Суддя Ковтун С.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось відкрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Оранта–Січ"(далі –ВАТ СК "Оранта-Січ") з позовом до відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта"(далі –ВАТ СК "Астарта") про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005 р. та стягнення 1093935,67 грн.

рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2007 р. у справі № 26/151 позов задоволено повністю та вирішено стягнути з відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта" на користь відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта–Січ"1093935,67 грн. боргу, 10939,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2007 р. вказане рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2008 р. скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2007 р., справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2008 р. справу прийнято до розгляду під № 26/151-32/196.

рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2008 р. у справі № 26/151-32/196 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 р. рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2008 р. у справі № 26/151-32/196 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 р. рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2008 р. у справі № 26/151-32/196 скасовано, а справу направлено для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Верховного суду України від 23.04.2009 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2009 р. у справі № 26/151-32/196.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19.02.2009 р. вказав на те, що вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що підставою заявленого позивачем позову є невиконання відповідачем умов Договору доручення, що, як наслідок, призвело до заподіяння позивачу збитків в розмірі 1093935,67 грн., тобто вимоги позивача ґрунтувалися на приписах статті 611 Цивільного кодексу України.

Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Оранта-Січ"при новому розгляді справи підтримало позовні вимоги та просило задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Оранта-Січ"посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань, які виникли внаслідок укладення та виконання договору доручення № 07 від 10.03.2005, оскільки в порушення встановлених правил відповідач не звітував перед позивачем належним чином, надані позивачем бланки полісів є втраченими, а тому відповідач у відповідності до п. 4.2 договору за втрату бланку полісу несе майнову відповідальність у розмірі чинного базового платежу та повинен сплатити позивачу вартість втрачених ним матеріальних цінностей з вирахуванням суми перерахованих коштів.

Відповідач при новому розгляді справи, як і при первісному розгляді справи, проти позову заперечував, у письмових поясненнях відповідач зазначив, що відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Астарта"позов не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. Відповідач посилається на те, що отримані відповідачем за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005 р., № 3 від 14.09.2005 р., № 4 від 26.05.2006 р. бланки полісів у кількості 3000 шт., які не містять печатки ВАТ СК "Оранта-Січ", не могли бути використані ВАТ СК "Астарта"з метою укладення договорів страхування на користь позивача і, як наслідок, не могли бути використані у межах дії укладеного між сторонами договору доручення № 07 від 10.03.2005 р..

Під час розгляду справи залучено до участі у справі Моторно-транспортне страхове бюро України (далі - МТСБУ) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що ВАТ СК "Астарта"мала право використовувати бланки полісів, що належать ВАТ СК "Оранта-Січ", лише як посередник (агент) останнього, а не як страховик за договором.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва встановив:

10.03.2005 р. між позивачем, як довірителем, та відповідачем, як агентом, укладено договір доручення № 07 по проведенню обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі –Договір), відповідно до умов якого відповідач від імені та за дорученням та в інтересах позивача здійснює проведення робіт по укладенню договорів страхування, отриманню страхових платежів з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 1.1. Договору).

За виконання умов цього договору позивач сплачує відповідачу комісійне винагороду у розмірі 10% від отриманих платежів. (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.1.1 договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року передбачено обов’язок позивача по передачі відповідачу бланків полісів та договорів.

Відповідно до п.п.2.2.6 Договору відповідач зобов’язаний надавати щомісячно в останній день місяця позивачу копії реалізованих полісів, оригінали анульованих або пошкоджених полюсів.

Пунктом 4.2 Договору передбачена відповідальність відповідача за втрату бланків полісів у розмірі базового страхового платежу.

Між позивачем та відповідачем були укладені додаткові угоди № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.07.2006 р. до договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року, відповідно до умов яких сторони домовились доповнити п. 2.1 Договору підпунктами 2.1.5, 2.1.9 наступного змісту: позивач зобов’язаний передати відповідачу в строк до 25.03.2005 р. бланки полісів серії ВА №№ 1923001-1924000 у кількості 1800 штук (додаткова угода №1) та передати у строк до 20.07.2006 р. бланки полісів серії ВА №9704001-9705000 у кількості 1000 штук.

