3/785-08 Про визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення права вимоги - 12.03.2009 Прийняття

2).Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Весна 21", с. Межирич Лебединського району Сумської області

про визнання правочину та господарських зобов’язань недійсними

СУДДЯ ЛЕВЧЕНКО П. І.

За участю представників сторін :

від позивача: Солдат кін І.В.

від відповідачів: 1) не з’явився

2) Рубанець А.О.

Суть спору : позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір № 147 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 року на суму 259 192,64 грн., укладений між позивачем та відповідачами, а також визнати недійсними господарські зобов’язання, які виникли по згаданому договору, з моменту їх виникнення, керуючись ч. 1 ст. 207 ГК України та п. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

Другий відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що у справі № АС 4/20-08, в якій брали участь ті самі сторони, є рішення ( ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 року ), якою відмовлено прокурору м. Суми в задоволенні його позову, пред’явленого в інтересах держави в особі ДПІ в м. Суми до ТОВ "Сумиагроцукор", ТОВ "ПІК" ТОВ "Весна 21" про визнання правочину ( договору № 147 від 27.12.2006 року ) та господарських зобов’язань недійсними .Другий відповідач вважає, що є підстави для припинення провадження у даній справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки в цій справі ті ж підстави, той же предмет спору і ті самі сторони, що і в вищезгаданій адміністративній справі .

Крім того, другий відповідач у своїх письмових запереченнях спростовує твердження позивача щодо недійсності оспорюваного договору та щодо недійсності господарських зобов’язань і просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позову .

Перший відповідач відзиву на позов не подав .

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

27.12.2006 року між сторонами у даній справі укладено договір № 147 про відступлення права вимоги .

Згідно п. 1.1 договору позивач ( первісний кредитор) передає, а перший відповідач ( новий кредитор) приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором другого відповідача ( боржника) за договорами, що укладені між первісним кредитором і боржником згідно додатку № 1, який є невід’ємною часто. Цього договору .

Відповідно до п. 2.1 договору № 147 від 27.12.2006 року новий кредитор сплачує первісному кредитору суму основного боргу у розмірі 259 192,64 грн. шляхом банківського перерахування .

Позивач вважає вищезгаданий договір таким, що не відповідає чинному законодавству України і посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.

Позивач у позовній заяві зазначає, що пунктом 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги .

22.12.2006 року ухвалою господарського суду сумської області порушено провадження у справі № 8/603-06 про банкрутство ТОВ "Сумиагроцукор" ( позивача) і призначено розпорядником майна боржника Солдаткіна С.В.

Договір № 147 про відступлення права вимоги укладений 27.12.2006 року без згоди розпорядника майна боржника Содаткіна С.В., тому позивач просить суд визнати цей договір та господарській зобов’язання, які виникли з цього договору недійсними .

Суд вважає, що позовні вимоги позивача в даному випадку є необґрунтованими, безпідставними і не підлягаючими задоволенню з наступних підстав :

Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону .

Відповідно до п. 15 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника боржника.

У відповідності з ч. 3 ст. 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи на має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з ч. 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору .

Відступлення права вимоги по оспорюваному правочину здійснено за відплатним договором, так як передавши право вимоги у розмірі 259 192,64 грн., ТОВ "Сумиагроцукор" ( позивача) отримало право на оплату ( на отримання коштів від нового кредитора) у розмірі 259 192,64 грн.

З огляду на вищезазначене, господарська операція з відступлення права вимоги не призвела до погіршення фінансового стану ТОВ"Сумиагроцукор" та порушення інтересів кредиторів, а отже в даному випадку відсутнє порушення прав позивача оскаржуваним правочином чи господарськими зобов’язаннями за ним, а згідно ст. 1 ГПК України підприємства мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів . Позивач не довів суду, що оспорюваним правочином порушені його права чи охоронювані законом інтереси..

Згідно ч. 2 ст. 67 ГК України, підприємства вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України .

Порядок відступлення права вимоги регулюється ст.ст. 512- 519 ЦК України .

Оспорюваний договір укладено відповідно з приписами зазначених норм цивільного права .

Крім того, слід зазначити, що ч.1 ст. 207 ГК України передбачає можливість визнання судом недійсним лише господарського зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, а не визнання недійсним договору .

В даному разі позивач взагалі не обґрунтовує в чому ж саме не відповідають вимогам закону господарські зобов’язання, які викладені в пунктах 1.1, 1.2, 2.1 договору № 147 від 27.012.2006 року .

Узгодження договору ніяким чином не впливає на зміст господарських зобов’язань, не є змістом чи частиною змісту господарських зобов’язань, а отже неузгодження договору не може бути підставою для визнання господарських зобов’язань недійсними, оскільки господарські зобов’язання, які містяться в договорі, повністю відповідають вимогам закону, про що зазначено вище.

Визнання ж недійсним договору частиною 1 статті 207 ГК України, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не передбачено .

На підставі всього вищевикладеного, керуючись ст.ст. 92, 204, 512- 519, 626 ЦК України, ст.ст. 67, 207 ГК України, ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд