5011-32/14306-2012 Про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю переважного права на продовження Договору оренди нерухомого майна - 18.03.2013 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-32/14306-2012 відмовлено в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Роджерс" до Запорізької обласної ради та Комунальної установи "Запорізька обласна клінічна лікарня" про визнання за позивачем переважного права на продовження договору оренди нерухомого майна № 15-О/10 від 27.09.2010 року частини нежитлового приміщення площею 18,00 кв.м., розташованого на першому поверсі головного корпусу лікарні за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 10, для розміщення аптечного пункту, який реалізує готові ліки, на новий термін та про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться на першому поверсі головного корпусу лікарні та передане в оренду позивачу на умовах, викладених в проекті додаткової угоди від 03.09.2012 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Роджерс" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 25.01.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5011-32/14306-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Запорізькою обласною радою на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-32/14306-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Комунальною установою "Запорізька обласна клінічна лікарня" на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-32/14306-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представники відповідачів приймали участь в судових засіданнях та надали свої пояснення й заперечили проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просили рішення господарського суду Києва від 12.12.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Роджерс" - без задоволення.

В дане судове засідання представник позивача не з'явився. Проте, представник позивача приймав участь в судовому засіданні 20.02.2013 року, в якому надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Роджерс" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2010 року між Комунальною установою "Запорізька обласна клінічна лікарня" Запорізької обласної ради (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Роджерс" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №15-О/10, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, а саме: частину нежитлового приміщення, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 10 (далі - майно), яке знаходиться на балансі Комунальної установи "Запорізька обласна клінічна лікарня". Мета оренди - розміщення аптеки, що реалізує готові ліки (а.с. 13-15, т. 1).

Факт передачі позивачу нерухомого майна площею 18,00 кв.м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 10, підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 27.09.2010 року (а.с. 16, т. 1).

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору встановлений з 27.09.2010 року по 26.09.2012 року включно.

Згідно з п. 2.4 договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором.

Відповідно до п. 10.3 договору зміни, доповнення або розірвання договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення що пропонується внести розглядаються у виконавчому апараті обласної ради та узгоджуються з головою обласної ради (у вигляді розпорядження протягом місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною).

Пунктом 10.5 договору передбачено, що за місяць до закінчення строку дії договору сторони повинні письмово визначитись щодо продовження або припинення дії останнього. Якщо сторони, мають намір продовжити дію договору на новий строк, орендодавець, після попереднього погодження з управлінням охорони здоров'я облдержадміністрації, звертається до виконавчого апарату обласної ради для отримання дозволу на продовження договору оренди на новий строк. Відсутність відповідного дозволу бути орендодавцем на новий термін припиняє дію договору після закінчення терміну його дії.

Листом № 67 від 07.08.2012 року орендар звертався до орендодавця з пропозицією щодо продовження дії спірного договору (а.с. 17, т. 1).

У відповідь на пропозицію позивача відповідач-2 листами №6337 від 15.08.2012 року та №6596 від 28.08.2012 року повідомив про відсутність законних підстав для продовження терміну дії договору оренди нежитлового приміщення і запропонував позивачу звільнити орендоване нерухоме майно. Також відповідач-2 зазначив, що позивач не позбавлений можливості звернутися до Запорізької обласної ради для укладення нового договору оренди нерухомого майна, на підставах та в межах передбачених законодавством.

У жовтні 2012 року позивач звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Запорізької обласної ради та Комунальної установи "Запорізька обласна клінічна лікарня" про визнання за позивачем переважного права на продовження договору оренди нерухомого майна №15-О/10 від 27.09.2010 року частини нежитлового приміщення площею 18,00 кв.м., розташованого на першому поверсі головного корпусу лікарні за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 10, для розміщення аптечного пункту, який реалізує готові ліки, на новий термін та про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться на першому поверсі головного корпусу лікарні та передане в оренду позивачу на умовах, викладених в проекті додаткової угоди від 03.09.2012 року

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відмова відповідачів у продовженні укладеного договору оренди нерухомого майна № 15-О/10, шляхом підписання додаткової угоди, суперечить п. 10.5 договору, приписам ст. 777 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Роджерс" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем-2 у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною 1, 2 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Як зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог та вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відмова відповідачів у продовженні укладеного договору оренди нерухомого майна № 15-О/10, шляхом підписання додаткової угоди, суперечить п. 10.5 договору, приписам ст. 777 ЦК України та ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Так, нормами статті 17 "Про оренду державного та комунального майна" визначено термін дії договорів оренди. Частинами 2, 3 вказаної статті встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Зазначені положення кореспондуються з приписами ст. 777 ЦК України, якою передбачене переважне право на укладення договору найму на новий строк, а також врегульоване питання повідомлення та строків такого повідомлення про це наймодавця. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін.

Як зазначалось вище, листами № 67 від 07.08.2012 року, № 68 від 07.08.2012 року, № 76-1 від 03.09.2012 року, № 79/1 від 10.09.2012 року орендар звертався до орендодавця з пропозицією продовжити строк дії спірного договору оренди шляхом підписання додаткової угоди.

Листами № 6338 від 15.08.2012 року та № 6596 від 28.08.2012 року орендодавець повідомив орендаря про відсутність законних підстав підписання додаткової угоди, в зв'язку з чим останній просить звільнити орендоване приміщення.

Разом з цим, листом № 68 від 07.08.2012 року позивач звернувся до відповідача-1 з пропозицію про продовження договору шляхом підписання додаткової угоди, на що отримав відповідь про відсутність правових підстав для здійснення таких дій, в зв'язку із прийняттям Запорізькою обласною радою рішення № 26 від 24.11.2012 року "Про нормативно-правові документи з питань орендних відносин для об'єктів, що відносяться до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області".