Із матеріалів справи вбачається, що бланки полісів, передача яких передбачена додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 р. та додатковою угодою № 6 від 19.07.2006 р., передані з відбитком штампу ВАТ СК "Оранта-Січ", що не заперечується сторонами.

В межах дії договору доручення № 07 від 10.03.2005 р. відповідачем було повернуто позивачу 2800 копій заповнених, чистих (з печаткою позивача) або зіпсованих полісів, в тому числі:

отриманих за додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 р. (серії ВА № 1923001 – № 1924000, № 1924201 –№ 1925000) –1800 полісів;

отриманих за додатковою угодою № 6 від 19.06.2006 р. (серії ВА № 9704001 – № 9705000) –полісів.

Таким чином, зобов’язання, встановлені п.п. 2.2.6 Договору за додатковими угодами № 1 від 23.03.2005 р. та № 6 від 19.06.2006 р. до договору доручення № 07 від 10.03.2005 р., виконані відповідачем в повному обсязі, що також не заперечується останніми.

Спірними є виконання умов додаткових угод №, 2, № 3, № 4 до договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року.

18.07.2005 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 2 до договору доручення № 07 від 10.03.2005 р., відповідно до умов якої сторони домовились п. 2.1 Договору доповнити підпунктом 2.1.6 наступного змісту: позивач зобов’язаний передати відповідачу в строк до 19.07.2005 бланки полісів серії ВА № 3756001-3757000 у кількості 1000 штук без наявності штампа "страховика (позивача)"за умови наступного повернення полісів такої ж кількості.

14.09.2005 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 3 до договору доручення № 07 від 10.03.2005 р., відповідно до умов якої сторони домовились п. 2.1 Договору доповнити підпунктом 2.1.7 наступного змісту: позивач зобов’язаний передати відповідачу в строк до 16.09.2005 р. бланки полісів серії ВА № 3761001-3762000 у кількості 1000 штук без наявності штампа "страховика (позивача)" за умови наступного повернення полісів такої ж кількості.

26.04.2006 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 4 до договору доручення № 07 від 10.03.2005 р., відповідно до умов якої сторони домовились п. 2.1 Договору доповнити підпунктом 2.1.8 наступного змісту: позивач зобов’язаний передати відповідачу в строк до 28.04.2006 р. бланки полісів серії ВА № 3761001-3762000 у кількості 1000 штук без наявності штампа "страховика (позивача)" за умови наступного повернення полісів такої ж кількості.

Текст додаткової угоди № 4 містить помилку відносно номерів бланків полісів, однак, факт отримання за вказаною угодою бланків сертифікатів № 971200-№ 9713000 сторонами не заперечується.

Додаткові угоди № 2 від 18.07.2005 р., № 3 від 14.09.2004 р., № 4 від 26.04.2006 р. містять умову про передачу бланків полісів без наявності штампу ВАТ "Страхова компанія "Оранта –Січ"з умовою повернення бланків полісів такої ж кількості.

Бланки полісів (копії, зіпсовані), отримані за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005 р., № 3 від 14.09.2005 р., № 4 від 26.05.2006р., відповідачем позивачу не повернуті.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного. Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) передбачено, що обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, що має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Як позивач так і відповідач мають ліцензії на проведення зазначеного виду страхування та є членами МТСБУ.

Згідно з п. 6.3.2 статуту МТСБУ страховик (член МТСБУ) повинен укласти з Бюро договір про співробітництво в сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до умов типового договору з МТСБУ, страховики, що є членами МТСБУ, мають право передавати бланки полісів без штампа страховика іншому страховикові –члену Бюро (обмінюватися бланками полісів).

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" страхове свідоцтво (поліс) є формою договору страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування"договір страхування обов’язково повинен містити реквізити страховика та його підпис.

Пунктом 2.5 Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11 квітня 2006 року № 5619 (z0515-06) , на страховика покладено обов’язок по посвідченню факту укладання внутрішнього договору страхування полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, типовий зразок якого затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.12.2004 № 3103 опис бланку полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в якості обов’язкового реквізиту бланку полісу містить реквізит –підпис та печатку страховика.

Отже, бланки полісів, передані відповідачу без печатки страховика, не могли бути використані з метою укладення договорів страхування від імені ВАТ СК "Оранта-Січ".

