4621-2012 Про визнання недійсними окремих пунктів договору про надання послуг з поширення Радіотелевізійним передавальним центром телепрограми телерадіокомпанії - 31.01.2013 Прийняття

Суть спору: 20 грудня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморська телерадіокомпанія" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою у якій просить визнати недійсними:

- пункт 4.6. Договору №02/01-2007 від 30.03.2007 про надання послуг з поширення Радіотелевізійним передавальним центром АР Крим телепрограми Чорноморської телерадіокомпанії в 2007 році;

- пункт 7.3. Договору №02/01-2007 від 30.03.2007 про надання послуг з поширення Радіотелевізійним передавальним центром АР Крим телепрограми Чорноморської телерадіокомпанії в 2007 році в наступній частині: «Договір припиняє свою дію в разі непідписання Сторонами Додатку №1, у відповідності з пунктом 7.2».

Також, позивачем було подано заяву про забезпечення позову у якій він просив суд заборонити державному підприємству "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" вчиняти будь-які дії, направлені на припинення надання послуг товариству з обмеженою відповідальністю "Чорноморська телерадіокомпанія" згідно договору №02/01-2007 від 30.03.2007 про надання послуг з поширення Радіотелевізійним передавальним центром Автономної Республіки Крим телепрограми Чорноморської телерадіокомпанії в 2007 році.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 20, 179, 207 Господарського кодексу України, статтях 15, 16, 203, 217 Цивільного кодексу, положеннях Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Закону України «Про телекомунікації» (1280-15) та мотивовані тим, що пункти 4.6 та 7.3 укладеного між сторонами договору №02/01-2007 від 30.03.2007, значно звужують права позивача порівняно з нормами діючого законодавства, що в силу вищеназваних статей є підставою для визнання їх недійсними у судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2012 року позовну заяву було прийнято до розгляду і порушено провадження у справі.

15 січня 2013 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, у якому державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" вважає передчасними твердження позивача щодо наявності ознак недійсності окремих пунктів спірного договору та звертає увагу суду на відсутність належних та допустимих доказів того, що при укладанні спірного договору волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Також, відповідач зазначив, що позивачем фактично визнано законність та дійсність спірного пункту щодо неможливості продовження договірних правовідносин без підписання додатку №1 та просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2013 року розгляд справи відкладався. За клопотанням сторін розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову було перенесено до наступного судового засідання.

У судове засідання, що відбулось 31 січня 2013 року, з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог та вказував на їх безпідставність і необґрунтованість.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, втім, 30 січня 2013 року надав суду клопотання з проханням відкласти розгляд справи на більш пізніший строк, посилаючись на неможливість забезпечення явки свого представника, який буде знаходитись у іншому судовому засіданні у Севастопольському апеляційному адміністративному суді. Але, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача та не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Так, пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 (v0018600-11) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Отже, суд звертає увагу на те, що позивач не обмежений у можливості доручення представництва власних інтересів іншій компетентній особі шляхом оформлення відповідної довіреності, крім того, слід зауважити, що письмових доказів наявності причин неявки позивачем надано не було, тоді як матеріалів справи достатньо для прийняття рішення, що у сукупності унеможливлює задоволення клопотання про відкладення.

Ухвалою господарського суду від 31 січня 2013 року позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

30 березня 2007 року державне підприємство «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» та товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» уклали договір №02/01-2007 про надання послуг з поширення Радіотелевізійним передавальним центром Автономної Республіки Крим телепрограми Чорноморської телерадіокомпанії в 2007 році (а.с. 15-18).

Відповідно до умов вказаного договору, відповідач зобов'язався надавати телекомунікаційні послуги з розповсюдження та трансляції телепрограми ТРК «Чорноморська телерадіокомпанія», а останній зобов'язувався своєчасно сплачувати надані послуги відповідно до розділу 5 цього договору.

Зокрема, у пункті 5.3 договору сторонами було узгоджено, що оплата послуг здійснюється позивачем шляхом попередньої оплати у розмірі 25% від середньомісячної вартості послуг, яка вказана у додатку №1 до договору. Попередня оплата вноситься позивачем на розрахунковий рахунок відповідача до 10 числа звітного місяця.

