15/5005/9875/2012 Про визнання недійсним договору купівлі - продажу під'їзної залізничної колії - 04.02.2013 Прийняття

19.11.2012 року до господарського суду Дніпропетровської області звернулось публічне акціонерне товариство «Модуль» з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Ед-Мар» про визнання недійсним договору купівля - продажу під'їзної залізничної колії.

В обґрунтування підстав звернення із позовною заявою, позивач посилався на те, що укладений і нотаріально завірений між ним і відповідачем Договір купівлі - продажу від 24.12.2010 року є недійсним, оскільки позивач - власник нерухомого майна, яке у відповідності до абз.21 п.1.3 «Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», затверджених Наказом Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 року (v660_323-09) , та Закону України «Про залізничний транспорт» (273/96-ВР) предмет договору є нерухомістю, яка підлягає держаній реєстрації, чого при укладенні і посвідченні договору здійснено не було, отже, договір є недійним, як такий що суперечить вимогам закону.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року у справі № 15/5005/9875/2012 (суддя Петренко Н.Е.) позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Модуль" задоволені.

Договір купівлі - продажу від 24.12.2010р., що укладений між публічним акціонерним товариством "Модуль" та товариством з обмеженою відповідальністю "ЕД-МАР", який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бунякіною О.В. та зареєстрований в реєстрі за №3439, визнано недійсним.

Договір про зміну договору купівлі-продажу від 28.12.2010р., що укладений між публічним акціонерним товариством "Модуль" та товариством з обмеженою відповідальністю "ЕД-МАР", який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бунякіною О.В. та зареєстрований в реєстрі за №3496, визнано недійсним.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД-МАР" на користь публічного акціонерного товариства "Модуль" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.).

В мотивувальній частині рішення від 03.01.2013 року, посилаючись на Державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затверджений і введений в дію Наказом Держстандарту України 17.09.2000 року №507, суд першої інстанції встановив, що вказаний нормативний документ відносить до інженерних споруд - транспортні споруди, а саме: під'їзні, станційні та сортувальні колії (2121.2), до складу яких включено і залізничні колії промислових підприємств (2122.4).

Пославшись на Наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009р. (v660_323-09) , господарський суд дійшов висновку про те, що право власності на під'їзні колії, як об'єкти нерухомості, підлягає держаній реєстрації.

Суд, також прийшов до висновку, що предмет Договору купівлі - продажу від 24.12.2010р. - під'їзні колі, є самостійною частиною колійного розвитку (колійного розгалуження), господарське використання якого, пов'язане з послідовним переміщенням по них залізничних транспортних засобів від загальної мережі безпосередньо до позивача.

Оскільки, продавцем товару може бути тільки особа, яка є власником, а право власності на об'єкти нерухомості підлягає обов'язковій державній реєстрації, і виникає з моменту державної реєстрації, то господарський суд вважав не підтвердженим належними доказами факт наявності у позивача права власності на спірний об'єкт, а отже Договір купівлі - продажу від 24.12.2010р. є таким, що суперечить вимогам законодавства України.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування вимог прохальної частини апеляційної скарги відповідач зазначає, що:

- майно, яке було набуто відповідачем за спірним Договором від 24.12.2010р., є приналежною річчю, отже не потребує державної реєстрації. Така правова позиція викладена у листі Кам'янець - Подільської міської ради №2/02-22-216 від 25.01.2012р. та у листі Кам'янець - Подільського БТІ від 14.12.2012 р. №1237;

- до вказаних правовідносин судом першої інстанції невірно застосовані положення статті 657 Цивільного кодексу України, оскільки предмет Договору від 24.12.2010р. не відноситься до земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) та іншого нерухомого майна, договори про купівлю-продажу якого, підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;

- сторони виконали свої зобов'язання за договором;

- у об'єкта відсутня адреса, що унеможливлює здійснити державну реєстрацію майна;

- відповідач, також, посилається на судову практику ряду судових інстанції України середньої ланки і Вищого господарського суду України, якими встановлено, що під'їзні колії є спорудами і не підлягають державній реєстрації на нерухоме майно, як самостійний об'єкт;

- спостережна рада позивача схвалила договір;

- відповідач посилається, також, на те, що відповідно до статті 67 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457 (457-98-п) , власник під'їзної залізничної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжений та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. Саме, наявність цих документів у позивача ідентифікують його, як власника під'їзної колії;

- відповідач, на час розгляду справи, переоформив право власності на себе і має технічний паспорт, масштабний план, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд; сама, лише, ця обставина не є підставою для визнання недійсною угоди, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.

На підставі зазначеного вище, відповідач просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Модуль».

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. від 01.02.2013 року № 123 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Тищик І.В.

04.02.2013 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року - прийнято у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів справі.

04.02.2013 року в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та просив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року у справі №15/5005/9875/2012 залишити без змін.

Представники відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримали доводи наведені в апеляційні скарзі та просили скасувати оскаржуване рішення.

Апеляційний господарський суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Підставою виникнення спору між сторонами є неузгодженість з питання належного оформлення права власності на залізничну колію, яка стала предметом Договору купівлі-продажу від 24.12.2010 року між сторонами.

Так, позивач, наполягає на обов'язковій реєстрації права власності на предмет спору, як на нерухомість, що є необхідною умовою введення такого майна в цивільний оборот, а відповідач зазначає про можливість обмежитися наявними документами в порядку статті 67 Статуту залізниць (457-98-п) : технічний паспорт, масштабний план, поздовжний та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд, які були надані позивачем на підтвердження його права власності, а отже і права розпорядження спірним майном.

Ця обставина є суттєвою для предмета спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки за Цивільним законодавством України, укладення і нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомості має особливості, що має значення для підтвердження права власності на об'єкт, оскільки право розпорядження майном належить виключно власнику.

До вказаних правовідносин підлягає застосуванню наступне законодавство.

Стаття 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для визнання правочину дійсним, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 334 ЦК України визначає момент набуття права власності за договором:

- право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом;

- переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Стаття 181 ЦК України:

- до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

- рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно із статтею 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 186 ЦК України визначає поняття: головна річ і приналежність.

Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до статті 657 ЦК України:

- договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зміст права власності: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД-МАР", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року у справі № 15/5005/9875/2012 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Посилаючись на Державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затверджений і введений у дію Наказом Держстандарту України 17.09.2000 року №507, суд першої інстанції встановив, що вказаний нормативний документ відносить до інженерних споруд транспортні споруди, а саме: під'їзні, станційні та сортувальні колії (2121.2), до складу яких включено і залізничні колії промислових підприємств (2122.4).

Пославшись на Наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.09р. (v660_323-09) , господарський суд дійшов висновку, що право власності на під'їзні колії, як об'єкти нерухомості, підлягає державній реєстрації.

Суд, також прийшов до висновку, що предмет Договору - під'їзні колії, є самостійною частиною колійного розвитку (колійного розгалуження), господарське використання якого, пов'язане з послідовним переміщенням по них залізничних транспортних засобів від загальної мережі безпосередньо до позивача.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 року (v660_323-09) «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», право власності на під'їзні колії, як об'єкт нерухомого майна підлягає реєстрації.

У відповідності до п.1.4 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (z0157-02) , обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно п.1.2. та п.1.3 Положення від 07.02.2002р. №7/5 (z0157-02) , державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (1878-17) та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У розділі 4 пункту 1.5 Положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, вказується на необхідність державній реєстрації споруд (інженерні, гідротехнічні тощо) земельних поліпшень, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Пунктом 8.1 Положення від 07.02.2002р. №7/5 (z0157-02) встановлено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права.

У відповідності до Правила обслуговування залізничних під'їзних колій із змінами і доповненнями, внесеними Наказом Міністерства транспорту України від 31 січня 2004 року № 54 (z0356-04) , Наказами Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 вересня 2005 року №540 (z1142-05) , від 1 грудня 2008 року № 1454 (z1232-08) (далі - Правила).

Згідно пункту 1.1. Правил, до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать підприємствам, підприємцям, організаціям, установам, незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємство).

Залізничні під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Пункт 1.4 Правил:

- на кожну під'їзну колію після закінчення її будівництва і здачі в експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії, яка затверджується залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць (457-98-п) .

Інструкція вміщує необхідні дані для організації руху на під'їзній колії (про довжину і профіль перегонів, вагову норму і довжину передач, допустимі швидкості руху, типи локомотивів, порядок виконання маневрової роботи, нормальне положення стрілок, наявність і розташування сигналів).

До затвердження Інструкції подача вагонів на під'їзну колію забороняється.

У разі зміни технічного оснащення під'їзної колії і технології її роботи до цієї Інструкції вносяться відповідні зміни та доповнення.

Відповідно до п.1.5 Правил, власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію.

Після здачі в експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під'їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін.

У статті 67 Статуту залізниць (457-98-п) зазначено, що відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії.

На кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд.

