013р. ухвалою господарського суду Одеської області було задоволено клопотання ФДМУ(вх. № 2472/2013) - залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (РВ ФДМУ).

Представник позивача - ФДМУ, заявлений позов підтримує, просить суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Під час розгляду справи клопотання про поновлення строків позовної давності суду не надав.

Представник прокуратури Одеської області позов ФДМУ підтримує, вважає його обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

Відповідач, ТОВ "СПИЛЛЕ", в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду за його адресою, зазначеною у позові, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи з відміткою "не востребовано", відповідно до наданого представником відповідача ТОВ "СПИЛЛЕ" суду відзиву (вх. № 6830/2013) проти позову заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, ПАТ "Фармак", проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 1387/2013) та додаткових поясненнях (вх. № 6943/2013), крім того 04.02.2013р. останнім було подано заяву (вх. № 3653/2013) про застосування строків позовної давності, у задоволені позову просить відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи (позивача) - РВ ФДМУ, позов ФДМУ підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у поясненнях по справі (вх. № 5183/2013), просить суд його задовольнити.

Третя особа (відповідача) - ПАТ "Завод "Тіра", в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду за його адресою, зазначеною у позові, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи, але її представник в судове засідання не з'явився, підстав поважності неявки суду у встановленому законом порядку не навів, своєї позиції щодо позову суду не надав.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 (v0018600-03) від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

30.03.1995р. керівником регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області було видано наказ за № 359 відповідно до якого було вирішено створити ВАТ "Завод Тіра" шляхом перетворення державного підприємства Білгород-Дністровський завод "Тіра" у відкрите акціонерне товариство.

Також, 30.03.1995р. розпорядженням РВ ФДМУ за № 31 було затверджено Акт оцінки вартості майна Білгород-Дністровський завод "Тіра".

18.09.1995р. було затверджено план розміщення акцій ВАТ "Завод "Тіра".

Відповідно до наказу РВ ФДМУ № 698 від 07.06.1995р. було визначено органи управління ВАТ, в т.ч. Спостережну раду в яку увійшли представники ФДМУ, Мінмашпрому України, Білгород-Дністровського міськвиконкому.

У процесі приватизації до статутного капіталу ВАТ "Тіра" не увійшла база відпочинку "Смуглянка" (Одеська обл., смт. Затока, Лиманський р-н, бульвар Золотий берег, 113).

Згідно п.1.2.6. рРозшифровки вартості об'єктів соціально-побутового призначення залишкова вартість бази відпочинку "Смуглянка", що не увійшла до статутного капіталу ВАТ, становить 189072 тис. крб., в тому числі: їдальня із 4-х будиночків ПДУ, будиночок ПДУ у кількості 9 шт., будинок 2-х поверховий типу СКД-2-6 - 2 шт., будинок ПДУ - 3 шт., паркан бази відпочинку на суму 31892 тис. грн. та обладнання на суму 157180грн.

Відповідно до п.5 Плану розміщення акцій ВАТ "Завод Тіра", який затверджено РВ ФДМУ по Одеській області у 1995р., до переліку об'єктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду ВАТ увійшла база відпочинку "Смуглянка" залишковою вартістю 189072 тис. крб.

29.03.1996р. між державним підприємством Білгород-Дністровський завод "Тіра" (продавець) та ТОВ "СПИЛЛЕ" (покупець) було укладено договір б/н купівлі-продажу (б/в "Смуглянка"), за умовами якого продавець продав, а покупець купив базу відпочинку згідно умов договору.

На підставі вищенаведеного договору купівлі-продажу базу відпочинку "Смуглянка" знято з балансу ВАТ "Завод Тіра".

"Програмою по стабілізації та оздоровленню фінансово-економічного стану ВАТ "Завод Тіра" на 1996р.", затвердженою Облдержадміністрацією по Одеській області 28.05.1996р. та Міністерством машинобудування, ВПК та конверсії України 05.06.1996р., а саме п.3.2. п.3 "Погашення заборгованості по заробітній платі та поповненню оборотних коштів" передбачалося, зокрема, реалізувати базу відпочинку "Смуглянка", приміщення їдальні, неліквідні матеріали, комплектуючі вироби, інструменти та запасні частини, що знаходяться на складах.

20.11.1997р. Контрольно-ревізійним відділом в Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському на виконання завдання ГоловКРУ України від 27.10.1997р. на виконання доручення КМУ від 07.10.1997р., Мінфіну України від 27.10.1997р., листа ФДМУ від 27.10.1997р. було проведено перевірку питань дотримання законодавства під час проведення приватизації Білгород-Дністровського заводу "Тіра" про що було складено відповідний Акт "Про результати перевірки з питань дотримання вимог чинного законодавства при проведенні приватизації Білгород-Дністровського заводу "Тіра", віднесеного до Одеського виробничого об'єднання "Реом".

12.03.1998р. між ТОВ "СПИЛЛЕ" (продавець) та ВАТ "Фармак" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу б/в "Смуглянка" відповідно до якого продавець, продавець продав, а покупець оплатив вартість бази згідно умов договору, а саме відповідно до п.3.1. договору загальна вартість проданого об'єкту складає 285000 грн.

На виконання умов укладеного договору купівлі-продажу між продавцем та покупцем було здійснено передачу бази відпочинку "Смуглянка", а саме за актом приймання-передачі продавцем було передано, а покупцем прийнято основні фонди бази, а саме: їдальня із 4-х будиночків з електрообладнанням та холодильниками, санітарно-гігиєничний корпус, житловий 2-х поверховий будинок - 2 шт., будівлю прохідної та кабінет адміністрації балансовою вартістю 54310 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 7196 грн.

На підставі рішення Затоківської селищної ради народних депутатів від 24.04.2000р. за № 249 ВАТ "Фармак" було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,227 га з для розміщення бази відпочинку "Смуглянка".

Про що 14.08.2000р. ВАТ "Фармак" було видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД № 000371, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5.

рішенням арбітражного суду Одеської області від 15.05.2000р. залишеним в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000р. було задоволено позов прокурора Одеської області в інтересах РВ ФДМУ по Одеській області до ВАТ "Завод Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ" яким на підставі ст. 48, 225 ЦК України (в редакції чинній на час розгляду спору) було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.03.1996р., укладений між ВАТ "Завод "Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ".

Докази застосування реституції у встановленому законом порядку сторонами суду не надані.

25.02.2004р. Білгород-Дністровським БТІ на замовлення ВАТ "Фармак" було виготовлено та видано останньому Технічні паспорти на побутовий корпус, літ. "В", склад, літ. "Ж", їдальню, літ. "Д" з холодильником літ. "Е", прохідну, літ. "Б", спальний корпус літ. "Г", " Г' '', " Г'' '', розташовані за адресою: Одеська обл., Лиманський курортний район смт Затока, вул. бульвар Золотий берег, 113.

У травні 2011р. фахівцями РВ ФДМУ по Одеській області було проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства при використанні та утриманні об'єкту державної власності - бази відпочинку "Смуглянка", який в процесі приватизації не увійшов до статутного капіталу ВАТ "Завод "Тіра" та розташований за адресою: Одеська обл., білгород-Дністровський район, смт Затока, ст. Лиманська, вул. бульвар Золотий берег, 113.

Про що 30.05.2011р. було складено відповідний Акт перевірки в якому, зокрема, зазначено, що в результаті огляду території бази відпочинку "Смуглянка" виявлено наступне: їдальні - 2 будівлі одноповерхові; санаторно-гігієнічний корпус - 2-х поверховий; будинок 2-х поверховий, добудований; будівля прохідної, споруда пожежного водоймища; башта Рожновського.

Зазначені у розшифровці об'єктів соціально-побутового призначення (до акту оцінки) будинок 2-х поверховий, будиночки ПДУ - 12 шт. та обладнання бази відпочинку - 90 одиниць - не виявлені.

Новозбудовані будівлі з червоної цегли: будиночки одноповерхові - 6 одиниць; будиночки двоповерхові - 5 одиниць; незавершене будівництво спального корпусу (4 поверхи) - будівництво триває.

Як зазначив представник позивача, на вимогу РВ ФДМУ Білгород-Дністровським БТІ 15.03.2012р. було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок літ. "Б" прохідна, до складу якого входить схематичний план розташування комплексу будівель та споруд бази відпочинку "Смуглянка", в якому в якості самочинно збудованих зазначені: прибудова, літ. "Д1", навіс, літ. "д", допоміжна будівля, літ. "І", допоміжна будівля літ."Л". Власником громадського будинку у технічному паспорті зазначена Держава Україна в особі регіонального відділення ФДМУ по Одеські області.

рішенням Виконкому Затоківської селищної ради за № 208 від 22.11.2012р. на підставі розгляду декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 18.05.2012р. за № ОД 14312078124, довідки № 2260 від 19.09.2012р. та матеріалів технічної інвентаризації, виконаної КП "Білгород-Дністровське БТІ" було вирішено оформити ПАТ "Фармак" право власності на 50/100 частки будівель бази відпочинку "Смуглянка" (у складі спального корпусу літ. "О") розташованої за адресою: бульвар Золотий берег, 113 Лиманський район, смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області.