Кінцевий розрахунок, відповідно до пункту 5.4 договору, здійснюється на підставі протоколу оперативної наради, в якому вказується час фактичної наробітки та сума оплати послуг, з урахуванням попередньої оплати. Позивач зобов'язався до 25 числа місяця, наступного за звітним, перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача суму у розмірі різниці між вартістю виконаних робіт та попередньої оплати за звітний місяць.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що у разі якщо заборгованість позивача за фактично надані у звітному місяці послуги не погашена протягом місяця, наступного за звітним, відповідач має право призупинити надання послуг до погашення виниклої заборгованості, попередив письмово позивача за 5 днів до призупинення мовлення програми.

Строк дії договору відповідно до пункту 7.1 встановлено з 01 січня 2007 року до 31 грудня 2007року.

Пунктом 7.2 встановлено, що додаток №1 підписується сторонами на кожний наступний рік у новій редакції до 15 грудня поточного року.

Також, сторони узгодили, що за відсутності письмових заяв про припинення договору за місяць до закінчення строку дії, договір вважається автоматично продовженим на наступний рік. Договір припиняє свою дію в разі не підписання сторонами Додатку №1 до договору, згідно пункту 7.2. (пункт 7.3 договору).

У розділі 8 договору сторони дійшли згоди про те, що укладання цього договору та виконання його умов не призведе до порушення вимог статутних документів сторін, норм діючого законодавства України, а також зобов'язань сторін, які витікають з будь-яких договорів, стороною яких є одна із сторін.

Всі зміни та доповнення до даного договору, у відповідності до пункту 11.3, є його невід'ємними часинами та мають юридичну силу у разі, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини, судом встановлено, що сторонами на виконання умов договору укладався додаток №1 до договору на 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 та 2013 роки (а.с. 19-30).

Як вказує позивач, Державне підприємство «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» є учасником господарського об'єднання Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, заснованого на державній власності і входить в сферу управління Міністерства інфраструктури України і є об'єктом природних монополій.

26 жовтня 2012 року відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення про те, що позивач має заборгованість за надані послуги у 2011-2012 роках у розмірі 1 139 893,50 грн., у зв'язку з чим, відповідач не має наміру продовжувати договірні відносини та попереджує про те, що строк дії спірного договору буде припинений по закінченню 30-ти днів, а мовлення телепрограми ТРК «Чорноморська телерадіокомпанія» буде припинено на протязі 5-ти днів з моменту отримання вказаного повідомлення.

Позивач по справі за результатами розгляду повідомлення відповідача та фактичних дій відповідача з урахуванням норм матеріального права вважає, що пункт 4.6. та частина пункту 7.3. договору підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, з огляду на що звернувся до суду із відповідними позовними вимогами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (436-15) , який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до частини 2 статті 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно положень частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009. №9 (v0009700-09) передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору (його окремих пунктів), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Так, згідно положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги не додержання яких, є необхідним для дійсності правочину. До цих вимог зокрема, віднесені такі:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім цього, частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 180 Господарського кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до приписів частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач наполягає на тому, що пункти 4.6. та 7.3. договору значно звужують його права порівняно з нормами діючого законодавства. Зокрема, наявність пункту 7.3 договору є передумовою для вчинення з боку відповідача дій по ухиленню укладання договору на 2013 рік.

Розглянувши вимогу товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморська телерадіокомпанія" про визнання недійсним пункту 7.3 договору від 30 березня 2007 року в частині зазначення положення про припинення дії договору в разі не підписання сторонами Додатку №1 до договору, згідно п. 7.2 договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до частини другої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його суттєвих умов.

Судом встановлено, що при укладанні договору та додатку №1 до нього сторонами було досягнуто згоди щодо усіх його суттєвих умов, зокрема, предмету договору, найменування обладнання, що використовується при наданні послуг, зобов'язання сторін, порядок оплати та умови надання послуг, строк дії договору та ін., що підтверджується підписами та печатками обох сторін, які містяться на вказаних вище документах.

Також, умовами пункту 5.1 договору закріплено, що оплата здійснюється за договірною ціною, яка встановлюється за кожною одиницею обладнання та зазначається у додатку №1, з огляду на що, ще одна з істотних умов укладеного договору була узгоджена сторонами у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.

Суд погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що врегулювання істотної умови договору - ціни саме у додатку №1, який підлягає підписанню щорічно, обумовлено зміною економіко-фінансових показників, які застосовуються при розрахунку цін та тарифів на телекомунікаційні послуги, а саме збільшення рівню інфляції споживчих цін, зріст тарифів на електричну енергію, збільшення витрат підприємств на експлуатацію будівель та споруд, тощо, що є складовими частинами вартості витрат на обслуговування устаткування для надання телекомунікаційних послуг.

