921/857/23 Про поновлення особи на посаді голови Обслуговуючого гаражного кооперативу - 23.01.2025 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення зборів членів Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління, оформлене протоколом зборів від 11 лютого 2018 року, прийняте з порушенням положень статуту кооперативу та норм чинного законодавства за відсутності правових підстав для прийняття такого рішення, з наказом про звільнення позивач не ознайомлений, остаточний розрахунок з позивачем не проведений.

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18 січня 2024 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, за якою відкрив провадження у справі № 921/857/23, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 01 серпня 2024 року у справі № 921/857/23 відмовив у задоволенні позову.

2. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Відповідач - Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову повністю, а також навів попередній (орієнтовний) розрахунок його витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс і які очкує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, у сумі 25 000,00 грн.

06 серпня 2024 року після ухвалення Господарським судом Тернопільської області рішення від 01 серпня 2024 року у цій справі по суті спору відповідач звернувся до Господарського суду Тернопільської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Зазначена заява надійшла до Господарського суду міста Києва 07 серпня 2024 року.

3. Короткий зміст судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій за результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

Господарський суд Тернопільської області додатковим рішенням від 19 серпня 2024 року у справі № 921/857/23 заяву Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Східний-Тернопіль" про судові витрати задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що описані в акті приймання-передачі виконаних робіт від 01 серпня 2024 року послуги є реальними і такими, що відповідають обставинам справи, їх вартість є співмірною зі складністю справи, ціною позову, процесом її розгляду та суттю виконаної роботи, а представник позивача не вказав обґрунтованих доводів та не подав до суду належних і допустимих доказів, які б підтвердили неспівмірність заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Разом з цим, суд, врахувавши характер справи, її складність, кількість сторін, предмет позову, обсяг доказів, кількість та зміст підготовлених відповідачем за час судового провадження заяв по суті справи, дійшов висновку про те, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на позивача повністю, а заява відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі підлягає частковому задоволенню: у розмірі 20 000,00 грн, який є співмірним із складністю справи та витраченим часом адвоката, та не покладає на позивача надмірних необґрунтованих витрат, отже не є додатковим фінансовим тягарем та заходом відповідальності. За висновком суду зазначений розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу відповідає критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 14 жовтня 2024 року у справі № 921/857/23 залишив без змін ухвали Господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2024 року, від 19 червня 2024 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 серпня 2024 року, а додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 19 серпня 2024 року у справі № 921/857/23 скасував частково, заяву Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" про судові витрати задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" відмовив.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши подані відповідачем докази на понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30 000,00 грн, врахувавши подані позивачем заперечення щодо стягнення цих витрат, взявши до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, складність цієї справи, поведінку сторін, зміст та об`єм поданих адвокатом відповідача пояснень, тривалість судових засідань, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, критеріями визначення розміру витрат на правничу допомогу, врахувавши те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, а також взявши до уваги, що позивач є фізичною особою та є звільнений від сплати судового збору у такій категорії справ, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 10 000 грн витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи.

Відповідач - Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у цій справі, а додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 19 серпня 2024 року залишити в силі.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у цій справі в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції прийнята з порушеннями норм процесуального права. За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції:

- не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладені у додатковій постанові від 30 березня 2021 року у справі № 906/432/19 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22;

- не надав оцінку послугам, наданим відповідачу в суді першої інстанції, наведеним у звіті адвоката, на предмет їх необхідності, не надав оцінку розумності та виправданості визначеного розміру гонорару відносно кожної з наданих послуг, не вивчав зміст та об`єм поданих адвокатом пояснень, тривалість судових засідань та протиправно навів, як підставу для зменшення судових витрат, таку обставину, як те, що позивач є фізичною особою та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2024 року встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу - до 09 січня 2025 року.

Позивач - ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу 10 січня 2024 року, тобто з пропуском встановленого Верховним Судом строку для надання відзиву на касаційну скаргу. При цьому, позивач у відзиві на касаційну скаргу просить поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись як на поважні причини пропуску цього строку на те, що він не отримував засобами поштового зв`язку від відповідача копію касаційної скарги, а з матеріалами справи ознайомився лише 09 січня 2025 року.

Вирішуючи питання про прийняття поданого позивачем відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною четвертою статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим.

Однак, позивач у відзиві на касаційну скаргу просить поновити, а не продовжити процесуальний строк, встановлений судом, а також заявляє відповідне клопотання з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, тобто після закінчення встановленого Верховним Судом строку на надання відзиву на касаційну скаргу, з огляду на що Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу.

Однак, Верховний Суд, перевіривши доводи позивача про ознайомлення з матеріалами справи та змістом касаційної скарги відповідача після спливу встановленого Верховним Судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, на продовження встановленого судом строку за ініціативою суду, враховуючи те, що відповідач подав відзив на касаційну скаргу на наступний день після спливу встановленого судом строку, зазначає про наявність підстав для продовження позивачу строку на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 10 січня 2025 року та приймає поданий ним відзив на касаційну скаргу.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив про безпідставність доводів скаржника, оскільки відповідач у касаційній скарзі не вказав, в чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду. Крім того, позивач зазначив про те, що він також не погоджується з постановою Західного апеляційного господарського суду постановою від 14 жовтня 2024 року у справі № 921/857/23 в частині стягнення з нього на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки:

- визначена відповідачем остаточна сума його витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн є необґрунтованою та не відповідає орієнтовній сумі цих витрат, визначеній у відзиві на позовну заяву - 25 000 грн;

- між відповідачем та його адвокатом у договорі не узгоджувалася сума гонорару у розмірі 30 000,00 грн, а визначення цієї суми в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01 серпня 2024 року суперечить умовам договору, в якому сторони не передбачили можливість визначення суми гонорару в акті. Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що у цій справі він поніс витрати на професійну правничу допомогу;

- в укладеному між відповідачем та його адвокатом договорі № 44 від 09 листопада 2022 року відсутні такі його істотні умови, як строк дії договору та номер судової справи, а в додатковій угоді № 2 до цього договору зазначений інший номер судової справи, в межах якої надавалася відповідачу передбачена додатковою угодою правнича допомога, який не має відношення до цієї справи № 921/857/23;

- витрачений адвокатом відповідача час на надання професійної правничої допомоги є значно завищеним;

- заявлена відповідачем сума його витрат на професійну правничу допомогу не є цими витратами, а є в розумінні відповідача стримуючим фактором від подальшого утримання позивачем від свого права на судовий захист, оскільки представник відповідача в поясненнях, поданих до суду першої інстанції, зазначив про те, що заявлена ним до стягнення сума цих витрат в розмірі 30 000 грн змусить позивача більше не звертатися з аналогічними позовами до суду;

- в матеріалах справи містяться докази відсутності у позивача доходів.

Позиція Верховного Суду

6. Оцінка аргументів сторін у справі і висновків суду апеляційної інстанції в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається постанова Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у цій справі оскаржується відповідачем до суду касаційної інстанції лише в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених за час розгляду справи в суді першої інстанції.

В частині залишення без змін ухвал Господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2024 року, від 19 червня 2024 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 серпня 2024 року (по суті спору) у цій справі постанова Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у цій справі відповідачем не оскаржується, з огляду на що, враховуючи положення частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, судом касаційної інстанції в цих частинах не переглядається.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідач - Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль" у відзиві на позовну заяву навів попередній (орієнтовний) розмір його витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс і які очкує понести у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, - 25 000,00 грн.

Відповідач у заяві від 06 серпня 2024 року про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат заявив до стягнення з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, у розмірі 30 000,00 грн. На підтвердження факту понесення цих витрат та їх розміру відповідач надав суду (додав до заяви про ухвалення додаткового рішення) такі докази:

- копію договору про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року;

- копію додаткової угоди № 2 від 05 лютого 2024 року до договору про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року;

- копію акту № 1 від 01 серпня 2024 року про надані послуги адвокатом згідно із договором про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року;

- копію акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01 серпня 2024 року.

Дослідивши додані відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення у цій справі докази, суди попередніх інстанцій встановили, що між відповідачем - Обслуговуючим кооперативом "Гаражний кооператив Східний-Тернопіль", як клієнтом, та адвокатом Матусом Тарасом Анатолійовичем був укладений договір про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року, за умовами якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити надані послуги у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України (435-15) . Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) ;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Як встановили суди попередніх інстанцій у пункті 3.1. укладеного між відповідачем та адвокатом Матусом Т. А. договору № 44 від 09 листопада 2022 року його сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену в пункті 1.2. договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду, розмір якої визначається окремою додатковою угодою, що підписується сторонами.

05 лютого 2024 року між адвокатом Матусом Т. А. та Обслуговуючим кооперативом "Гаражний кооператив "Східний-Тернопіль" була укладена додаткова угода № 2 до договору про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року, за умовами якої сторони за взаємною згодою та керуючись статтею 30 Закону України" "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" погодили встановити фіксований розмір гонорару (винагороди) адвоката за надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) Клієнту при розгляді у Господарському суду Тернопільської області справи № 607/11065/22 (пункт 1 додаткової угоди).

У пункті 2 додаткової угоди сторони досягли взаємної згоди, що фіксований розмір гонорару (винагороди) за надання правової допомоги адвоката, зазначеної у пункті 1 цієї додаткової угоди, становить 25 000 грн.

За змістом пункту 5 додаткової угоди № 2 оплата фіксованого розміру гонорару, зазначеного в цій додатковій угоді, здійснюється Клієнтом на підставі акту приймання-передачі, що підписується сторонами після ухвалення Господарським судом Тернопільської області рішення за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Клієнта.

