За позовом Міністерства юстиції України

До 1) Міністерства вугільної промисловості України

2) Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне казначейство України

Про стягнення 5066,56 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача Махорт Д.О. (за дов.)

Від відповідача-1 не з’явились

Від відповідача-2 Мележик О.О. (за дов.)

Від третьої особи не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Міністерство юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України та відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 5066,56 грн., заподіяних виплатою позивачем вказаної суми в порядку виконання рішення Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 р. у справі № 5631/03 "Астанков проти України".

Ухвалою від 06.10.2008 р. до участі у справі залучено Державне казначейство України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Європейським судом з прав людини (далі –Європейський суд) у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України"було прийнято рішення, яким, було зобов’язано державу Україна виплатити заявнику вісімсот Євро в якості моральної шкоди. Вказана сума має бути конвертована в національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс сума з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з призначеної заявнику суми.

З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Оскільки, на думку позивача, стягнута сума є збитками Державного бюджету України, то, відповідно до положень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , позивач звернувся з регресним позовом до відповідачів та вважає їх винним у порушенні державою положень Конвенції.

Відповідач-2 у наданому суду відзиві зазначив, що є неналежним відповідачем, оскільки несвоєчасне виконання рішення Тернівського міського суду та як його наслідок завдання збитків Державному бюджету мало місце з боку Павлоградського міського відділу Державної виконавчої служби. Крім того, відповідач-2 зазначив, що відповідно до норм Цивільного кодексу України (435-15) та ст.ст. 50, 51 ГПК процесуальні дії вчинюються в строк передбачений вказаним Кодексом або законом. Міністерство юстиції повинне було на протязі трьох місяців з дня списання коштів з відповідної бюджетної програми звернутися до суду з регресним позовом, а саме не пізніше 25.01.2007 р.. У зв’язку з чим вважає, що позивач втратив право на пред’явлення позову та відшкодування збитків.

рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 р., у позові Міністерства юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України та відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державного казначейства України, про стягнення 5066,56 грн. було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2009 р. вказані процесуальні документи було скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування рішення та постанови стало те, що питання про наявність або відсутність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, в зв’язку з відсутністю якої суди відмовили у позові, може бути вирішено судом лише шляхом встановлення та оцінки усіх фактичних обставин справи, що судами як першої так і апеляційної інстанції зроблено не було.

Так, поза увагою господарських судів залишились обставини, встановлені в рішенні Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 р. у справі "Астанков проти України", а саме, що порушенням статті 1 Першого протоколу є невживання в продовж більш ніж трьох роки заходів, необхідних для виконання судового рішення. При цьому заявник звернувся до місцевого відділу Державної виконавчої служби після отримання у 2001 році присудженої йому компенсації.

Окрім того, відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну виконавчу службу"стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.

Частина 2 цієї статті регламентує, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, дослідження обставин невиконання судового рішення та встановлення кола осіб, якими не вживались заходи для їх виконання, є суттєвим для вирішення даного спору по суті.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва справі присвоєно № 42/305-6/498 та призначено розгляд на 21.09.2009 р..

Оскільки зазначене засідання не відбулось, розгляд справи призначено на 29.09.2009 р..

Позивачем було надано пояснення, в яких він зазначив, що неналежне виконання судового рішення сталося внаслідок протиправних дій шахти "Павлоградська", а тому виплата відшкодування державою зумовлює виникнення права зворотної вимоги до відповідача.

У своїх поясненнях відповідач зазначив, що в його діях відсутня протиправна поведінка, а позивач звернувся до суду після спливу позовної давності.

Представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01.06.2006 р. рішенням Європейського суду від у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України"(далі - рішення Європейського суду) було зобов’язано державу Україна виплатити заявнику - Астанкову Миколі Івановичу - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначеної суми.

Предметом дослідження Європейського суду були наступні обставини.

рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. на користь Астанкова М.І. з шахти "Павлоградська"стягнуто 13678 грн. компенсації у зв’язку професійним захворюванням.

14.11.2001 р. Павлоградським міським відділом виконавчої служби було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення.

Судове рішення виконувалося Павлоградським міським відділом виконавчої служби протягом 2001-2004 років та було виконано у повному обсязі 21.12.2004 р..

Скарга заявниці до Європейського суду стосувалася неспроможності державних органів вчасно виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р..

За наслідками розгляду скарги Європейський суд дійшов висновку про те, що у зазначеній справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 протоколу №1 до Конвенції (п.п. 19-21 резолютивної частини рішення Європейського суду).

рішення Європейського суду щодо виплати на користь заявника грошових коштів - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначених сум станом на день розгляду справи є виконаним у повному обсязі. Зокрема, 30.10.2006 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А. В. було винесено постанову №197/13 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення Європейського суду.

27.10.2006 р. рішення Європейського суду виконано у повному обсязі. З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. було виконано несвоєчасно, а лише через 3 роки після відкриття виконавчого провадження, що і стало підставою для відшкодування державою нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях.

Оскільки несвоєчасне виконання рішення суду є наслідком дій шахти "Павлоградська", яка станом на час розгляду справи не є юридичною особою та входить до складу відповідача-2, позивач звернувся за захистом порушеного права, а саме відшкодування збитків завданих діями відповідачів в порядку регресу.

