За позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах

держави в особі Севастопольської міської ради

До Фонду державного майна України

Третя особа Відкрите акціонерне товариство "Мусон"

Про визнання недійсним наказу

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

від прокуратури не з’явились

від позивача: не з’явились

від відповідача: не з’явились

від третьої особи: Папоротна Н.Ф. –дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Гагарінського району міста Севастополя звернувся до суду в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради з позовом до Фонду державного майна України про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 01.04.1996р. № 38-АТ зі змінами, внесеними наказом Фонду державного майна України від 11.09.1998 № 1749 "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ"у частині надання гуртожитку, розташованого у м. Севастополі по вул.. Глухова, 9 у власність відкритого акціонерного товариства "Мусон".

Відповідач визнає позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу №1749 від 11.09.1998рю "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.1996р. №38-АТ"в частині передачі гуртожитку, що розташований по вул.. Глухова, 9 у м. Севастополі у власність ВАТ "Мусон". Свої твердження відповідач виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 28.01.2009р. за №10-25-1146.

Третя особа –Відрите акціонерне товариство "Мусон"позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві та поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, подані учасниками процесу документи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

Згідно з наказом Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.2006, державне підприємство завод ім.. В.Д. Калмикова перетворене у відкрите акціонерне товариством "Мусон".

Наказом Фонду державного майна України від 11.09.98 № 1749 "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ затверджено перелік майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству "Мусон".

Згідно з рядком № 42 додатку до наказу Фонду державного майна України від 01.04.96 № 38-АТ, у власність товариства передано гуртожиток, розташований у м. Севастополі по вул. Глушкова, 9

30.05.2003 року Відкритому акціонерному товариству "Мусон"на підставі розпорядження Севастопольської міської районної державної адміністрації від 16.05.2003 № 742-р. було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю.

Прокуратура Гагарінського району м. Києва стверджує, що наказ Фонду державного майна України від 01.04.96 № 38-АТ зі змінами, внесеними наказом Фонду державного майна України від 11.09.98 № 1749 "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ", є незаконним та не відповідає нормам чинного законодавства в частині передачі вищевказаного гуртожитку у власність відкритого акціонерного товариства "Мусон".

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Наказом Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.96 року був затверджений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу ім.. В.Д. Калмикова, до складу якого була включена будівля по вул.. Глухова, 9 в м. Севастополі.

Відповідно до частини першої ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинне законодавство України не передбачає для державних підприємств не тільки обов'язку, але й можливості передачі за власною ініціативою приватизованого майна третім особам.

Питання приватизації гуртожитків, що перебувають на балансі державних підприємств на момент приватизації заводу ім. В.Д.Калмикова (на 01.04.1896р.) був урегульований як Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) так і іншими законодавчими актами, прийнятими на виконання вищезазначеного закону.

Зокрема, відповідно до частини другої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу в комунальну власністю об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності"№ 222 від 19.02.1996 р. (222-96-п) , виданого в т.ч. з метою збереження функціонального призначення майна об'єктів соціальної інфраструктури в 1996-1998 р., поетапно передаються в комунальну власність об'єкти соціальної інфраструктури, що належать суб'єктам підприємницької діяльності, заснованим на загальнодержавній власності, крім гуртожитків.

При цьому п. 2 вищезгаданої постанови зазначено про те, що така передача об’єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність здійснюється тільки за згодою підприємств, яким належать такі об'єкти.

Відповідно до п. 2 Положення "Про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні в оперативному керуванні підприємств, установ і організацій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року N 891 (891-95-п) (у редакції, що діяла на момент приватизації підприємства) передачі в комунальну власність піддягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Той факт, що гуртожитки, які перебували в загальнодержавній власності балансі державних підприємств) не підлягали передачі в комунальну власність підтверджується додатком № 2 Кабінети Міністрів України "Про передачу майна, що перебуває в загальнодержавній власності, у комунальну власність областей і м. Севастополя"від 16.06.1993 р. № 454 (454-93-п) . Зокрема у вищезгаданому додатку зазначено, що майно в області житлово-комунального господарства передається в комунальну власність за винятком гуртожитків.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканської") власністю й власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 року N311 (311-91-п) , визначає, що підприємства відомчого підпорядкування (яким був і завод їм В.Д. Калмикова) не підлягають передачі в комунальну власність. Таку ж позицію по аналогічному питанню висловив у постанові від 29.04.2002 р. і Верховний суд України.

Також, частина п'ята й частина десята ст. 2 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" у редакції закону України № 64/ 95-ВР від 15,02,1995 р. (64/95-ВР) пропонує здійснювати приватизацію на основі пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств. У зв'язку із чим, вимога позивача про передачу спірних гуртожитків у комунальну власність є не тільки порушенням основних принципів приватизації, але й порушенням прав акціонерів ВАТ "Мусон".

Позивач зазначає в позовній заяві, що згідно ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", перелік об'єктів, що підлягають приватизації, не містить майнових об'єктів, що ставляться до об'єктів житлового фонду й інших об'єктів соціальної інфраструктури, позивач надалі робить, висновок, що спірні гуртожитки приватизації не підлягали. Разом з тим, частина друга п. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"(у редакції від 15.02.1995 р., що діяла на момент приватизації), серед об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, називала, у т.ч. "майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів, які виділяються в самостійні підприємства і є єдиним (цілісним) майновим комплексом.

Спірні гуртожитки входили до складу майна заводу ім. В.Д.Калмикова, що надалі був перетворений у ВАТ "Мусон", і є цілісним майновим комплексом.