Додатком № 1 до вказаного рішення визначено Порядок передачі в оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області та обліковується на балансах комунальних підприємств та бюджетних закладів (установ), а також іншого окремого індивідуально визначеного майна (далі - Порядок).

Пунктом 1.2 вказаного Порядку передбачено, що орендодавцями є: обласна рада - щодо майна, нерухомого майна спільної власності територіальних громад області, що обліковується на балансах комунальних підприємств, бюджетних закладів, (установ) і загальна площа якого 200 кв.м і більше на одне комунальне підприємство, установу, заклад; комунальні підприємства - бюджетні заклади (установи) - щодо нерухомого майна спільної власності територіальних громад області, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м. на одне комунальне підприємство, установу, заклад та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке обліковується на їх балансах, що не суперечить приписам ст. 5 Закону.

Відповідно до ст. 291 ГК України передбачено підстав для припинення договору оренди, зокрема в зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено, що кореспондується з приписами спеціальної норми, викладеної у ст. 26 Закону та ст. 785 ЦК України та п. 2.4 договору.

Так, пунктом 2.4 договору оренди передбачено умови повернення майна, згідно якого орендар зобов'язався повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані у разі припинення договору. Обов'язок орендаря у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди також встановлений у ст. 27 Закону.

Вказаний вище Порядок регулює питання укладення договору оренди у визначеному його главою 3 порядку, зокрема шляхом розгляду пропозицій та вивчення попиту на об'єкт оренди. Також містить Примірний договір, який укладеться за наслідками прийняття відповідною радою рішення за результатами розгляду надісланих пропозицій.

При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції достовірно було встановлено та досліджено той факт, що договір оренди нерухомого майна № 15-О/10 припинив свою дію 26.09.2012 року в силу його п. 10.1 та ст. 785 ЦК України, в зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений.

Розглядаючи справи у спорах, що виникають з орендних правовідносин господарським судам слід мати на увазі, що вимога про визнання договору оренди пролонгованим не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами ГК України (436-15) (стаття 20), ГПК України (1798-12) (стаття 12), ЦК України (435-15) (стаття 15, частина друга статті 16) чи інших актів законодавства, що містять норми матеріального та процесуального права.

Виходячи із системного аналізу змісту приписів статті 764 ЦК України, частини четвертої статті 284 ГК України та частини другої статті 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а тому не потребує окремого судового врегулювання.

На переконання судової колегії, судом першої інстанції вірно було враховано той факт, що наявність у орендаря передбаченого статтею 777 ЦК України та частиною третьою статті 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" переважного права, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, якому відповідає обов'язок орендодавця щодо укладення такого договору, є підставою для обов'язкового укладення відповідного договору оренди на підставі закону в разі наявності обставин, врегульованих приписами вказаних норм. Тобто в даних правовідносинах мова йде про укладення нового договору оренди, шляхом, передбаченим Запорізькою обласною радою у додатку № 1 до рішення № 26 від 24.11.2012 року, оскільки загальна площа майна, яке передається в оренду становить понад 200 кв. м., в зв'язку з чим орендодавцем цього комунального майна повинна вступати Запорізька обласна рада. Доказів звернення позивача до Запорізької обласної ради з приводу укладення договору оренди, в т.ч. надсилання проекту такого договору до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Обов'язковою умовою для звернення будь-якої особи до господарського суду є наявність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно норм статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що спосіб захисту порушеного права обирає позивач, це є його правом і у суду відсутні підстави впливати на волю позивача.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, враховуючи положення ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 777 ЦК України, судова колегія зазначає, що вимога позивача про визнання переважного права не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів судом, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, і є по суті вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, та встановлюється судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

Отже, позивач не довів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції підстави для зобов'язання відповідачів укласти додаткову угоду до договору за законом, а вимога про визнання за ним переважного права на продовження договору оренди нерухомого майна № 15-О/10 від 27.09.2010 року не є способом захисту порушеного права і є по суті вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, про що сам позивач зазначає в позовній заяві. Натомість відповідачами доведено, що відсутні підстави для продовження дії спірного договору шляхом підписання саме додаткової угоди, а вимога про спонукання до укладення договору оренди товариством з обмеженою відповідальністю "Роджерс" не заявлялася.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 року у справі №10/732, згідно з якою суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові. Вказану позицію також викладено в пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (v_482600-08) із змінами від 29.06.2010 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позові слід відмовити повністю.

З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Роджерс" про визнання за позивачем переважного права на продовження договору оренди нерухомого майна № 15-О/10 від 27.09.2010 року частини нежитлового приміщення площею 18,00 кв.м., розташованого на першому поверсі головного корпусу лікарні за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 10, для розміщення аптечного пункту, який реалізує готові ліки, на новий термін та про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться на першому поверсі головного корпусу лікарні та передане в оренду позивачу на умовах, викладених в проекті додаткової угоди від 03.09.2012 року - задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Роджерс" не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 12.12.2012 року та позовної заяви про визнання за позивачем переважного права на продовження договору оренди нерухомого майна № 15-О/10 від 27.09.2010 року частини нежитлового приміщення площею 18,00 кв.м., розташованого на першому поверсі головного корпусу лікарні за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 10, для розміщення аптечного пункту, який реалізує готові ліки, на новий термін та про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться на першому поверсі головного корпусу лікарні та передане в оренду позивачу на умовах, викладених в проекті додаткової угоди від 03.09.2012 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Роджерс" без задоволення.