5020-748/2011-1417/2012' Про стягнення заборгованості за Договором дистриб'юції товару - 02.07.2013 Прийняття

Приватне акціонерне товариство "Криворізький міськмолокозавод № 1" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича 512866,38 грн. заборгованості з якої: 496920,35 грн. заборгованість за договором дистрибуції товару № 281/09-М/ПР від 14.08.2009 року (в тому числі: 463584,35 грн. - заборгованість за товар, 33336,00 грн. - вартість залогової (зворотної) тари, 15946,03 грн. - пеня за прострочення платежу та 5128,66 грн. - витрати з держмита, 236 грн. - інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Позовні вимоги мотивовані порушенням фізичною особою-підприємцем Івановим Андрієм Олександровичем умов договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР від 14.08.2009 в частині повного розрахунку за отриманий товар.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.08.2011 року у справі № 5020-748/2011 позов приватного акціонерного товариства "Криворізький міськмолокозавод № 1" про стягнення задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича на користь приватного акціонерного товариства "Криворізький міськмолокозавод № 1" 463584,35 грн. - заборгованості за товар, 33336,00 грн. - вартості залогової (зворотної) тари, 15946,03 грн. - пені, 5128,66 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року рішення господарського суду міста Севастополя від 18.08.2011 року у справі № 5020-748/2011 скасовано, у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Криворізький міськмолокозавод № 1" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2012 року рішення господарського суду міста Севастополя від 18.08.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року у справі № 5020-748/2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.04.2013 року у справі № 5020-748/2011-1417/2012 позов приватного акціонерного товариства "Криворізький міськмолокозавод № 1" про стягнення задоволено частково.

З фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича на користь приватного акціонерного товариства "Криворізький молокозавод № 1" стягнуто заборгованість у розмірі 479530,38 грн., з яких: 463584,35 грн. - заборгованість за поставлений товар, 15946,03 грн. - пеня, а також судові витрати у розмірі 9811,26 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованість за поставлений товар та пені, господарський суд першої інстанції виходив з того, що засвідченням підписів своїх представників печаткою на видаткових накладних відповідач визнав і схвалив дії особи, яка приймала продукцію. З цих обставин місцевим господарським судом не взято до уваги висновок судової комплексної почеркознавчої експертизи від 17.07.2012 року, якою встановлено, що підпис на спірних накладних не належить відповідачу. Вказане стало підставою для задоволення позовних вимог приватного акціонерного товариства "Криворізький молокозавод № 1" про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 463584,35 грн. та пені у розмірі 15946,03 грн.

Відмовляючи у стягненні вартості залогової (зворотної) тари у розмірі 33336,00 грн. господарський суд міста Севастополя зазначив, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Разом з тим, умовами договору дистрибуції товару не передбачено обов'язок відповідача щодо оплати вартості зворотної тари.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 23.04.2013 у справі № 5020-748/2011-1417/2012 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 463584,35 грн. та пені у розмірі 15946,03 грн., постановити в цей частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована посиланням фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича на порушення господарським судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано, що позивач не виконав свого обов'язку щодо надання належних та допустимих доказів отримання відповідачем спірних партій товару.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 року апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича прийнята до провадження суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням від 02.07.2013 року у зв'язку з відпусткою судді Черткової І.В. здійснено заміну судді Черткової І.В. на суддю Гонтаря В.І. Головуючим суддею у справі призначено суддю Гонтаря В.І.

Від приватного акціонерного товариства "Криворізький молокозавод № 1" до Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому приватне акціонерне товариство "Криворізький молокозавод № 1" просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя залишити без змін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

14.08.2009 року між приватним акціонерним товариством "Криворізький міськмолокозавод №1" (Постачальником) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем Івановим Андрієм Олександровичем (Покупцем) був укладений договір дистрибуції товару № 281/09-М/ПР.

Згідно підпункту 1.1 пункту 1 вказаного договору Постачальник зобов'язується передавати Покупцеві у власність продукти харчування торгової марки "Смаковеньки", "Фруате", "Ясне сонечко", що визначається останнім у заявці (Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар та оплачувати його в порядку і строки, обумовлені договором.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР позивач поставляє товар згідно правилам ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року на умовах DDP (поставка на склад покупця).

Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 договору від 14.08.2009 року датою фактичної поставки та датою переходу права власності на партію Товару є дата його фактичної передачі, яка посвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

Відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 зазначеного договору приймання товару здійснюється на складі Покупця в присутності уповноважених представників сторін по кількості згідно з товарно-транспортними накладними, по якості - згідно з документами, що посвідчують якість товару. Партія Товару вважається прийнятою Покупцем з моменту підписання уповноваженим представником сторони накладної.

Згідно з підпунктом 4.2 пункту 4 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються Покупцем протягом 21 календарного дня зі дня отримання Товару. День отримання товару - це календарна дата накладної, в якій стоїть відмітка сторін про здачу-приймання Товару. Датою розрахунку є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець має право здійснювати попередню оплату замовленої партії товару.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5 вказаного договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату Товару покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, за кожний день прострочення. За порушення строку розрахунку Постачальник вправі вимагати від Покупця оплати штрафу в розмірі 5% від ціни поставленої та неоплаченої своєчасно партії Товару (підпункт 5.2.2 пункту 5 договору від 14.08.2009 року).

Умовами підпункту 6.4 пункту 6 зазначеного договору сторони домовилися здійснювати звірку взаєморозрахунків не менше один раз на місяць шляхом підписання акту звірки. Акт повинен бути направлений Постачальником на адресу покупця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним періодом, а Покупець в 5-ти денний строк зобов'язаний підписати акт чи заявити мотивовану відмову від його підписання. У випадку невиконання Покупцем умов даного пункту по строках підписання акту звірки, сторони домовились, що акт звірки взаєморозрахунків приймається в редакції Постачальника.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009 року. У випадку, якщо одна із сторін не повідомила іншу за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, вказаний договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

14.08.2009 року між сторонами укладено Угоду до договору, відповідно до підпункту 1.1 якої ця Угода регламентує розмір оплати за представлені відповідачем позивачеві послуги дистрибуції.

Підпунктом 3.7 пункту 3 Угоди було визначено, що сплата послуг відповідача здійснюється за результатами місячних закупівель Дистрибутора (відповідача) в тонах згідно з виставленими та сплаченими Дистрибутору рахунками на відвантажену зі складу до кінця відповідного місяця продукцію.

Згідно з підпунктом 4.1 пункту 4 Угоди за відсутності простроченої дебіторської заборгованості на перше число поточного місяця сума винагороди Дистрибутора зростає на 1 % від суми поставок в поточному місяці.

Посилаючись на наявність поставленого відповідачеві та несплаченого ним Товару за договором дистрибуції товару № 281/09-М/ПР, а також на протиправну відмову відповідача від повернення позивачеві частини зворотної тари, останній звернувся до господарського суду міста Севастополя з даним позовом.

Як вже вказувалось, справа розглядалась судами неодноразово.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Севастополя від 18.08.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року, Вищий господарський суд України зазначив на необхідність дослідження під час нового розгляду справи узгодженого сторонами механізму поставки товарів за договором (зокрема, стосовно загальної кількості осіб, уповноважених відповідачем на отримання товару та його фактичної оплати Підприємцем); фактичної кількості товару, поставленого відповідачеві, та його загальної вартості; фактичних обставин кожної зі спірних поставок [стосовно: вартості та кількості поставленого товару; особи, яка отримала товар; можливого схвалення дій цієї особи; фактичної оплати відповідного товару за спірними накладними та раніше; відображення цього товару в звітності відповідача (зокрема, в податковій); позиції сторін щодо кожної спірної поставки; питання повернення відповідачем зворотної тари (за кожною зі спірних поставок); причин, підстав та правових наслідків "переплати" відповідачем 75405,60 грн.; доводів позивача стосовно змісту податкової звітності (зокрема, декларації з податку на додану вартість за період з серпня 2009 року по 31.12.2010 року).

Відповідно до положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судових засіданнях представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачеві вартість усіх отриманих ним партій товару за Договором, зокрема за видатковими накладними № ТД-0022700 від 15.02.2010 на суму 14080,18 грн., № ТД-0025260 від 20.02.2010 на суму 11505,02 грн., № ТД-0026702 від 22.02.2010 на суму 11364,30 грн., № ТД-0027923 від 24.02.2010 на суму 8372,05 грн., № ТД-0030454 від 01.03.2010 на суму 26141,11 грн., № ТД-0032371 від 06.03.2010 на суму 5882,44 грн., № ТД-0032372 від 06.03.2010 на суму 15677,08 грн., № ТД-0035146 від 10.03.2010 на суму 5474,10 грн., № ТД-0036391 від 13.03.2010 на суму 3853,82 грн., № ТД-0037763 від 15.03.2010 на суму 4731,26 грн., № ТД-0039011 від 17.03.2010 на суму 4130,53 грн., № ТД-0040161 від 20.03.2010 на суму 4066,96 грн., № ТД-0042624 від 24.03.2010 на суму 5529,84 грн., № ТД-0044111 від 27.03.2010 на суму 3729,67 грн., № ТД-0046003 від 31.03.2010 на суму 5128,45 грн., № ТД-0047582 від 03.04.2010 на суму 24666,28 грн., № ТД-0049199 від 07.04.2010 на суму 5128,45 грн., № ТД-0051008 від 10.04.2010 на суму 3902,24 грн., №ТД-0055263 від 18.04.2010 на суму 34930,37 грн., № ТД-0059570 від 24.04.2010 на суму 33222,28 грн., № ТД-0063577 від 01.05.2010 на суму 15646,44 грн., № ТД-0067319 від 09.05.2010 на суму 12292,78 грн., № ТД-0070812 від 16.05.2010 на суму 14551,14 грн., № ТД-0074478 від 22.05.2010 на суму 23586,37 грн., № ТД-0074479 від 22.05.2010 на суму 10477,69 грн., № ТД-0076286 від 27.05.2010 на суму 15097,64 грн., № ТД-0081277 від 05.06.2010 на суму 13443,07 грн., № ТД-0084988 від 12.06.2010 на суму 18846,76 грн., № ТД-0088671 від 19.06.2010 на суму 14211,02 грн., № ТД-0092158 від 26.06.2010 на суму 29237,17 грн., № ТД-0095170 від 03.07.2010 на суму 30527,17 грн., № ТД-0098362 від 10.07.2010 на суму 26300,98 грн., № ТД-0101718 від 17.07.2010 на суму 31704,98 грн., № ТД-0108792 від 31.07.2010 на суму 37673,80 грн., № ТД-0120110 від 21.08.2010 на суму 40725,95 грн., № ТД-0123067 від 28.08.2010 на суму 15109,86 грн., № ТД-0130038 від 11.09.2010 на суму 30415,12 грн., № ТД-0133685 від 18.09.2010 на суму 31884,42 грн., № ТД-0137291 від 25.09.2010 на суму 8477,83 грн., на загальну суму 651.726,62 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає цей висновок таким, що був зроблений місцевим господарським судом внаслідок помилкової юридичної оцінки обставин справи в їх сукупності, без урахування доведеності вимог ї заперечень сторін належними та допустимими доказами та без аналізу обставин справи в контексті обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції.

Порівняння предмету (підпункт 1.1) Договору та змісту ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України свідчить про те, що за своєю правовою природою відносини сторін за договором дистрибуції товару № 281/09-М/ПР щодо передачі відповідачеві у власність молочних харчових продуктів та їх подальшої оплати на користь позивача є відносинами поставки. Даного висновку дійшов й Вищий господарський суд України у постанові від 04.12.2012 року по даній справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень підпунктів 3.2 та 3.5 пункту 3, а також підпункту 4.2 пункту 4 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР чітко слідує, що виникнення у відповідача обов'язку сплатити позивачеві вартість кожної партії Товару протягом 21 календарного дня є похідним від отримання відповідачем або уповноваженою ним особою такої партії.

Відповідно до ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У постановах від 09.08.2012 року по справі № 1/5009/7180/11, від 18.09.2012 року по справі № 25/5005/2578/2012 та від 06.12.2012 року по справі № 51/388-41/474, Вищий господарський суд України неодноразово звертав увагу на те, що у спорах стосовно обов'язку покупця оплатити поставлений продавцем товар саме на позивача (постачальника, продавця) покладається обов'язок довести за допомогою належних та допустимих доказів факт передачі такого товару у певній кількості, асортименті та у певну дату саме особам, уповноваженим на прийом товару покупцем, або покупцеві особисто. За відсутністю таких належних та допустимих доказів у судів відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Отже, оскільки механізм поставки відповідачеві партій Товару був чітко та безумовно визначений наведеними вище підпунктами договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР, суд апеляційної інстанції вважає, що саме позивач повинен був надати суду належні та допустимі докази стосовно того, які саме особи отримали товар за вказаним договором на складі відповідача за умовами DDP, зокрема за спірними видатковими накладними, та яке відношення ці особи мали до відповідача, із зазначенням їх посадового становища та правових підстав представництва в інтересах відповідача, якщо такі дійсно мали місце.