Крім того, відповідно до п. З ст. 5 вищезгаданого закону "Перелік об'єктів (груп об'єктів), які не підлягають приватизації", затверджується Верховною Радою України по поданню Кабінету Міністрів України", отже, є вичерпаним й розширеному трактуванню не підлягає.

Разом з тим, у такому переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, гуртожиток заводу ім. В.Д. Калмикова відсутній.

Таким чином, твердження позивача про те, що у відповідності зі ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"гуртожитки не підлягали приватизації, не відповідає нормам матеріального права.

Твердження позивача, що гуртожитки підприємства до складу цілісного майнового комплексу входити не можуть, не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до п. 4 Методики "Оцінки вартості майна під час приватизації", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. N 1554 (1554-2000-п) цілісний майновий комплекс - об'єкт, сукупність активів якого забезпечує здійснення окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі.

Гуртожиток по вул. Глухова 9 служать для проживання громадян, що знаходяться в трудових відносинах з ВАТ "Мусон". Відповідно до розд. 3 Наказу фонду державного майна України "Про затвердження Положення про план приватизації"від 10.11.1992р. № 479 невід'ємною характеристикою об'єкта приватизації служить у т.ч. кадровий потенціал. У зв'язку із чим, спірні гуртожитки служать ні чим іншим, як будинками соціально-побутового призначення, призначеними сприяти відтворенню трудової чинності, що безпосередньо приймають участь у виробничому циклі ВАТ "Мусон"і забезпечують здійснення господарської діяльності підприємства на регулярній основі. Тому суд погоджується з твердженням третьої особи, що гуртожитки є невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу підприємства.

Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України "Про власність"підставою виникнення права колективної власності є, у тому числі перетворення державних підприємств в акціонерні й інші суспільства. Що у свою чергу містить у собі, відповідно норм матеріального права, сукупність послідовних дій, у т.ч. проведення інвентаризації майна приватизованого об'єкта, складання балансу відповідного об'єкта за останній звітний період, визначення розміру статутного фонду відкритого акціонерного товариства, що створюється в процесі приватизації, складання акту оцінки майна об'єкта, державної реєстрації відкритого акціонерного товариства, продажу акцій і т.д. Закон України "Про передачу об'єктів права державної й комунальної власності"№ 147/98-ВР (147/98-ВР) був прийнятий 03 березня 1998 р. При цьому стаття 4 вищезгаданого закону, на яку посилається позивач, була введена в дію 15.12.1999 р. ( закон України № 1294-ХІУ від 15.12.99 р. (1294-14) ) Тобто через три роки після приватизації заводу ім. В.Д.Калмикова.

На підставі ст. 58 Конституції України й п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України закони й інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Таким чином, посилання Севастопольської міської ради на норми закону "Про передачу об'єктів права державної й комунальної власності'є безпідставними.

Таку ж позицію в частині четвертої п.п. 1.4 п. 1 інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування в рішенні суперечок законодавства про приватизацію державного майна"N 01-8/500 від 25.04.2001 р. (v_500800-01) висловив і Вищий арбітражний суд України, указавши зокрема, що до відносин приватизації застосовується законодавство, що діє на момент виникнення цих відносин".

Крім того, вищезгаданий закон України не містить такого поняття, як переважне право органів місцевого самоврядування по прийняттю державного майна в комунальну власність, а регламентує винятково порядок такої передачі.

Згідно п. 6 ст. 34 Житлового кодексу України підставою для визнання громадян потребуючого поліпшення житлових умов є в т.ч. їхнє проживання в гуртожитках. Отже, по своєму призначенню й відповідно до вимог чинного законодавства України гуртожитки для задоволення житлових прав громадян, що бідують у поліпшенні житлових умов, служити не можуть.

У відповідності зі ст. 127 Житлового кодексу УРСР гуртожитки мають цільове призначення й служать для тимчасового проживання в них працівників підприємства.

Як слідство, гуртожиток по вул. Глухова, 9 можуть служити винятково для задоволення житлових прав громадян, що складаються в трудових відносинах з ВАТ "Мусон".

У зв'язку із чим, порушень прав і інтересів Севастопольської міської ради у зв'язку з виданням наказу № 38-АТ не вбачається.

Доводи третьої особи щодо проведення приватизації ВАТ "Мусон відповідно до чинного законодавства приймаються судом до уваги.

Наказ Фонду державного майна України № 38-АТ був прийнятий 01.04.1996р., тобто з моменту його видання до звернення прокурора з позовом у суд пройшло 13 років.

Відповідно до п. 7 Заключних і перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) в редакції 2003р. до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, при визначенні строку позовної давності суд керувався ст. 71 Цивільного кодексу України в редакції 1963 р. Відповідно до норм зазначеної статті загальний строк позовної давності для захисту порушеного права по визнанню угоди недійсної встановлюється три роки.

У відповідності зі ст. 80 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 р.) є підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач втратив право на звернення до суду.

Позивач не надав суду клопотання про відновлення строку позовної давності.

Господарський суд з матеріалів справи не вбачає поважних причин для відновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 01.04.96 №38-АТ. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзивах на позовну заяву та доданими до них документами третьої особи, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Суд при прийнятті рішення також прийняв до уваги, що постановою Господарського суду міста Севастополя від 30.08.2006р. № 20-11/141-5/201 визнано незаконним рішення Севастопольської міської ради ХХІУ скликання від 28.02.2006р. № 4738 про надання згоди на комунальну власність територіальної громади м. Севастополя гуртожитки, які розташовані по вул.. Глушкова, 9 та по вул.. Л.Чайкіної, 76.

24.03.2009р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Керуючись ст. 49, ст. 80, ст.ст. 82- 85 ГПК України,-

У позові відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

рішення підписано: 07.04.2009р.