26.11.2012р. РВ ФДМУ по Одеській області листом за № 01-11-06306 звернулося до ФДМУ з приводу надання йому практичної допомоги щодо вилучення бази відпочинку "Смуглянка" з незаконного володіння нею ВАТ "Фармак".

Саме це й стало підставою для звернення позивача до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 41 Конституції України, ст. 319 Цивільного кодексу України гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України (435-15) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Оскільки спірні правовідносини виникли у 1998р., суд застосовує приписи закону, які діяли на час укладення спірного договору.

Як зазначає позивач, оспорюваний договір не відповідає приписам ст. 48 ЦК УРСР в редакції чинній на час укладення цього договору, відповідно до якої недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що рішенням арбітражного суду Одеської області від 15.05.2000р. залишеним в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000р. було задоволено позов прокурора Одеської області в інтересах РВ ФДМУ по Одеській області до ВАТ "Завод Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ" яким на підставі ст. 48, 225 ЦК України (в редакції чинній на час розгляду спору) було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.03.1996р., укладений між ВАТ "Завод "Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ".

Проте, суд не може погодитись із зазначеним, оскільки:

По-перше, договір купівлі-продажу між ВАТ "Завод "Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ", укладений 29.03.1996 року було визнано недійсним лише у 2000 році. Натомість, оспорюваний договір між ТОВ "СПИЛЛЕ" та ВАТ "Фармак" було укладено 12.03.1998 року. Тобто, на момент укладення оспорюваного договору, договір від 29.03.1996 року не оспорювався, а отже був дійсним.

По-друге, в рішеннях арбітражних судів, на які посилається позивач, не визначено, з якого саме моменту договір від 29.03.1996 року вважається недійсним. Більше того, в цих судових рішеннях не має жодного посилання на застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення майна або визнання права власності на нього, або відшкодування його вартості, як то передбачено ст. 48 ЦК УРСР.

Також в якості обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на порушення при укладанні оспорюваного договору приписів ст. 225 ЦК УРСР згідно якої право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Проте, згідно із ст. 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Тобто ТОВ "СПИЛЛЕ" в силу приписів вищенаведеної статті був належним власником майна яке мав право відчужити.

Оскільки на час укладання договору купівлі-продажу від 12.03.1998 р. договір купівлі-продажу, укладений 29.03.1996 р. не оспорювався та був дійсним, ВАТ "Фармак" не приймало участі в розгляді справи арбітражним судом щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.03.1996 р., а також враховуючи матеріали справи, суд дійшов до висновку, що в силу ст. 145 ЦК УРСР яка встановлює, що якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень, ВАТ "Фармак" є добросовісним набувачем спірного майна.

Тому, на думку суду, безпідставними є посилання Позивача на те, що ВАТ "Фармак" є "неналежним набувачем майна" (додатково слід зазначити, що цивільне законодавство не містить, і не містило такого терміну як "неналежний набувач").

Крім того посилаючись на те, що рішенням арбітражного суду Одеської області від 15.05.2000р. залишеним в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000р. було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.03.1996р., укладений між ВАТ "Завод "Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ", стверджує, що спірне майно належить на праві власності державі Україна в особі Фонду державного майна України, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Позивачем, окрім вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.1998 року заявлено вимогу про витребування від Відповідача у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України нерухомого майна, а саме бази відпочинку "Смуглянка", розташовану за адресою: бульвар Золотий берег, 113 в смт. Затока Лиманського району Одеської області.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на те, що ПАТ "Фармак", на думку позивача, незаконно отримало у власність і користується нерухомим майном, що належить державі Україна.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги позивача об'єднують вимоги про визнання договору купівлі-продажу, укладеного 12.03.1998р. недійсним, як такого, що не відповідає вимогам закону та вимогу про витребування майна у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України.

При цьому, суд зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову за наявності відповідних підстав. Доречи, така позиція висловлена у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Подібні положення містились й ст. 145 ЦК УРСР відповідно до якої якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Як зазначалось вище, на момент укладення оспорюваного договору, договір від 29.03.1996 року, укладений між ВАТ "Завод "Тіра" та ТОВ "СПИЛЛЕ" був дійсним. Більше того, ВАТ "Фармак" не було стороною по справі про визнання цього договору недійсним, а отже не знало і не могло знати про недійсність договору від 29.03.1996 року. Тож, на думку суду ВАТ "Фармак" є добросовісним набувачем спірного майна.

Між тим, згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом. рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених статтею 111-16 цього Кодексу, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через десять днів з дня їх прийняття.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, який розміщено на офіційному веб-сайті останнього та викладено у постановах від 04.12.2012р. №26/133 та від 11.12.2012р. №56/68, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Аналогічні положення містяться в інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 (v_249600-11) Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів №01-06/85/2013" від 22.01.2013 р.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що обрання способу захисту прав та інтересів ФДМУ у вигляді визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.1998р. з посиланням на положення статей 48, 225 ЦК УРСР у спірних правовідносинах - є неправомірним, оскільки Фонд державного майна України, як особа, що вважає себе власником спірного майна може захистити свої права лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, встановлених статтею 388 ЦК України.