Проаналізувавши умови зазначеної додаткової угоди № 2 від 05 лютого 2024 року разом з іншими наданими відповідачем суду доказами та поясненнями представника відповідача, наданими в засіданні суду першої інстанції, місцевий господарський суд встановив, що у пункті 1 цієї додаткової угоди допущена технічна помилка в частині написання номеру справи, а ця додаткова угода стосується саме справи № 921/857/23.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 січня 2021 року у справі №747/839/18 та від 22 лютого 2022 року №910/389/21, від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, допущені адвокатом в оформленні документів про надання правничої допомоги недоліки не можуть бути підставою для відмови у стягненні фактично понесених витрат на правничу допомогу, а свідчать лише про наявність недоліків при оформленні адвокатом документів. У будь-якому випадку, певні дефекти чи недоліки в оформленні документів, які свідчать про надання правничої допомоги, не можуть спростовувати факт надання правничої допомоги та нівелювати процесуально встановлену можливість на відшкодування судових витрат.

Крім того, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши умови зазначеної додаткової угоди № 2 від 05 лютого 2024 року, також встановили, що між відповідачем та його адвокатом у додатковій угоді № 2 до договору про надання правової допомоги № 44 від 09 листопада 2022 року був визначений фіксований розмір гонорару - 25 000,00 грн, тобто без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги.

Разом з цим в акті про надані послуги адвокатом № 1 від 01 серпня 2024 року та акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01 серпня 2024 року відповідач та його адвокат визначили розмір винагороди у розмірі 30 000,00 грн.

Надавши оцінку умовам додаткової угоди № 2 від 05 лютого 2024 року та зазначеним актам, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що узгодженим між відповідачем та його адвокатом фіксованим розміром винагороди (гонорару) є розмір 25 000,00 грн, що був визначений за взаємною згодою сторін саме у додатковій угоді № 2 від 05 лютого 2024 року, яка є невід`ємною частиною договору № 44 від 09 листопада 2022 року.

Відповідно до частини шостої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні надані відповідачем суду докази в обґрунтування наявності у нього підстав для збільшення узгодженої в додатковій угоді № 2 від 05 лютого 2024 року фіксованої суми гонорару та доказів того, що він не міг передбачити таке перевищення його витрат станом на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як вбачається з оскаржуваної постанови від 14 жовтня 2024 року у цій справі суд апеляційної інстанції задовольнив заяву відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції частково: лише на суму 10 000,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач послався на те, що суд апеляційної інстанції не мав права на самостійне (з власної ініціативи) зменшення витрат відповідача на оплату послуг з професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, без обґрунтованого клопотання про це іншої сторони (позивача) та за відсутності в матеріалах справи доказів невідповідності витрат відповідача фактично наданим йому послуг. У зв`язку з цим відповідач послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладених у додатковій постанові від 30 березня 2021 року у справі № 906/432/19 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22.

Однак, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість зазначених доводів скаржника з огляду на таке.

Як уже зазначалося, господарський процесуальний закон визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Таки висновки Верховного Суду викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21 дійшов висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України, має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Однак, при цьому, відповідач залишає поза увагою інші висновки Верховного Суду: щодо застосування частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, які також викладені і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, на неврахування якої судом апеляційної інстанції послався відповідач у касаційній скарзі.

Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної при вирішенні питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції врахував усі зазначені вище критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, передбачені як частиною четвертою статті 126, так і частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції проаналізував подані відповідачем докази на понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30 000,00 грн та подані позивачем заперечення щодо стягнення цих витрат, оцінив зазначені в акті виконані адвокатом відповідача роботи (надані послуги), взяв до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, складність цієї справи, поведінку сторін, зміст та об`єм поданих адвокатом відповідача пояснень, тривалість судових засідань. Крім того, Верховний суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано взяв до уваги факт того, що позивач є фізичною особою та є звільненим від сплати судового збору у такій категорії справ, як ця справа № 921/857/23, на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Отже, змістом оскаржуваної постанови спростовуються безпідставні доводи відповідача у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доказам, що були надані відповідачем в підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та розміру цих витрат.

Суд апеляційної інстанції, керуючись загальними засадами цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, врахувавши те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції: на суму 10 000 грн і цей висновок не суперечить висновкам Верховного Суду, на неврахування яких судом апеляційної інстанції послався відповідач у касаційній скарзі.

Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про відсутність в матеріалах справи доказів невідповідності витрат відповідача фактично наданим йому послуг, а також про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку послугам, наведеним у звіті адвоката, на предмет їх необхідності, а також розумності та виправданості визначеного розміру гонорару відносно кожної з наданих послуг, безпідставно врахував факт того, що позивач є фізичною особою, яка є звільненою від сплати судового збору, оскільки зазначені доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатом аналізу усіх наявних в матеріалах справи доказів та з урахуванням усіх критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Ці доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Крім того, ці доводи скаржника не підкріплені жодною підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 19 серпня 2024 року у цій справі та вирішуючи питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у цій справі, дійшов правильних висновків, а оскаржувана відповідачем постанова Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених за час розгляду справи в суді першої інстанції, прийнята з дотриманням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у цій справі в зазначеній частині слід залишити без змін.

8. Судові витрати.

З огляду на те, що Верховний Суд за результатом розгляду касаційної скарги відповідача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у цій справі залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідача, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції за цієї касаційною скаргою, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких відповідач навів у касаційній скарзі, покладаються на відповідача.