Частиною 3 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Статтею 56 Конституції України передбачається право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України"міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону (1906-15) у порядку та у строки, передбачені договором, або у інший, узгоджений законом спосіб.

Статтею 15 Закону України "Про міжнародні договори України"передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

17.07.1997 р. Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (995_004) (далі - Конвенція).

Відповідно до ст. 46 Конвенції Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов’язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішень Європейського суду визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з ст. ст. 3, 8 Закону виконання рішення Європейського суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття зазначеним рішенням статусу остаточного.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, позивачем виступає Орган представництва, який зобов’язаний звернутися до суду з відповідним позовом у строк визначений законом.

Абзацом 10 ст. 1 Закону Орган представництва визначено як орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"від 31.05.2006 р. № 784 (784-2006-п) таким Органом представництва є Міністерство юстиції України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача-1 є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та ст. ст. 63, 73, 74 Господарського кодексу України відповідач-2 є державним комерційним підприємством у формі відкритого акціонерного товариства.

Таким чином, на відповідача-1 як засновника та органу, до сфери управління якого поширюються норми чинного законодавства України, якими регулюються правовідносини між державним комерційним підприємством та його власником, зокрема, ст. 74 Господарського кодексу України.

Частиною 5 ст. 74 Господарського кодексу України встановлено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених нормами Господарського кодексу України (436-15) та іншими законами.

Крім того, ч. 3 ст. 96 Цивільного кодексу України визначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено, що засновник юридичної особи будь-якої форми власності, так само, як і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несе відповідальності за зобов’язаннями такої юридичної особи.

Нормами чинного законодавства України, а також положеннями статуту відповідача-2 не передбачено солідарної відповідальності відповідача-1 (засновника) за зобов’язаннями відповідача-2.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків з відповідача-1 як солідарного з відповідачем-2 боржника відсутні.

Позовні вимоги до відповідача-2 обумовлені тим, що відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"є правонаступником державного відкритого акціонерного товариства "Шахта Павлоградська"

Згідно зі ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання соціальних виплат закріплено у статтях 43 та 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , Кодексом законів про працю України (322-08) , іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оплату праці"визначено, що компенсація це додаткова заробітна плата.

Частино 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці"передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов’язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов’язкових платежів). У ч. 5 ст. 24 згаданого Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. обов’язок сплатити Астанкову М.І. компенсацію у зв’язку професійним захворюванням було покладено на шахту "Павлоградська".

14.11.2001 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику надано строк на добровільне виконання рішення суду.

22.11.2001 р. виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника. Зведене виконавче провадження стосовно стягнення коштів з шахти "Павлоградська"було зупинено у зв’язку з порушенням справи про банкрутство.

26.09.2002 р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області припинено провадження у справі про банкрутство шахти "Павлоградська", однак 30.09.2002 р. ухвалою провадження у справі про визнання боржника банкрутом порушено вдруге.

19.01.2004 р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження оскільки існування шахти "Павлоградська"припинено з допущенням правонаступництва в особі відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", на підставі Указу Президента України від 03.03.2003 р. № 185/2003 (185/2003) "Про заходи щодо роздержавлення відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"та наказу Фонду державного майна України від 18.11.2003 р. № 351.

02.03.2004 р. відділом Державної виконавчої служби направлено до суду заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні на відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля".

09.07.2004 р. винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

21.12.2004 р. рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. було виконано, стягнуто на користь Астанкова М.І. 13678 грн.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Не може вважатись перешкодою при виплаті заборгованості по заробітній платі наявність справи про банкрутство, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"дія мораторію не задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Згідно з п.13 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому, обов’язок виконання судового рішення покладався саме на відповідача-2 протягом усього строку існування заборгованості, а обов’язок органів державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного усунення відповідача від виконання своїх конституційних обов’язків з виплати компенсації у зв’язку професійним захворюванням.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення з наступними елементами: шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Лише за наявності зазначених вище обставин особу може бути притягнуто до відповідальності за заподіяння шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як вбачається з наведених положень законодавства, а також відповідно до практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, майновою шкодою є збитки, заподіяні майну фізичної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Доводи відповідача-2 про порушення строку позовної давності, передбаченого ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Даною нормою встановлений обов’язок органу представництва протягом трьох місяців звернутися до суду з відповідним позовом. В ст. 1 Закону не вказано, що термін "3-місячний строк"вживається в значенні процесуального строку або строку позовної давності.

Строк позовної давності, пов’язаний з правом на здійснення судового захисту свого права або інтересу, і в цивільному законодавстві України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Крім цього, заява про захист цивільного права має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Таким чином, строк, передбачений ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини"не обмежує стягувача в часі на звернення до суду з позовом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов’язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача-2.

Оскільки чинним законодавством України обов’язок виплати заробітної плати покладений саме на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, які зобов’язані дотримуватися строків виплати своїм працівникам заробітної плати, позивачем доведено причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою відповідача-2 та шкодою завданою державі.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем-2 не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.

У задоволенні вимог до відповідача-1 судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача-2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, суд

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"(51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76, код 00178353) до Державного бюджету України 5055,56 грн. збитків, 505,6 державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові до Міністерства вугільної промисловості України відмовити.

рішення підписано 27.11.2009 р.