Вимоги щодо належного оформлення видаткової накладної як первинного документу бухгалтерського обліку визначені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, є обов'язковими реквізитами первинного документа.

Під час розгляду справи за ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року було призначено та проведено комплексну судову почеркознавчу та економічну експертизу. Відповідно до почеркознавчої частини висновку комплексної судової експертизи № 105/106 від 17.07.2012 року, наявного у справі, у наданих позивачем на підтвердження заборгованості відповідача видаткових накладних, а саме:

- № ТД-0022700 від 15.02.2010 на суму 14080,18 грн.;

- № ТД-0025260 від 20.02.2010 на суму 11505,02 грн.;

- № ТД-0026702 від 22.02.2010 на суму 11364,30 грн.;

- № ТД-0027923 від 24.02.2010 на суму 8372,05 грн.;

- № ТД-0030454 від 01.03.2010 на суму 26141,11 грн.;

- № ТД-0032371 від 06.03.2010 на суму 5882,44 грн.;

- № ТД-0032372 від 06.03.2010 на суму 15677,08 грн.;

- № ТД-0035146 від 10.03.2010 на суму 5474,10 грн.;

- № ТД-0036391 від 13.03.2010 на суму 3853,82 грн.;

- № ТД-0037763 від 15.03.2010 на суму 4731,26 грн.;

- № ТД-0039011 від 17.03.2010 на суму 4130,53 грн.;

- № ТД-0040161 від 20.03.2010 на суму 4066,96 грн.;

- № ТД-0042624 від 24.03.2010 на суму 5529,84 грн.;

- № ТД-0044111 від 27.03.2010 на суму 3729,67 грн.;

- № ТД-0046003 від 31.03.2010 на суму 5128,45 грн.;

- № ТД-0047582 від 03.04.2010 на суму 24666,28 грн.;

- № ТД-0049199 від 07.04.2010 на суму 5128,45 грн.;

- № ТД-0051008 від 10.04.2010 на суму 3902,24 грн.;

- № ТД-0055263 від 18.04.2010 на суму 34930,37 грн.;

- № ТД-0059570 від 24.04.2010 на суму 33222,28 грн.;

- № ТД-0063577 від 01.05.2010 на суму 15646,44 грн.;

- № ТД-0067319 від 09.05.2010 на суму 12292,78 грн.;

- № ТД-0070812 від 16.05.2010 на суму 14551,14 грн.;

- № ТД-0074478 від 22.05.2010 на суму 23586,37 грн.;

- № ТД-0074479 від 22.05.2010 на суму 10477,69 грн.;

- № ТД-0076286 від 27.05.2010 на суму 15097,64 грн.;

- № ТД-0081277 від 05.06.2010 на суму 13443,07 грн.;

- № ТД-0084988 від 12.06.2010 на суму 18846,76 грн.;

- № ТД-0088671 від 19.06.2010 на суму 14211,02 грн.;

- № ТД-0092158 від 26.06.2010 на суму 29237,17 грн.;

- № ТД-0095170 від 03.07.2010 на суму 30527,17 грн.;

- № ТД-0098362 від 10.07.2010 на суму 26300,98 грн.;

- № ТД-0101718 від 17.07.2010 на суму 31704,98 грн.;

- № ТД-0108792 від 31.07.2010 на суму 37673,80 грн.;

- № ТД-0120110 від 21.08.2010 на суму 40725,95 грн.;

- № ТД-0123067 від 28.08.2010 на суму 15109,86 грн.;

- № ТД-0130038 від 11.09.2010 на суму 30415,12 грн.;

- № ТД-0133685 від 18.09.2010 на суму 31884,42 грн.;

- № ТД-0137291 від 25.09.2010 на суму 8477,83 грн.,

на загальну суму 651726,62 грн. відсутній особистий підпис відповідача (підписи від імені фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича у цих накладних з впевненістю виконані не ним, а іншою особою (особами).

Даний висновок комплексної експертизи № 105/106 від 17.07.2012 року є належним та допустимим доказом в розумінні статей 32 та 42 Господарського процесуального кодексу України, який був отриманий відповідно до вимог процесуального закону, та чий належний та допустимий характер не спростований сторонами у справі, зокрема з підстав упередженості судових експертів, порушення методик експертних досліджень тощо.