Положення і Статут залізниць (457-98-п) регламентують перелік документів, які повинен мати власник під'їзної залізничної колії, проте цими нормативними актами не врегульовано поняття право встановлювального документа, а під'їзну залізничну колію, як об'єкт нерухомого майна, і річ в цивільному обороті. Тому, посилання відповідача на цю обставину не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги і не спростовує висновків суду першої інстанції щодо реєстрації під'їзної колії, як об'єкта нерухомості.

За викладених обставин, господарський суд дійшов правильного висновку, що позивач не належним чином оформив право власності на залізничну колію, він не довів належними доказами своє право власності на спірну під'їзну колію.

Стосовно заперечень відповідача про те, що спірний об'єкт є приналежністю головної речі, то з цим не можна погодитися, оскільки доказів на підтвердження цієї позиції не надано.

З технічного паспорта вбачається, що під'їзна залізнична колія (інвентарний номер 64) розташована поза межами об'єктів нерухомості, що знаходяться на території заводу (т.1 а.с.10) і поза територією заводу. Тому, ознак наявності цілісного майнового комплексу і доказів його реєстрації не надано.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що спірний об'єкт є самостійною річчю у цивільному обороті. Посилання на листи Кам'янець - Подільського БТІ і Кам'янець - Подільської міської ради не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки ці юридичні особи не є учасниками в процесі, і в листах виражена їх приватна думка, яка не спростовує висновків суду.

Стосовно правильності застосування положень статті 657 Цивільного кодексу України, то апеляційний суд зазначає, що вона застосована вірно, оскільки спірне майно відноситься до категорії «іншого нерухомого майна», договори щодо якого підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Апеляційна інстанція відзначає, що у даній справі не має місце неоднакового застосування норм матеріального права у подібних спірних правовідносинах.

Зокрема, наприклад, у розглядаючи справу №30/433-06-13470 (постанова від 04.10.2007р.) Вищий господарський суд України дійшов висновку, що вичерпний перелік документів, які є належними доказами наявності у особи права власності на під'їзну залізничну колію є:

- Акт введення в експлуатацію та встановлення Порядку обслуговування під'їзної залізничної колії - для новозбудованої залізничної колії;

- масштабний план;

- технічний паспорт;

- поздовжний та поперечний профілі залізничних колій;

- креслення штучних споруд.

Проте, у цій справі вбачається, що під'їзні залізничні колії являлися частиною майнового комплексу підприємства ЗАТ «Одеська цукрова компанія», а спірні колії розташовані поза його межами позивача і не є частиною його майнового комплексу.

Крім того, на час прийняття цієї постанови, Наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009р. (v660_323-09) ще не було прийнято.

Натомість, у постанові Вищого господарського суду України від 18.07.2012 року у справі №40/5005/16127/2011 (головуючий суддя: Божок В.С., судді: Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.) чітко визначено, що право власності на під'їзну залізничну колію, як об'єкт нерухомості підлягає обов'язковій державній реєстрації в БТІ.

Питання належного виконання сторонами зобов'язань не є предметом дослідження і не впливає на дійсність чи недійсність правочину.

Доводи позивача щодо не погодження правочину із Спостережною радою товариства спростовується наявними у матеріалах справи протоколами Спостережної ради.

Та обставина, що відповідач переоформив документи після укладення спірного Договору не спростовує відсутність права власності у останнього на спірне майно, на момент його укладення.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду звертає увагу відповідача, що за змістом статті 215 Цивільного кодексу України, встановлено загальне правило визнання угоди недійсною, а саме: недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Недійсність оспорюваної угоди полягає в тому, що у позивача на момент укладення Договору купівлі-продажу від 24.12.2010 року та Договору про зміну цього договору від 28.12.2010 року не було належним чином оформлено та зареєстровано право власності на під'їзну залізничну колію, як об'єкт нерухомості, що є порушенням ст.ст. 182, 317 Цивільного кодексу України і обставиною, що унеможливлює легальне (законне) введення такого об'єкта у цивільний оборот.

У момент вчинення правочину з вини самого позивача, який знав, що за ним не зареєстроване належним чином право власності, і умовчав цю обставину, і нотаріус припустився помилки і не витребував оригінал правовстановлювального документа на об'єкт нерухомості, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно, що призвело ще і до порушення нотаріусом п.6 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» у діючій на той час редакції, а саме: будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстроване згідно з вимогами цього Закону (1952-15) .

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996р. № 02-5/422 "Про судове рішення" (v_422800-96) - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року у справі №15/5005/9875/2012, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, вірно застосував норми матеріального і процесуального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не спростовують його висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД-МАР", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2013 року у справі № 15/5005/9875/2012 залишити без задоволення.