Таким чином, передача полісів в кількості 3000 штук по додатковим угодам №№2,3,4 без наявності штампа страховика передбачала повернення такої ж кількості також без наявності штампа страховика. Тобто, сторонами був зроблений обмін полісами.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положення ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, а також п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, якою закріплений принцип свободи договору, передбачають можливість існування змішаного типу договору, тобто такого договору, який опосередковує різнорідні відносини та поєднує умови, які є необхідними для формування певного виду зобов’язання.

Договір, укладений між сторонами, містить в собі елементи як договору доручення, так і договору міни з урахуванням внесених змін додатковими угодами №№ 2, 3, 4. Відносини сторін що виникають по договору з приводу доручення регулюються положеннями глави 68 ЦК України (435-15) , у параграфі 6 главі 54 ЦК України (435-15) визначені положення, які регулюють відносини,що виникають з міни.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Згідно зі ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Повірений зобов’язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. (ст. 1004 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання. (ст. 716 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов додаткових угод № 2,3,4 до Договору доручення позивач передав відповідачу бланки полісів, а відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням прийняти від нього бланки полісів цивільної відповідальності у кількості 3000 штук серії ВВ №1010001-1013000 (листи від 01.07.2007 р. № 98, 23.05.2007 р. № 90). Також представниками відповідача складено акт від 23.05.2007 р. про відмову голови правління позивача прийняти від відповідача бланки полісів у кількості 3000 штук.

У відповідності зі ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Згідно з частиною другою вказаної статті Цивільного кодексу України (435-15) , якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

З огляду на наявні матеріали справи судом встановлено, що позивач відмовився від прийняття від відповідача зобов’язань, які виникли на підставі додаткових угод № 2, 3, 4 до Договору доручення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність порушень зобов’язань по додатковим угодам № 2, 3, 4 до Договору доручення, з боку відповідача та визнає помилковим твердження позивача про наявність у відповідача зобов’язань щодо відшкодування матеріальних збитків за втрачені бланки полісів.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, в силу положень ч. 2 вказаної статті розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Понесення збитків позивачем пов’язується з фактом порушення відповідачем умов додаткових угод №№ 2, 3, 4 у зв’язку з втратою бланків полісів, однак, як встановлено вище, відповідачем не були порушені умови додаткових угод, оскільки вказаними угодами сторонами погоджено передача позивачем відповідачу бланків полісів в кількості 3000 штук без штампа страховика з умовою наступного повернення полісів такої ж кількості, що й намагався зробити відповідач неодноразово. Однак, позивач ухилявся від прийняття бланків полісів.

Наявні у матеріалах справи докази свідчать про відсутність з боку відповідача порушень зобов’язань за договором доручення з урахуванням додаткових угод №№ 2, 3, 4 та спростовують твердження позивача з цього приводу.

Жодних доказів, які б свідчили про наявність вини відповідача, допущення останнім порушення, яке призвело до завдання збитків позивачу (причинно-наслідкового зв’язку дій відповідача завданим збиткам) суду не представлено.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, встановивши дійсні відносини сторін у зв’язку з укладенням договору доручення № 07 з урахуванням додаткових угод №№ 2, 3, 4, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків відсутні.

Оцінюючи позовні вимоги про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005 р. суд враховує наступні обставини.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначені підстави для зміни або розірвання договору. Зокрема, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання однією із сторін є підставою для його припинення внаслідок відмови однієї із сторін, якщо це передбачено договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2 дія спірного Договору може бути зупинена за таких умов:

- по домовленості сторін, оформленої у письмовому вигляді (п. 5.2.1 Договору);

- з ініціативи однієї із сторін, за умови письмового повідомлення другої сторони не пізніше 30 днів до дати розірвання (п. 5.2.1 Договору).

З огляду на те, що судом встановлена відсутність порушень відповідачем за договором доручення № 07 від 10.03.2005 р. та беручи до уваги те, що позивачем до суду не було надано жодних доказів на підтвердження домовленості сторін про розірвання Договору, оформленої у письмовому вигляді, та на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою про розірвання Договору, позовні вимоги ВАТ СК "Оранта-Січ"про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005 р. судом визнаються безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32- 34, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

У задоволенні позову відмовити повністю.

Дата підписання 16.12.2009 р..