У питанні щодо можливої належності підписів, виконаних на вказаних видаткових накладних, уповноваженим особам відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з того, що за приписами ч. 3 ст. 237, ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 245 Цивільного кодексу України представництво однієї особи іншою оформлюється довіреністю у формі, визначеної законом, в якій зазначається відповідний обсяг повноважень повіреного. За відсутності повноважень повіреного щодо фактичного вчинення ним певних дій в інтересах довірителя, останній може в подальшому схвалити ці дії, зокрема, зустрічними діями щодо прийняття виконаного.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року (z0293-96) , товари та інші товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів, типова форма яких (№ М-2) затверджена цим же наказом.

Отже, дії осіб, які підписали спірні накладні від імені відповідача, могли створити обов'язки останнього щодо сплати Товару за цими накладними лише за умов наявності між цими особами та відповідачем відносин представництва. Навіть за умов, що такі представники не уповноважувалися відповідачем на отримання Товару за спірними накладними, останній міг фактичним прийняттям поставки схвалити в подальшому дії своїх представників лише за умов, що дійсно перебував з останніми у відносинах представництва.

Проте, жодного належного та допустимого доказу, який дозволяв би ідентифікувати осіб, що підписали спірні видаткові накладні, або який свідчив би про наявність у цих осіб будь-яких повноважень діяти від імені відповідача, позивач суду не надав.

Відповідач протягом розгляду справи категорично стверджував про те, що в період, визначений спірними накладними (з 15.02.2010 року по 25.09.2010 року) не видавав у будь-який формі жодної довіреності на отримання Товару за Договором, та взагалі не мав з будь-якою особою відносин представництва. Докази протилежного - довіреності, які б видавалися відповідачем певним особам на отримання Товару за Договором, або визначали інші пов'язані з цим повноваження - позивачем не надані та у справі відсутні. Посилання позивача на прийняття спірних партій Товару уповноваженими працівниками відповідача не підтверджені ані документами щодо працевлаштування відповідачем певних осіб в період з 15.02.2010 року по 25.09.2010 року, ані вищезазначеними довіреностями на отримання ТМЦ (щодо прийняття поставок в цілому або конкретних, зокрема спірних, партій), ані будь-якими іншими належними та допустимими доказами.

В свою чергу, оскільки наявність у відповідача повірених в період з 15.02.2010 року по 25.09.2010 року не доведена, то особи, підписи яких проставлені у спірних накладних від імені відповідача, в принципі не могли перевищити надані ним повноваження (оскільки відносин представництва між ними та відповідачем не було), а відповідач за будь-яких умов не міг в порядку, визначеному ст. 241 Цивільного кодексу України, схвалити дії таких осіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не було доведено, що Товар за спірними накладними був прийнятий відповідачем особисто, або уповноваженими ним на прийняття Товару особами, або іншими представниками відповідача, дії яких з прийняття Товару відповідач в порядку, встановленому статтею 241 Цивільного кодексу України, схвалив би фактичним прийняттям спірних партій товару.

В свою чергу, за відсутністю належних та допустимих доказів отримання відповідачем Товару за спірними накладними, згідно з положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, підпунктами 3.2 та 3.5 пункту 3, підпунктом 4.2 пункту 4 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР в останнього не виник обов'язок сплатити вартість спірних партій Товару, отримання яких позивачем не було належним чином доведене.

Суд апеляційної інстанції звертає особливу уваги на доводи позивача щодо визнання відповідачем отримання спірних партій Товару шляхом скріплення спірних накладних відбитком печатки та відображення у документах податкової звітності, які підлягають оцінці разом із економічною частиною висновку судової комплексної експертизи № 105/106 від 17.07.2012 року, оскільки висновок судового експерта відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України не є обов'язковим для господарського суду, та оцінюється останнім у сукупності з іншими доказами у справі.

Більш того, оцінка економічної частини висновку судової комплексної експертизи № 105/106, яка оспорюється позивачем з підстав суперечливості висновків експерта, виходу ним за межі питань експертного дослідження та використання припущень, повинна бути зроблена за вказівками, викладеними у пункті 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 року (v0004600-12) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Відповідно до даних вказівок у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати:

- чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України у постанові від 04.12.2012 року не ставив під сумнів доказову силу вказаного висновку судового експерта, а навпаки - звернув увагу на необхідність встановлення пов'язаних із цим висновком обставин, що є істотними для справи, але не були досліджені судами попередніх інстанцій та відображені в судових рішеннях. Обставини, які виключали б участь експерта у справі, або ставили під сумнів його компетентність, не є предметом оспорювання та не мають відповідного доказового підтвердження.

