5011-8/17974-2012 Про визнання припиненою поруку - 21.02.2013 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Канзас" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" про визнання припиненою поруку, що виникає на підставі Договору поруки № 00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008, укладеного між ТОВ "Канзас" та ЗАТ "Кредит Європа Банк".

Підставою для визнання припиненою поруку за Договором поруки №00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008 позивач зазначає ч. 1 ст. 559 ЦК України, посилається на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Канзас", як поручителя збільшився обсяг відповідальності внаслідок укладання Додаткової угоди від 17.02.2009, без згоди пручителя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2012 порушено провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Нестеренко Зою Миколаївну та призначено справу до розгляду на 24.01.2013 року.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 24.01.2013 справу № 5011-8/17974-2012 для вчинення процесуальних дій передано судді Шкурдовій Л.М., у зв'язку із перебуванням суддя Полякової К.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 24.01.2013 справу № 5011-8/17974-2012 прийнято до свого провадження суддею Шкурдовою Л.М. та розгляд справи призначено на 07.02.2013 року.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду від 25.01.2013 справу № 5011-8/17974-2012 передано для розгляду судді Поляковій К.В.

25.01.2013 справу № 5011-8/17968-2012 прийнято суддею Поляковою К.В. до свого провадження та призначено до розгляду на 07.02.2013, про що винесено відповідну ухвалу суду.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

06.02.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти заявлених вимог позивача, посилаючись на узгодженість внесення змін до Договору основного зобов'язання із поручителем, а також зазначає, що підстави, на які посилається позивач, для припинення поруки за Договором поруки № 00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008 спростовані фактами, встановленими у рішеннях Господарського суду міста Києва №№ 51/233 та 5011-65/10216-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2013 розгляд справи відкладений на 21.02.2013 у зв'язку із неявкою третьої особи до судового засідання.

Під час судового засідання 21.02.2013 позивач підтримав позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Відповідач заперечував проти заявлених вимог позивача, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Третя особа до судового засідання не з'явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача особи, суд, -

12.06.2008 між Закритим акціонерним товариством "Кредит Європа Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредит Європа Банк" (банк) та Нестеренко Зоєю Миколаївною (клієнт) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 (надалі -кредитний договір).

Згідно п. 1.1 кредитного договору банк відповідно до цього договору та умов надання споживчих кредитів "Легкий кредит", затверджених рішенням Правління банку, надає клієнтові на умовах повернення, строковості та платності споживчий кредит у розмірі 200 000,00 дол. США, строком на 60 місяців з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом 12 червня 2013 року або в інший термін, визначений у заяві клієнта про повне дострокове погашення кредиту або у достроковій вимозі банку, а клієнт зобов'язується своєчасно та у повному обсязі повернути банку одержану суму кредиту і сплатити відсотки за користування кредитом, а також інші платежі на умовах та в порядку, передбачених умовами надання кредиту за цим договором.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору відсотки за користування кредитом встановлюються у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою від 17.02.2009 до Договору № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 (а. с. 15) внесені зміни та п. 1.6. викладено у наступній редакції:

"Відсотки за користування Кредитом встановлюються у розмірі 17 % річних."

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що додаткова угода до договору про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 датована 17.02.2008 року.

Разом з тим, як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, у вищевказаній угоді допущено технічну помилку, оскільки фактично її було підписано відповідачем та третьою особою не 17.02.2008, а 17.02.2009 року.

Пунктом 1.13 кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Суми та строки погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань клієнта за кожним платіжним періодом визначаються у графіку платежів, який є невід'ємною частиною цього договору. Орієнтовна сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та суми абсолютного подорожчання кредиту наведена в зазначеному графіку платежів. Порядок погашення боргу визначений умовами надання кредиту (п. 1.15 кредитного договору).

Відповідач на виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 надав третій особі кошти в сумі 200 000,00 дол. США на умовах повернення, строковості та платності. Факт отримання кредитних коштів під час розгляду справи сторонами не заперечується.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що між Публічним акціонерним товариством "Кредит Європа Банк" та Нестеренко Зоєю Миколаївною склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України (435-15) .

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, у забезпечення виконання кредитних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 між Закритим акціонерним товариством "Кредит Європа Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредит Європа Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Канзас" (поручитель) укладено договір поруки № 00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008 року (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, плат за кредитом, неустойки.

Згідно з п. 1.3 договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Пунктом 2.1 договору поруки встановлено, що порукою за цим договором забезпечується виконання наступних зобов'язань боржника перед кредитором:

зобов'язання, що випливають з кредитного договору № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 р. з усіма змінами та доповненнями, а саме:

- своєчасно погасити кредит, сплатити проценти за користування кредитом та плату за надання кредиту, а також здійснити інші платежі, передбачені кредитним договором (п. 2.1.1.1);

- у випадках, передбачених кредитним договором, сплатити неустойку (пеню, штраф) в розмірах, в порядку та в строки, передбачені кредитним договором (п. 2.1.1.2);

- відшкодувати збитки та витрати кредитора, повязані з порушенням боржником умов кредитного договору (п. 2.1.1.3).

Відповідно до п. 3.1 договору поруки у разі порушення зобов'язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов'язання (або певну його частину). Кредитор не зобов'язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов'язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов'язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог кредитора про надання додаткової інформації чи документів.

Поручитель зобов'язаний виконати пред'явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов'язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання такої вимоги (п. 3.2 договору поруки).

Згідно з п. 6.1 вказаного договору порука за цим договором припиняється з припиненням зобов'язання.

Крім того, пунктом 6.2 договору поруки передбачено, що порука припиняється в разі, якщо банк протягом 12 місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки позивач та третя особа порушили умови кредитного договору, внаслідок чого у останніх виникла прострочена заборгованість по кредиту, 13.11.2009 ПАТ "Кредит Європа Банк" звернувся до поручителя - ТОВ "Канзас" із достроковою вимогою про погашення боргу за договором про надання споживчого кредиту 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 р. у зв'язку із невиконанням боржником - Нестеренко З.М. взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Обґрунтовуючи свої вимоги, щодо припинення поруки в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, позивач стверджує, що ним не було вчинено жодної дії, яка свідчила б про надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Канзас" згоди на збільшення відповідальності третьої особи перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 у зв'язку з чим, відповідно, порука за договором поруки 00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008 є припиненою з моменту збільшення зобов'язання.

Відповідач не визнає позовні вимоги позивача та зазначає, що умовами договору поруки, а саме п. 2.2. передбачено, що за даним договором у разі внесення змін до Кредитного договору, що мають наслідком збільшення обсягу відповідальності Поручителя, поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язання у відповідності до таких змін за умови, якщо Поручитель письмово погодився із такими змінами. До того ж, відповідач зауважує, що додаткова угода від 17.02.2009 укладена за згодою Поручителя, що підтверджується підписом позивача на бланку додаткової угоди від 17.02.2009 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Із статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст 555 Цивільного кодексу України (435-15) ).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Із системного аналізу вищенаведених норм, суд вважає хибними доводи позивача щодо припинення зобов'язання за договором поруки від 12.06.2008 у зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя внаслідок укладання додаткової угоди від 17.02.2009 без згоди останнього.

Суд зауважує, що позивач неодноразово у судовому порядку, з різних підстав та предмету позову, намагається довести факт припинення зобов"язання за Договором поруки № 00011-EL-000000001040/п2, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Кредит Європа Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Канзас".

Так, рішенням суду у справі № 51/233, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Канзас" до Публічного акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" про визнання припиненим договору поруки залишені без задоволення.

Під час апеляційного перегляду, залишаючи рішення у справі № 51/233 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Канзас" без задоволення, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови від 15.02.2011 встановив, що позивач, укладаючи договір поруки № 00011-EL-000000001040/п2 визначив умови договору та п. 2.1.1. укладеного договору погодив, що порукою за цим договором забезпечується виконання зобов"язань боржника перед кредитором, що випливають з Кредитного договору № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 з усіма змінами та доповненнями. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає доводи позивача щодо необхідності надання позивачем письмового погодження на збільшення відсоткової ставки з 13,00 % річних на 17,0% річних за користуванням кредиту та залишає рішення Господарського суду міста Києва № 51/233 без змін.

Вищезазначену постанову Київського апеляційного господарського суду № 51/233 залишено без змін постановою Вищого господарського суду України № 51/233 від 28.04.2011, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що згода на збільшення відсоткової ставки до 17% річних за кредитним договором надана рішенням зборів учасників, що зафіксовано у Протоколі зборів учасників ТОВ "Канзас" № 2 від 17.02.2009 року.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 (v0008700-07) передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (v1427600-03) ).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Разом з тим, посилання позивача на те, що укладання додаткової угоди від 17.02.2009, без його згоди, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи та спростовується наступними докуметами:

- Протоколом зборів учасників ТОВ "Канзас" № 2 від 17.02.2009, яким вирішено укласти додаткову угоду щодо збільшення відсоткової ставки до 17% річних за Договором про надання споживчого кредиту № 00011-EL-000000001040 та підтверджено повноваження Генерального директора ТОВ "Канзас" Кісельова Олексія Олександровича (а. с. 69);

- додатковою угодою від 17.02.2009 до кредитного договору № 00011-EL-000000001040 від 12.06.2008 (а. с. 15-16), у відповідній графі якої міститься підпис Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Канзас" Кісельова О.О.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача, щодо визнання припиненою поруку за Договором поруки № 00011-EL-000000001040/п2 від 12.06.2008, тому позов не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

У задоволенні позову відмовити повністю.

рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21.02.2013 року.

Повний текст рішення виготовлено - 26.02.2013 року.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.