Суддя господарського суду Київської області Щоткін О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Київської обласної спілки споживчих товариств, м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріта", м. Біла Церква

2. Приватного виробничого підприємства "Сіріус", м. Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та виселення,

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача 1.: Грабовська Н.В. –довір. №2 від 30.10.2007р. –предст.;

від відповідача 2.: Петруньок М.А. –довір. №0123 від 23.01.2008р. –предст.;

оголошувалась перерва

Обставини справи:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств "Облспоживспілка"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріта", м. Біла Церква та Приватного виробничого підприємства "Сіріус", м. Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2007р., виселення 2-го відповідача з нежилого приміщення загальною площею 534,4м2, що розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ."З" та стягнення господарських витрат.

рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2008р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного від 02.10.2008р. рішення господарського суду Київської області скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилого приміщення літ. "З"загальною площею 534,4 м2 за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, укладений 12.07.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" та Приватним виробничим підприємством "Сіріус", виселено Приватне виробниче підприємство "Сіріус" з нежилого приміщення літ. "З"загальною площею 534,4 м2, що розташоване за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р. постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. у справі № 8/255-08 скасовано, рішення від 04.07.08 р. господарського суду Київської області залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 07.04.2009 р. постанову Вищого господарського суду України від 17 грудня 2008 року у справі № 8/255-08, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2008 року та рішення господарського суду Київської області від 4 липня 2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд України зазначив, що суд першої та касаційної інстанції не перевірив підстави, якими позивач обґрунтовував таку вимогу, зокрема, наявність права власності або іншого юридичного титула щодо спірного майна у позивача; доведення незаконності володіння чужою річчю невласником; припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику або іншому титульному володільцю, а також не розглянув вимогу про виселення, а тому при новому розгляді дані факти повинні бути перевірені та досліджені судом першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.06.2009р. на підставі резолюції голови господарського суду справу № 8/255-08 було прийнято до свого провадження та розгляду по суті, розгляд справи призначено на 02.07.2009р.

14.07.2009р. позивачем через канцелярію суду (вх. номер 139) надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою заступника голови господарського суду від 17.07.2009р. подана заява залишена без задоволення.

Ухвалою голови господарського суду Київської області від 17.08.2009р. термін розгляду справи було продовжено на один місяць.

17.09.2009р. позивачем вдруге було подано заяву про відвід судді, яка ухвалою голови господарського суду Київської області від 21.09.2009р. залишена без задоволення.

Розгляд спраи неодноразово відкладався. В процесі розгляду справи сторонами було подано додаткові пояснення та докази.

Справа розглядається після перерви.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, а також враховуючи вказівки викладені в постанові Верховного суду України від 07.04.2009р., суд

12 липня 2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" (1-ий відповідач) та приватним виробничим підприємством "Сіріус" (2-ий відповідач) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 534,4м2, яке розташоване за адресою: м. Біла Церква, Київська область по вулиці Ярослава Мудрого у будинку під №63, на земельній ділянці яка належить продавцю–1-ому відповідачу згідно державного акту Серії ЯГ №198060, виданого 28.02.2007р. Білоцерківською міською радою Київської області (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Дуднік І.В.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому однією з вимог заявляє спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, посилаюсись на те, що постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007р. у справі №266/20-05/10-06 визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534м2, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, укладений між Білоцерківською торгово-заготівельною базою (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" (покупцем), та також, даною постановою вирішено виселити ТОВ "Маріта" з приміщення, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 63. Зазначена постанова залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007р. та ухвалою Верховного суду України від 14.06.2007р.

Також позивач посилається на те, що при вирішенні справи №266/20-05/10-06 судами встановлено, що власником спірного майна являється Київська обласна спілка споживчих товариств –позивач.

Господарським судом при вирішенні справи встановлено, що позивач, звертаючись до суду з позовом обгрунтовує свої вимоги посилаючись виключно на норми ЦК України (435-15) про захист права власності (ст. ст. 319, 387, 388 ЦК України) та на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2007 року у справі №266/20-05/10-06, відповідно якої, на думку позивача, і має бути визнано право власності на спірне нежитлове приміщення.

Суд, розглянувши дану вимогу, враховуючи пояснення прнедставників сторін, та докази, наявні в матеріалах справи, зазначає, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" та приватним виробничим підприємством "Сіріус" задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з норм вказаної статті, виходить, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого статтею 215 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 387 ЦК України.

А тому, в даному випадку, прав Облспоживспіли, як особи, яка вважає себе власником спірного майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання угоди недійсною, стороною в якій така особа не є.