Щодо позовної вимоги Фонду державного майна України про витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України нерухомого майна, а саме, бази відпочинку "Смуглянка", розташованої за адресою: бульвар Золотий берег, 113 в смт Затока Лиманського району Одеської області, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В свою чергу, згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положеннями ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем у встановленому законом порядку не доведено суду, що ПАТ "Фармак" у 1998р. незаконно, без відповідної правової підстави отримало у власність будівлі та споруди бази відпочинку "Смуглянка", не надано доказів того, що ПАТ "Фармак" знало або могло знати що у ТОВ "СПИЛЛЕ" не має законних підстав щодо продажу спірного нерухомого майна.

Крім того, як встановлено судом, за актом приймання-передачі ВАТ "Фармак" отримало від ТОВ "СПИЛЛЕ" основні фонди бази, а саме: їдальня із 4-х будиночків з електрообладнанням та холодильниками, санітарно-гігиєничний корпус, житловий 2-х поверховий будинок - 2 шт., будівлю прохідної та кабінет адміністрації балансовою вартістю 54310 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 7196грн.

В Акті перевірки фахівцями РВ ФДМУ по Одеській області від 30.05.2011р. було, зазначено, що зазначені у розшифровці об'єктів соціально-побутового призначення (до акту оцінки) будинок 2-х поверховий, будиночки ПДУ - 12 шт. та обладнання бази відпочинку - 90 одиниць - не виявлені.

Окрім того, на підставі рішення Виконкому Затоківської селищної ради за № 208 від 22.11.2012р. на підставі розгляду декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 18.05.2012р. за № ОД 14312078124, довідки № 2260 від 19.09.2012р. та матеріалів технічної інвентаризації, виконаної КП "Білгород-Дністровське БТІ" було вирішено оформити ПАТ "Фармак" право власності на 50/100 частки будівель бази відпочинку "Смуглянка" (у складі спального корпусу літ. "О") розташованої за адресою: бульвар Золотий берег, 113 Лиманський район, смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області.

Таким чином позивачем не конкретизовано, яке саме нерухоме майно, потрібно витребувати у ПАТ "Фармак" на користь держави в особі ФДМУ.

За викладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Фонду державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.1998. укладений між ТОВ "СПИЛЛЕ" та ВАТ "Фармак" та витребування вказаного майна у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України, є необґрунтованими, такими, що базуються на невірно обраному способі захисту, а також такими, що спростовані поданими з боку відповідача та третіх осіб доказами.

Щодо посилання позивача на те, що йому стало відомо про порушення його права лише у 2011р., суд звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Спільним Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" від 19.05.1999 року № 908/68 (z0414-99) було затверджено "Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі".

Згідно із п. 1.3. Положення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до таких принципів: забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю; сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, зокрема - покращення фінансового стану господарських товариств, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів; наявність альтернативних (залежно від груп майна у межах чинного законодавства) способів забезпечення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі; пріоритетність вибору способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, дотримання якого забезпечує надходження коштів до Державного бюджету України.

Пункт 1.4. Положення встановлює способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими : здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Державної програми приватизації на 1999 рік, затвердженої Указом Президента України від 27.02.99 N 209/99 (209/99) , та інших нормативно-правових актів про приватизацію; передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) ; передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) ; передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 N 1482 (1482-98-п) ; передача майна господарським товариствам на умовах договору схову.

У відповідності до приписів п.3.1. зазначеного Положення відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на балансі господарських товариств, визначається Законом України "Про власність" (697-12) - щодо захисту права власності, та розділом III Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) - щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Оскільки відповідно до п. 1 "Концепції розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності", затвердженої Постановою КМУ від 28 жовтня 1998 р. № 1703 (1703-98-п) Фонд державного майна здійснює повноваження з управління: майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються в господарські товариства; державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації; цілісними майновими комплексами, переданими в оренду.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають в його управлінні, Фонд державного майна: здійснює повноваження власника державного майна в процесі приватизації, крім повноважень з управління державними корпоративними правами; змінює організаційну форму державних підприємств у процесі приватизації; приймає рішення щодо подальшого використання державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, тощо.

Доказів прийняття рішення щодо розпорядження базою відпочинку "Смуглянка" у 1995р. позивач суду не надав.

Щодо заяви відповідача - ПАТ "Фармак" про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.