Як наслідок, не підписання додатку №1 до договору може свідчити про фактичну відсутність правовідносин між сторонами через неврегулювання істотної умови договору, зокрема, ціни.

Більш того, у пункті 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 (v_211600-08) «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) » вказано, що правочин є неукладеним внаслідок відсутності ціни у договорі, з огляду на що зазначення у спірному пункті положення про припинення дії договору в разі не підписання додатку №1, у якому визначається ціна на наступний рік, повністю узгоджується з вимогами діючого законодавства.

При цьому, загальний порядок укладення господарських договорів та чинність правочинів в разі досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах не може ставитись у залежність від вимог законодавства про захист економічної конкуренції, які, на думку позивача, порушені та не враховані у спірному пункті.

Судом встановлено, що позивач та відповідач реально виконували умови спірного договору, укладеного ще у 2007 році та щорічно здійснювали його пролонгацію саме на підставі пунктів 7.2. 7.3. Позивачем фактично визнано законність та дійсність спірного пункту щодо неможливості продовження договірних правовідносин без підписання додатку №1, про що свідчить направлення останнім на адресу відповідача додаткової угоди до договору №02/01-2007 для підписання та подальшої пролонгації договірних відносин.

З огляду на викладене, у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Позивач також наполягає на невідповідності вимогам законодавства викладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 09.08.05 №720 (720-2005-п) та постанові Кабінету Міністрів України від 11.04.12 №295 (295-2012-п) , якими затверджені Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, пункту 4.6. договору, що стосується підстав та умов для тимчасового припинення надання послуг.

Судом встановлено, що на час укладення спірного договору порядок та умови припинення надання послуг, які повинні бути відображені у договорі про надання телекомунікаційних послуг, регулювались постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. за №720 (720-2005-п) «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року N295 (295-2012-п) .

Відповідно до пункту 470 вказаних Правил оператор мас право припинити надання послуг, якщо загальна заборгованість з їх оплати перевищує 25 відсотків суми річної оплати, попередивши про не споживача за 10 днів до дати припинення.

Аналогічне положенні міститься і у пункті 154 чинної постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.12 №295 (295-2012-п) , про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг

Втім, суд звертає увагу на те, що вказаними правилами врегульований порядок припинення надання послуг, що в свою чергу має наслідком фактичне припинення правовідносин між сторонами, у той час як умовами пункту 4.6 договору передбачено, право відповідача призупинити надання послуг до погашення виниклої заборгованості, попередив письмово позивача за 5 днів до призупинення мовлення програми, що не має наслідку припинення мовлення програми та припинення договірних відносин в цілому.

За статтями 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом третім частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Конкретизує поняття свободи договору також і стаття 6 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що сторони договору мають право не тільки врегулювати свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга), але відступити від положень актів цивільного законодавства (за виключенням імперативних норм) і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частина третя).

Можливість тимчасового зупинення надання послуг, закріплена у договорі, не заборонена законом та не ставиться в залежність від закріплення на законодавчому рівні порядку та умов припинення надання послуг, з огляду на що, посилання позивача на невідповідність пункту 4.6 договору вимогам діючого законодавства є необґрунтованими.

Слід зазначити про те, що позивачем всупереч приписам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів того, що при укладанні договору, у тому числі пункту 4.6, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

З огляду на викладене, у задоволенні позову в цій частині суд також відмовляє.

Дослідивши спірні пункти договору та документи, що були складені під час його виконання, судом встановлено, що зміст таких пунктів не суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , Господарському кодексу України (436-15) іншим актам цивільного законодавства України, а також моральним засадам суспільства та інтересам держави.

Особи які укладали та підписували договір від імені сторін мали право та дієздатність, мали необхідний об'єм повноважень та діяли у межах наданих їм повноважень. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Волевиявлення сторін договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Докази зворотного на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні.

Договір був вчинений у формі, встановленій законом.

Разом з тим, при зверненні до суду з даним позовом позивач наведене не спростував та не обґрунтував і не конкретизував у чому саме полягає порушення його права та що є підставою недійсності окремих пунктів договору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведене вище свідчить про те, що на день розгляду справи, позивачем не визначено яке саме його право порушене та підлягає поновленню, не надано суду належних чи допустимих доказів того, що таке право є порушеним та таким, що підлягає поновленню, як не представлено й належних доказів на підтвердження наявності підстав для визнання окремих пунктів договору недійсними, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.