Крім того, посилання позивача на попередні рішення у справі № 266/20-05/10-06 судом до уваги не беруться, оскільки встановлені факти у даній справі не можуть мати преюдиційного значення в силу різного суб’єктивного складу у господарських справах № 266/20-05/10-06 та № 8/255-08/4, а тому не стосуються предмету даної справи.

Проте, судом було враховано той факт, згідно якого позивач має право звернутися до суду з позовом, якщо вважає, що його права порушені, та може бути відновлене шляхом подання віндикайційного позову, а саме витребування майна з чужого незаконного володіння.

Дану вимогу позивач обгрунтовував тим, що згідно договору купівлі-продажу від 12.07.2007р., ТОВ "Маріта", на момент укладення спірного договору не було власником відповідного приміщення, яке було предметом договору, а тому і не мало права продавати спірне майно.

Крім того, як зазначив позивач, спірний договір укладено між відповідачами з порушенням його прав як власника сіпрного приміщення в порушення ч.1,2 ст. 319, ч. 1 ст. 321, 658 Цивільного Кодексу України.

Як встановлено судом, нерухоме майно - виробниче приміщення загальною площею 534,4 кв.м., що розташоване за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63 належить ТОВ "Маріта", про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 року виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 року.

В свою чергу рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 року було прийнято на підставі Акту про введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта нерухомості.

Також даний факт підтверджує Державний акт серії ЯГ № 198060 про право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ТОВ "Маріта"використовувало своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Право власності ТОВ "Маріта" було підтверджено правовстановлювальними документами відповідно до вимог нормативних актів, зокрема Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) і зареєстрованого 18.02.2002р. за № 157/6445, яким встановлено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна та порядок оформлення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

У зв’язку з тим, що позивач заперечує той факт, що право власності на спірне приміщення належить ТОВ "Маріта", суд зобов’язав позивача надати докази, які б підтверджували, що приміщення, яке було передано за договором та земельна ділянка, на якій знаходиться вказане приміщення, дійсно належить йому на праві вланості.

В свою чергу, позивачем на підтвердження своїх доводів, не подано жодного правовстановлювального документу ні на приміщення, що є предметом договору купівлі - продажу, який оспорюється, ні на земельну ділянку, яка становить разом з приміщенням єдиний виробничий комплекс, тобто не виконано жодної вимоги суду.

Проте, на вимогу суду, та враховуючи вказівки викладені в постанові Верховного суду України, відповідач-1 подав суду лист КП Київської обласної ради "Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації" № 10606 від 11.07.2009 року та реєстраційне посвідчення від 01.06.1998 року, відповідно до якого право власності станом на 02.12.1998 року, в момент укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ "Маріта" зареєстровано за Білоцерківською Торгово-закупівельною базою.

Отже, суд зазначає, що позивач не навів та не довів ні однієї із зазначених підстав недійсності правочину та не надав жодного документа, який відповідно до вимог законодавства України мав засвідчувати набуття ним чи наявність у нього права власності на нерухоме майно.

Що стосується вимоги позивача про виселення Приватного підприємства "Сіріус"з нежилого приміщення загальною площею 534,4 м2, що розташоване за адресою: Київська обл.., м. Біла Церква, вул.. Я. Мудрого, 63, літ "З", суд зазначає, що дану вимогу позивач заявляє посилаючись на норми ст. 387 Цивільного кодексу України, відповідно до умов якої власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом (435-15) .

Зазначена вимога є по своїй суті віндикаційним позовом (витребування майна з чужого незаконного володіння), про що також зазначено в постанові Верховного суду України, оскільки позивач посилається на норми ст. 330 ЦК України та ст. 388 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

Якщо річ вибула з володіння власника, з його волі чи поза неї, він має право на захист в порядку статті 16 ЦК України та статті 387 ЦК. Власник може заявити віндикаційний позов чи позов про витребування майна від добросовісного набувача, а не виселення, про яке заявлено в силу визнання договору недійсним.

В даному випадку від позивача вимагалось довести суду на загальних підставах його право вланості на спірні об’єкти та обставини незаконності володіння чужою річчю невласником, припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику або іншому титульному володільцю яким, на думку позивача, є Київська обласна спілка споживчих товариств.

Оскільки судом було встановлено, що позивач не є власником спірного майна, вимога про виселення відповідача-2 з приміщення, є необгрунтованою, не доведеною матеріалами справи, а отже такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2007р., виселення Приватного виробничого підприємства "Сіріус" з нежилого приміщення загальною площею 534,4м2, що розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ."З" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області

В позові відмовити повністю.

рішення підписано 13.11.2009 р.