Щодо повноти відповіді судового експерта на питання про наявність документально підтвердженої заборгованості відповідача перед позивачем, та узгодженості цього висновку з дослідницькою частиною та іншими матеріалами справи (зокрема податковою звітністю відповідача, наявністю відбитків його печатки на спірних накладних) при вирішення питання про загальну суму поставленого відповідачеві товару та заборгованості з його оплати, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Наявність на первинному документі відбитку печатки не передбачена в якості його обов'язкового реквізиту згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і як наслідок - в принципі не може впливати на його дійсність та доказову силу. Умови пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку (наказ Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 року (z0168-95) ) також визначають відбиток печатки як факультативний (не обов'язковий) елемент первинного документу.

Протягом розгляду справи відповідач неодноразово визнавав, що зберігання печатки фізичної особи-підприємця здійснювалось ним з грубим порушенням відповідних нормативних вимог, а доступ до вказаної печатки сторонніх осіб протягом тривалого часу фактично був необмежений.

В той же час, суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань відповідача на внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013140060003469 від 30.04.2013 року заяви відповідача щодо шахрайських дій посадових осіб позивача стосовно печатки фізичної особи-підприємця Іванова Андрія Олександровича, оскільки остаточного кримінально-процесуального документу з цього питання, який мав би значення для даної справи та мав бути використаний у справі в порядку, передбаченому ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, на даний час надано не було.

За таких обставин, а також за відсутністю доказів наявності в осіб, що підписали спірні накладні, повноважень представників відповідача, навіть можливе скріплення самим відповідачем цих накладних печаткою не може бути розцінене як схвалення дій представника поза межами його повноважень (ст. 241 Цивільного кодексу України).

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявність на спірних накладних відбитків печатки відповідача, у відсутність на них його власного підпису або підпису належно уповноважених осіб, не спростовує вищенаведених висновків про недоведеність отримання відповідачем або його уповноваженими особами спірних партій Товару, та не замінює собою відсутні у справі належні та допустимі докази поставки, прямо передбачені підпунктами 3.2 та 3.5 Договору - підписані уповноваженими представниками відповідача видаткові накладні.

Стосовно відображення спірних партій Товару в податковій звітності відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідно до підпункту 6.5 пункту 6 договору дистрибуції товару № 281/09-М/ПР Постачальник (позивач) є платником податку на прибуток, а Покупець (відповідач) - платник податку на додану вартість.

В період з 15.02.2010 року по 25.09.2010 року питання оформлення покупцями поставок товарів з метою обчислення зобов'язань з ПДВ було врегульовано положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції від 21.05.2010.

Згідно з підпунктами 7.2.1, 7.2.3 та 7.2.6 статті 7 даного Закону при оформленні поставки товарів податкова накладна складається постачальником та надається покупцеві щодо кожної часткової або повної поставки. Така податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Дані податкових накладних, наданих постачальником, використовуються покупцем для обліку операцій з поставки та придбання товарів, а зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях (підпункт 7.2.8 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Таким чином, в даному випадку саме позивач, виступаючи Постачальником за Договором, самостійно складав та надавав відповідачеві (Покупцеві) наявні у справі податкові накладні, саме дані яких, а не дані первинних документів (видаткових накладних) в подальшому використовувались відповідачем для складення податкових декларацій.

Отже, оскільки не відповідач, а позивач одноособово оформлював вказані податкові накладні, а відповідач був прямо зобов'язаний законом використовувати їх для складення податкових декларацій, відображення в податковій звітності відповідача спірних партій Товару не може бути розцінене ані як підтвердження прийняття цих партій, ані як схвалення дій невідомих осіб, які підписали спірні накладні, в порядку ст. 241 Цивільного кодексу України. Ці податкові накладні та декларації також не замінюють собою первинних документів, прямо передбачених Договором як такі, що підтверджують отримання відповідачем Товару (видаткових накладних), оскільки за приписами ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються саме на даних бухгалтерського обліку (в даному випадку - на даних первинних документів).

Суд апеляційної інстанції звертає особливої уваги на те, що судовий експерт-економіст під час вирішення питання щодо документального підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем визнав наявність розбіжностей даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, книги обліку доходів та витрат при здійснення торговельної діяльності та власне податкових накладних, наданих відповідачем, через що використовував для дослідження дані бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Враховуючи категоричний висновок судового експерта-почеркознавця щодо відсутності підписів відповідача на спірних накладних, а також приймаючи до уваги відсутність у справі довіреностей відповідача на отримання Товару іншими особами, судовий експерт-економіст дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні накладні не підписані відповідачем на суму 651726,62 грн., з числа яких підлягали виключенню (через наявність виправлень, які унеможливлювали визначити суму відвантаженого Товару) видаткові накладні ТД-0025260 від 20.02.2010, ТД-0055263 від 18.04.2010, ТД-0074479 від 22.05.2010, ТД-0076286 від 27.05.2010, а також накладна ТД-0120110 від 21.08.2010, яка прийнята обома сторонами (остаточна сума склала 538989,95 грн.).

Виходячи з того, що загальна сума документально підтвердженого відвантаженого відповідачеві Товару склала 4254201,11 грн., судовий експерт на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку позивача, виключаючи недоведені поставки за спірними накладними на суму за даними оплат, підтверджених у звітності обох сторін та не оспорених ними, а також зарахованого дистрибуторського доходу відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність документально підтвердженої заборгованості відповідача перед позивачем, а також про наявність переплати відповідача в розмірі 75405,60 грн., яка утворилась внаслідок перевищення суми попередньої безготівкової оплати за Договором (4329606,71 грн.), що визнається позивачем, над вартістю документально підтвердженого відвантаженого позивачем Товару (4254201,11 грн.).

Таким чином, доказова сила висновку судової комплексної експертизи № 105/106 позивачем з підстав, визначених процесуальним законом та Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) , спростована не була, оскільки при призначені та проведенні експертизи:

- було додержано вимог законодавства;

- не було обставин, які виключали б участь експерта у справі;

- не поставлено під сумнів компетентність експерта, та він не виходив за межі своїх повноважень;

- відповіді на порушені питання є повними та відповідають іншим фактичним даним справи;

- дослідницька та підсумкова частини висновку узгоджуються одна з одною, а мотиви висновків судового експерта є послідовними;

- експертний висновок в обох дослідницьких частинах є обґрунтованим та узгоджується з іншими матеріалами справи.

Посилання позивача на визнання відповідачем факту отримання Товару за спірними накладними шляхом підписання документів про сплату дистрибуторських послуг за Угодою до Договору, суд апеляційної інстанції вважає хибними, оскільки відповідно до підпункту 3.7 пункту 3 Угоди до Договору оплата послуг відповідача здійснюється за результатами місячних закупівель Дистрибутора (відповідача) в тонах згідно з виставленими та сплаченими Дистрибутору рахунками на відвантажену зі складу до кінця відповідного місяця продукцію.

З наведеного положення Угоди слідує, що нарахування та сплата відповідачеві дистрибуторської винагороди була поставлена в пряму залежність не від факту отримання ним певних партій Товару, а від відвантаження цих партій зі складів позивача; отже, враховуючи встановлені Договором підстави виникнення у відповідача обов'язку сплатити вартість отриманого Товару, факт його відвантаження зі складу позивача та подальше нарахування відповідачеві дистрибуторської винагороди не мають відношення до предмету доказування у справі.

Більш того, вказана Угода, незважаючи на її пов'язаність з Договором, є самостійним правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, та обмеженість предмету її регулювання питанням дистрибуторської винагороди відповідача (підпункт 1.1 пункту 1 Угоди), разом з відсутністю між сторонами спору щодо її виконання, відокремлюють відносини сторін щодо нарахування винагороди від спірних відносин щодо поставки Товару, які формують підстави позовних вимог.

Твердження позивача про те, що спірні видаткові накладні не відносяться до предмету спору та частково сплачені відповідачем, є помилковими та спростовуються наступним.

По-перше, щодо оплати відповідачем товару за Договором, у справі наявний витяг з поточного рахунку відповідача за період з 01.08.2009 року по 31.01.2010 року, в якому призначення усіх платежів на користь позивача визначене як "часткова передоплата", без вказівки конкретної видаткової накладної. Доказів пред'явлення до відповідача письмових заперечень щодо вказаних платежів, або доказів проведення відповідачем оплати за конкретними видатковими накладними позивач не надав. Отже, у суду апеляційної інстанції немає підстав для висновку про віднесення кожного зі здійснених відповідачем платежів до сплати будь-якого конкретного первинного документа - видаткової накладної.

