Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Требухівське" (далі - Товариство) справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Броварському районі Київської області (далі - Управління ПФУ) до Товариства про стягнення заборгованості,

У серпні 2006 року Управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства 49 705 грн 54 коп. заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

Господарський суд Київської області постановою від 20 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2008 року, позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Товариство, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги Товариство послалося на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2008 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на думку скаржника, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Дослідивши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Вимоги позивача стосуються компенсації його витрат на виплату і доставку працівникам Товариства з вересня по грудень 2005 року пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ), загальною сумою 49 705 грн 54 коп.

У цей період відповідач згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ) був платником зазначеного збору.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР установлено ставку збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (далі - збір) у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Як передбачено останньою нормою (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для платників збору, визначених пунктами 1, 2 статті 1 Закону № 400/97-ВР, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 останнього. Платників фіксованого сільськогосподарського податку було виключено з числа платників збору лише з 1 січня 2006 року на підставі Закону України від 31 травня 2005 року № 2613-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств - платників фіксованого сільськогосподарського податку" (2613-15) (далі - Закон № 2613-IV (2613-15) ).

Зазначений порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився і після набрання 1 січня 2004 року чинності Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ).

Таким чином, суди, задовольняючи позов, обґрунтовано виходили з того, що законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачало обов'язок платників збору відшкодовувати виплачені їх працівникам пільгові пенсії, призначені відповідно до статті 13 Закону № 1788-XII, а також фактичні витрати на їх виплату і доставку.

Водночас суди зазначили, що Управління ПФУ порушило питання про стягнення заборгованості, яка утворилася з вересня 2005 року по лютий 2006 року, хоча в розрахунок витрат позивачем включено лише період з вересня по грудень 2005 року.

З урахуванням змін, унесених до абзацу п'ятого підпункту 1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) Законом № 2613-IV (2613-15) , що набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлення періоду, за який стягується заборгованість, мала істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, не з'ясувавши всі обставини справи, дійшов висновку, що відповідач не є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Требухівське" (далі - Підприємство), в якому працювали особи, котрим призначена та виплачувалася пільгова пенсія. Суди не витребували копію чинного статуту Товариства, не перевірили і не дослідили посилання позивача на зміни до цього документа, згідно з якими відповідач є правонаступником Підприємства в частині сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі до Пенсійного фонду України.

Крім того, суди, з'ясувавши, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які згідно з довідками Товариства працювали трактористами-машиністами, фактично були звільнені до його створення, на обґрунтування своїх рішень про задоволення позову щодо стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій згаданим громадянам, помилково послалися на частину 2 статті 101 Закону № 1788-XII, оскільки вимог щодо відшкодування шкоди, заподіяної видачею недостовірних документів, позивач не заявляв. Установивши, що Товариство не є правонаступником Підприємства, суди не мали законних підстав для задоволення позову в цій частині. Задоволення зазначених вимог було можливе лише в разі встановлення правонаступництва.

Згідно з частинами 1, 2 пункту 6.2 розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (z0064-04) , витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які мають стаж, що дає право на призначення таких пенсій на декількох підприємствах, покриваються останніми пропорційно стажу роботи. При цьому стаж роботи на останньому підприємстві враховується у повному розмірі, а з попередніх місць роботи він додається до стажу, необхідного для призначення пенсій на пільгових умовах.

Частиною 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин усі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід встановити період, за який стягується заборгованість, а також чи є Товариство правонаступником Підприємства у частині сплати зборів до Пенсійного фонду України.

Керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Требухівське" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2008 року, ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року та постанову Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.