20/21 Про стягнення суми збитків, завданих Державному бюджету виконанням рішення Європейського суду з прав людини - 21.05.2009 Прийняття

Оскільки Державне казначейство України є органом, який здійснює облік та виконання доходної та видаткової частин бюджету України, ухвалою суду від 23.02.2009р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі та залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державне казначейство України (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, іден. код 20055032).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 10 серпня 2006р. у справі № 22591/04 "Чернишова проти України"; платіжні доручення № 2124 від 26.12.2006р., № 2125 від 06.06.2007р.; наказ Міністерства палива та енергетики України № 96 від 25.02.2003р (v0096558-03) .

06.04.2009р. відповідач надав суду відзив, у якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивачем не додані докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Крім того посилається на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, наказ Міністерства палива та енергетики України № 96 від 25.02.2003р. (v0096558-03) , статут підприємства ДП "Селидіввугілля", свідоцтво про реєстрацію юридичних осіб (серія А00 № 192565) та довідку ЄДРПОУ АБ № 027522.

07.04.2009р. відповідач надав суду додаток до відзиву, у якому посилається на те, що ДП "Селидіввугілля" не є належним відповідачем, також на ст. 9 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-IV від 29.06.2004р., Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950р (995_004) . (далі – Конвенція) та рішення Європейського суду.

17.04.2009р. позивач надав суду заперечення на відзив № 9-5-335, в обґрунтування яких надав суду наказ Міністерства палива та енергетики України № 492 від 18 серпня 2004р. (v0492558-04) "Про створення ДП "Донецька вугільна енергетична компанія", наказ Міністерства палива та енергетики України № 237 від 26 травня 2005р. (v0237558-05) "Про реорганізацію ДП "Донецька вугільна енергетична компанія". Також звертає увагу на те, що рішеннями господарського суду Донецької області у справах № 37/84, 37/85, 37/87 від 03.06.2008р. та № 37/191 від 08.12.2008р. задоволені позовні вимоги Міністерства юстиції України до ДП "Селидіввугілля", яке жодним чином не заперечувало проти того, що воно є належним відповідачем.

21.05.2009р. відповідач надав суду клопотання, у якому просив залучити до матеріалів справи, у якості доказу лист ВДВС Селидівського РУЮ від 13.05.2009р. № 4464/04-36.

Ухвалою голови господарського суду Донецької області від 17.04.2009р. строк розгляду справи продовжувався на 1 місяць.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 07.04.2009р. до 17.04.2009р.

Дослідивши матеріали справи, та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд ВСТАНОВИВ:

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 10 серпня 2006р. у справі № 22591/04 "Чернишова проти України", у зв’язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 протоколу № 1 до Конвенції (995_004) , держава України повинна виплатити Чернишовій Н.М. заборгованість, яка належить їй за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 7 жовтня 2003р. та 630 ЄВРО як відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявниці.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 7 жовтня 2003р. з Державного підприємства "Селидіввугілля", структурний підрозділ Шахта 1/3 "Новогродівська" на користь Чернишової Н.М. стягнуто заборгованість по заробітній платі її померлого чоловіка Чернишова В.В. та інших виплатах у сумі 10317,71 грн.

17.11.2003р. відділ державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції відмовив у відкритті виконавчого провадження, у зв"язку з тим, що боржник знаходиться в іншому районі.

13.02.2004р. Новогродівським міським судом Донецької області відмовлено у задоволенні позову Чернишовій Н.М. на неправомірні дії державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції. Апеляційний суд Донецької області залишив без змін рішення суду першої інстанції. Заявницею було подано касаційну скаргу до Верховного суду України.

25.02.2004р. відділом Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження.

На протязі серпня – жовтня 2004р. заявниця отримала 8281,50 грн., решта суми у розмірі 2036,21 грн. сплачено не було.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12.10.2004р. у позові Чернишовій Н.М., щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди та визнання неправомірною бездіяльності державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції відмовлено.

Європейський суд встановив, що рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.2003р. не виконувалось більше двох років і восьми місяців. Зважаючи на зазначене, Європейський суд призначив виплатити крім залишку заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.2003р. 630 ЄВРО як відшкодування моральної шкоди.