По-друге, щодо віднесення спірних накладних до предмету спору, судом апеляційної інстанції було досліджео наявні у справі зведені документи - акти звірення взаємних розрахунків, які включені судовим експертом-економістом до мотивувальної частини дослідження, зокрема - акти № ТД-0000010 від 14.06.2011 року та № ТД-0000010 від 31.10.2010 року, формуляри яких з друкованим машинописним текстом були складені самим позивачем. Останній з актів був доданий до позовної заяви, та на його зміст позивач, серед інших доказів, посилався в обґрунтування своїх позовних вимог. В обох цих актах відображені усі спірні видаткові накладні, а порівняння даних позивача щодо дебету та кредиту свідчить про те, що оплата за цими спірними накладними (з урахуванням їх суми у сукупності з іншими видатковими накладними періоду) не здійснювалася.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості в розмірі 496920,35 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю. В свою чергу, оскільки прострочення відповідачем оплати партій Товару позивачем не доведено, в суду відсутні підстави застосовувати до нього такий засіб господарської відповідальності, як стягнення пені, оскільки в діях відповідача відсутнє порушення господарських зобов'язань за Договором, які в нього в даному випадку не виникли (підпункти 5.2.1 та 5.2.2 пункту 5 Договору, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Одночасно висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог про стягнення вартості неповернутої тари є цілком обґрунтованим, оскільки якщо позивач вважає неповернуту зворотну тару своєю власністю, яка безпідставно утримується відповідачем, він не позбавлений права пред'явити до останнього вимогу щодо витребування цієї багаторазової тари в порядку віндикації (ст. 387 Цивільного кодексу України), або в порядку, визначеному ст. 1212 Цивільного кодексу України, яким позивач в даному судовому процесі не скористався, більш того, доказів належності йому спірної тари на будь-якому речовому праві (власності, користування тощо) не надав.

Крім того, питання щодо стягнення з відповідача вартості неповернутої багаторазової тари за своєю правовою природою є питанням про стягнення прямих збитків (ч. 2 ст. 224 та ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України), обґрунтування якого повинно здійснюватись за загальними правилами доказування повного складу господарсько-правового порушення (наявність власне правопорушення з боку винної сторони, факту заподіяння збитків та їх розміру, причинно-наслідкового зв'язку між збитками та поведінкою відповідача тощо). Будь-якого обґрунтування факту заподіяння позивачеві збитків внаслідок неповернення відповідачем багаторазової тари, саме як наявності в діях відповідача складу господарського правопорушення, позивач не наводив.

Суд апеляційної інстанції також погоджується із місцевим господарським судом, що відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору поставки Товару здійснюються на умовах DDP (поставка на склад) ІНКОТЕРМС-2000. Згідно з розділом А-9 терміну DDP ІНКОТЕРМС-2000 забезпечення товару, що поставляється, відповідною упаковкою (тарою), є обов'язком постачальника (в даному випадку позивача). Будь-якого обов'язку покупця (відповідача) сплатити постачальникові (позивачеві) вартість тари, або повернути її в натурі, терміном DDP ІНКОТЕРМС-2000 не передбачалося.

Наведене свідчить про те, що підстави вимоги про стягнення вартості неповернутої відповідачем тари не відповідають її предмету, а належного правового та доказового обґрунтування цієї вимоги позивачем не надано. Посилання останнього на обов'язок відповідача повернути отриману тару, визначений пунктом 3 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання на Україні (постанова Кабінету Міністрів № 174 від 04.04.1992 (174-92-п) , наказ Міндержресурсів України № 15 від 16.04.1992), наведених висновків не спростовують, оскільки зазначений нормативний акт лише констатує речово-правовий характер вимог щодо тари та, як наслідок, необхідність або окремого пред'явлення такої вимоги про витребування (зобов'язання повернути) багаторазової тари, або відмови від такого зобов'язання через його тривале невиконання (ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України) та окремого пред'явлення до відповідача вимоги про стягнення збитків, еквівалентних вартості неповернутої тари (ч. 2 ст. 224 та ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України), тому що в обох випадках підстави та предмет позову будуть відрізнятися від даної справи.

Враховуючи викладене, з'ясувавши докази та обставини справи, на необхідність дослідження яких вказав Вищий господарський суд України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 463584,35 грн. та пені у розмірі 15946,03 грн. та прийняття в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.