Рішення Європейського суду у справі за заявою № 22591/04 в частині сплати присуджених коштів виконано. 27.12.2006р. на депозитний рахунок Департаменту державної виконавчої служби з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 2036,21 грн. – залишок заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.2003р. та 4197,03 грн., що станом на 26.12.2006р. є еквівалентним 630 ЄВРО.

Платіжним дорученням від 06.06.2007р. № 50 на особистий рахунок Чернишової Н.М. перераховано 6233,24 грн., які позивачем визначено як сума збитків Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004р. міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону (1906-15) в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного Закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) (далі – Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 (475/97-ВР) року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV (3436-15) до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію (995_004) і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція (995_004) набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції (995_004) в законну силу щодо України.

Згідно із ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв’язку із обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006р. прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) . Статтею 2 цього Закону встановлено, що рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції (995_004) . (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п. 55, Серія A № 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" № 48553/99, п. 96, ЄСПЛ 2002-VII). Це означає, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов’язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із ст. 2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається з посилань позивача, внаслідок виконання рішення Європейського суду у справі № 22591/40 державі заподіяно матеріальні збитки, то відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статей 15- 17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернувся до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження", Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.

При зверненні до суду із позовом позивач посилається на те, що ДП "Селидіввугілля" є винним у тривалому невиконанні рішення суду на користь заявниці, а отже, є винним у заподіянні державі матеріальних збитків, тому це підприємство має відшкодувати державі виплачені нею кошти.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2036,21 грн. – суми збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна було встановлення рішенням Європейського суду невиконання Державою Україна свого позитивного обов’язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, внаслідок не вжиття впродовж приблизно чотирьох років українськими органами влади заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, частково позбавивши положення статті 1 Першого протоколу їх корисного ефекту.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Саме держава не виконала свій конституційний обов’язок і не забезпечила право громадянина на отримання винагороди за працю, іншим платежам та затримки розрахунку при звільнені, вона є винною у спричинені особі моральної шкоди.

Збитки, які заявлені Міністерством юстиції є поза договірними, тому до відносин між державою як учасником цивільних відносин та юридичною особою щодо їх стягнення, застосовуються норми глави 82 підрозділу 2 "Недоговірні зобов’язання" Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є встановлення судом наступних обставин: наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та шкодою; наявність реальної шкоди, що може бути обчислена у грошовому еквіваленті.

Позивач вважає, що з вини Державного підприємства "Селидіввугілля", яке не виконало зобов’язання перед працівником щодо виплати належних йому сум, держава була визнана рішенням Європейського суду винною у порушенні ст. 1 Протоколу та ст. 13 Конвенції та зобов’язана була сплатити суму моральних збитків в розмірі 630 ЄВРО і що саме ця сума є реальною шкодою, заподіяною державному бюджету неправомірними діями юридичної особи.

З матеріалів справи не вбачається, причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями Державного підприємства "Селидіввугілля" та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням рішення комісії з трудових спорів, винесених на користь Чернишової Н.М. та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, обставини, викладені у позові не спростував, доказів сплати суми збитків на користь позивача у повному обсязі суду не надав.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 44, 49, ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст. 2, ч. 1 ст. 1166, ст. 1191 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 43 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) , ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 14, 15 Закону України, "Про міжнародні договори України" від 29.06.2001р., суд

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ, в інтересах держави України, до Державного підприємства "Селидіввугілля", м.Селидове, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Селидіввугілля" (85400, м.Селидове, Донецька область, вул. К.Маркса, 41, ідентифікаційний код 33426253) на користь Державного бюджету України збитки в розмірі 2036,21 грн.

Стягнути з Державного підприємства "Селидіввугілля" (85400, м.Селидове, Донецька область, вул. К.Маркса, 41, ідентифікаційний код 33426253) в доход Державного бюджету України суму державного мита в розмірі 102,00 грн. (рахунок № 31111095700006 в Головному управлінні державного казначейства в Донецькій області, отримувач – управління державного казначейства в Київському районі м.Донецька, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34687001).

Стягнути з Державного підприємства "Селидіввугілля" (85400, м.Селидове, Донецька область, вул. К.Маркса, 41, ідентифікаційний код 33426253) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (р/р 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016 отримувач: ЄДРПОУ 34686537 Державний бюджет м.Донецьк, Ворошиловський р-н, код бюджетної класифікації 22050000).